Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+

Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від артгаузу. Не кожен, хто мріє потрапити в індустрію, в курсі про те, чим займаються на етапі препродакшену, а чим на етапі постпродакшену, не кажучи вже що, власне, робить на цій кінокухні режисер монтажу, а що — продюсер. Ця книжка — для тих, хто хоче не просто «вважатися», а «бути», і не лише мріяти, а й втілювати. Словом, для підлітків, які прагнуть ближче познайомитися зі світом кіно й дізнатися про все те, що існує по той бік екрана, і як воно працює.

Як влаштована книжка

Авторка — культурна менеджерка й кураторка кінопрограм, багаторічна координаторка фестивалю Docudays UA й очільниця кінонапрямку в Українському інституті Ольга Бірзул. Людина, яка чудово орієнтується у темі та вміє легко й цікаво про неї розповідати. Також на сторінках цієї книжки вона дає слово тим, хто зсередини знайомий з різними аспектами індустрії — режисеркам художніх та документальних фільмів, оператору, актору, звукорежисеру та іншим.

Книжка невелика за обсягом, але охоплює величезний масив інформації — від більш ніж столітньої історії кінематографа до розподілу ролей у сучасній кіноіндустрії та безлічі нюансів, які варто знати справжньому кіноману. Вмістити та поєднати все це авторці вдається завдяки застосуванню кінооператорських прийомів. Розбиваючи текст, як стрічку, на плани: загальний (історія), середній (процес фільмування) та крупний (професії в кіно) й підсвічуючи деталі (окремі терміни і явища, такі як блокбастер чи касові збори), авторка створює цілісну, об’ємну і цікаву картинку. І, що важливо, робить це невимушено й захопливо: читати — одне задоволення.

Немає сенсу переказувати зміст цього неформального посібника, тож зупинимося на кількох важливих моментах, які привертають увагу.

Українське кіно у світовому контексті

Найвідомішу відзнаку світу кіноіндустрії, «Оскар»,   цьогоріч Україна отримала за найкращий повнометражний документальний фільм. Та присутньою в галузі кіно наша країна була від самісінького початку. Мало хто знає про те, що український механік Йосип Тимченко створив власну версію кіноапарата й демонстрував в Одесі свої фільми ще за два роки до братів Люм’єр! Просто не запатентував винахід — от і ім’я його не вписали в історію, на відміну від французів. Що ж, цю несправедливість Ольга Бірзул виправляє.

Читайте також: Тренд на українську класику: було, стало й кого забули видати

Авторка розповідає і про «Український Голлівуд» — Всеукраїнське фотокіноуправління, ВУФКУ, з кіностудіями у Києві, Одесі та Ялті, де працювали такі митці, як Юрій Яновський, Майк Йогансен, Олександр Довженко та інші. І про першого українського анімованого персонажа — Солом’яного Бичка. І про Дзиґу Вертова та його новаторські експерименти. І про перший в Україні телецентр, який запрацював у 1951 році на Хрещатику. І про українське поетичне кіно, що стало виразником національної ідентичності та інакодумства, та підривні науково-популярні фільми Федора Соболєва, які вражають викривальним змістом та винахідливою формою подачі. І, звісно ж, чимало написано про золоту епоху української анімації, яка подарувала світу хіти про козаків, Петрика П’яточкіна і Капітошку, та буремні 90-ті, які хоч і були важкими для галузі, та створили справжні скарби — такі, наприклад, як анімована «Енеїда».

Дуже цінно, що цей український внесок авторка не виокремила в окремий розділ, а органічно вписала в загальну історію розвитку кіноіндустрії, з її зламами, трендами, технічними переворотами й світоглядними кризами.

Це логічно і правильно, адже, хоча тривалий час українське кіно вимушено розвивалося за залізною завісою, та все одно лишалося важливою частиною світового процесу.

На службі в ідеології та пропаганди

Фільми — це не лише мистецькі твори чи розважальний продукт. Дуже часто кіно використовують як інструмент пропаганди певної ідеології, «засівання» у голови людям конкретних ідей та думок, керування масами. Про це особливо важливо пам’ятати зараз, коли вміння створювати фейки та маніпуляції вийшло на небачений рівень. Тож цьому аспекту багато уваги приділяє й Ольга Бірзул, називаючи «відбілювання» кіноіндустрії одним із незасвоєних уроків історії.

Починаючи з Леніна, який високо цінував кіно, як одне з наймасовіших мистецтв, й активно заохочував його використання для комуністичної пропаганди, тирани XX століття, пише авторка, «за допомогою фільмів розколювали суспільство та підбурювали людей до насильства і масових вбивств». Вона розповідає про роль кінематографа в нацистській Німеччині й зауважує, що війна в Україні — це зокрема наслідок пропагандистського продукту російських кіноробів.

Читайте також: Кумедні, героїчні й чарівні: 4 дитячі книжки про сім’ю і підтримку

Звісно, з допомогою фільмів можна не лише підбурювати до війни та сіяти ненависть, а й протестувати проти неї, привертаючи увагу до гуманістичних цінностей, як це зробив Чарлі Чаплін у своєму фільмі «Маленький диктатор»  і багато кіномитців після нього. Але оця неочевидна, на перший погляд, однак потужна, сила кіно дуже важлива, тож чудово, що авторка акцентує на ній увагу.

Творці фільмів радять

Один із беззаперечних плюсів цієї книжки — пряма мова людей, які безпосередньо творять сучасне українське кіно, їхні розповіді про роботу та інсайти, поради щодо фільмів, які варто переглянути тим, хто хоче ближче познайомитися з цією сферою.

Найбільше люблю кіно за те, що процес його створення схожий на складну захопливу багаторівневу гру. Ця гра командна, і це мені також до душі. А ще кінематограф — мультиінструментальний вид мистецтва, тому я не мушу обирати лише щось одне.

 

— Ірина Цілик, режисерка документального та ігрового кіно («Земля блакитна, ніби апельсин», «Я і Фелікс»)

Топ-3 фільми для перегляду від Ірини Цілик: «Убити пересмішника» Роберта Маллігана, «Принцеса Мононоке» Хаяо Міядзакі та «Форрест Ґамп» Роберта Земекіса.

Мій знімальний процес часто нагадує здибанку старих друзів, що кайфують від спільної роботи. Тому для мене режисер — це людина, яка об’єднує однодумців. Справжнє кіно народжується з синергії і любові, а не з конкурентності й амбіцій.

 

— Катерина Горностай, режисерка фільму «Стоп-Земля»

Топ-3 фільми для перегляду від Катерини Горностай: «Вічне сяйво чистого розуму» Мішеля Гондрі, «Назви мене своїм ім’ям» Луки Гуаданьїно та «Слон» Гаса Ван Сента.

Документальні проєкти завжди надихають і переповнюють. Щоразу лишається стільки невикористаних історій та байок, що, здається, може вистачити на хороший роман або на кілька сценаріїв повнометражного фільму. Це пречудовий спосіб пізнавати світ. До того ж ти сам обираєш, за ким слідувати і що саме пізнавати.

 

— режисер-документаліст Роман Бондарчук

Топ-3 фільми для перегляду від Романа Бондарчука: «У цьому світі» Майкла Вінтерботтома, «Документаліст» Іварса Звіедріса та Інесе Кляви, «Вірунґа» Орландо фон Айнзіделя.

Також своїми думками діляться режисер-аніматор Микита Лиськов, продюсерка Дар’я Бассель, оператор В’ячеслав Цвєтков, художниця-постановниця Марія Шуб, звукорежисер Сергій Степанський, кастинг-директорка Алла Самойленко, актор Арсеній Марков, режисер монтажу Віктор Онисько та інші.

«Твоя книга про кіно» не лише пояснює, як сформувався цей звабливий, розмаїтий, дивовижний світ кінематографа і як він працює нині. Вона буквально робить його ближчим. Пояснюючи підліткам залаштунки кіносвіту, даючи слово людям, які творять його тут і зараз, безпосередньо в Україні, вона переводить його із категорії недосяжної мрії в категорію сфери, в яку реально потрапити, якщо маєш для цього достатньо інтересу, любові й завзяття. Тож цілком можливо, що імена її читачів з часом з’являться у титрах нових українських фільмів.

Купити книжку

Читайте також: Нове життя класичного роману в коміксі «Таємний сад»