Петра Наґенкьоґель: взаємодія з «чужим» краєм тягне за собою нові питання до свого

Під час 26-го BookForum у Львові ми зустрілися з австрійською авторкою, керівницею проєкту «prolit» Петрою Наґенкьоґель (Petra Nagenkögel)* та її перекладачкою Христиною Назаркевич, і відчули, що нам буде про що поговорити. В нашому інтерв’ю – про Дрогобич і Львів очима Петри Наґенкьоґель, про цитування Сергія Жадана, про її українські переклади та про авторів й авторок, на яких українським видавництвам варто звернути увагу. Не забули й про «болюче»: про те, що робити культурним менеджерам, коли їхні події погано відвідують, – із досвіду проєкту «prolit»**.

– Петро, наскільки мені відомо, на Book Forum у Львові ти вперше, а от в Україні принаймні вдруге: тебе запрошували на шості «Австрійські дні» у Дрогобичі. Не найвідоміше місце серед іноземних туристів. Що дав тобі цей досвід?

– Коли я приїжджаю до нової країни – це виклик самій собі: сприймати, придивлятися, відчувати атмосферу, намагатися зрозуміти. Адже все «Чуже» неодмінно заторкує «Своє»: власне світобачення, власні версії себе і світу. І взаємодія з «чужим» краєм тягне за собою нові питання до свого. Найліпше, коли постає справжній діалог із позірно незнайомим, і я вчуся дивитися на так званого «Іншого» із різних боків, не привласнюючи, свідомо лишаючи йому його «чужість», дозволяючи йому вступати зі мною в діалог.

– Письмо для тебе – це продовження такого діалогу? 

– Письмо стало частиною мого існування, відколи я навчилася писати. Але в дитячому, а потім у підлітковому віці це був, мабуть, передовсім мій спосіб самоствердження, вкорінення у життя. Публікуватися ж я почала, коли мені було вже майже тридцять років, і художнє письмо для мене пов’язане радше з бажанням щось збагнути для себе.

Мова – медіум, з яким я волію працювати. Моя мова змушує мене до точності, до чіткішого сприйняття. Вона примушує упорядковувати й уможливлює зображення зв’язків, побудованих якоюсь іншою, відмінною від раціональної, логікою.

У письмі поєднується все: можливе і неможливе, історія і сучасність, видиме і притлумлене.

– Твоя книжка «Анаграми» має доволі специфічну структуру: ти виписуєш цитату іншого автора на лівий аркуш розгортки, а на правому збираєш власний вірш із літер цієї цитати… За яким принципом ти обирала авторів? Чи є серед них твої улюблені? 

– Так, «Анаграми» покликаються на речення авторів, які є важливими для мене; їхні книжки мене супроводжують, і я раз у раз беру їх до рук. Це, наприклад, Аттіла Бартиш, Ласло Краснагоркаї, Герта Мюллер, Петер Вотергауз, Сергій Жадан, Анґела Краус, Ільзе Айхіняер, Аґлая Ветерани та ще багато інших. 

Ці анаграми – певна форма взаємодії з окремими реченнями, що видобуває достоту нові, незвичні, несподівані значення. У її досить тісному корсеті – в обмеженнях, накладених літерами, – постає раптом можливість творення, один із різновидів свободи, віднайдений, попри суворі правила, що лежать в основі написання анаграм. 

– Серед названих тобою авторів далеко не всі належать до німецькомовної літератури. Тут є і Сергій Жадан, і Віслава Шимборська, і Міленко Єрґович. Схоже, що і проєкт «prolit», яким ти керуєш ще з 1996 року, свідомо не обмежується однією мовою, адже ви збираєте на події найрізноманітніших міжнародних авторів.

– Я маю сильну симпатію до літератур східно- і південноєвропейських країн. Та знов і знов помічаю, що ці літератури несуть у собі щось таке, чого мені часто бракує в німецькомовних текстах. Це потужність оповіді, здатної оприявнити колективний досвід, біль, травми, людську безпритульність і безпорадність. Тобто торкнутися дуже суттєвих, екзистенційних питань і знайти для них відповідну мову.

– Твоя перекладачка Христина Назаркевич розповідала, що «prolit» організує також художні та письменницькі майстерні для біженців іще з жовтня 2011 року. В Україні це було б також незайвим, і в цьому напрямку вже робляться перші кроки. Що ти порадила б із досвіду таких майстерень? 

– Чудово, що є конкретні напрацювання! Проте поради тут, як на мене, важко давати, гадаю, в такій роботі важить передусім індивідуальний підхід до кожної групи та кожної окремої людини, треба визначити, хто в чому відчуває потребу. Важить простір, який забезпечує їм захищеність, ідеться про атмосферу довіри та поваги. І в таких умовах важливо дуже обережно й без примусу спостерігати за розвитком ситуації.

– Христина перекладає твій роман «Там. Географія неспокою» («Dort. Geografie der Unruhe»), і вже на слові в назві, «dort» («там», але в певному контексті також «туди») вона зіштовхнулася як уважна перекладачка з певною перекладацькою проблемою. Наскільки часто перед твоїми перекладачами постають такі проблеми? 

– Деякі проблеми неуникні – я багато працюю з мовою, з її двозначностями, з її звуковими, музичними можливостями. До того ж звертаю велику увагу на ритм. Перекласти ці мовні нюанси, це коливання між різноманітними значеннями та ритмомелодійний вимір, мабуть, – неабиякий виклик. Проте Христина – настільки точна й ретельна перекладачка, що їй це вдається блискуче. Та й, зрештою, переклад – це завжди новий текст, який повинен функціонувати також і окремо від оригіналу.

Читайте також: Перекладачка Анна Хромова: «Коли кажуть «Ізраїль», думають «війна»

– Оскільки ти багато років займаєшся фотографією та охоче подорожуєш, є в мене підозра, що й обкладинка книги «Там. Географія неспокою» – твоя світлина. Коли ми гуляли Львовом, то також не випускала з рук фотокамеру…

– Так, на обкладинці моя світлина. І Львів – місто, яке чудово надається до фотографування, воно мене дуже надихнуло. Коли я фотографую, то концентрую свою увагу на деталях, на маленьких частинках, які, однак, можуть щось розповісти про велике ціле.

Львів сповнений розмаїття, тут з-за кожної дрібнички визирає якась історія. Я відчуваю це місто, воно як палімпсест: в шари її історії потрібно доглибно вдивлятися. І це взаємопроникнення того- та сьогочасся так і кортить увічнити на плівці. До того ж у Львові відчутна пульсація міста, його плин життя, його цілком специфічний щоденний ритм.

Львів постачає людину з фотоапаратом дивовижно естетичними кадрами з побуту. І ще тут є великий простір для гри з тінню та світлом.

– А яке в тебе враження від львівського Book Forum 2019?

– Мене вразив міжнародний формат Book Forum, різноманіття подій та тем, про які говорилося, багатство підходів та оповідних форм. Також мене захопило те, що відвідувачі могли прийти на різні локації й таким чином отримати доступ до багатьох міських осередків культури.

– До речі, щодо міжнародного формату: наші фестивалі, звісно, намагаються запрошувати цікавих гостей та бути «в контексті» світових тенденцій. Проте орієнтуються вони переважно на відомі літературні премії. Як ти вважаєш, це правильний критерій? Які критерії пошуку в тебе як у випускниці германістики та очільниці «prolit»?

– Премії та «ринкова вартість» автора чи авторки створюються за дивними й непередбачуваними правилами так званого «літературного ринку». Я намагаюся не керуватися таким критерієм. Навпаки, я дивлюся тільки на літературну якість тексту, на його форму, силу і здатність висловити щось таке, що збагачує наше мислення про світ і місце людини в ньому. 

Коли я організую заходи, звичайно, інколи доводиться миритися з тим, що на важливі для мене читання приходить мізерна кількість слухачів. Проте, якщо уперто просувати їх на літературній сцені, врешті-решт це можна змінити. Коли я вперше запросила Герту Мюллер до Зальцбурга, серед публіки сиділо дванадцятеро людей. Сьогодні вона збирає цілий театр. Отже, естетика лишається для мене єдиним прийнятним критерієм. 

– За творчістю яких австрійських авторок та авторів українським видавництвам годилося б стежити?

– Із сучасних австрійських авторів для мене дуже важливий Томан Штанґл (Thomas Stangl). А ще Лаура Фройденталер (Laura Freudenthaler) та Андреа Вінклер (Andrea Winkler). Усі троє мають цілком самобутню естетику. І мають про що розповісти.

* Петра Наґенкьоґель (Petra Nagenkögel) – австрійська письменниця, коректорка, редакторка. Народилася в Лінці 1968 року. Вивчала германістику, історію та філософію в Зальцбурзі. Авторка романів “Dahinter der Osten”/ “Позаду Схід” (Residenz Verlag, 2002) і “Dort” / “Там” (Jung und Jung Verlag, 2019) та поетичної збірки “da die bäume, die sprache, ein schlaf. Anagramme”/ “там дерева, мова, сон. Анаграми” (Otto Müller Verlag, 2012).

** 1996 Петра Наґенкьояель очолила літературне об’єднання «prolit», засноване в Літературному домі Зальцбурга 1988 року. Це об’єднання проводить різноманітні літературні події, запрошуючи письменників з усього світу. Серед них були Аня Колоб, Крістоф В. Бауер, Драго Янчар, Ґерта Мюллер, Йохен Юнг, Томас Штанґл та багато інших. З українських митців – Сергій Жадан, Марія Матіос, Таня Малярчук, Оксана Забужко, Борис Херсонський, Юрій Андрухович та Ігор Померанцев. Модераторкою часто виступає сама Петра. Також Петра регулярно проводить воркшопи з креативного письма у межах соціальної допомоги у тюрмах, психіатричних лікарнях та притулках для біженців.

Читайте також: Еліф Батуман: коли особисте стає політичним в літературі

Фото: Eva-Maria Mrazek