Паризький салон: Аґрафка, повні зали та «Європа жінок»

Salon du Livre 2019 року – вже 39-й в історії. У заходах Салону взяли участь представники 50 країн – 3000 письменників і 1200 експонентів. Не обійшлася на цій великій міжнародній події й без української присутності, адже цьогоріч наша країна знову поїхала до Парижа як офіційний учасник зі своїм національних стендом. Журналістка, літературознавиця та перекладачка Ірина Славінська розповідає Читомо, як це було, а також про те, що це значить для іміджу України у міжнародному контексті.

Салон відвідало 160 тисяч осіб, це на 2% менше, ніж минулого року. Згідно з офіційним прес-релізом, організатори пояснюють це «напруженим соціальним контекстом». Припускаю, що це натяк на акції «жовтих жилетів». Також офіційні підсумки Салону фіксують +10% участі молодшої аудиторії. До речі, вхід на фестиваль для всіх неповнолітніх (до 18 років) – безкоштовний. У програмі є чимало подій, які покликані залучити цю публіку. Вони присвячені коміксам та іншим жанрам, популярним саме серед молодших читачів.

Почесним запрошеним вперше став цілий континент – Європа. Сцена «Europe» була в самому центрі виставкового простору, до неї вела центральна алея від входу в павільйон експоцентру. За головну мету програма цієї сцени декларувала намір «показати багатство європейської літературної спадщини». До речі, гостем 2020 року стане Індія.

Український стенд розташувався зовсім поруч із цією головною сценою, з нього було добре видно (і це було приємно бачити), що декор сцени «Europe» створений у синьо-жовтих кольорах. Про український стенд згадую не випадково, адже Україну запросили долучитися до цього загальноєвропейського майданчика. Темою запропонованої події стала розмова про «Європу жінок», де дискутували Ірена Карпа та Андрій Курков. Цю дискусію мені випала честь модерувати, тому з висоти подіуму я бачила абсолютний аншлаг в залі, а також чула цікаві запитання від присутніх глядачів.

Дуже важливо, що під час цієї розмови Андрій та Ірена згадували про різні українсько-європейські досвіди – від Анни Ярославни (aka Anne de Kyіv) до подій Євромайдану. Знайшлося місце і для розмови про війну та участь жінок у бойових діях, в розбудові країни в урядовому, законотворчому та судовому секторах, а також і для згадки про Софію Яблонську – відому мандрівницю, письменницю, журналістку українського походження, чиї робота та книжки стали впізнаваним місточком між Україною та Францією. Ми навіть трохи похихотіли під час міркування про те, чому в Україні 8 березня набуло рис «свята весни та краси». Мені запам’яталося, що публіка сміялася в правильних місцях. А в серйозні моменти ця ж аудиторія не потребувала пояснення, чому на сцені українські автори говорять про окупацію, війну та ВПО.

Український стенд, як я вже зауважила, був розташований поруч зі сценою «Europe», ще й поруч із виставкою портретів європейських письменників. Виявила там і портрети наших – Романи Романишин і Андрія Лесіва з «Аґрафки», Софії Андрухович, Ірини Цілик і Володимира Рафеєнка. Український стенд можна було легко помітити здалеку, тому що він був оформлений з допомогою доволі монументальних витинанок. Орендою стенда, доставкою книжок та іншими важливими складовими опікувалася сторона УІК. Дизайном стенда та архітектурою (але не тільки ними) опікувалася сторона посольства України у Франції. Щоби не описувати стенд своїми словами, процитую коментар Ірени Карпи, який вона дала мені в ефірі «Громадської хвилі»:

«Наш стенд був оформлений величезними витинанками львівської мисткині Дар’ї Альошкіної, а французька архітекторка з українським корінням Надін Кобилко переосмислила всю цю етно-історію. Не було «шароварних» елементів, усе було вишукане, стримане, елегантне. Якщо українську естетику можна загнати в паризьку стилістику, то Надін це вдалося якнайкраще. Наш стенд був чорно-білим, із органічними вкрапленнями синьо-жовтого.

Вже другий рік поспіль Україна присутня в статусі національного стенда. До того цю дорогу нам торували маленькі, але дуже пробивні видавці. Треба розуміти, що стенд на Salon du Livre – це дороге задоволення, він не кожному видавцю по кишені. Але присутність України в такому європейському контексті дуже важлива, оскільки показує нашу країну як культурного гравця на карті Європи.

Читайте також: Яскравий лондонський дебют: перемоги Арсеналу та увага до українського стенду

Я щаслива, що цього року долучився Український інститут книги – завдяки їм наша країна мала масштабніший стенд, а також заявила, що має таку інституцію, яка дбає про літературу, переклади, наш вигляд на міжнародній сцені. Так само долучився й Український інститут. Великим поступом стало долучення інституцій, які опікуються іміджем України за кордоном. Приємно, коли спільну справу разом з тобою роблять потужні гравці».

Також я попросила Олександру Коваль розповісти про внесок УІК у роботу українського стенда:

«Український інститут книги вперше долучився до організації стенда на Паризькому книжковому салоні. І цей старт був цілком вдалим. Стенд виглядав достойно навіть на тлі реномованих видавців з різних країн. Насамперед через стильний дизайн Надін Кобилко та вишукані витинанки Дарії Альошкіної, а також через вдале розташування, завдяки якому він здавався принаймні вдвічі більшим, ніж було насправді. У цьому, а також у формуванні цікавої програми, велика заслуга Ірени Карпи. Заходи відбувалися безперервно, на стенді завжди були люди! Публіка на цьому ярмарку просто вражає, але це потребує окремої розмови.

Щодо фінансування. У бюджеті УІК на цей рік на участь у Салоні заклали приблизно 1200 тис. грн. Ці кошти сплачені організаторам ярмарку за участь. Також за кошти УІК організована поїздка наших прекрасних ілюстраторів Романи Романишин і Андрія Лесіва, оскільки у Франції саме вийшла їхня четверта книжка і вони стають дедалі відомішими. Три їхні майстер-класи пройшли з аншлагом!

А книжки, які привезли чи передали для виставки наші видавці, ми передали Бібліотеці Симона Петлюри, українській школі й до бібліотеки Сорбони».

Дійсно, програма українського стенда була насиченою, щогодини щось відбувалося. Особливо приємно, що події збирали багато публіки – вільних стільців не було. Програма пропонувала різні види активностей – і дитячі майстер-класи (від «Аґрафки», до речі), і цілком дорослі розмови навколо нових українських книжок.

Також український стенд запросив до участі французьких авторів, які пишуть на українську тематику: наприклад, Галя Акерман («Traverser Tchernobyl» («Premier Parallèle, 2016») ), Ребека Бенаму, авторка книжки про Хану Орлову, що вийшла у видавництві «Fayard» 2019 року; журналіст Ален Гемоль (видавництво «Editions les Petits Matins», 2018); дослідник гуцульського фольклору Борис Черни (édition Petra, 2018). З-поміж українських авторів свої події та зустрічі з читачами мали Оксана Забужко, Андрій Курков, Ірена Карпа, Артем Чапай, Ярослав Мельник. Окремо хочу згадати велику роботу тих, хто перекладає книжки українських письменників, незамінною тут буде згадка про Ірину Дмитришин.

Замість підсумку скажу, що цього року наш стенд виглядав і працював по-дорослому. Його бачили та відзначали інші учасники, а звичайні відвідувачі залишалися постояти та послухати, адже всі події відбувалися французькою мовою.

Загалом протягом останніх 5 років Україна стала набагато помітнішою у Франції. Для цього є різні чинники, але з моєї перспективи одним із найважливіших стала робота посольства України, зокрема Ірени Карпи протягом цих 3 років. Про Салон ви вже і так знаєте, тому згадаю для контексту ще декілька подій: присвячений Україні фестиваль Week-End à l’Est, про який багато писали, перша участь українських дизайнерів у Paris Design Week, Maison et Objet (фото робіт наших дизайнерів можна було побачити навіть у «Le Figaro»), участь у Rouxteur і Ficep, що присвячені цифровому мистецтву, а також у Mifa Market, що присвячений анімації. Мені дуже приємно знати, що Україна починає звучати в контексті сучасних медій, ще й у такій непростій та важливій країні, як Франція.

Перемога року: велика увага до українських подій. Вільних стільців не було.

Емоція року: Серце моє потішилося, коли побачило виїзну студію колег з France Culture. Всі фестивальні дні вони працюють з приміщення експоцентру, запрошуючи до лінійних програм насамперед учасників Салону. Я одразу згадала 29 годин наживо з Книжкового Арсеналу на Радіо Культура 2018 року та потішилася, що ми з французькими колегами маємо спільний спосіб відзначити великі міжнародні літературні події своєї країни.

Дякую за підтримку цієї поїздки UJE та Ірині Сенчук.

Читайте також: Паризький салон 2018: комікси, автографи, протести на стенді Росії

Авторка: Ірина Славінська

Фото: Паризький салон, Ірена Карпа, Fifi Bristoche