Олег Сенцов: «У кожної людини є мрія, але про неї не говорять у мікрофон»

Кінорежисер, письменник та громадський активіст Олег Сенцов провів зустріч-дискусію з німецькою публікою у межах Франкфуртського книжкового ярмарку. Про це повідомляє кореспондент Читомо.

Дискусію Ukrain: 5 years of struggle (Україна: 5 років боротьби) відбувалася за модерації письменника Андрія Куркова.

Подаємо найголовніше зі сказаного Олегом:

У тюрмі я бачив лише російське ТБ, яке не говорить правду. Але у мене була підпсика на “Нову газету”, в якій буває правдива інформація. Вона стала віддушиною, що дозволяла хоч трохи орієнтуватися у тому, що відбувається”. Також важливим джерелом інформації були листи.

Ті, хто ніколи не бував у Росії  не знають, що вони думають про Україну, про європейців. Вони не розуміють, що там інформація подається в дуже специфічний спосіб. Я пам’ятаю радянський союз і добре пам’ятаю випуски новин. Теперішні російські новини дуже подібні. Там показують, як українці вбивають один одного, як “загниває” Європа, як дітей відразу змушують ставати гомосексуалістами від народження. Вони поливають Європу брудом, розповідають це людям, які ніколи не були далі свого міста. Це формує їхнє сприйняття Заходу. Це масована пропаганда, адже держава контролює майже всі ЗМІ. Вони пояснюють, чому “європейський шлях” росіянам не підходить.

Я поступово вирішив, що потрібне голодування, бо бачив, що нічого не відбувається, все затихає. Тож я пішов на крайній ризик, щоби привернути увагу до українських політичних в’язнів в російських тюрмах. Нас було 64 людини. Це не мало вирішального впливу, але це невеличкий камінь, який допоміг наблизити наше звільнення.

У Таборі до мене не застосовували фізичного насилля, але психологічний тиск був постійним. і зі сторони адміністрації, і зі сторони ув’язнених, які теж перебувають під впливом пропаганди. Вони сприймали мене як ворога. Тюрма — це дуже не цікаве місце. Про це не цікаво писати й не просто розповісти, як це — бути там по-справжньому. У мене немає планів писати про це книжку чи знімати кіно. Але, коли я перебував там, я написав серію оповідань про людей, яких я зустрічав у тюрмі. Там немає мене, але з цих текстів можна зрозуміти, де я був і що там відбувалося.

Також з 3-го дня голодування я вів щоденник. Я перебував під постійним контролем та наглядом, мої речі постійно перевіряли, і зберегти його було не просто. У мене поганий почерк, також я всім казав, що пишу книжку, тож вони не змогли ідентифікувати цей щоденник, щоби його конфіскували. Я дуже ризикував, коли писав про те, що може не сподобатись тюремній адміністрації. Може там немає нічого цікавого, але, коли на терезах твоє життя, то таке заняття допомагає, воно дає тобі щось, за що можна триматися. Я сподіваюся, що наступного року він буде опублікований. Я не буду там нічого змінювати, а просто передам рукописи, які розшифрують — мені здається, що так буде найчесніше.

У тюрмі читають всі, навіть ті, хто ніколи не читав. Часу там вистачає. Я прочитав декілька сотень книжок. Тюремна бібліотека нічим не відрізняється від простої, просто вона дуже маленька, книжки там дуже старі, а відвідувачі приходять у тюремних робах.

Якщо все буде добре, то наступного року ми почнемо знімати “Носоріг”. Моя головна мета — знімати кіно — залишилася незмінною. Літературу я сприймаю як додаток до цього. Також додалася й громадська діяльність. Багато людей зараз дивляться на мене, і я відчуваю, що маю допомогти своїй країні, адже ще чимало наших людей перебувають у російській в’язниці.

Тюрма дозволяє подивитися на своє життя збоку, щось усвідомити, і головний висновок, який я зробив — ми надто багато часу витрачаємо на неважливі дрібниці, замість того, щоби робити щось дійсно важливе. Найголовніше, що ти пам’ятаєш, коли ти там, це час, який ти провів зі своїми близькими, тож це я також збираюся активно робити — це одне з найголовніших занять.

Коли я писав “Купіть книжку — вона смішна”, я вирішив, що у випадку, якщо у неї з’являться читачі, я напишу продовження, адже у мене вже були ідеї для нього. Коли книжка почала продаватися, я зрозумів, що у мене є читачі, яким цей стиль подобається, хоча багато хто думає, що я дуже сувора людина. Насправді ж я дуже веселий. Зараз я написав два продовження, але сюжетно вони майже не пов’язані з попередньою книжкою, окрім імені головного героя і стилю. Сподіваюся, що їх теж видадуть.

У мене були 3 собаки. Першу випадково застрелили, друга померла від старості, а третя померла, коли я був в ув’язнені. Коли у мене з’явиться свій будинок, я обов’язково заведу собаку, бо я дуже люблю собак. Але я ставлюся до цього дуже серйозно, адже сприймаю пса як члена родини.

У кожної людини є мрія, але про неї не говорять у мікрофон.

Також Олег Сенцов планує презентувати в межах Франкфуртського книжкового ярмарку збірку своїх творів, перекладену німецькою мовою. Подія відбудеться 19-го жовтня на Українському національному стенді.

Як відомо, у вересні Олег Сенцов презентував у межах Book Forum у Львові нову книжку своїх оповідань «Маркетер».

Нагадаємо, що 2019 року у Видавництві старого лева вийшла збірка автобіографічних оповідань Олега Сенцова «Жизня». Крім цього він є автором ще двох книжок: «Оповідання» (Laurus, 2015) та «Купіть книжку — вона смішна» («Фоліо», 2016).

Раніше повідомлялося, що український режисер та письменник Олег Сенцов, який повернувся в Україну після 5 років незаконного ув’язнення в РФ, розповів, що привіз зі собою 15 зошитів нових текстів.