«Плавати задом наперед − це нормально» та інші уроки Бальтазара

Ніна Дмирієва, Аліна Ревенко / ілюстрації Поліни Дорошенко – Бальтазар назад. — Київ, 2021

«Бальтазар» — велика ілюстрована книжка від письменниці Ніни Дмитрієвої та психологині Аліни Ревенко. Вона розповідає про маленького крокодильчика, якому вдалося прийняти свою особливість, а потім, переступивши через власну невпевненість, подолати її. Хто має дітей, особливо дошкільнят, той знає, як часто доводиться втирати їм гіркі сльози поразок. «Мене не похвалили!» «Мій малюнок не повісили на стіну!» «Я прибігла останньою!» А буває навіть гірше: «Я не буду цього робити, бо в мене не вийде», — дитина боїться навіть починати якусь справу, очікуючи провалу.  

Звідки ростуть ноги у цих страхів? Підростаючи, дитина вчиться вписуватися у соціум. Для цього спостерігає за іншими, порівнює себе з ними. А ще — відчайдушно прагне схвалення значущих дорослих. І все для того, щоб зрозуміти: для неї в середовищі інших є місце, її приймають і визнають за свою. 

Тому для дитини так важливо бути схожою на інших, відповідати очікуванням. І невдача в цьому прагненні сприймається завжди як болюча поразка. Втім, на цьому непростому шляху завжди залишається небезпека: знехтувати чимось своїм, особливим, унікальним. 

Книжка «Бальтазар» — саме про це. Про пошук балансу між «я» і «ми». Про віднайдення спільного, схожого — і власного, відмінного. Це історія, головною метою якої є не розважити дитину, не розповісти їй про якісь захопливі пригоди, а м’яко чомусь навчити і, що більш цінно, провести через кризу і показати з неї вихід. Барвиста книжка великого формату, яку приємно тримати в руках і розглядати, має всі шанси стали для малюка та його батьків справжньою помічницею і приводом обговорити важливі питання. Звісно, вона не замінить довірливої розмови у спокійній та доброзичливій атмосфері, але підштовхне до неї, допоможе донести до малюка важливі ідеї, підкріпить їх авторитетом друкованого слова і прикладом яскравого героя.

Викладена у книжці історія дуже проста: крокодильчик Бальтазар не вміє пливти вперед, тільки назад, через що з нього кепкують рідні брати. Випадково малюк опиняється на березі Дніпра і знайомиться там із чайкою Ольчею та раком Тарасіусом (які ж розкішні та знайомі вуса у цього персонажа!). Нові друзі ведуть його на перегони із задкування Дніпром.

Крокодильчик перемагає і на радощах робить свій перший крок уперед — до нагороди. Але не це найголовніше. Малюк із подивом розуміє, що не всі хочуть бути схожими на інших. Що відмінність дає змогу побачити світ по-новому. Що в кожного, зрештою, власний шлях і власний фініш (як тут не згадати іншого Тараса, теж вусатого, хоч і не рака: «У всякого своя доля і свій шлях широкий»). 

Усі ці відкриття ніжно прописано в тексті книжки. Для маленьких читачів спершу змальовано ситуації, які ведуть крокодильчика до відкриттів, а потім їх окремо пояснено. І пояснення ці вкладено у вуста значущі й доброзичливих «дорослих»: чайки і рака, які одразу не сумніваються в унікальності малюка й поступово допомагають йому й самому подолати сумніви в собі. Прикметно, що це «чужі» дорослі, не родичі крокодильчика: авторки зображують зовнішній світ, у який входить дитина, прихильним до неї, сповненим тепла і підтримки. Безумовно, це терапевтичний підхід. 

Приємно, що цей зовнішній світ постає для дитини-читача таки не зовсім чужим, а бодай частково впізнаваним (і тут у малюка явно є фора перед крокодильчиком): у книжці зображені береги Дніпра поблизу Києва — і столицю рідної країни малюки легко впізнають, адже вона гарно промальована на ілюстраціях.

Оцей український контекст — Дніпро, Тарасіусові вуса, характерний для наших широт підводний світ — безумовна перевага історії. Адже маленькій дитині, поруч із яскравим (екзотичним) героєм потрібен світ, у якому вона не розгубиться, не загубиться, який буде їй близьким і зрозумілим. Це теж частина терапевтичного ефекту історії. 

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

І тут необхідно відзначити майстерну роботу художниці Поліни Дорошенко, яка зробила величезний внесок у творення цього доброзичливого і привітного світу. Приглушені, не кричущі кольори з переважанням заспокійливого зеленого; достатньо, але не надміру деталей для розглядання; відсутність модних нині перебільшених «діснеївських» емоцій на обличчях (чи то пак мордочках) — усе це доповнює життєствердну історію, додає їй медитативності й глибини. Особливо, як на мене, художниці вдався образ головного героя — крокодильчика. У неї вийшов такий ніжний малюк із розгубленим та водночас мудрим поглядом, що будь-якій дитині приємно буде побачити в Бальтазарі себе. 

Книжка про малого крокодильчика має ще одну незаперечну перевагу: вона дуже добре підходить для самостійного читання дітям, які щойно опанували цю непросту навичку.

Можливо, першокласникам упоратися з текстом буде складнувато, а от другому й третьому класу — якраз. Речень на кожній сторінці небагато, до того ж після кожного уривку можна відпочити, розглядаючи малюнки. Важливі слова виділено окремим шрифтом, який діям буде особливо приємно читати. А ще тематично книжка буде близька і молодшим школярам (не тільки дошкільнятам), адже відчуття власної цінності, віра у свої сили, дружня підтримка — надзвичайно актуальні для школяриків цінності; а можливість самостійно про них прочитати — неабияке досягнення. 

Читайте також: Вийти за межі книжкової полиці: як заохотити дітей до читання

Словом, історія від українських авторок Ніни Дмитрієвої та Аліни Ревенко (за чуйної підтримки художниці Поліни Дорошенко) вийшла дуже симпатична й терапевтична. Можливо, їй трохи бракує оригінальності та яскравості, але любові та ніжності — не бракує точно. 

Рекомендую до читання малюкам від 3 до 6 років разом із дорослими, а дітям 7-9 років — самостійно. Дорослим цей текст також допоможе знайти відповіді на запитання, які тривожать дітей. Книжка зміцнює віру в себе та в підтримку світу. 

Купити книжку.