Наставники для читання — як це діє в Німеччині

Німеччина має потужну традицію публічних читань. Її досвід охоплює десятки методик, правил, ідей та практик таких читань як для дітей, так і для дорослих. А ще тут діє ефективна мережа підготовлених волонтерів, які регулярно читають у своїх громадах. Чим німецький досвід може бути корисний українцям? І хто і як може втілювати його сьогодні не лише в Україні, а й за кордоном, куди від російської війни виїхали мільйони українців? 

Старовинний замок Бюккебург, що в Німеччині, на початку грудня перетворюється на абсолютно казкове місце. Власники замку – представники старовинного роду Шаумбург-Ліппе – прикрашають 700-річну будівлю тисячами ліхтариків та квітами й запрошують усіх охочих на тиждень зимової магії. Тут проходить один із найкрасивіших різдвяних ярмарків: з театральними виставами, дегустацією віскі та різдвяної випічки, катанням на конях.

Одна зі святкових зал замку – повна людей. На сцені – лише стіл із лампою і стілець. За столом – популярна у Німеччині телеведуча й акторка Біргіт Шрованге. Вона розгортає книжку і починає читати вголос. Зала слухає.

Ці святкові читання в замку організувала команда Die Stiftung Lesen (У перекладі з німецької «Фонд читання») – найбільшої громадської організації в Німеччині, яка популяризує читання. А Біргіт Шрованге – одна з найвідоміших амбасадорок фонду як і кіноакторка Ребекка Іммануель, що читала на цьому ярмарку наступного дня. Підтримувати й промотувати читання у Німеччині – це те, що додає публічним людям суспільної ваги й репутаційних бонусів, а ще, за словами самих амбасадорів, «багато втіхи й світла». До слова, під час цього ярмарку Александр Шаумбург-Ліппе передав на підтримку фонду 22 500 євро.

Масштаби роботи Die Stiftung Lesen вражають: це і загальнонаціональні програми, і кампанії з промоції читання, дослідницькі проєкти, соціальні ініціативи, підтримка активних людей і професіоналів різних галузей, які у своїй роботі промотують читання та грамотність. Організація перебуває під патронатом Федерального президента й співпрацює з федеральними міністерствами, науковими установами, фондами, асоціаціями та численними компаніями, а ще – має потужну суспільну підтримку.

«Усе починається з читання: ми переконані, що читання є основною вимогою для освіти, професійного успіху, інтеграції та сталого соціального розвитку, – йдеться на сайті Die Stiftung Lesen. – Наша візія така: кожна людина може читати».

Читайте також: Книга як найпростіший спосіб повернутися додому – бібліотека для біженців у Любліні

Чи хотіли б ви стати наставником з читання?

«39% усіх батьків у Німеччині рідко або ніколи не читають своїм дітям, віком від одного до восьми років, – пояснюють у Die Stiftung Lesen. – А навички читання є основою для освіти та самостійного життя. Коли йдеться про популяризацію читання, ми зосереджуємося насамперед на дітях, молоді та їхніх сім’ях, особливо, якщо вони живуть у несприятливому освітньому середовищі. Ми хочемо зробити читання чимось відчутним у їхньому повсякденному житті».

Одним із потужних напрямів діяльності організації є залучення і фахова підготовка людей, які на громадських засадах читають дітям і підліткам у бібліотеках, навчальних центрах, садочках, школах, лікарнях та інших закладах. У Німеччині такі волонтери називаються Lesepaten: дослівно – наставники з читання.

Будь-то, хто має трохи вільного часу, може стати таким наставником. Необхідні знання та навички можна отримати на численних тренінгах та курсах. Їх проводить чимало різних організацій, бібліотек та фондів. Заклади шукають добровольців і в соцмережах, і в місцевих громадах, і серед батьків та пенсіонерів. І навіть на офіційних міських сайтах. Навіть найменші громади активно впроваджують цю практику наставництва.

Так, у німецькому містечку Реттенбах з населенням менш ніж п’ять тисяч людей затишний куточок для дитячого читання обладнали у старій ратуші. Раз на тиждень наставники з читання зустрічаються тут з дітьми, щоби разом почитати книжки й обговорити їх.

Міська влада Реттенбаха заохочує містян ставати наставниками з читання. Пропонує волонтерам професійну та освітню підтримку, а також страхування. Раз на місяць наставники з читання зустрічаються у старій ратуші, щоб обговорити подальший розвиток практики наставництва, поділитися ідеями, порадами, цікавими знахідками, а також підтримати одне одного у труднощах.

«Дітям подобається увага, яку вони отримують, коли їм читають. Історії живлять їхній розум та уяву. Спільне читання допомагає їм розширити свій словниковий запас і вдосконалити навички читання. Наставники з читання пробуджують радість читання, пропонують увагу та тиху, захищену атмосферу, – йдеться на міському сайті Реттенбаха. – Чи хотіли б ви стати наставником з читання?»

Німецькі бібліотеки й українці: як їм зустрітися

Із початку повномасштабної війни росії в Україні багато українців опинились у Німеччині. Майже одразу постала потреба в українських книжках для дітей. Тоді ж Ґете-Інститут в Україні, який завжди працював на внутрішню українську аудиторію, частково змінив вектор роботи – започаткував масштабний проєкт «Валізка з книжками».

«Ми запропонували МЗС Німеччині купити для німецьких бібліотек українські книжки. Оголосили через Німецьку бібліотечну асоціацію опен-кол, думали, що, може, десь сто бібліотек зголосяться зробити в себе такі українські полички. А нам написали понад 800 книгозбірень! Зрештою ми купили 20 тисяч книжок», – розповідає Марія Шубчик, координаторка літературних проєктів Ґете-Інституту в Україні.

Вона зауважує, що серед бібліотек, які зробили у себе українську поличку, є досить активні заклади, які вміють привабити українських читачів, а є ті, які не розуміють, що далі робити з цими книжками.

«Це стало для нас проблемою: є бібліотека, є книжки, є потенційні читачі, але все це не перетинається. І тоді ми подумали, що тут можна використати практику, яка в Німеччині дуже класно працює, – читання вголос, – пояснює Марія. – Приходять, наприклад, люди похилого віку, які мають більше вільного часу, і читають. Тут немає особливих активностей чи розваг: приходить бабуся, читає книжку, а діти сидять і слухають».

Світлана Бердникова, співробітниця бібліотеки Ґете-Інститут в Україні розповідає: «Для роботи з українськими дітьми бібліотекам потрібні українськомовні наставники з читання, які можуть прочитати історію, обговорити її й провести майстер-клас. Коли бібліотеки заповнювали наш формуляр на книжки, вони також вказували, чи є в них такі люди або чи потрібні вони їм. Більшість вказували, що вони готові працювати з дитячими групами під керівництвом наставника-добровольця, дехто вже мав таких людей, а дехто потребував нашої допомоги у пошуках українських наставників».

Паралельно Ґете-Інститут оголосив пошук у Німеччині українців-волонтерів, готових стати наставниками з читання для українських дітей. На пропозицію відгукнулося понад 400 людей.

«Хтось писав, що вже має такий досвід читань, хтось має дітей, а хтось просто дуже хоче читати дітям. Всіх їх запросили на навчання: як працювати з супровідними матеріалами до книжок з нашої «Валізки з книжками», як знайти контакт з бібліотеками, як організувати читання тощо», – розповідає Світлана Бердникова.

«Так ми хочемо залучити активних батьків з України й водночас допомогти бібліотекам знайти вихід на українську спільноту, – пояснює Марія Шубчик. – Бібліотека у Німеччині може стати у пригоді українській спільноті. Це так зване третє місце, це доступний ресурс інформації, доступний метод культурної інтеграції. І загалом тут класні бібліотеки. І навіть дітям без знання мови корисно ними користуватися».

Марія Шубчик упевнена: українським дітям в Німеччині корисно відвідувати місцеві бібліотеки та читання німецькою, а не лише рідною мовою. Це сприятиме швидшій інтеграції й допоможе краще пізнати країну, в якій вони тимчасово живуть.

«До речі, мене кілька разів запрошували на читання для німецьких дітей, де просили почитати українською. Вчителі хотіли, щоби діти почули, як звучить українська мова. Діти дивилися на літери, бачили, що це інший алфавіт. Я зробила певний квест за книжками, коли німецькі діти гортали українські книжки й шукали персонажів. Вони намагалися за ілюстраціями відгадати, про що ця книжка. Це був цікавий досвід для всіх», – додає вона.

Світлана Бердникова розповідає, що влітку у бібліотеці, поряд з якою вона мешкає у Німеччині, кожен день тижня був розписаний: щодня інша група волонтерів читала дітям книжки. 

«Читання вголос – це не просто прочитати текст. Їх проводять у формі обговорення. Ви намагаєтесь викликати дітей на розмову, обговорити ситуацію: чому так, а не інакше. Я розумію, що мами, які зараз опинилися в новій країні, в непростій життєвій ситуації, не завжди можуть знайти час для читання дітям. І такі публічні читання – прекрасний варіант», – підсумовує Світлана Бердникова.

Книжки в каталозі можна шукати навіть кирилицею

«Велика помилка уявляти, що Німеччина – це така єдина країна. Ні, це мозаїка, це 16 земель, які мають різні традиції, термінологію й практики читання», – говорить доктор філології, славістка Наталія Костяк, яка вже деякий час мешкає у Гамбурзі. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, пані Наталю запросили працювати до Центральної бібліотеки Гамбургу.

«В алярмовому порядку запросили, тому що знали з досвіду 2015-2016 років, коли тут була криза з біженцями з Сирії, що незабаром буде нова хвиля – українська. І бібліотеки вже тоді почали готуватися до неї», – розповідає Наталія Костяк.

Вона пояснює, що Гамбург – це окрема федеральна земля. Тут є бібліотека федеральної землі й наукова, коріння якої сягає ще Середньовіччя. «Наша мережа книгозбірень – це 33 філії по всьому місту, об’єднані в єдину систему. У нас спільне формування фондів і спільний каталог. Українська література наразі представлена в 12 різних точках. Українці розкидані по всьому місту – і ми реагуємо на попит. Люди можуть подивитися, де є книжки, в нашому онлайн-каталозі можуть здійснювати пошукнавіть кирилицею. Наприклад, Іру Славінську я знайшла у своїй районній бібліотеці», – пояснює Наталія Костяк.

Наталія додає, що їхня бібліотека має окремий відділ, який займається роботою з людьми, готовими на добровільних засадах проводити читання і для дітей, і для старших людей, і для іноземців: «Ці практики вже починають втілювати й з урахуванням українського акценту. У нас відносна автономія: якщо якась філія бачить, що має у районі українські родини, вона може теж організувати читання. За потреби можна отримати методичні матеріали й технічне забезпечення».

Також вона зазначає, що коли йдеться про читання, то в Німеччині воно ділиться за віковими групами. «Для найменших – це одна форма роботи. Для дошкільнят – інша форма. Є такі формати, коли вихователька може привести цілу дитсадкову групу, щоб малюки познайомилися з бібліотекою. Звісно, ці діти ще не вміють читати, але тут прищеплюється любов до книги через різні форми взаємодії з нею. Наприклад, Bilderbuchkino (дослівно – книжкове кіно), коли ілюстрації з книжки або відскановані сторінки  – обов’язково з дотриманням авторських прав і дозволом від видавництва –  показують на проєкторі. Водночас читають вголос саму історію», – розповідає пані Наталія і додає, що тут завжди враховують і район, в якому проходять читання: «Є райони з більшим відсотком мігрантів, а є – з меншим. Це теж впливає. Стараються на ці заняття запрошувати носіїв мови».

Наталія Костюк пояснює, що у Німеччині діє така концепція, що бібліотека – це вітальня міста: «Люди вільно туди заходять, їм там завжди раді, там дорослі можуть почитати, дітки можуть подивитися книжечки. І, звісно, кожен може знайти якісь книжкові події для себе, зокрема і читання».

Читайте також: Книжка рідною мовою – це відчуття безпеки: як українці читають у Польщі

Прийшли й зробили: приватні ініціативи українців у Німеччині

«Моя діяльність тут просто зашкалює!», – сміється письменниця і видавчиня Ольга Дужак. Вона приїхала до Гамбурга на початку березня й одразу почала шукати там літературну спільноту, щоб познайомитися і разом робити щось цікаве.

«Я проджект-менеджер в культурній сфері. Зараз я веду в Німеччині культурний проєкт для українців «Вітаю». Це безкоштовні заняття для дітей з музики, танцю, театрального мистецтва, літератури. Цей проєкт фінансується з бюджету міста, хоча він здебільшого все ж волонтерський, – розповідає письменниця. – А також щовівторка в центральній бібліотеці Гамбурга я проводжу читання для дітей. Бібліотека вже навіть афішу зробила (сміється). Спочатку я познайомилась з директоркою бібліотеки, потім провела 3-4 зустрічі. Коли в бібліотеці побачили, що люди приходять, що в нас все добре проходить, що після нас – чисто і прибрано, то запропонували мені з вересня робити ці зустрічі вже регулярно». 

Ольга уточнює, що це не класичні читання, а більше літературні забавки. Спочатку вона читає дітям книжку, веде з ними діалог, потім вони щось малюють або майструють. Розповідає, що використовує на зустрічах «театр картин» – камішібай – дуже популярний у Німеччині. Це такий дерев’яний футляр і набір ілюстрованих карток. Оповідач вставляє у футляр картинки, а потім послідовно – одна за одною – виймає їх. Тим часом може розповідати чи читати історію, тримати з дітьми зоровий контакт і вести бесіди.

«Можна залучати дітей питаннями: а як ви думаєте, що буде далі? А хто це? А що він робить? Потім ми граємо, малюємо, але в центрі завжди  – література», – говорить письменниця. Розповідає, що картинки зберігаються в коробках, схожих на платівки. У бібліотечній шафі їх близько 400, тож завжди можна обрати щось до смаку.

Влітку Ольга познайомилась із популярною німецькою письменницею Урзель Шеффлер, яка має понад 300 виданих книжок, перекладених 32 мовами. Разом вони написали книжку для інтеграційних класів Гамбурга.

«А ще ми робили спільні читання з Урсель в бібліотеці. Прийшло 50 дітей з української суботньої школи. Було класно. Ми тоді читали її казку про Санта-Клауса, який вирішив схуднути й вести здоровий спосіб життя, я переклала її українською», – усміхається Ольга Дужак.

Також влітку Альтонський музей надав Ользі безкоштовне приміщення для роботи з українськими дітьми. Там вони придумали казку про маленького композитора Едварда Гріга. «А потім ми мали спільний концерт з німецькими дітьми-музикантами. Німецькі діти грали класичну музику на фортепіано, а українські розповідали казку, яку одразу ж перекладали німецькою, –  розповідає письменниця і підсумовує – Дітям складніше в евакуації, ніж дорослим. Їх висмикнули зі звичного середовища. Світ так швидко змінюється, і для багатьох дітей важливо хоча б час від часу потрапляти в таке безпечне середовище, де з ними говорять українською, де можна почути книжки рідною мовою».

Хтось точно відгукнеться!

Українська письменниця і літературознавиця Тетяна Мельник живе у Німеччині вже двадцять років. Тут вона отримала освіту соціального педагога і вже п’ятий рік працює із дошкільнятами у сімейному центрі міста Бонн.

«Читання тут – дуже популярна тема. Часто запрошують жінку чи чоловіка пенсійного віку до садочка або школи, які годинку просто читають дітям. Це люди, які мають час і натхнення, активні пенсіонери, які хочуть ще якось застосувати свій потенціал. Часто – це колишні вчителі. Такий от соціальний проєкт єднання поколінь», – пояснює Тетяна.

«Я колись працювала в родинному центрі від євангелічної церкви. І там ми мали такого волонтера – старшого чоловіка. Він приходив до нас двічі на тиждень, щоб почитати дітям книжку. В основному люди літнього віку читають дітям класику. Ми, звісно, присутні на читаннях й маємо знати, що саме людина буде читати», – розповідає письменниця.

У родинному центрі, в якому вона працює зараз, є велика книгозбірня. Але також центр активно співпрацює із міською бібліотекою, розташованою за три хвилини від центру. «Тут намагаємося робити інтерактивні читання, коли дитина не є пасивним слухачем. Наприклад, читаємо історію, а потім граємо в гру на рівні історії, щоб дитина могла порухатися. Або щось малюємо, –  пояснює Тетяна Мельник. – Раз нам місяць ми неодмінно ходимо до бібліотеки з дошкільнятами,  вони самі вибирають книжки – і вже тоді ми організовуємо читання в нашому центрі».  

Коли Тетяна Мельник тільки прийшла працювати у цей центр, у них було багато дітей-біженців із Сирії, які не знали мови: «Тоді ми придумали такий варіант: збирали невелику групу дітей, які говорять, наприклад, курдською, запрошували маму котрогось з них. Ми читали текст німецькою, а мама – курдською. У мене була мрія зробити читання українською, але поки в моїй групі була тільки одна українськомовна дитина, хоча у Бонні зараз близько 4,5 тисячі людей з України».

Напередодні зимових свят Тетяна Мельник читала свою нову книжку дітям з України у бібліотеці Міжнародного виставкового центру. Вона сама написала їм листа з такою пропозицією, коли дізналася, що там проходитиме велике родинне свято.

«Вони радо відгукнулися і запропонували зробити не одне, а два читання в межах цього свята. Що мене дуже надихнуло: вони перепитали, якою мовою буде книжка, їм було важливо, щоб книжка була написана українським автором і українською мовою. Це були інтерактивні читання: ми складали адвент-календар, запалювали електричні свічки, спілкувалися», – розповідає письменниця і насамкінець дає пораду тим, хто хотів би організувати в Німеччині або в будь-якій іншій країні чи місті читання для дітей: «Не треба чекати, що тебе хтось кудись запросить. Ні, не запросить. Якщо тобі це не треба, то нікому це не треба. Тому, люди, просто пишіть до бібліотек, до якихось культурних осередків. Хтось точно відгукнеться!»

За підтримки фонду Die Stiftung Lesen у Німеччині діє єдина мережа наставників з читання. На сайті можна знайти корисну інформацію про те, як почати свою волонтерську роботу, а ще – безліч підказок та ідей. Також кожен може вільно завантажити посібник, у якому є вся необхідна інформація.

Читайте також: Барбара Шляйхаген: У Німеччині вже не так складно дістати українські книжки