Окупанти не зачепили нічого — директорка бібліотеки Тростянця

Тростянець — невелике місто на Сумщині, відоме своєю шоколадною фабрикою, музеєм цукрозаводчика Леопольда Кеніґа, а віднедавна й оновленою та надзвичайно сучасною районною бібліотекою. У лютому 2022 року місто опинилось в російській окупації, в якій перебувало понад місяць. Про те, як Тростянець пережив цей період, чи постраждала бібліотека, і як вдалося зробити її одним з найпопулярніших місць серед мешканців міста, Читомо поговорило з Людмилою Єфремовою, директоркою Тростянецької публічної бібліотеки.

В окупації та після неї

За словами пані Людмили, Тростянецька публічна бібліотека почала розвиватися з 2018 року, коли була створена Тростянецька селищна громада. Звідтоді тут почали ремонтувати книгозбірні, по 1-2 на рік. У 2022 готувалися відремонтувати 2 сільські бібліотеки. 

«Через ці клопоти я не надто звертала увагу на новини про прийдешнє повномасштабне вторгнення.  24 лютого, коли зрозуміла, що почався наступ, я зайшла до бібліотеки, побачила усю приготовлену техніку, комп’ютери, подумала про їхню можливу долю і зателефонувала працівникам: “Приходьте, будемо все ховати”. Я боялась мародерства. Ми заховали всю техніку, зняли плазму зі стіни. У бібліотеці тоді саме були запаковані комп’ютери, проєктори й екрани для тих сільських книгозбірень, які планували оновлювати. Куди його все ховати? Що змогли, те прибрали, що змогли, те й зробили», — каже директорка.

За її словами, книжок не ховали, бо пріоритетнішою була техніка, яка коштує багато тисяч. «Я розуміла, що мародерство — це не книжку братимуть, а запаковані комп’ютери, бери за ручку і винось», — додає пані Людмила.

Вдень 24 лютого, коли все, що могло бути зроблене в бібліотеці, було зроблено, їй повідомили, що біля Тростянецького автовокзалу вже стоять російські танки. Жінка каже, потім вони постійно їздили Тростянцем, стріляли, над містом літали снаряди (Тростянець перебував в окупації з 24 лютого до 26 березня 2022 року).

Читайте також: Сумщина Хвильового, Багряного і … Чайковського (?): як живе область на кордоні з ворогом

«На 3 чи 4 день окупації я вперше пішла до бібліотеки. До 12 березня перебувала там постійно. Ховала харчові продукти, чай, каву (у бібліотеці діє соціальне кафе), квіти, документи. Що робити, вирішувала сама, жодних інструкцій і рекомендацій ні від кого не було. Чітко пам’ятаю, що востаннє в бібліотеці я була 12 березня, ця дата збереглася в документах, потім зникло світло. Коли я поверталася додому, то потрапила під мінометний обстріл. Після цього я вже нікуди не виходила, бо дуже злякалася за своє життя. Але весь час окупації я була в місті, страшно було виїжджати через зелені коридори, які обстрілювала російська армія», — розповідає директорка. 

Пані Людмила каже, що до звільнення у Тростянці було пекло: росіяни стріляли по місту, 93 ОМБр — по шоколадній фабриці, де ворог ховав свої «Гради», намагаючись звільнити місто і знищити російську техніку. Це тривало до 26 березня.

Читайте також: Директорка бібліотеки Херсона: Оцінити грабунки неможливо, адже будівля, вочевидь, замінована

13 березня російський танк заїхав на вулицю, де розташовується бібліотека, тому ні Людмила Єфремова, ні інші співробітники вже до неї не заходили. 14 березня у соцмережах сусіди повідомили, що бачили, як росіяни зайшли до книгозбірні. «Я подумала: “Усе, бібліотеці прийшов кінець”. До звільнення Тростянця я не знала, що з нею. Знала лише, що росіяни зайшли всередину, про решту могла тільки здогадуватись», — розповідає вона.

Що ж до інших бібліотек району, то руйнувань зазнала бібліотека у селі Солдатське. Росіяни скоїли авіаналіт на населений пункт, поруч з бібліотекою впала бомба, вибуховою хвилею пошкодило вікна і стелю. Але завдяки бібліотекарці Валентині Ганцевій майно і книжки вдалося зберегти. Як розповідає Людмила Єфремова, напередодні обстрілу Ганцева вивезла книжки, комп’ютери, навіть диванчики й бойлер, з чоловіком вони 26 разів їздили до книгозбірні й назад, вивозячи все. Завдяки цьому «нутрощі» бібліотеки не постраждали. Зараз бібліотеку повністю відремонтували, а від наслідків обстрілу не лишилося й сліду.

Тростянецькій публічній бібліотеці пощастило більше. «На 3 день після деокупації я підійшла до неї й побачила, що двері вибиті. Всередину зайти я спершу не могла, допоки сапери не перевірили її й не знешкодили можливі розтяжки. Бібліотека була відчинена навстіж. На великий подив, окупанти не зачепили нічого, ні книжок, ні техніки. Напевно, Бог вберіг, бо ні росіяни не взяли нічого, ні мародери. Бібліотека вціліла повністю, лише у дверях було вибито скло. Нам дуже пощастило», — наголошує директорка.

На 10 день після деокупації, 6 квітня, бібліотека відчинилася. За словами Людмили Єфремової, з першого ж дня люди пішли лавиною: не було ні світла, ні інтернету, але передовсім люди йшли за спілкуванням. Бібліотекарі слухали історії містян, були такою собі психологічною підтримкою. «Згодом ми почали допомагати літнім і внутрішньопереміщеним людям заповнити заявки в “Дії” на відновлення пошкодженого майна, на статус ВПО. Подали понад 2000 заявок. Усі сили нашої бібліотеки були спрямовані на допомогу людям. Потім почали приїздити представники громадських організацій для надання психологічної допомоги на базі бібліотеки. Більш ніж 200 людей скористалися цими послугами в нашій книгозбірні», — розповідає вона. 

26 травня розпочалися тренінги з практичними психологами про проживання горя і втрати, бо під час окупації були і закатовані, і полонені люди, і ті, хто втратили близьких. Потім на базі книгозбірні запрацювала міжнародна організація “UK-Med”. Щовівторка британські медики надавали спеціалізовану допомогу жителям Тростянця. 

Паралельно тривали роботи з відновлення пошкоджених бібліотек, перш за все, у селі Солдатське. Вже в червні вона розпочала роботу завдяки допомозі благодійників. У липні у громаді урочисто відкрили Ницахську і Білківську сільські бібліотеки, саме їх ремонт планували напередодні повномасштабного російського вторгнення. 30 вересня запрацювала і оновлена Дернівська міська бібліотека-філія. «Це стало величезним полегшенням для цих сіл, бо туди приїхало дуже багато переміщених осіб, зокрема і з дітьми, а це сучасна бібліотека у селі — з комп’ютерами, новими книжками тощо. Це центри культурної й освітньої роботи, нині вони як ніколи важливі», — зазначає пані Людмила.

Допомога благодійників та ініціативність місцевих

Як ми вже писали, 2018-го була створена Тростянецька об’єднана територіальна громада, тоді й почалися великі зміни: місцеву бібліотеку вирішили оновити, зробити її сучасною, європейського зразка. У січні того ж року ухвалили статут книгозбірні, у лютому почали капітальний ремонт, а вже у вересні урочисто відкрили оновлену дитячу бібліотеки (у приміщенні Тростянецької книгозбірні розміщені як доросла, так і дитяча бібліотеки). На урочистість приїхала пані Сибілла Страк-Ціммерман, німецька благодійниця, праправнучка тростянецького цукрозаводчика Леопольда Кеніґа. Того ж року повністю оновили й фонд дитячої книгозбірні. Ще до відкриття вже працювали електронна система книговидачі, електронний квиток читача. Звідтоді бібліотека — дуже популярна в громаді.

У 2019 році оновили і дорослу бібліотеку. Тоді ж відкрили і зали з проєкторами, молодіжний коворкінг, соціальне кафе, що досить інноваційно серед українських бібліотек, дитячу кімнату. Тоді пані Сибілла теж приїжджала — вона надала великі кошти на придбання нових книжок.

У 2020-му відкрили нову бібліотеку-філію поблизу шоколадної фабрики. З 2017 по 2023 рік в Тростянецькій громаді спільними зусиллями відновили 9 бібліотек: 3 міські (Тростянецька публічна бібліотека, дитяча бібліотека-філія, бібліотека-філія цукрозаводського мікрорайону) і 6 сільських бібліотек-філій (Кам’янська, Солдатська, Люджанська, Ницахська, Білківська, Дернівська).

«Співпраця з пані Сибіллою почалася завдяки нашому міському голові. У 2018 році вона передала нам дитячої літератури майже на 40 тис. грн, надала кошти на музей. Коли благодійниця приїхала до нас, то зазначила, що не вперше дарує книжки українським бібліотекам, але наше прагнення оновлення надихає її найбільше. Тож співпраця з пані Сибіллою триває, ми показали, що вміємо цінувати добрі справи й самі налаштовані на подальший розвиток», — розповідає Людмила Єфремова. Після повномасштабного вторгнення росії Сибілла Страк-Ціммерман також спонсорувала створення «теплого простору» у бібліотеці, закупівлю потужного генератора, пального та Starlink.

Щодо поповнення бібліотечного фонду, то воно відбувалось комплексно. «Значну частину ми отримали від Українського інституту книги, допомагали і меценати, благодійники, видавництва, звичайні небайдужі люди, які особливо активізувалися після того, як постраждала Солдатська бібліотека. Також долучились Благодійний фонд “Бібліотечна країна”, Українська бібліотечна асоціація. Улітку навіть прийшла одна посилка від людини з Бучі, саме тоді, як про всі звірства росії стало відомо. Це було так щемко», — каже пані Людмила.

У 2021 році за кошти міста бібліотека закупила книжок на 50 тис. грн, такі ж плани були і на 2022 рік, але російський наступ завадив їх реалізації. 

На запитання про російські книжки директорка відповідає, що перш за все з бібліотеки прибрали шовіністську літературу, якої, на щастя, майже не було, проте були видання заборонених російських видавництв. «Усю російську літературу ми поперебирали ще під час модернізації бібліотеки, звісно, нам не потрібні 54 примірники “Муму” чи Пушкіна. Залишили по 1 примірнику, рішення про заборону всієї російської літератури в нас немає. Я вважаю, до всього треба підходити виважено. Але усі ці книжки якщо і є, то на найбільш далеких полицях. Якщо Мінкультури видасть наказ про заборону всієї російської літератури, заховаємо і їх. У сільських, пізніше оновлених бібліотеках, немає і того», — зазначає Людмила Єфремова.

Читайте також: Нічого цінного там у них немає – Семків про російський книжковий спадок