Оголосили лавреата Премії імені Юрія Шевельова 2025 року

Премію імені Юрія Шевельова за найкращу українську есеїстику 2024 року отримав письменник і ветеран Артур Дронь за книжку «Гемінґвей нічого не знає» (Видавництво Старого Лева).  Про це повідомили кореспондентки Читомо з церемонії вручення премії.

«Я був дуже спокійним, коли писав цю книжку, бо знав: вона важлива й потрібна мені. Але я дуже хвилювався, коли чекав її з друку, тому що не знав, чи буде вона важливою й потрібною ще комусь.Тому я відчуваю велику вдячність до тих, хто її прочитав і показав мені, чому і для кого вона може бути важливою. Наприклад, до жінки, яка після київської презентації сказала: «Ви собі говоріть, що хочете, але ця книжка — про мене і про мого чоловіка». Бо він служив у Зарічному, про яке ви пишете, і загинув у Торському, про яке ви теж пишете. Він боявся того самого, чого боялися ви, і сміявся з того, з чого сміялися ви. І, значить, це — книжка про нього. Я тоді сказав — і дуже хочу повторити це зараз: це найкраще, що можна почути про книжку, і я за це безмежно вдячний», — сказав у своїй промові Артур Дронь.

Після отримання премії він згадав про полеглого 15 грудня митця, фотографа і військовослужбовця Юрія Костишина «Кота Характерника» та його книжку «Абидобраніч. Книга світлин та емоцій», що ще не встигла вийти друком.

Я не був знайомий з ним особисто, не мав навіть приватного листування, а належу до цих фейсбучних друзів, які дивляться фотографії в стрічці, читають новини про виставки або майбутню книжку, і від понеділка й досі моя стрічка соцмереж, як і в багатьох з вас, наповнена фотографіями самого Кота та десятками дописів про нього і слів подяки.

.

Зараз вечір 17 грудня, ми в Києві, а сьогодні зранку, 17 грудня, в Тернополі його похоронили, і в цьому є щось дуже болюче й несправедливе, сповнене почуття провини і самозвинувачення — у тому, що один стоїть у просторі ПЕН і отримує нагороду за книжку, а іншого кілька годин тому похоронили, і його книжка вийде посмертно.

.

І зараз, коли я думаю про всіх загиблих за нас із вами, а тут найперше — про загиблих митців: письменників, художників, фотографів, кінематографістів, — я відчуваю цю велику провину за нас усіх перед ними всіма, бо ми ввечері 17 грудня сидимо в просторі ПЕН і нагороджуємо один одного літературною премією, а їхні сім’ї цього ж вечора, напевно, думають про них і про те, як вони скучили, і про те, як усе це несправедливо.

.

Це все жахливо й несправедливо, але що ми тут робимо — ми свідчимо, що кожного з нас окремо можна вбити будь-якого дня, але всі ми як спільнота якимось чином продовжуємо існувати, і, власне, ціною тих безмірних жертв наших захисників, навіть у настільки жахливо несправедливих умовах, у які нас поставили вороги.

.

Навіть зараз ми продовжуємо існувати, бо окрім почуття провини, чуємо також велику вдячність і відповідальність перед тими, хто віддав за нас життя, і потребу все це зафіксувати, записати, засвідчити, щоб воно залишилося назавжди, щоб ніхто в нас цього не забрав і не переписав. …

.

Принаймні ми залишаємося людьми і здатні зробити щось таке, що залишиться тут навіть тоді, коли нас із вами більше не буде, і принаймні цього у нас ніколи не зможуть забрати — здатності фіксувати, свідчити і залишати після себе; принаймні ми скоро зможемо потримати в руках книжку Юрка Костишина «Абидобраніч».

Як страшенно несправедливо і боляче, що він її не побачить, що вона — його перша і остання, але принаймні вона буде і залишиться тут назавжди.

.

Література не може перемогти війну, знищити всіх руських чи повернути до життя всіх вбитих, вона не може того, чого ми всі, мабуть, від неї хотіли, але вона може хоч щось, і це також вартує того: може зафіксувати, може свідчити — це те, що ми зараз тут робимо.

.

Ми свідчимо.

.

Що ще може література? Дякувати і вшановувати — нехай сьогодні література подякує і вшанує, бо я присвячую цю нагороду Юркові Костишину, нашому захисникові, фотографу і митцеві з позивним «Кіт Характерник», разом із ним — усім, хто загинув, захищаючи життя.

.

Нехай ми і наша література завжди будемо спроможні гідно дякувати і вшановувати.

Представляючи книжку, філософ, перекладач і літературознавець Олексій Панич наголосив: «Чесно скажу: книжка Артура Дроня — це найсильніше моє враження за весь рік з усього, що я прочитав українською мовою. І це справді так. Одне з того, чим вона вражає, — майже ідеальне володіння жанром есеїстики. Ми в капітулі багато дискутуємо й уточнюємо, що є есеїстикою, а що — ні. Я завжди кажу: для мене есеїстика — це поєднання художнього переживання й мислення. Важливо не лише що людина описує, а як вона це робить. Текст має справляти естетичне враження, але водночас містити непересічну глибину думки. З одного боку — це майже художній опис, а подекуди й цілком художній текст, з іншого — інтелектуальні роздуми. І все це поєднано органічно. В Артура Дроня це є».

«Автор виявляє велику віру – в життя, людину, людяність, Бога. Такий прояв особливо цінний в умовах війни, адже він дає надію на майбутнє. Дронь вірить в Бога й майстерно показує, як одна й та ж ситуація для однієї людини є доказом неіснування Бога (коли боєць з позивним Турист, опинившись на межі життя і смерті й вже «відходячи», не побачив ніякого Бога), а для іншої – свідченням Його присутності (оскільки побратими дуже вчасно винесли ледь притомного Туриста з посадки й тим самим порятували його). А ще у книжці є інтенсивне та живе відчуття життя, відкритість до світу й людей, відповідальність за останніх. Автор пише відверто та щиро, з увагою до деталей та майстерністю узагальнення реального життєвого досвіду», — написав літературний критик Тарас Пастух.

Повну рецезію на книжку можна прочитати за посиланням.

Володаркою спеціальної відзнаки капітули у 2025 році стала Мирослава Пінковська. Її відзначили «за особливий внесок у збереження культурної пам’яті». Окрім того, книжка Пінковської «Портрет в інтер’єрі долі» (видавництво «Дух і Літера») увійшла цьогоріч до довгого списку премії. Оголосив ім’я володарки спецвідзнаки літературознавець Роман Веретельник.

Спецвідзнаку від Радіо Культура отримав Артем Чех за книжку «Гра в перевдягання» (Meridian Czernowitz), про це оголосила кредативна продюсерка Радіо Культура Юлія Загоруйко. Книжка Артема Чеха прозвучить в етері радіо в 2026 році.

Спедвідзнаку капітули премії «за літературознавчу есеїстику, що наново відкриває забуті пласти української культури» отримала Віра Агеєва за книжку «Проти культурної амнезії. Есеї про національну пам’ять та ідентичність».

Ім’я переможця оголосили в Києві 17 грудня – в день народження мовознавця, історика української літератури, есеїста Юрія Шевельова.

11-4 грудня 2025 року в межах Премії імені Юрія Шевельова в Києві відбувся фестиваль «Дні есеїстики», під час якого відбулися дискусії, лекції та зустрічі з українськими авторами-есеїстами.

Премія модерної есеїстики імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року Українським ПЕН, Києво-Могилянською Бізнес-Школою, Видавництвом «Дух і Літера», Центром юдаїки, Українським науковим інститутом Гарвардського університету. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику.

До капітули премії у 2025 році входять:  Володимир Єрмоленко (голова Капітули, президент Українського ПЕН), Оля Гнатюк, Олексій Панич, Роман Веретельник, Олег Коцюба, Тамара Гундорова, Ростислав Семків, Оксана Хмельовська, Андрій Павлишин, Мирослав Лаюк та Василь Махно.

Нагадаємо, у 2023 році Премію імені Юрія Шевельова отримав письменник Олександр Михед за книжку «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення». 2024 візнаку отримав Мирослав Лаюк за книжку «Бахмут» (видавництво Ukraїner). 2021 року лавреатом Премії імені Юрія Шевельова з есеїстики став Андрій Бондар, 2022 — Андрій Павлишин.

Окрім Артура Дроня, фіналістами премії у 2025 році були Віра Агеєва (книжка «Проти культурної амнезії. Есеї про національну пам’ять та ідентичність» (Віхола)) та Дмитро Крапивенко (книжка «Усе на три літери» (Видавництво Ukraїner)).

Чільне фото: Галина Зварич

Фото з церемонії: Світлана Омелянчук