Пішла з життя журналістка, госпітальєрка й ветеранка Олена Шарговська

У віці 43 років померла журналістка, редакторка, парамедикиня батальйону «Госпітальєри» та ветеранка Олена Шарговська з позивним «Джейн». Про це повідомила редакція «Новинарні». 

24 жовтня 2026 року про втрату написали й у медичному батальйоні «Госпітальєри», де Олена служила з 2015 року. Причину смерті не називають. 

Олена Шарговська працювала редакторкою у київському видавництві «Факт», співпрацювала з іншими видавництвами, писала для журналу «Країна», а згодом багато років редагувала інтернет-видання про культуру «сумно?». Як літературна оглядачка вона писала для «Літакценту» та Укрінформу, а також для Читомо. Олена писала для «Новинарні» про військову медицину, ветеранів, волонтерів та історію.

Олена навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». «Я за освітою філолог. Працювала в Інституті національної пам’яті. Загалом моя робота була пов’язана з журналістикою та літературним редагуванням», — розповідала вона в інтерв’ю «Вікнам». 

За даними Goethe-Institut, з 2004 по 2014 рік Олена була журналісткою, зокрема у відділі культури. Вона також співпрацювала з телебаченням і друкованими медіа, проєктами Ukraїner та «Освіторія». 

З 2015 року Олена їздила на фронт доброволицею Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, а згодом долучилася до «Госпітальєрів». У 2015–2016 роках разом з іншими жінками вона виборювала право жінок служити в Збройних силах на рівних і була серед організаторок «Маршу невидимого батальйону».

Повномасштабне вторгнення застало Олену в Португалії. Через травму вона не змогла одразу повернутися, тож допомагала Україні як волонтерка. 10 вересня 2022 року, у свій день народження, Олена мобілізувалася до Інтернаціонального легіону ЗСУ. Вона служила в Бахмуті, Торецьку, а згодом на Харківщині, займалася медичною евакуацією й навчала побратимів тактичної медицини.

У серпні 2024 року Олена звільнилася зі служби через стан здоров’я. Після цього вона продовжувала збирати кошти для військових і купувати автівки на фронт, а в складі Жіночого ветеранського руху добивалася належного спорядження для захисниць.

«Опанувавши тактичну медицину, “Джейн” виїжджала за пораненими на найгарячіші ділянки передової та виривала життя наших бійців з лап смерті, дорогою до стабпунктів», — розповіла засновниця «Госпітальєрів» Яна Зінкевич. За її словами, Олена й після мобілізації до Інтернаціонального легіону продовжувала їздити на ротації з їхнім батальйоном. 

Засновник «сумно?» і Ukraїner Богдан Логвиненко згадав у фейсбуці, як вони познайомилися. Приблизно 20 років тому, коли команда «сумно?» готувала свою першу велику подію в Мистецькому арсеналі, Олена працювала у «Факті» й написала про них: «Що це за малолітні вискочки, хто їх фінансує? На кого вони працюють?»

«А за кілька місяців ми познайомились і ти стала незмінною редакторкою “сумно?” на довгі роки», — розповів Логвиненко. 

«Ми жили в сусідніх будинках на Виноградарі і часто сиділи і обговорювали редакційні питання в когось з нас на кухні. Ти була величезною підтримкою і драйвером багатьох процесів, у той самий час залишаючись доволі різкою щодо невідомого, а я завжди нагадував тобі, як ти говорила про тих, чиєю частиною потім стала», — додав він. 

Письменниця й журналістка Олена Павлова розповіла, що вперше побачила Шарговську ще студенткою, на відкритті «Книгарні Є». За її словами, Олена тоді вже була відомою редакторкою: у видавництві «Факт» вона працювала з інтелектуальною літературою і, зокрема, редагувала культову книжку Оксани Забужко.

Згодом Павлова, яка очолювала відділ культури журналу «Країна», запросила туди Шарговську. «Це Шарговська, яку я тоді навмисно примагнітила в Країну — і всі наші тексти, наші бешкети, наші розмови на офісній кухні, наш дим Майдану і наше червоне сухе щочетверга. І багато-багато роботи, такої, що дає наснагу», — згадала вона.

«Це Шарговська, чий вірш я першою опублікувала, в Книзі Love 3.0, про любов, яка перемагає. А вона тим часом здійснювала це в реальності, пакуючи машину ліками для наших військових. І надіслала щасливе фото з того болота війни», — написала Павлова.

Історик, народний депутат і колишній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович розповів, що вперше зустрів Олену на Майдані. «Спершу вона як журналістка брала в мене інтервʼю, потім сама з головою поринула у протест. З 2014 вона стала частиною нашої команди в Український інститут національної пам’яті. А потім пішла на війну, яка сука врешті її наздогнала», — написав він. 

Поетка й ветеранка Олена Герасим’юк знала Олену ще з літературного середовища. «Оленку я знала ще задовго до Майдану, зі спільної літературної тусовки. Тоді всі різко поділились на тих, кому глибоко байдуже на долю своєї країни, і тих небагатьох, хто заради інших був готовий на все. Оленка, звісно ж, була із других. Із найкращих», — згадала вона.

За словами Герасим’юк, Олені довго відмовляли у війську. «Вона дуже довго шукала підрозділ і можливість бути корисною. На жаль, наші друзі, які почали гратись на війні в роздуте его, відмовляли їй просто так. Бо жінка. Але Оленка не здалася. Багато хто тоді опустив руки, а вона — ні. Вона долучилась до ПДМШ, потім вступила в лави Госпітальєрів, а потім, маючи травми і поранення, стала медикинею Інтернаціонального легіону», — розповіла вона.

«Ти була прикладом того, що здаватись — не можна, здаватись — це не наш шлях, не наша доля. […] Дякую, що була для нас світлом, підтримкою, опорою, старшою сестрою нашого руху», — написала поетка.

Родина Олени погодила публікацію реквізитів патронатної служби «Госпітальєрів», яка організовує й оплачує поховання. Кошти надходять на загальний збір батальйону на підтримку добровольців та їхніх родин:

Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/7WK98RmX3t;

Приватбанк: 4731 2196 0050 4058;

Монобанк: 4441 1110 7306 2147;

PayPal: donate@usukrainianactivists.org.

Для Читомо Олена Шарговська писала про авдіокнижку гуцульського роману «Дідо Иванчік» і долю його автора Петра Шекерика-Дониківа, а також про Національний тиждень читання:

• Національний тиждень читання: знайди свою книжку і допоможи в цьому ближньому;
• Хто такий дідо Иванчік і чому він мусить говорити до всіх;
• Загадковий дідо Иванчік, що знову заговорив «гуцульською мовою».

Нагадаємо, у вересні 2026 року на фронті загинув журналіст і медіадизайнер Руслан Рудукан, а в липні — телевізійник і військовий Іван Трембовецький. 

Фото: Леся Шовкун/фб, Олена Павлова/фб