Міжнародний престиж і фінансова підтримка: як премія імені Конрада стимулює літпроцес

Вже наступного тижня ми дізнаємося, хто стане лавреатом премії імені Джозефа Конрада 2021 року, заснованої Польським інститутом у Києві ще 2007 року. І за 14 років свого існування її лауреатами стали, чи не найвідоміші письменники всієї Україні, книжки яких стали бестселерами. А сьогодні ми вирішили запитати попередніх лавреатів про премію, поставивши усім такі запитання:

1. Чи має вагу премія серед безлічі літературних премій в Україні? Який ви відчули вплив після її отримання? Яка сила цієї премії в Україні й поза її межами?

2. На що витратили кошти, якщо ще не забули про це? 

3. Яким було ваше піврічне стажування у Польщі: що вдалося зробити за цей час? чим запам’яталося найбільше? 

4. Щоб ви хотіли побажати наступному лавреату/тці?

Тарас Прохасько, письменник, журналіст, лауреат премії 2007-го року, автор книжок «НепрОсті», «Так, але…», «Лексикон таємних знань», «Одної і тої самої» тощо. 

1. Премія Конрада продовжує еволюціонувати. Вона була надзвичайно важливою, коли з’явилася, адже це було утвердження української нової літератури у Європі – це певне визнання і вихід нашої літератури за межі українського ареалу. Зараз премія Конрада стала не єдиною, а «однією із», бо з’явились й інші помітні відзнаки, але це дуже добра ознака, адже це доказ того, що українська література перекладається і може бути значущою для світу.

2. Коли я отримав премію Конрада, то журналісти місцевої газети також мене питали, куди я витрачу свою премію, і я тоді сказав, що на звичайне життя – на капусту, моркву та порядні ровери для дітей. Тоді був такий час, що кошти були дуже потрібними на затуляння щоденних потреб, тому говорити, що от, отримав премію й витратив її на здійснення своєї мрії, – було неможливим. В той час ця премія була надзвичайно вагомою опорою для українського письменника. Тоді вони лише намагалися жити з літератури, заробляти своїм письмом.

3. Коли я отримав премію, стажування ще не було. Але важливим стало те, що у той час я вже був присутнім на польському книжковому ринку в перекладах, і ця відзнака була вагомим аргументом у Польщі – це важливо для польських видавців та перекладачів.

4. Я хотів би побажати розуміння того, що премія Конрада, поміж усього іншого, є ознакою того, що твори лауреата несуть універсальне, загальнолюдське значення. Навіть у статуті премії є згадка про послідовність творчості, тож бажаю майбутнім лауреатам витримати цю тонку межу – не спокуситися на те, щоби писати таким чином, аби догодити європейському читачеві, потрапити у якісь потоки ринку, а писати про Україну, пам’ятаючи, що разом із тим ти пишеш і про світ, адже у нас є все те саме, що й в інших.

Сергій Жадан, письменник, перекладач, лауреат 2009-го року. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», «Інтернат», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія», «Життя Марії», «Тамплієри», «Антена», «Список кораблів» та інших.

1. Вага будь-якої премії є умовною. Але, чесно кажучи. в Україні зовсім немає «безлічі» літературних премій, тому вони так чи інакше є певними маркерами, хай і відносними. Мені здається, тут мало б ітись не про вагу премії, а про суголосність творчості Конрада, про нормалізацію українсько-польських літературних відносин. В цьому сенсі мені, звісно, дуже приємно було отримати цю нагороду.

2. Забув, чесно кажучи.

3. Я того разу не поїхав на стажування. А ось під час попереднього перебування в Польщі написав «Анархію». Це був продуктивний приємний час.

4. Писати далі. З відчуттям патронату Конрада.

Наталя Сняданко, письменниця, перекладачка, журналістка, лауреатка 2011 року. Серед відомих творів: «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», «Чебрець у молоці», «Перше слідство імператриці», «Фрау Мюллер не налаштована платити більше».

1. Як на мене, це одна з найбільш авторитетних на сьогодні в Україні літературних премій. Такий собі зразок того, як мали би виглядати інші премії. Вона має великий медійний розголос, що є головним для премій. Читачі звертають увагу на книги, ЗМІ публікують інтерв’ю та рецензії. Знають премію і за кордоном. Це допомагає письменникам та видавцям у промоції книг. Премія дає дуже відчутну підтримку промоції української літератури у світі.

2. На життя.

3. Після премії я вдруге потрапила на стипендію Gaude Polonia. Перший раз, у 2003, я була у Варшаві. У 2012 – у Кракові. Тоді ми з Ренатою Середніцькою та Остапом Сливинським робили українсько-польсько-німецький літературний часопис «Радар», який виходив у Кракові, на віллі Деціус. На період стажування припала активна фаза підготовки спеціального «літературно-футбольного» випуску з нагоди Єврочемпіонату 2012, який мав відбуватися в Україні й в Польщі. Це була гаряча пора – багато поїздок, інтерв’ю, роботи з текстами. Навіть провели літературний футбольний матч між командами українських, польських та німецьких письменників.

4. Нехай премія стане додатковою мотивацією написати якийсь класний текст.

Софія Андрухович, письменниця, перекладачка, лауреатка 2015-го року. Авторка книжок «Амадока», «Фелікс Австрія», «Жінки їхніх чоловіків», «Сузір’я Курки».

1. Для мене особисто ця премія мала вагу, тому що мені приємна думка конкретних осіб у журі, і на той момент це визнання було дуже корисним для мене. Це мене надихнуло на те, щоб писати далі».

2. Наскільки я пам’ятаю, я просто на них жила.

3. Окрім того, що я купувала і читала безліч польських книжок, до яких мала безпосередній доступ, ходила до театру, на концерти, більше довідалася про культурне життя у Польщі, цей період був дуже важливим для мене, бо дав можливість розпочати пошуки тем для наступного роману. Саме перебуваючи на стажуванні у Варшаві, я робила перші кроки в тому, що згодом стало «Амадокою» – хоча у той час я ще про це не здогадувалась.

4. Бажаю завжди пам’ятати, що цінність вашої творчості не лише в преміях.

Артем Чех – письменник, лауреат Премії імені Джозефа Конрада у 2019 році, автор книжок «Анатомічний Атлас», «Пластик», «Сині двері зліва», «Точка нуль». Остання з них – присвячена його досвіду перебування у лавах української армії під час російсько-української війни на Сході України, була відзначена кількома преміями. 

1. В Україні не так вже й багато літературних премій. І серед тієї невеликої кількості премія Конрада, на мою думку, чи не найпрестижніша. І навіть не через те, що грошова винагорода стрімко наближається до європейських (наскільки мені відомо – найбільша в Україні після Шевченківської), а саме через знаковість і певною мірою герметичність. Якби я не був лауреатом цієї премії, то неодмінно сказав би: подивіться хоча б на фіналістів! Після отримання премії в мені з новою силою розігрався синдром самозванця й усвідомлення, що моє лауреатство це певною мірою аванс, після якого знижувати планку ти просто не маєш права. Це стимулює працювати далі.

2. Гроші відклав, а цієї весни зміг придбати на них два квадратні метри нової квартири.

3. Я відмовився від стипендії, яку отримав, коли став лауреатом. Не міг тоді на пів року залишити сім’ю і роботу. Це якби я був студентом або людиною без певних зобов’язань, то неодмінно поїхав би по програмі Gaude Polonia.

4. Це етапна премія для письменника. Важлива, але етапна. Попереду ще більше роботи. Тому бажаю мотивації для написання нових книжок. Ну і діточок багато.

Нагадаємо, що 30-го листопада закінчився термін подання на Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Вона присуджується українським письменникам за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми та універсалізм послання.

Раніше лауреатами премії ставали Тарас Прохасько (2007), Сергій Жадан (2009), Наталка Сняданко (2011), Таня Малярчук (2013), Софія Андрухович (2015), Катерина Калитко (2017), Артем Чех (2019), а ім’я цьогорічного лауреата ми дізнаємося вже зовсім скоро, у грудні.

Разом з тим, українські письменники мають можливість подаватися й на інші премії, які підсилюють визнання їхньої творчості й української літератури загалом на міжнародному рівні.

Літературна нагорода Центральної Європи Angelus

Відзнака, яку вручають щороку, починаючи із 2006-го, за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою минулого року. Організатором і фундатором відзнаки є місто Вроцлав. Її лауреатом може стати письменник, що походить із Центральної Європи. Нагородою є чек на 150 тис. злотих (понад 40 тис. доларів). і статуетка авторства вроцлавської різьбярки. 

Починаючи із 2009 року премією нагороджують також і перекладача книжки-лауреата. Якщо ж нагороду отримує польський письменник, журі обирає найкращого перекладача однієї з іноземних книжок.

Лауреатами премії ставали українські письменники: Юрій Андрухович (2006, Dwanaście kręgów, перекл. Катажина Котинська), Оксана Забужко (2013, Muzeum porzuconych sekretów, перекл. Катажина Котинська) та Сергій Жадан (2015, Mezopotamia, перекл. Міхаель Петрик і Адам Поморський).

Стипендіальна програма Gaude Polonia

Заснована Міністерством культури та національної спадщини Республіки Польща у 2003 році. Вона передбачає шестимісячне перебування у Польщі, протягом якого стипендіати реалізують свої проєкти. Завдання програми — побудувати рівень взаєморозуміння та добросусідських контактів на основі культурного співробітництва між Польщею та її близькими сусідами. Gaude Polonia також має наблизити сучасну польську культуру і вдосконалити творчу майстерню під опікою визнаних польських митців.

Перебування в Польщі дозволяє стипендіатам дізнатися про сучасну польську культуру і вдосконалити творчу майстерність під опікою визнаних митців і установ у найбільших і найважливіших центрах польської культури.

На стипендію можуть претендувати митці, які залучені в галузі кіно, фотографії, історії та критики кіно, зберігання культурної спадщини, літератури, музикознавста, музики, образотворчого мистецтва, танців й театру. Наразі за програмою Gaude Polonia призначені 816 стипендій, з них учасники з України отримали – 631 стипендію. У 2021 році українські митці отримали 29 стипендій (з 48 місць).

Серед колишніх стипендіатів програми з літератури: Софія Андрухович, Олександр Бойченко, Любко Дереш, Олександр Ірванець, Петро Яценко, Любов Якимчук, Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Андрій Любка, Остап Силинський, Сергій Жадан.

Літературна премія Європейського Союзу

Щорічна нагорода, покликана сприяти популяризації та міжнародній промоції творчості молодих авторів художньої прози з різних європейських країн. Премія фінансується Європейською комісією в рамках програми «Креативна Європа». Організацією-партнером Літературної премії Європейського Союзу в Україні є Український ПЕН.

У 2019-му році лауреаткою цієї відзнаки стала українська письменниця Гаська Шиян, а Вікторія Амеліна та Маркіян Камиш стали її фіналістами.

Читайте також: Два музеї Конрада: як на Бердичівщині зберігають пам’ять про відомого мариніста

Матеріал створений у партнерстві з Польським інститутом у Києві.