Перекладацька видимість: не обкладинкою єдиною

«Мені байдуже, чий переклад я читаю», «У вихідні дані книжки я зазираю хіба зрідка», «Головне, щоб текст був цікавий», — таких реакцій і досі не бракує в українській блогосфері, та й деякі видавці вміють додати жару риторичними перепитуваннями, чи перекладачки — шекспіри або андруховичі, щоб вказувати їхні імена на кавері. Та чи вичерпується цим тема видимості перекладацтва, доробок якого захищає закон про авторське право на рівні з письменництвом?

Щорічне опитування ТІА показує невтішні дані: попри досить високий показник зазначення перекладач_ок у вихідних даних книжок (понад 80%), майже 65% респондент_ок вказали, що видавництва ніколи або лише зрідка вказують їх в анонсах, запрошують на презентації чи просять долучитися до інформаційних кампаній. Чому це важливо і якої видимості ми прагнемо, ми поспілкувалися з українськими та закордонними колегами по цеху.

Наталія Іваничук

Перекладає з норвезької, данської, німецької та шведської мов, авторка понад 160 книжкових перекладів.

Видимість — це, звісно, ім’я перекладача в виразному доступі до читача: ім’я на обкладинці (ніколи не наполягаю, але не проти, головне, щоб не в технічних даних на останній сторінці), обов’язкове згадування перекладача в усіх відгуках, новинах, повідомленнях навіть у фейсбуці. Себе на обкладинці я вже бачила, хоч і нечасто. Це насамперед видання Видавництва Анетти Антоненко.

Так, ім’я перекладача може бути брендом, без сумніву. Сама не раз чула, що перекладні книжки обирають за перекладачем.

Для мене таким брендом є чимало перекладачів, у тому числі Неля Ваховська. Саша Григоренко, Христина Назаркевич і мої учні (Наталя Іліщук, Софія Волковецька, Микита Никончук). Кажуть, що скандинавістику також часто обирають за моїм іменем, і я цим невимовно пишаюся (навіть якщо мені просто лестять).

Максим Нестелєєв

Перекладає з англійської і французької, серед його перекладів Томас Пінчон, Кормак Маккарті і Дон Делілло.

Видимість важлива для будь-якої професії, бо всі професії однаково важливі. Втім, як на мене, обираючи фах перекладач_ки — ти все ж свідомо обираєш бути за лаштунками. Якщо хочеш бути видимим — краще йти в автор_ки, а не в перекладач_ки. Я прихильно ставлюся до того, щоб ім’я перекладач_ки ставили на обкладинці — це американська і європейська традиція, якої вже почасти дотримуються деякі українські видавництва. Крім того, видимість перекладач_ки як голосу автор_ки — теж суттєвий аспект, бо підвищує престиж цієї професії, а також дає змогу вимагати належної оцінки своєї праці. Усе ж жоден іноземний автор не приходить на український ринок сам, у них є посередни_ці — перекладач_ки.

В кожній країні є перекладачі-бренди, ім’я яких є знаком якості. У нас таким, наприклад, є Максим Стріха. І його найновіший переклад — Торквато Тассо «Визволений Єрусалим» — видають з його ім’ям на обкладинці. Однак таких потенційних «брендів» у нас небагато, хоча, знову ж таки, не всі таланти видимі й відомі широкому загалу.

Хоча не певен, що для більшості читачів ім’я перекладача щось значить.

Поширена ситуація: більшість дивиться на ту сторінку, де зазначено перекладач_ку тільки тоді, коли перекладена книжка не подобається і хочеться глянути, хто ж її так зіпсував. Коли ж книжка ОК, то для багатьох ця інформація зайва.

А ще часто в усьому звинувачують перекладача, навіть коли винна авторка, я вже не кажу про те, що помилки у виданні також можуть бути не лише перекладацькі, а редакторські чи коректорські.

Хоча досвідченіші книгочитуни, буває, збирають переклади конкретної перекладачки, довіряючи її смаку — але це все ж поодинокі випадки. Хоча це якраз та ситуація, коли бажано робити перекладачів видимішими, щоб сформувати умовні списки відповідальних і, сказати б, безвідповідальних фахівчинь.

Моє ім’я ще ніколи не було на обкладинці моїх перекладів. Для мене це ніколи не було принциповим питанням, завжди більше важило зробити якнайадекватніший переклад і корисну післямову, інше — другорядне, хоча цілком підтримую саму ідею бути на обкладинці.

Ева Профоусова

(Німеччина). Перекладає з чеської на німецьку, серед її перекладів Яхим Топол, Радка Денемаркова, Ярослав Рудіш. 

Я часто чула: переклад — це професія-служіння, а перекладач чи перекладачка мусять залишатися невидимими, не залишати своїх слідів у перекладеному творі. Але як це можливо? Що складніший текст я перекладаю, то більше мене у ньому. І навіть якщо мовна тканина тексту і його месидж задають рамку для перекладу, я — перекладачка — вирішую, які засоби я мушу (і хочу) обирати, щоб адекватно перекласти німецькою. Вирішальними для кінцевого результату є моє розуміння тексту й мій перекладацький досвід: навіть вибір стилістичних та лексичних засобів має особисте забарвлення. Не існує двох перекладів, які до найдрібніших деталей були б подібні один до одного. 

Читач має право знати, чий голос  звертається до нього зі сторінок. Ми маємо бути видимими як у переносному, так і в прямому сенсі: хочемо на обкладинку і на сцену, щоб розповідати про свою роботу і зачитувати свої переклади.

Не через самозакоханість, а тому, що так ми краще служитимемо авторці чи автору, адже це ми — ті, хто написали їхні тексти німецькою мовою. 

Читайте також: Шукайте своїх. Або яку пораду ви б хотіли отримати на початку перекладацької кар’єри?

Тесс Левіс

(США). Перекладає з німецької та французької на англійську, серед її перекладів Вальтер Беньямін, Мая Гадерлап, Монтень.

У 1970 році Перекладацький комітет Американського ПЕН-клубу опублікував маніфест, який починався із заклику до дії: «Занадто довго {перекладачі} були загубленими дітьми в чарівному лісі літератури. Їхні імена зазвичай забувають, їм сміховинно мало платять, а до їхніх послуг, нехай яких майстерних, ставляться з трохи поблажливою і жалісливою повагою, як колись до молодих служниць». За десятиліття, що минули відтоді, в англомовному світі перекладу відбувся певний прогрес: імена перекладачок дедалі частіше з’являються на обкладинках, навіть на фронтальних, а не лише десь дрібним шрифтом ззаду, і критики трохи менше схильні забувати, хвалячи вишуканий чи новаторський стиль іноземного автора, що англійська версія його тексту, скажімо прямо, написана словами іншої людини. 

Ми повинні наполягати на тому, щоб нашу роботу — наші слова — визнавали. Адже в епоху штучного інтелекту як ніколи важливо, щоб читач_ки перекладів усвідомлювали, що читають тексти, опосередковані кимось іншим.

Кожен переклад — це акт інтерпретації, але хто здійснив ту інтерпретацію і відтворив текст? Чи була це людина? Якщо так, то хто саме пропустив слова на сторінці чи екрані через свій розум і серце? Чи це був алгоритм, який обирає часто вживані вирази й не може (поки що) впевнено розпізнавати іронію чи метафори? Хто, зрештою, ручатиметься за текст, який, власне кажучи, більше не написаний словами автора?

Називати перекладачок на ім’я — це не просто віддати їм належне, це питання інтелектуальної чесності. 

Саша Григоренко

Перекладає з німецької. Серед перекладів Ельфріда Єлінек, Драґіца Райчич, комікси, дитяча література. Учасниця ініціативної групи ТІА.

Напевне, протиставлення «видимості/невидимості» супроводжує чи не кожну спробу філософського або теоретичного осмислення літературного перекладу. На рівні загального сприйняття це вилилося у стереотипи на кшталт «переклад — це завжди лише блідий відбиток оригіналу» «перекладачка — лише тінь авторки» — стереотипи надзвичайно шкідливі для професії загалом. Похитнути їх, мабуть, і є надзавданням боротьби за видимість. Адже перекладачі — це перш за все найуважніші й часом найприскіпливіші читачі, голоси авторів і без них неможливою була б світова слава письменниць. Це досить очевидні речі, але потрібні якісь нереальні зміни, щоб ця думка міцно вкорінилася у масовій свідомості. 

У практичному вимірі видимість — це, звісно ж, не лише про ім’я на обкладинці. У процесі роботи над книжкою є безліч моментів, де перекладач_ки дуже часто залишаються «невидимими». Це стосується комунікації з видавництвами, узгодження не лише редактури, але також певних стратегічних рішень щодо конкретного видання, справедливих угод і гідної оплати праці. Звісно, вимога видимості у процесі видання книги диктується принципом, що саме перекладачка виконує основну роботу й несе основну відповідальність за фінальний текст. Ну й потім отримує основну славу або на горіхи теж. 

Чи вказує видавництво перекладачів у соцмережах, рекламних матеріалах, на сайтах, у вихідних даних і, зрештою, на обкладинках книжок — це зовнішні аспекти, які бачить ширший загал. Вони дуже важливі, але не мусять переважувати або підміняти цю «внутрішню» видимість у процесі роботи. 

Досить часто видавці роблять ставку на те, що бестселер куплять у будь-якому перекладі. Аргумент, що читацтво найчастіше не зауважує, чий взагалі переклад, на жаль, теж досить сильний. Однак спостерігається й протилежна тенденція: частина публіки зважає на перекладачок, купує книжки саме за їхніми іменами. Фанатські групи болісно або захоплено реагують на зміну перекладача серії фентезі чи коміксів. Є чимало українських перекладачок, які стали «голосами» певних авторок, і це взагалі хороша практика, коли навіть різні видавництва замовляють переклади одного автора тому самому перекладачу. Якщо ж ідеться про перевидання й повторні переклади класики, чого в Україні відбувається занадто мало, питання авторства перекладу стає принципово важливим, ім’я перекладачки відразу говорить про «вік» перекладу й певною мірою налаштовує читацькі очікування.

В Україні є практика вказування перекладачів на обкладинках, але вона носить радше несистемний характер, найчастіше видавництва пишуть імена перекладачок на обкладинках на вимогу грантодавців.

Вказування на обкладинці — це хороший маркер видимості, але далеко не єдиний її складник. Не менш (якщо не більш) важливим є системне зазначення авторства перекладу у всіх рекламних матеріалах та на платформах для продажу книжок. 

Читайте також: Не(по)одинокі: виклики для українських перекладацьких спільнот

Translators In Action (TIA) — ініціативна група, що займається розвитком перекладацької спільноти та створює проєкти та інструменти для зміцнення та підвищення професійної захищеності українського книжкового перекладацтва.

TIA інформує, підтримує, лобіює/адвокатує інтереси, навчає, сприяє взаємодії у спільноті, працюючи на стику культурної, активістської, дослідницької та освітньої сфер.

Серед завдань TIA: підвищення поінформованості перекладач_ок з юридичних питань, сприяння видимості та захищеності перекладач_ок у правовому полі, інформаційна, консультаційна та організаційна підтримка перекладацьких ініціатив, організація освітніх і культурних перекладацьких проєктів, лобіювання інтересів спільноти, проведення фахових опитувань і досліджень.