У травні слухачі Радіо Культура матимуть нагоду почути голоси військових у новому контексті, вийти за межі сприйняття стереотипного твердження про «травмованих війною» та розширити уявлення про жінок і чоловіків, які воюють на фронті.

«Голоси фронтиру» — це унікальна серія радіоесеїв, створених військовими та ветеранами війни, які через літературні засоби передають власні історії, набутий досвід, рефлексії й непередбачувані емоції.

«Для Радіо Культура ідея “Голосів фронту” дуже органічна. Наша команда систематично працює з воєнною тематикою, зокрема прозою та поезією військових. Коли я розмірковувала над ідеєю ветеранської радіоесеїстики, то спиралася на досвід нашого попереднього проєкту “Повітряна стихія”. У ньому українські автори й авторки набували голосу і звучали вголос, з усіма подихами, зітханнями й схлипами. Тексти військових дуже підходять для подібного звучання, вони надзвичайно відверті. Жінки й чоловіки, які щодня ризикують власними життями, вміють писати прямо — і це також певний ризик. Тому “Голоси фронту” звучать в ефірі Радіо Культура — голосно, вголос, від першої особи. Цей проєкт не міг би відбутися без підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, і наша команда щиро за неї вдячна», — коментує виконавча продюсерка Радіо Культура Ірина Славінська.

У проєкті взяли участь шість ветеранів українсько-російської війни, які зближені різним військовим досвідом, але об’єднані однією метою — донести свої думки й емоції до суспільства. Автори текстів спеціально для Радіо Культура записали 10 есе, а команда проєкту адаптувала їх для трансляції у радіоефірі.

«На мій смак, такі проєкти дуже корисні. Важливо, щоб люди в тилу, особливо, молодь, змогли собі уявити всі ці обставини, які ми проходимо. І дуже важливий той момент, що це не просто пряма мова, безпосередня рефлексія ветерана або військовослужбовця. Наші есе — це художні твори з досвідом нашого життя, переосмисленого й скомпонованого таким чином, аби вони мали найбільший емоційний вплив. В ідеалі мені б хотілося, щоб замість мене мої есе зачитував хтось із голлівудських акторів, але вони в той день були зайняті, тому довелося читати мені», — коментує автор есеїв, військовослужбовець, фронтмен гурту «Нумер 482» Віталій Кириченко.

Продюсерка проєкту Олена Гусейнова зауважує, що для неї було надзвичайно цінним те, що серед авторів цього проєкту є люди, які раніше не займалися письмом, есеїстикою. На її думку, коли люди, які ніколи не висловлювали свої відчуття у такому жанрі, починають це робити, це дає можливість краще зрозуміти й відчути спільні переживання.

«Мені здається, те, що відбувається в українському суспільстві, можна розглядати на двох рівнях. Перший — це рівень реальності, де ми всі разом переживаємо спільний досвід, біль, втрати і боротьбу. Другий — це рівень наших звичайних способів комунікації, які часто виражені тривогою, страхом та стандартними риторичними формулами. Ця риторика ускладнює розуміння того, наскільки взаємопов’язані наші досвіди, наприклад, як щоденне тихе безтурботне життя впливає на те, як живуть люди, які служать у Збройних силах, беруть участь у бойових діях або перебувають на інших формах служби», — розповідає Олена Гусейнова. 

Кураторка проєкту Тетяна Шамшетдінова розповіла, що команда авторів складається з неймовірно сильних мислителів: письменників, поетів, журналістів, а також кадрового військового і музиканта, який раніше не мав досвіду у написанні великих літературних творів. Для більшості учасників досвід участі в подібному проєкті є першим.

«Майже для всіх авторів участь у цьому проєкті стала дебютом у радіоесеїстиці. І одним із моїх завдань як кураторки було надавати підтримку авторам, які зіткнулися з труднощами у написанні есе, допомогти їм знайти шляхи до просування у своєму творчому процесі», — розповіла кураторка проєкту Тетяна Шамшетдінова. 

Всі учасники відзначили важливість та особливу складність проєкту, і підкреслили, що це був не лише творчий процес, але й можливість поділитися думками, переживаннями та успіхами з іншими людьми через спільну творчість, що сприяє їхньому зближенню з аудиторією і надихає на подальші досягнення.

Українська поетеса, співачка й авторка пісень Єлизавета Жарікова висловила свої враження від роботи над проєктом: «Під час написання тексту для мене найбільшим випробуванням було зберегти щирість, не перетнувши межу між відкритістю та приватністю. Незважаючи на те, що я вже досить довго працюю з текстами, кожне нове завдання для мене своєрідний виклик.  Щодо роботи в студії — я, як музикантка, звикла до художнього читання, тому ця частина була для мене досить комфортною. На мою думку, важливо, щоб наші есе були доступними для аудиторії, оскільки обмін досвідом завжди є цінним, особливо в часи, коли ворог намагається розірвати зв’язки між нами, насаджуючи відчуття ворожнечі, відчаю та ненависті між українцями».

Учасниця проєкту, авторка есеїв, військовослужбовиця Збройних сил України, інструкторка з військового лідерства Оксана Пономарьова підкреслила, що такого формату діалог з аудиторією надзвичайно важливий, незалежно від того, яким чином він відбувається.

«Кожен з нас несе у собі свої спостереження, емоції та досвід. Вони виникають всередині нас і виходять через слова, які ми вимовляємо, через мікрофон, через цей текст. Вони, як кадри фільму, показують, як наше життя живе, рухається, б’ється серце, і ми відчуваємо це, переживаємо кожну мить, відстежуючи нашу власну історію, емоції та життя крок за кроком», — розповідає Оксана Пономарьова.

Над проєктом працювали:

• продюсерка проєкту — Олена Гусейнова;
• кураторка проєкту — Тетяна Шамшетдінова;
• саунд-продюсерка — Ганна Малієнко;
• продюсерка Радіо Культура — Юлія Загоруйко;
• виконавча продюсерка Радіо Культура — Ірина Славінська.