Перемишль – нова точка зустрічі: як народився фестиваль «Місто з рікою»

Перемишль – місто, яке розташовується в польсько-українському прикордонні. Місто, яке формувалося на перетині декількох культур, а тепер – протягом чотирьох спекотних серпневих днів стало місцем зустрічі для багатьох українських та польських письменників. Літературний фестиваль «Місто з рікою», який відбувся в Перемишлі перший раз за ініціативи Народного дому у Перемишлі (перемиського осередку Об’єднання українців в Польщі), став новим майданчиком для польсько-українського діалогу. 

Місто з рікою

Перемишль – це місто, що лежить там, де в пласку лінію горизонту врізаються Карпати. Це місто над Сяном, де закінчується Україна і починається Польща. Протягом своєї довгої історії це місто було домом і для поляків, і для українців, і для євреїв (більшість євреїв загинула під час Голокосту від рук нацистів, а українців з цього регіону депортовали в межах так званих акцій з обміну населення 1944-1951 років. між Польською народною республікою та Українською Радянською Соціалістичною Республікою, а також в 1947-му під час операції «Вісла» до так званих «віднайдених земель» Польської держави – держави, яка опиналися на багато десятиліть під протекцією Радянського Союзу). 

Організація фестивалю проводилася перемиським осередком Об’єднанням українців в Польщі – Народним домом у Перемишлі (за підтримки Міністерства культури та спадщини Польщі, низки спонсорів та жертводавців). Об’єднання українців в Польщі засноване в 1990 році корінними українцями (точніше – було реформоване з Українського суспільно-культурного товариства, створеного в 1956 році – році, коли українці в Польщі вперше після операції «Вісла» змогли, зокрема, створювати власні об’єднання та мати власну газету українською мовою –  «Наше слово»). Згодом – це об’єднання поєднало українців, які народилися в Польщі – як і покоління їхніх батьків, а також батьків їхніх батьків, – з тими, які приїхали до Польщі під час різних хвиль міграції. 

А точніше – організацією фестивалю займалася активна молодь, яка вирішила: польсько-українському літературному фестивалю в Перемишлі бути й створила такий фестиваль! 

Отже, хто вони – ці творці нового літературного фестивалю в польсько-українському прикордонні? 

Це – Катерина Комар-Мацинська, Ігор Горків, Ліла Калиновська, Анна Наталіч.

Гасло фестивалю організатори означили таким чином: 

Ми говоритимемо з авторками та авторами про те, що відбувається на стику світів — там, де виникає напруга, але з’являється і надія. Про кризи, що нас формують, і про спроби уявити майбутнє на місці зіткнення.

Ми придумали цей фестиваль саме тут — у прикордонному Перемишлі, бо нам потрібен простір для розмови. Місце, де голоси з цього куточка світу — між Сходом і Заходом — будуть почутими. Фестивальне містечко розташується по обидва боки Сяну.

Ріка, яка часто розділяє, цього разу має об’єднати. Ми хочемо змінити перспективу. Повернути місто до ріки, а ріку — до міста. Створити спільноту голосів — з сильним акцентом на прогресивний польсько-український діалог.

Організатори також створили сторінки фестивалю на Фейсбуці та Інстаграмі, де з’явилося багато креативних дописів та відео про сам фестиваль. І, зокрема, було також оголошено збір на дофінансування фестивалю за допомогою донатів – «зжутки», коли кожен і кожна могли вплатити якусь суму на потреби нового фестивалю. Вхід на всі події фестивалю був безплатний. 

Фестиваль над Сяном

У програмі фестивалю кожен і кожна могли знайти те, що до вподоби. Це могли бути й велопрогулянки навколо Перемишля, і ранкова йога над Сяном, і екскурсії Перемишлем, і багато-багато іншого. Чисельні локації фестивалю були розміщено по всьому місті – наприклад, просто неба поруч пам’ятника Адамові Міцкевичу неподалік Народного дому або у самому Народному домі, або на невеликій сцені, яку організатори змонтували просто над Сяном. 

Великий банер, який інформував жителів та гостей Перемишля про фестиваль, прикрасив фасад Народного дому, збудованого ще понад 120 років тому тут, у місті над Сяном, українською громадою. Ця чотириповерхова кам’яниця з елементами українського архітектурного модернізму, тепер – важливий осередок Об’єднання українців в Польщі. Саме тут напередодні фестивалю було презентовано виставку «Вона – Крим, Вона – світ», присвячену кримськотатарським жінкам. Організацією виставки займався «Кримський дім» у Варшаві. Тема тимчасово окупованого Криму була однією з чільних на фестивалі: говорили про Крим і Анастасія Левкова, авторка книги «За Перекопом є земля» (2023), і Алім Алімов, який є автором низки проєктів, що популяризують кримськотатарську історію та культуру як в Україні, так і закордоном. 

Деякі зустрічі письменників з читачами відбулися у приміщенні Народного дому, в якому свого часу міг виступати Іван Франко або Лесь Курбас, а тепер – тут можна було побачити, наприклад, Андрія Любку, «Війна з тильного боку» польською мовою якого нещодавно була видана видавництвом «Пограниччя» (Фундація «Пограниччя»), яке відоме також своїми двомовними польсько-українськими видавничими проєктами. Тема російської агресії проти України була, напевно, найважливішою під час самого фестивалю. Утім, тема війни постійно висить в повітрі цього прикордонного міста з красивою архітектурою часу Габсбургів – міста, через яке щодня відбувається активний рух: хтось їде з України, а хтось повертається. 

Оскільки новостворений фестиваль у Перемишлі стає ще одним простором діалогу між українцями та поляками,  тут рівноцінно звучали як польська, так і українська.

Водночас українці є однією з багатьох національних меншин в Польщі (утім, найчисельнішою): у фестивалі взяла участь також польська репортерка Анета Примака-Онішк, білоруска, яка народилася на Підляшші – прикордонному з Білоруссю регіоні Польщі, де співіснують поляки, українці, білоруси й татари. Її перша книга «Біженство 1915. Забуті вигнанці» була видана українською у видавництві «Темпора» у 2019 році в перекладі Олени Шеремет (українська перекладачка цієї книги під час фестивалю в Перемишлі брала участь в розмові з німецьким перекладачем польської літератури Лотаром Куінкеншайном).

У цій книзі репортерка описує міграційну кризу, яка спікала жителів Підляшшя під час Першої світової війни. З 2021 року польське Підляшшя стало місцем зовсім іншої міграційної кризи – про мігрантів, які нелегально потрапляють за підтримки білоруського політичного режиму до Польщі з Білорусі відома польська режисерка Агнєшка Голланд зняла фільм «Зелений кордон» (2023), який в Польщі зустрівся з гострою критикою представників тогочасної чільної партії.

Цього року музичний гурт Sw@da x Niczos, який співає одним з діалектів розмовної мови Підляшшя (може включати як елементи українською, так і білоруської мов), представляв Польщу на Євробаченні. У книзі «Каміння мусило полетіти. Стерте минуле Підляшшя» / «Kamienie musiały polecieć. Wymazywana przeszłość Podlasia» Анета Примаки-Онішк рефлексує, зокрема, над затертими за комунізму в Польщі слідами родинної пам’яті після того, як у травні 1945 року її двадцятип’ятирічний дідусь, Олександр Курило, загинув від рук польських партизанів із загону Ромуальда Райса, та дитячими травмами, пов’язаними з власною ідентичністю. Ця книга є репортажем, в якому минуле тісно переплітається із сучасною Польщею. Цього року книга навіть опинилася в довгому списку престижної міжнародної польської літературної премії «Анґелус», якою місто Вроцлав нагороджує письменників та письменниць з Центрально-Східної Європи та Балкан. 

Від зустрічей із журналістами до репортерських досвідів

У фестивалі також брав участь і відомий українськомовному читачу польський репортер Вітольд Шабловський, який є, зокрема, співавтором репортажу «Наша маленька ПНР». Репортажу, в якому він разом зі своєю дружиною колишньою, Ізабеллою Мейзою, на початку 2010-х переосмислює сучасність Польщі крізь призму досвіду Польщі періоду воєнного стану 1981-83 рр. А також Шабловський відомий як автор репортажу «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині», присвяченого допомозі українців польському населенню під час трагічних подій на Волині в 1943 році – подій, які є однією з найболючіших сторінок спільної польсько-української історії для сучасної Польщі. 

Важливе місце під час фестивалю займала роль польських перекладачів української літератури. Зокрема, у фестивалі взяли участь перекладачі Мацей Пьотровський і Марчін Ґачковський, які активно популяризують українську літературу в Польщі, перекладаючи твори українських письменників ХХ століття (зокрема, репресованих українських письменників), а також сучасних українських письменників. 

Під час фестивалю також відбулися зустрічі з журналісткою, Марічкою Паплаускайте, співзасновницею онлайн-журналу The Ukrainians, а також з письменницею, Євгенією Кузнєцовою, чиї книги відомі польськомовному читачеві в перекладах, а цього року польськомовний переклад її «Драбини» навіть опинився в переліку номінованих на «Анґелуса» (Кузнєцова єдина авторка в списку з 14 авторів та авторок, яка репрезентує українську літературу).

У програмі фестивалю також було представлено дитячу літературу. Заходи для дітей та підлітків відбувалися щодня переважно перед полуднем. У рамах цього блоку взяли участь Ольга Купріян та Галина Вдовиченко, а також польські дитячі письменники Катажина Ририх, Анджей-Марек Ґрабовський та Ґжеґош Касдепке. 

Особливо насиченими подіями були також вихідні. Саме тоді Мирослав Лаюк говорив про власний воєнний репортерський досвід польській аудиторії, презентуючи польськомовний переклад репортажу «Бахмут», який переклав Мацей Пьотровський і який нещодавно видало в Польщі видавництво Колегіуму Східної Європи (яке, зокрема, спеціалізується на видаванні української літератури польською мовою). Тамара Горіха Зерня, зокрема, оповідала про власний досвід сприйняття її роману «Доця» поза межами України. У Польщі роман «Доця» був виданий під справжнім прізвищем Тамари – Дуда, тому українська письменниця під час зустрічі з читачами та читачками в Перемишлі сказала про те, що польський видавець залишив її справжнє прізвище,  оскільки таким самим є прізвищем польського президента (йдеться про попереднього польського президента Анджея Дуду – Є. Я). У 2023 році польськомовний переклад книги «Доця» в Польщі був відзначений нагородою читачів імені Наталії Горбаневської премії «Анґелус». 

Фестиваль завершився теплого серпневого недільного вечора виступом польського письменника та видавця, Анджея Стасюка, співзасновника одного з найвідоміших польських видавництв «Чорне», яке також активно популяризує українську літературу польською мовою й локалізується в селі Воловець в Бескидах на Лемківщині (зовсім неподалік Новиці, де народився Богдан-Ігор Антонич).

Стасюк, який виступив також на фестивалі як автор, тепер презентував свою програму з читання поезії Адама Міцкевича під музику українського рок-гурту «Гайдамаки» в концертній залі Народного дому. Під час виступу було проведено збір коштів на потреби Збройних сил України, а Анджей Стасюк напівжартома перед виступом сказав до зали: оскільки деякі учасники гурту зараз служать в Збройних силах України, то їх відпустили за кордон за умови, що «вони привезуть [для української армії – Є. Я.] до біса багато грошей». 

«Гайдамаки» зі Стасюком розпочали виступ з програми читання «Кримських сонетів» Адама Міцкевича під рок-акомпонемент, а саме – з «Акерманських степів», які Стасюк читав польською, а українські музиканти – в перекладі Юрія Андруховича – українською. А далі після «Кримських сонетів», як і пообіцяв Стасюк, українські музиканти зіграли рок-концерт. Так завершилися чотири дні польсько-українського літературного фестивалю у місті, яке поєднало Україну та Польщу – фестивалю, який, як пообіцяли організатори, відбудеться і наступного року. Тому до зустрічі в Перемишлі за рік. 

Читайте також: Перекладацький фестиваль у Ґданську: чи правильний фокус обрали організатори?

Публікацію профінансовано Британською Радою у межах програми «Підтримка культурної діяльності в Україні за участю Великої Британії». Статтю створено учасником освітньої програми Litosvita та Читомо «Інтенсив із книжкової журналістики та літературної критики».