Неможливість повної справедливості — Калитко та Черкез про досвіди війни

У межах уже одинадцятої конференції Lviv Media Forum 2025 відбулася розмова «Як бути, коли все руйнується».

У події взяли участь українська поетка, перекладачка та членкиня українського ПЕН Катерина Калитко та боснійська журналістка Аїда Черкез. 

Протягом розмови учасниці ділились своїм досвідом та історіями про те, як війни прийшли в життя кожної, як Боснія і Герцеговина пережила ц та поствоєнний період та про те, як світ досі стоїть перед гострою потребою справедливості. 

Варто зазначити, що розмова не модерувалась, тому Калитко та Черкез зверталися до теми переважно крізь призму особистого досвіду, а не через факти чи структуровані запитання. На початку події Калитко попросила боснійську журналістку поділитись своїм досвідом переживання війни.

«Я памʼятаю початок повномасштабного вторгнення в Україну. Моя колега з України не вірила, що це може відбутись — а я, яка пережила облогу Сараєво, яка також відбувалася з військовими навчаннями навколо міста, просто почала їй розповідати, які речі стануть першою необхідністю», — розповіла Черкез.

Окрім того, вона розповіла про захисний механізм психіки українців, який помічала і серед своїх співгромадян: «не хочеться вірити, що десь відбуваються жахи, які показують по телевізору. Але зараз це просто відбувається з іншими людьми — з нами такого статись не може». 

Калитко зі свого боку розповіла, що була готовою до великого вторгнення та перекладала боснійську літературу, аби допомогти українцям ознайомитись з досвідом цієї країни, адже на нас вже чекав схожий.

«Я почала перекладати боснійську літературу, щоб донести саме цю перспективу до української аудиторії, щоб зблизити наші наративи. Через традицію російської пропаганди ми дивилися на Балканські війни через сербські лінзи. Я вважала це несправедливим і спробувала побачити війну, трагедію та геноцид через іншу оптику», — поділилась поетка.

Читайте також: Музей воєнного дитинства: книжки, що були поруч

Далі йшлося про розуміння «післявоєнної справедливості» для кожної з учасниць події. За словами Калитко, українці кожного дня стикаються з несправедливістю «у тій формі, в якій вона є в українському розумінні». Черкез поділилась досвідом припинення воєнних дій у своїй країні та зазначила, що очікувати повної справедливості не варто, але завжди треба прагнути максимуму.

«Якщо вб’ють мою дитину і сядуть до в’язниці на 40 років, хіба це буде справедливість? Для мене, як для матері, ні. Це часткове правосуддя. Це визнання правди, що ви вбили мою дитину. І весь світ тепер визнав це, що це твоя провина. Прагніть до справедливості, наскільки це можливо в сучасному світі. Це може зайняти все життя», — зазначила журналістка.

Калитко згадала і про те, як українці почали розуміти, що все життя нації буде повʼязане з війною та післявоєнною відбудовою — тоді це було схоже на полегшення.

«Українці почали потрохи формувати своє майбутнє, хоч ми не можемо планувати якісь довгострокові проєкти. Ми не впевнені, що прокинемося в “мирних” містах, які відносно далеко від лінії фронту. Це відчуття невизначеності дуже засмучує. Воно руйнує особистість», — розповіла перекладачка.

Черкез поділилася, що триматись їй допомагала віра в те, що її робота сприятиме закінченню війни — хоч згодом їй довелось виїхати до Німеччини та отримати статус біженки.

«У Німеччині я отримала статус duldung — це слово, яке походить від дієслова dulden, що в перекладі означає “миритися”. Щось на кшталт того, принишкнути, змиритися з чимось. У чужій країні ти маєш статус людини, з якою їм доводиться миритися. Війна — це можливість замислитися над собою, над своєю місією в житті, над статусом у ньому, над цінностями», — поділилась вона.

Журналістка додала, що помітила ще одну схожість між досвідами Боснії та України — зростання зацікавленості культурою серед людей. 

За її словами, хоч під час війни та у післявоєнний період у суспільстві починають діяти закони «сильніших та слабших», люди все одно читають книжки, ходять у театри й розвивають культуру — це форма спротиву й спосіб довести собі, що «ми не перетворимось на тих тварин, якими нас хочуть зробити».

Окрім того, Черкез поділилась, що свого часу відмовила чотирьом видавництвам, які хотіли, щоб вона написала книжку про свій досвід війни, – аби не проходити через ці жахи знову. Журналістка вирішила рухатися вперед.

«З таких відчайдушних ситуацій можуть виходити справді прекрасні речі. Ви не розпізнаєте їх вчасно, але згодом побачите, що з цієї ситуації народиться прекрасне мистецтво. Просто робіть те, що ви робите, і згодом ви будете зачаровані своїм успіхом», — зазначила журналістка.

Lviv Media Forum 2025 (LMF 2025) — щорічна міжнародна конференція, яка є найбільшою подібною подією у Центрально-Східній Європі. Проводиться громадською організацією «Львівський медіафорум», заснованою у 2013 році. Цьогоріч конференція проводилась протягом 15-17 травня у Львові. Фокусна тема цьогорічної зустрічі — «Називати речі своїми іменами: вибір, рішення, відповідальність».

Фото: LMF

Читайте також: Однією з цілей росіян було продемонструвати, що старі закони та конвенції не працюють, — Епплбом