Мова як зброя, протест і погибель у романі «Діти Аліндарка» Альгєрда Бахаревіча

Альгєрд Бахаревіч. Діти Аліндарка. Пер. з білоруської Л. Панасюка, Д. Гладун. – Видавництво «Стилос», 2025. – 288 с.

«Казкою для дорослих», «романом про демонів, що живуть у всіх білорусах, які знають, хто вони», називає свою книжку «Діти Аліндарка» Альгєрд Бахаревіч – білоруський письменник у вигнанні, названий режимом Лукашенка «екстремістом». Про що змусить замислитися українського читача політична сатира, в якій автор поєднав народні пісні, єврейську легенду про Голема та казку «Гензель і Ґретель» братів Ґрімм, йтиметься далі.   

Засновано на реальних подіях

На початку 2007-го Альгєрд Бахаревіч залишив Білорусь, бо, як зазначив письменник в статті для видавництва Scotland Street Press, «життя тут стало небезпечним і задушливим». Тоді диктатор Олександр Лукашенко був при владі 13 років… Мине деякий час. Бахаревіч повернеться за покликом кохання. Одружиться з поеткою-опозиціонеркою Юлею Цімафєєвою. І якось в медіа прочитає про те, як в одному містечку чиновниця з управління освіти порадила батькам дитини терміново звернутися по допомогу до логопеда. Мовляв, у малечі сильний білоруський акцент, який негайно слід «вилікувати», адже  «нормальні діти розмовляють правильно, вони розмовляють російською». Це й стало поштовхом (чи то останньою краплею в чаші терпіння) до написання роману «Діти Аліндарка».  

Роман Альгєрда Бахаревіча 2015 року отримав премію «Книга року» від Беларускі ПЭН, посів третє місце в конкурсі на здобуття Літературної премії імені Єжи Гедройця. Пізніше зʼявилися перші переклади: 2018 –  французькою, 2020 – англійською. 

Для повноти контексту додамо кілька слів про назву книжки. Головне запамʼятати: жодного Аліндарка в романі не знайдете. Це алюзія на поему «Кепсько буде!» класика нової білоруської літератури Францішека Багушевіча, написану наприкінці XIX століття. Тоді вся територія сучасної Білорусі перебувала під владою Російської імперії. Звісно, білоруська мова була під забороною. Аліндарк – головний герой поеми, селянин, що живе у злиднях і безправʼї, але попри все сподівається на справедливість. Альгєрд Бахаревіч проводить історичну паралель, щоб довести своїм твором: від перестановки місць тоталітарних систем сума не змінюється. Втім, є в його романі й нота надії, бо діти Аліндарка мають вибір, можливість чинити не так, як заведено, протиставляти свої рішення звичному плину життя. І в цьому – виклик усьому суспільству.  

Шлях подолає той, хто йде

Оповідь Бахаревіча починається з того, що дівчинка з хлопчиком опиняються в темному-темному лісі. Льося та її брат Льоччик вирушають в путь, щоб потрапити до Бремена. Навіщо? Щоб заграти там на барабанах, заспівати пісень, яких навчили батько і вожаті у таборі. Їм на шляху трапиться зла відьма, зомбі з намальованими очима, письменник-пропагандист… Небезпек вистачатиме, але шлях подолає той, хто йде. Головне – мета. Льося якраз її має. Дівчинка повинна зберегти Мову. Пронести її крізь усі випробування, вберегти від Язика – «мови інтриг і страху, мови приниження та насилля, мови неправедного суду, суду, де засуджують лише невинних». Таку важку ношу на тендітні плечі Льосі поклав її батько. Національно свідомий білорус заборонив доньці розмовляти російською з найкращих міркувань. Але цей протест крихітної родини не витримав тиску суспільства. Льосю заберуть в спеціалізований табір, щоб лікувати – навчати Язику. Її охоронцем стане брат Льоччик, хлопчик з глини, сміливий та відданий. 

Власне, в романі «Діти Аліндарка» йдеться про життєві шляхи не лише головних героїв, Льосі та Льоччика. Автор додає сюжетні лінії їхнього батька – інтелігента-невдахи; безіменного лікаря, такого собі Dr. Evil, який стоїть на службі Язику; письменника Міхася Барадавкіна, рупора системи; ще одного вихованця табору – Толика, жертви знущань, хлопчика, який мріяв, щоб з нього «вийшов толк»; Катю – чи то революціонерку, чи то просто шукачку гострих відчуттів. Всіх цих персонажів Альгєрд Бахаревіч повʼязує тонкими, але міцними нитками, з яких утворюється зашморг, бо йдеться про суспільство, де «учора ставало сьогоденням, а завтра не наставало».

Читайте також: «Ми вийшли на вулиці»: мистецтво протесту в Білорусі 2020 – 2021

Маніфест приреченості

Що ж до політичної сатири, то в романі «Діти Аліндарка» вона по-особливому гірка. Персонажі Бахаревіча навмисно карикатурні,  намальовані чіткими, товстими лініями найчорнішого олівця. Від автора дістається всім: і мовчазним, але ідейним борцям за національну ідентичність, і пристосуванцям, і маніакально переконаним у своїй обраності носіям Язика, тобто «правильної мови», думок, правильного життя.

Чим ближче до фіналу, тим більше посилюється химерність оповіді. Ні, тут не йдеться про фентезі, облишмо цей жанр, бо світ, здається, забув, що художня література допускає різні інструменти для досягнення мети автора. Альгєрд Бахаревіч додає сірому білоруському життю, в якому переважає абсурд і жорстокість, фарб завдяки атмосфері хоч і страшної, але казки, притчі. Його Льося врешті зможе вирватися на волю зі світу, «де вулиці досі називають іменами вбивць, де вирощують пам’ятники, наче квіти, де пишуть кирилицею і послуговуються в житті не законом, а законами жанру». Її порятунок також буде сповнений символізму, епічних сцен, що ніби зійшли з кіноекранів, але навіть у фінальній, дуже динамічній частині книжки відчувається якщо не підступ, то авторський сумнів у тому, чи можливі зміни у долі Льосі, якщо в умовній кімнаті її буття відсутні справжні дорослі. 

Смілива дівчинка, що йде до Бремена, зазнає не лише випробувань, але й втрат, а зло залишиться непокараним. Чому так? Бо Альгєрд Бахаревіч писав роман про сьогодення Білорусі, усвідомлюючи нереальність суспільно-політичних змін там.

Тому вийшов маніфест приреченості – емоційно складний, але й цікавий роман, що досліджує мову та її вплив на самоідентифікацію людини. Щодо мови, то тут, до слова, перекладачам випала непроста робота, бо роман в оригіналі написаний білоруською з вкрапленнями російської, а також російсько-білоруської суміші, такого собі суржика. Лінгвістична надбудова у творі надзвичайно важлива, якщо не визначальна. Мова та Язик маркують людей. Ті, хто опиняються десь посередині, стають символами невизначеності в більш глобальному плані, ніж людська комунікація. 

Припускаємо, що «Діти Аліндарка» українському читачу здадуться сміливою книжкою, бо безапеляційність автора щодо Мови та Язика – це як наступити на улюблений мозоль нашого «мовного питання». Звісно, роман Альгєрда Бахаревіча, що в оригіналі вийшов 2014 року, нині, під час повномасштабної російсько-української війни, читається як свідчення того, на що перетворюється колонія хоч і псевдо-, але імперії, як пересторога від втечі, яка не завжди може врятувати й дати можливість зерну прорости на новому ґрунті. Так, Льося рятується, вона залишає країну й прямує до Бремена. Та чи вистачить їй внутрішньої сили залишитися на чужині білорускою зі своєю мовою, культурою? Альгєрд Бахаревіч робить фінал відкритим, бо є історії, в яких зарано ставити крапку. 

Читайте також: Класик, який не їздить на велосипеді: 7 фактів про білоруса Уладзімєра Арлова

Переклад й видання цієї книги здійснене за підтримки Європейського Союзу у межах програми  «Дім Європи».

Купити книжку «Діти Аліндарка» Альгєрда Бахаревіча