Кокотюха Андрій. Називай мене Мері…

Прокинувшись вранці у власній квартирі біля мертвого тіла, колишній поліцейський Олег Кобзар опиняється поза законом. Земля горить під ногами, його оголошено в розшук, ще й полюють убивці, яких направляє невідома і жорстока рука. Тільки здаватися — не в правилах Кобзаря. Врятувати власне життя і знайти справжнього вбивцю йому допомагає слідча Віра Холод — єдина, хто вірить в непричетність Олега і готова навіть порушити правила, аби відновити справедливість.

Убивство ворога заохочується. За це навіть нагороджують, підвищують у званні, просто поважають. Якщо, звісно, ворог знищений у бою — і це сепар, а не мирний житель, котрий опинився під перехресним вогнем і справді ні в чому не винен. Окрім того, що вимушено мешкає в зоні бойових дій.
Коли до війни Кобзареві доводилося стріляти в людей, писав потім ненависні пояснення, переживав безглузді по суті своїй службові розслідування. Тим не менш, щораз, коли ситуація вимагала братися до зброї — брався, не думаючи про наслідки. Війна ж занурила Олега в світ безкарних убивств, коли нікому нічого не треба пояснювати. Навпаки, дехто, явно надивившись свого часу воєнних фільмів, ставив зарубки на прикладах, пишаючись кожним застреленим ворогом. Чомусь не переймаючись тим, що одного разу сам наразиться на кулю. І десь там, по той бік лінії розмежування, ворожий солдат так само поставить свою зарубку.
“