Не(по)одинокі: виклики для українських перекладацьких спільнот

Українські перекладацькі спільноти, ініціативи та установи, що працюють з перекладацтвом, стикаються з численними викликами, які стосуються не лише професійних аспектів роботи, але й здатності реагувати на суспільні потреби, підтримувати зв’язки всередині спільнот, розвивати професію попри всі труднощі.

Серпнева публікація розповідає про виклики, які постають перед українськими перекладацькими спільнотами у воєнний час і поза ним. Ми говоримо з представницями перекладацьких фестивалів, освітніх програм, що працюють з молодим перекладацтвом, а також з активістами ініціатив, що з’явилися у відповідь на виклики, пов’язані з початком повномасштабного вторгнення. Розкриємо, як ці спільноти адаптуються до непростих реалій й знаходять нові стратегії роботи в умовах, що постійно змінюються.

Ірина Одрехівська

Кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура та керівниця Центру академічної і крос-культурної комунікації у Львівському національному університеті імені Івана Франка, наукова співробітниця і лекторка Школи славістичних і східноєвропейських студій Лондонського університету (UCL SSEES), перекладачка в англійсько-українській мовній парі. Співорганізаторка майстерні перекладу LitTransformer в рамках UNESCO міст літератури.

Вища перекладацька освіта у час війни — це великий виклик і велика відповідальність, адже постає необхідність кардинального переформатування програм теоретичних курсів і тематики практичних дисциплін, підходів до навчання та способу взаємодії зі студентами.

Емпатія, створення простору довіри та дотримання етичних принципів комунікації стають тими ціннісними орієнтирами, які забезпечує переклад для захисту громадян в міжнародному вимірі під час воєнного стану.

Й саме ці орієнтири стали ключовими в освіті письмових і усних перекладачів на кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка ще з початку АТО у 2014 році. Вже тоді студенти-магістри працювали усними перекладачами на навчаннях НАТО на Яворівському полігоні, показавши стратегічну роль міжмовної та кроскультурної комунікації для ефективної взаємодії українських військових з іноземними представниками й — відповідно — для подальшого впливу на хід війни. Відразу в навчальну програму для студентів бакалаврської програми з перекладу та перекладознавства було введено нові курси військового перекладу й перекладу в соціальній сфері, оновлено викладання усного послідовного перекладу з увагою на український воєнний контекст та інтегровано в теоретичні лекційні курси теми про переклад української літератури й медійних текстів як деколонізаційний інструмент.

Це створило передумови, щоб після 24 лютого 2022 року студенти-перекладачі активно включилися у волонтерські ініціативи та навіть створили Центр волонтерського перекладу у Львівському університеті, до якого згодом приєдналися зацікавлені студенти інших факультетів університету та незалежні волонтери. Лідери Центру сфокусувалися на: військово-технічному перекладі посібників та інструкцій; перекладі для світових медій; перекладі для надання гуманітарної допомоги переміщеним особам; медичному перекладі для військового госпіталю у Львові та потреб Збройних сил; юридичному перекладі, що переважно задовольняв індивідуальні запити від волонтерів та біженців, й переклад документів для громадської організації «Жіночий ветеранський рух»; а також здійснювали переклад-асистування світових журналістів, які приїжджали до Львова.

Станом на квітень 2022 року, лише через півтора місяця після створення, до діяльності Центру долучились понад 800 студентів-волонтерів. Значна частина цих людей не були особисто знайомі до війни, адже представляли декілька факультетів у Львівському університеті. Координація відбувалася онлайн. Текст чи запит, який надходив на електронну пошту або в Telegram для перекладу на іноземні мови, опрацьовувався черговим волонтером і передавався в чати мовних груп. На цьому етапі сформована група студентів виконувала переклад, який потім віддавали на вичитку чи супровід викладачеві. У такий спосіб реалізовувалася й освітня функція, тому що студенти виконували завдання та отримували зворотний зв’язок для поліпшення подальших навичок.

Ольга Бурлака

Менеджерка проєкту «Школа перекладачів» культурної інституції «Міжвухами»

Наразі один із найбільших викликів для Школи перекладачів, яка була створена «Міжвухами» як відповідь на нестачу якісно перекладених філософських текстів українською мовою, — це брак студентів, які володіють на достатньому рівні мовою оригіналу і разом з тим мають базову філософську освіту. Зокрема, у 2023 році ми оголосили набір до п’яти класів, серед яких був клас Лесі Звонської «Повертаємося до витоків: перекладаємо давньогрецьку філософію», і який ми не змогли набрати. Для того, щоб розв’язати проблему браку перекладачів з класичних мов, спочатку ми запустили мовні класи з вивчення греки та латини.

В перші місяці повномасштабної агресії Росії проти України, Школа перекладачів призупинила свою діяльність, але вже влітку 2022 року ми поступово відновили її роботу.

Викладачі Школи погодились продовжити викладання, хоча багато студентів не змогли навчатися далі — закінчили навчання 49 студентів із набраних 90.

З цих випускників 38 студентів рекомендовані викладачами до створення самостійних перекладацьких проєктів. За результатами першого набору Школи перекладачів буде опубліковано 9 збірок коротких текстів та творів.

Таня Родіонова

Голова правління ГО TRANSLATORIUM, співзасновниця і директорка однойменного фестивалю та кураторка BAZHAN residency. Перекладає з англійської на українську та навпаки. Серед перекладів твори таких авторів, як Тімоті Снайдер, Доротея Ріхтер, Паскаль Ґілен, Максим Еріставі, а також поезія американських бітників і текст-групи «Орбіта».

Мабуть, від початку вторгнення було кілька етапів прийняття цих нових викликів. Перше — зрозуміти, чим культурна діяльність може бути досі корисна, не знецінити свою роботу, адже часто здається, що важливе лише те, що напряму допомагає фронту. Друге — зберегти команду або зрозуміти, що не всі готові лишатися в проєкті. Зараз у кожно_ї є свої особисті виклики, які доводиться долати щодня: нестабільний психоемоційний стан, вигорання, тривожність, депресивні розлади, які загострюються через війну. Дехто з фахівців перекваліфікувалися на більш воєнні спеціальності, наприклад, стали фіксер(к)ами, а хтось виїхав(ла) за кордон. Іноді здається, що ми всі перебуваємо в якомусь нескінченному хаосі в пошуках того острівця безпеки, на якому іноді не штормить. Для мене таким острівцем без сумніву є проєкти TRANSLATORIUM’у. Але для всіх це працює по-різному, й це теж треба розуміти.

Культурний менеджмент під час повномасштабної війни — це постійне врахування ризиків і розуміння, що все може скасуватись або статись не так, як було заплановано. Тож це багато запасних варіантів, перепланування та прийняття ситуації.

Так, запрошуючи гостей на фестиваль чи резиденцію, доводиться запитувати: як у вас з документами стосовно мобілізації? Окрім того, залишаються притаманні сфері фінансові виклики, які з інфляцією лише зростають.

Ян Островський

Засновник перекладацької ініціативи Ukrainian Translation Special Forces

На початку повномасштабного вторгнення ми згуртувались, оскільки було дуже багато контенту, який потребував перекладу, й стаціонарно відомства не були готові перекладати все самотужки. Ми залучали перекладачів через фейсбук та інстаграм, розробили в гугл-таблицях робочі інструменти для розподілу перекладів, сформували базу перекладачів за мовами й робота почала набувати системного характеру.

До нас звертались міністерства, відомства, ЗСУ, представники іноземних ЗМІ, й ми 24/7 оперативно закривали ці завдання: від перекладів офіційних листів та пресрелізів з приводу вторгнення до перекладу і титрування оперативних відео та перекладу перехоплень на передовій.

Якщо говорити про нашу діяльність тепер, то, безумовно, обсяг перекладацької роботи в порівнянні з початком війни значно зменшився і перейшов у більш тривалі системні проєкти — переклад інструкцій до військової техніки, підручників з військової справи за стандартами НАТО, ремонтних каталогів для техніки. Але й охочих волонтерити наразі менше, ніж в перші дні війни, й це спостерігається у всіх напрямках волонтерства, не лише в нашому. Це і є нашим основним викликом — мотивувати перекладачів оперативно включатись у великі системні проєкти, які життєво необхідні ЗСУ.

Поліна Городиська

Членкиня ініціативної групи Translators In Action

Повномасштабка ускладнила нам життя. ТІА — маленька спільнота, пов’язана не лише діяльністю, але й дружбою, і розділеність та перебування частини з нас у більш небезпечних умовах стали викликом — емоційним та організаційним. Тому так важливо було частині з нас побачитися влітку 2022 на майстерні, де ми спільно з німецькими колегами перекладали нашу гру ПереклаДійсність.

Також у страшний і продуктивний 22-й ми встигли трохи розказати світу про те, як переживає війну наше перекладацтво (проєкти «Переклад на війні», «Відчуття реальності») та запартнерилися з Translationale і Європейською спілкою перекладацьких асоціацій (CEATL). 

Одним з ключових викликів для нас завжди було забезпечення сталості існування ініціативи. Діяльність нашої групи — це не лише проєкти, але й систематична робота: ми регулярно інформуємо про професійні можливості, опрацьовуємо анкети, що додаються до Бази перекладачів, ведемо спільноти в соцмережах, щороку проводимо опитування (цьогоріч запустили вже восьме!) тощо. Усе це будується на волонтерстві, і досить непросто знаходити людський, часовий, фінансовий ресурси на постійній основі.

Ми усвідомлюємо, що перетворити ТІА на профспілку чи асоціацію ми не готові, адже це забиратиме набагато більше часу, а жити з того навряд чи вийде. Тому поки наша стратегія: рухатися малими кроками, щоб утримувати баланс.

Ірина Савюк

Засновниця фейсбук-спільноти «Книжкові перекладачі». Перекладає українською з англійської та німецької мов. Серед перекладів: «Данина Каталонії» Джорджа Орвелла, «Поклик монстра» Патріка Несса, «Половина жовтого сонця» Чімаманди Нґозі Адічі.

Я створила ФБ-спільноту «Книжкові перекладачі» для своїх колег-однодумців, професійних перекладачів, які головно перекладають книжки. Мене цікавив обмін досвідом, цікавими перекладацькими кейсами, поради та допомога. Але найголовнішою мотивацією було спілкування. Ми так багато часу проводимо наодинці з текстами, що іноді забуваємо, наскільки важливими є щирі розмови з колегами. Щойно були приводи для зустрічей (BookForum, Книжковий Арсенал, Translatorium), я кидала клич: «Агов! Давайте бачитися».

Спочатку спільнота була дуже активною — колеги часто долучалися, було багато професійних обговорень і спілкування, наразі цього менше в рази.

Через війну, через те, що багато хто виїхав і змінив свої пріоритети, або й просто вже не має часу/бажання брати участь у дискусіях чи балачках. І шукати дійсно цікавий контент бракує часу, як мені, так і іншим учасникам. Я б хотіла, щоб «Книжкові перекладачі» жили!

Богдана Синякевич

Організаторка Форуму перекладачів у Львові, директорка департаменту БО БФ Рокада, викладачка Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладачка. Перекладає з англійської мови. Серед перекладів: збірка оповідань О.Генрі, серія дитячих книг Гаррієт Мункастер, романи Люсі-Мод Монтгомері тощо.

Форум перекладачів у Львові для мене завжди виходив за межі власноруч створеного визначення «серія культурно-освітніх подій». Це були кілька днів у вересні, жовтні чи навіть грудні, до яких ми готувались місяцями, підбираючи програму, спікерів, домовляючись про майстер-класи й презентації. Це було місце зустрічей, яке надихало, закликало до дискусій, інформувало, пояснювало і завжди знаходило свого відвідувача.

З початком війни наша ініціатива призупинилась на невизначений термін, тож, коли мені запропонували написати про це кілька рядків, я відмовилась. Тільки тому, що мені досі боляче визнати: зараз в нас немає ресурсу на продовження Форуму. Чотири роки поспіль нам вдавалось організувати його за копійки — ми шукали безплатні локації, фотографів, наша команда не могла оплатити гонорар спікерам чи компенсувати хоча б квитки, тож ми шалено раділи кожній згоді перекладача/ки, автора/ки, викладача/ки завітати до нас та презентувати свій переклад, долучитись до дискусії чи провести майстер-клас. Пʼятий (поки що крайній) форум (завдяки премії «Львів — місто літератури ЮНЕСКО») показав, наскільки якісно зміг вирости проєкт завдяки фінансовій підтримці.

Пауза з 2022 року — це брак не лише фінансового ресурсу, йдеться також про те, що кожен учасник команди організаторів фонду обрав свій напрям руху з початку повномасштабного вторгнення: волонтерство, підтримка спільнот української діаспори. Усі ці стежки надто важко знову зібрати разом.

Тому спершу любі колеги прочитали моє «я не знаю, про що нам розповісти…». А зараз, пишучи ці рядки, я розумію, що свідомо уникаю слів «завершили», «зупинили» проєкт. Залишаю простір для повернення. Можливо, з новою командою. Можливо, з новими форматами. Нехай поки буде простір і віра в його наповнення. Хоча б для мене.

Translators In Action (TIA) — ініціативна група, що займається розвитком перекладацької спільноти та створює проєкти та інструменти для зміцнення та підвищення професійної захищеності українського книжкового перекладацтва.

TIA інформує, підтримує, лобіює/адвокатує інтереси, навчає, сприяє взаємодії у спільноті, працюючи на стику культурної, активістської, дослідницької та освітньої сфер.

Серед завдань TIA: підвищення поінформованості перекладач_ок з юридичних питань, сприяння видимості та захищеності перекладач_ок у правовому полі, інформаційна, консультаційна та організаційна підтримка перекладацьких ініціатив, організація освітніх і культурних перекладацьких проєктів, лобіювання інтересів спільноти, проведення фахових опитувань і досліджень.

Читайте також: Шукайте своїх. Або яку пораду ви б хотіли отримати на початку перекладацької кар’єри?