* ESC - закрити вікно пошуку
дитліт
Мавки, гобіти й однороги: 8 книжок фентезі, які варто прочитати до 16 років
10.04.2025
Вибір фентезі надзвичайно великий — разом із науковою фантастикою цей жанр посідає друге місце у світі за популярністю після любовних романів. Важко не розгубитися серед такого розмаїття книжок. Як підліткам вибрати непересічне фентезі, враження від якого залишиться з ними на все життя?
«Я фентезі не читаю, це казочки для дітей», — аргумент, до якого в часи моєї юності вдавалися надто часто. Потім Джордж Мартін зі своєю «Піснею льоду та полум’я» обеззброїв багатьох зверхніх читачів високої полиці — а Джо Аберкромбі, Стівен Еріксон та інші достойники остаточно довели, що буває фентезі, розраховане виключно на дорослого читача. І не лише через рівень насильства, але й завдяки темам, стилістиці, ускладненій сюжетній структурі тощо. (Потім прийшла Ребекка Яррос, і коло замкнулося — але про це якось іншим разом…)
Іронія, однак, полягає в тому, що деякі книжки фентезі варто вперше прочитати в підлітковому віці. Чому? Як на мене, тому що саме тоді вони лишають потрібні дороговкази для нашого читацького майбутнього. Вони показують, якою може бути гарна оповідь.
Захват від першого знайомства із чудово написаним текстом; відчуття чарівного світу, що десь поряд; історії, які дарують надію, — це все наче вчасно зроблені щеплення. Таке важко переоцінити!
Тож я спробував скласти дуже суб’єктивний перелік із творів (а часом циклів), які я сам прочитав чи волів би прочитати до того, як сягнув віку шістнадцяти років. І, звісно ж, я обмежився лише тими, що вже перекладені українською, бо дражнити недоступними текстами — гріх, порівнянний із гріхом спойлерування (якого я теж намагався уникнути).
Леся Українка. Лісова пісня (1912)
Леся Українка. Лісова пісня. — Основи, 2025. — 152 с.
Так, ця драма-феєрія не писалася як фентезі — тоді, у 1912 році, і сам жанр лише починав формуватися. (Наприклад, «Ліс за межами світу» Вільяма Морріса був опублікований у 1894 р., а «Боги Пегани» лорда Дансейні у 1905-му). Так, «Лісова пісня» призначалася для дорослих читачів і глядачів.
І, попри це, я би радив вперше читати її в підлітковому віці — чи слухати радіопостановку, як пощастило колись авторові цієї статті. Найважливіше — зробити це до того, як надійде черга вивчати «Лісову пісню» за шкільною програмою. Деякі тексти варто сприймати, коли ти ще здатен дивитись на них без іронічно примруженого ока й без літературознавчих інтерпретацій. От просто такими, якими вони є. (Ох, і звісно, до перегляду мультфільму «за мотивами»! — а може, й замість нього…)
Леся Українка дуже точно відтворює народну, ще не «одомашнену» й не спотворену масовою культурою народну демонологію. А ще вона чудово володіє словом — у книжці ж «як» не менш важливо, ніж «про що».
Однак будьте обережні: «Лісова пісня» приховує в собі небезпечні чари! Хтозна — чи не яскраві спогади дитинства й призвели до того, що я складаю зараз такі списки та й сам часом пишу фентезі?
Дж. Р. Р. Толкін. Гобіт, або Туди й звідти (The Hobbit, or There and Back Again, 1937)
Дж. Р. Р. Толкін. Гобіт, або Туди і звідти. — Астролябія, 2020. — 384 с.
Попри те, що Толкіна інколи називають засновником фентезі, він, звісно ж, був не першим. Дансейні, Морріс, Мерріт, Говард, Ляйбер та низка інших, не менш обдарованих авторів писали в цьому жанрі ще до того, як лягли на папір перші рядки про «нору під землею, де жив гобіт».
Толкін, однак, змінив ландшафт жанру раз і назавжди. Від казкових сюжетів він перейшов до величного міфу і вплів його в історію нашого світу. Адже, за Толкіном, Арда — і зокрема Середзем’я — це те, чим була Земля в попередні епохи.
Ну а «Гобіт» — це той унікальний твір, який можна читати і як казку, і як фентезі. А два українських переклади тяжіють, відповідно або до першого (переклад Олександра Мокровольського, видавництво «Веселка»), або до другого (переклад Олени О’Лір, видавницвто «Астролябія») варіантів. «Гобіт» — це та точка, з якої ви вирушаєте в чарівну мандрівку Середзем’ям. Хочете — можете попрямувати в бік високого ельфійського епосу «Сильмарилліон». Волієте щось більш звично фентезійне — на вас чекає «Володар перснів».
Та сам «Гобіт» лишиться у вашому серці назавжди — з його м’яким британським гумором, піснями й віршами, ландшафтами й звитягами. І не забуваймо про карти, за якими можна уявляти мандрівки героїв!
Урсула Ле Гуїн. Цикл про Земномор’я (The Earthsea Cycle, 1964 — 2018)
Урсула Ле Гуїн. Цикл про Земномор’я. — НК— Богдан.
Якщо чарівники існують, вони мають десь навчатися, — логічно ж? Задовго до Ролінґ це спало на думку Урсулі Ле Ґвін, хоча магічна школа й не стала основним місцем дії «Чарівника із Земномор’я».
У цьому романі (якому передувало ще чудове оповідання «Слово звільнення») Ле Ґвін створила оповідь, що існує на межі міфу й притчі. Серед джерел її натхнення — даосизм, етнографія (зокрема відома у багатьох суспільствах практика використання кількох імен: справжнього, яке тримають в таємниці від більшості, та «загальновживаного»), юнгіанська теорія.
Земномор’я — це світ, у якому правильно підібране слово важить не менше, ніж удар мечем, а деякі мандрівки небезпечні тим, що ти можеш стати на двобій не з Темним Володарем — із власною тінню. Кожна магічна дія, навіть щонайменша, може викликати значні зміни в балансі сил, і розуміння цих наслідків — це те, чому навчається кожен справжній чарівник.
Це цикл про Земномор’я Ле Ґвін писала впродовж усього свого життя. Дехто не любить останні його книжки, інші вважають їх закономірним завершенням циклу. Так чи так, але перша трилогія давно увійшла до світового канону фентезі — й абсолютно заслужено; з другої ж у нас поки що переклали тільки перший роман.
Пітер Біґл. Остання з однорогів (The Last Unicorn, 1968)
Пітер С. Біґл. Остання з єдинорогів. — Апріорі, 2024. — 280 с.
Пітер Біґл — один з найпоетичніших авторів фентезі, а «Остання з однорогів» — золота класика жанру. Історія про самотню однорожку, яка виходить зі свого чарівного лісу й опиняється у великому й небезпечному світі — це до певної міри антитеза «Гобіту». Як і «Гобіт», вона свого часу була екранізована у вигляді повнометражного мультфільму, і на мою думку, в обох випадках екранізації були не надто вдалі. Тож, якщо ви раптом бачили мультфільм по цій книжці, не очікуйте тих самих інтонацій.
Роман Біґла — це не читання для дітей і не солодка казочка. Хоч тут є чарівник-невдаха, прекрасний принц, відьма, могутнє чудовисько та інші начебто казкові персонажі, Біґл не снує оповідь у дусі діснеївських сюжетів. З іншого боку, він примудряється не піти в чорнушність: «грімдарк» загалом Біґлу не властивий.
«Остання з однорогів» — зворушлива, по-своєму осіння й меланхолійна книжка, яка западає глибоко в серце. Якщо комусь і вдалося вловити й відобразити чари справжніх однорогів — це, безперечно, Біґл.
Отфрід Пройслер. Крабат (Krabat, 1971)
Отфрід Пройслер. Крабат. — Час Майстрів, 2024. — 366 с.
Фентезі живиться кількома джерелами: міфом, казкою, історією… «Крабат» сягає цих джерел і пропонує нам мандрівку до Саксонії кінця ХVII — початку XVIII століть. Власне, сама постать Крабата — хлопця, що став учнем млинаря-чорнокнижника, — запозичена з серболужицького фольклору. Пройслер навіть не був першим з тих, хто написав книжку на основі цієї легенди. Однак саме його «Крабат» став усесвітньо знаменитим, був двічі екранізований і двічі перекладений українською.
Крабат стає одним із дванадцяти підмайстрів на млині в Козельбрусі, осягає складне мистецтво чорної магії, а водночас дорослішає й досліджує природу дружби, честолюбства, кохання. Попри похмурий антураж це дуже затишне читання, яке в мене асоціюється з різдвяними історіями. Тут немає зайвих подробиць, натомість окремими влучними згадками автор відтворює історичне тло, нюанси й детальки, пов’язані з побутом млинарів, показує, яку роль відігравала в тогочасному житті віра.
Це позавікове читання, та в підлітковому віці, як на мене, воно лишить глибший і яскравіший слід.
Володимир Рутківський. Сторожова застава (1991)
Володимир Рутківський. Сторожова застава. — А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. — 304 с.
У прадавні часи, коли Україна ще входила до складу радянської імперії, фентезі перебувало тут під негласною забороною. Але існувало — маскуючись під повісті-казки для підлітків.
Саме тоді одесит Володимир Рутківський і написав «Сторожову заставу» — повість про київських, а не «загальноросійських» богатирів. Зараз вона може здатися трохи старомодною, однак, як на мене, не застарілою. Екранізація спробувала осучаснити сюжет, але все-таки фільм вийшов більше «за мотивами». Книжка ж варта уваги, як, зрештою, й інші повісті Рутківського. Для молодшого віку я б радив «Гостей на мітлі» та «Бухтика з тихого затону», від яких сам фанатів у дитинстві, а для старших — перші томи тетралогії про джур.
Читайте також: «Діва, матір і третя» Юлії Нагорнюк. Фентезі про сучасних відьом
Джоан Ролінґ. Цикл про Гаррі Поттера (Harry Potter, 1997 — 2007)
Джоан Ролінґ. Цикл про Гаррі Поттера. — А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.
Це важливе читання: цикл, у якому кожна книжка дорослішає разом із персонажами. Магія Ролінґ не лише в закляттях, гостроверхих капелюхах та фольклорних створіннях. Тут інтонації та словотворчість грають не менш важливу роль — і здатні призвичаїти до того, що читання може дарувати насолоду не тільки захопливим сюжетом.
Ролінґ наслідує давню й шановану традицію: розважати й говорити при цьому на серйозні теми. Що далі, то похмурішим стає її цикл, і то серйозніших (і, на жаль, досі актуальних) питань він торкається. Нехай світ, створений Ролінґ, має певні прогалини в логіці, він привабливий, яскравий і по-своєму затишний.
А ще любителі цього циклу автоматично опиняються в секретному товаристві поттероманів: вони розрізняють одне одного за строкатими шаликами, сперечаються щодо українських залізопузів і хоч би раз на рік беруться перечитувати всі сім книжок.
Террі Пратчетт. Цикл про Тіффані Болячку (Tiffany Aching, 2003-2015)
Террі Пратчетт. Цикл про Тіффані Болячку. — Видавництво Старого Лева.
Гуманістична й гумористична серія Террі Пратчетта про Дискосвіт спершу була призначена для дорослих читачів фентезі. Власне, у перших романах Пратчетт більше пародіював шаблони жанру, глибші й мудріші тексти народилися згодом.
Так само згодом він спробував звернутися до підліткової аудиторії — й написав цикл про Тіффані Болячку, юну ученицю відьми. Тіффані живе простим сільським життям, що означає не пасторальні сценки, а важку щоденну працю й догляд за меншим братом. І в це життя одного дня вламуються Нак Мак Фіґлі — представники маленького вільного народцю. Нак Мак Фіґлі позбавляють Тіффані одних клопотів, але додають інших. Утім, і вони — лише початок чогось значно масштабнішого й загрозливішого…
Можливо, дорослого читача історії про Тіффані захоплять не так сильно, як інші романи про Дискосвіт. Але для підлітків це може стати чудовим початком тривалої мандрівки й міцної любові до книжок сера Террі.
Звісно, цей перелік не вичерпний: за бажанням можна було б додати щонайменше ще стільки ж творів. Може, колись поговоримо й про них.
Читайте також: Друге свідчення: 5 дитячих книжок, які промовляють голосами зниклих і безмовних
This publication is sponsored by the Chytomo’s Patreon community
«Читомо» — це професійне медіа про книжки і книговидання в Україні та світі. Ми залишаємось незалежними лише завдяки коштам наших донаторів. Допоможіть нам розвиватися і ставати ще кращими!
Підтримати проєкт
що більше читаєш – то ширші можливості