Не лише вишневий садок: український мікрокосм Old Khata Book

Анна Ільченко, Світлана Ославська, Old Khata Book. Фотокнига про хати й людей
— Львів : видавчиня Анна Ільченко, 2023

«Old Khata Book» – це книжка, яка дає нам зрозуміти, що наші уявлення про типову українську хату вже давно не відповідають дійсності. Вони загрузли в етнографічних стереотипах і фотографіях з Музею народної архітектури у Пирогові, і навіть експозиція з будинками 60-х-70-х років, яка там також є, вже не може повноцінно прокомунікувати, яка вона – сучасна хата. Так, теперішня етнографія досі цікавиться матеріальною культурою, досі документує побут, традиції та їхні зміни у часі, але не так часто результати цих розвідок оформлюються у популярні проєкти, які доходять до широкого загалу. Позаакадемічність роботи Анни Ільченко та Світлани Ославської, у цьому випадку, стає перевагою.

«Old Khata Book» – не монографія, не детальний опис експедицій – це фотокнига барвистих вражень від відвідин українських сіл у різних куточках України, спроба побачити красу у буденному, у проявах матеріальної культури, цінність якої для когось, можливо, видається сумнівною.

Як зазначають самі авторки у передмові до книжки, на збирання матеріалу знадобилося три роки походів у різні населені пункти нашої країни. Весь цей час їх мотивувало бажання дізнатися більше про хати як частину української культури, а також підсвітити цю тему для інших. Але до книжки потрапило далеко не все. Світлана й Анна зібрали величезну кількість матеріалів, що дало їм свободу обирати й вибудувати певний візуально-текстовий наратив. Багато з того, що не увійшло до видання, можна знайти на сторінці Інстаграмі, адже книжка це лише частина більшого проєкту, присвяченого явищу української хати.

Ясна річ, що «Садок вишневий коло хати», про який писав Тарас Шевченко, це не якась документація фактів, а швидше романтизований, ідилічний ейдос приватного побуту українця, який може мати дуже широкий варіативний спектр. Часом це садок не вишневий, а яблуневий. Часом садка може й не бути зовсім, а хата потопатиме у безмежжі зеленої долини, не відділена від світу жодними парканами. Місцями це все ще побілена мазанка, а в інших випадках – пофарбований у різні кольори дерев’яний будинок, всипаний складним різбленням. Усе залежить від регіону, від доступних матеріалів, але найголовніше – від самих людей, для яких житло стає не лише утилітарним об’єктом, але й виявом їхнього характеру, їхнього способу життя й уявлень про красу. Світлини хат у цій книжці сприймаються радше як результат фотосафарі, ніж архітектурна фотографія. Це наче упіймані в об’єктив химерні, строкаті тварини, що зійшли з наївних картин Марії Примаченко. Рідкісні моменти, коли їх застали поснулими в степах, на полонинах, під великими старими деревами чи у розсипах рожевих квітів. Вони живі, вони бачать сни, змінюються і дихають, і все це відбувається за участі людей, що живуть поряд.

«Пока люди живуть, і хата живе», – говорить Петро Міхіденко із села Ялцівка у Житомирській області. Це ще одна важлива складова видання, яка доповнює візуальну оповідь, – цитати мешканців, які живуть у цих хатах. Часом це побутові рефлексії, пов’язані з оселею, її історією чи теперішнім станом, а часом майже пантеїстичні або ж натурфілософські прозріння. І справді – важко заперечити, що для жителів сіл природа часом набуває особливого значення. Це не лише тло існування рукотворного простору, але й середовище, з яким доводиться рахуватися, вчитися взаємодіяти й співіснувати.

Хата сама не повинна бути. Коло хати треба, щоб було дерево. Це і защита, і пахне. А цьому дереву поклонятися треба. Прийшов, перехрестивсь, вклонився три рази. «Господи, святе дерево, дай здоров’я, миру, терпіння, спокою в нашому Волосівці-Селі, вулиці Лісовій», так мені насказали, так я і роблю. Воно дає здоров’я, терпіння і успіхи. Святе дерево.

 

 – Віра Токарюк, Волосівка, Житомирська область

 

Часом на фотографіях природи навіть більше, ніж архітектури. Хати постають у різні пори року й години доби. Засипані білим снігом, загублені між дерев чи пожовклі від вечірнього сонця, що спадає на поля й дахи. Кольорові маси ландшафтів підкреслюють силуети стріх і лінії парканів. І якщо розслабити око, то будинки, особливо ті, які мають найяскравіші забарвлення, видаються абстрактними кольоровими акцентами на полотні.

Загалом кольори для цієї книжки надзвичайно важливі, і це не обмежується тим, що ми бачимо на світлинах. Авторки «Old Khata Book» ще у передмові говорять про синій колір як складову оформлення хат, яка зустрічається у всіх регіонах країни. Українці люблять синю фарбу, вони використовують її для пофарбування віконних рам, дверей, дахів, полюбляють додавати синій пігмент у вапно. Цей колір, поруч із білим, став домінантним для видання. Синій – колір неба, свободи й наближеності до природи. Оформлення книжки починається із синьої тканинної слізури, наклеєної на шорсткий картон з гостро-обрізаними краями – його фактура й відсутність штучного забарвлення – хочемо ми того чи ні – миттєво нагадують тиньковану стіну, що ніби чекає на свіжий шар весняного вапна. Фотографії й цитати всередині книжки розташовані на лаконічному білому тлі. Час від часу синій нагадує про свою присутність спеціальними розгортами-триптихами, в яких Анна Ільченко та Світлана Ославська унаочнюють подібності оформлення елементів хат у різних селах.

Читайте також: Світлана Ославська: Чужа культура цікава сама по собі

Можливо, хтось очікував від цієї книжки нормативної структурованості, наприклад, організації фотоматеріалів у окремі розділи за регіонами, але нічого подібного тут нема. Нитка нашої уваги мандрує від Миколаївської області до Чернігівської, від Закарпаття до Одещини, зшиваючи уявлення про країну у найнесподіваніших напрямках та послідовностях. Миттєве перенесення з одного куточка України в інший допомагає зрозуміти, наскільки ми всі різні й схожі водночас.

У кожного свій підхід до оздоблення хати, в різних регіонах свої звички упорядкування прибудинкового простору. Але помітно, що усе це, перш за все, локальні особливості. Коли бачиш загальну картину, то однозначно розумієш, що усі ці місця є частиною одного культурного простору, і це не підважити змінами кордонів чи геополітичною кон’юнктурою.

Колір передає емоції та настрої. Блок із чорними сторінками врізається всередину книжки різко і контрастно. Приблизно так само у життя українського села врізалась і війна. Авторки нагадують, що частина сіл, у яких вони встигли побувати, вже зруйновані, і можливо, «Old Khata Project» стане чи не єдиним архівом, де збережеться пам’ять про місця, що зникли з карти України.

Яблуня врятувала дом. Якщо б не вона, попало б у нього зразу, і дома б не було. Тепер скільки буду жить, пилять не буду. Хай одростає, і повішу табличку – це буде як пам’ятник.

 

 – Микола Аренчак, Лукашівка, Чернігівська область

Чорні сторінки повністю присвячені людям, які бачили війну або ж пережили окупацію, і це зрозуміло, адже коли йдеться про збереження життя, матеріальній культурі, якою б вона не була, доводиться відходити на задній план. Тут ми не бачимо хат, але бачимо людей, які промовляють, свідчать, діляться пережитим із читачами-глядачами. 

Читайте також: Дерев’яна архітектура України в 3D: як книжка візуалізує втрачену спадщину

Старі будинки нищить не лише війна, але й час. Світлана й Анна говорять, що це особливо помітно, коли натрапляєш на старі глиняні хати без господарів – вони поступово повертаються туди, звідки і з’явилися – вгрузають у землю. Та навіть будівлі, що без нагляду не залишились, з часом зміняться до невпізнаваності. Перебудови, ремонти, бажання оновити фасад у сучасних матеріалах й переосмислення естетичних уподобань – все це неминучі складові сучасного «народного» будівництва. Як до цього ставитись? Це руйнація, розвиток чи, може, створення чогось нового? Скільки людей, стільки й відповідей, але навряд українська хата застигне у незмінності як музейний експонат. Вона буде жити, змінюватись й залишати на собі сліди все нових і нових поколінь, затримувати у численних декоративних і утилітарних елементах дух часу, і найголовніше – зберігатиме свою основну функцію, а саме – буде прихистком для людей, місцем, яке називатимуть домом.

Купити книжку

Фото: Old Khata Project