Пьотр Ібрагім Кальвас про Єгипет, країну без самотності й без блиску Шарм-ель-Шейха

Пьотр Ібрагім Кальвас. Єгипет: Харам, Халяль  / Переклад Леся Белея. – Львів: Човен, 2018. – 240 с.

Життя в пустелі, де все навіює думки про мінливість, змушує мешканців пустельних країн, як-от Єгипту, віками чіплятися за сталі й максимально зрозумілі цінності, які могли би слугувати порятунком у безмірному просторі рухливих пісків. Там, де під палючим сонцем гостро відчувається страх за власне життя й виникає підозріливість до всього нового, потрібні цінності, які на вічно визначили б суть гріха-хараму та праведності-халялю. Цю гру пустелі, піску, що стає страхітливою метафорою мінливості життя (мутахуавілю), і закорінених у релігію цінностей жорстокого традиціоналізму єгиптян виразно, чесно й не без зачарування розкриває Пьотр Ібрагім Кальвас у репортажі про Єгипет.

Для європейців нині важливо осмислювати світогляд та сучасну культуру повсякдення жителів Близького Сходу та мусульманських країн Африки. Не лише тому, що багато хто з них перебирається до Європи, рятуючись від військових конфліктів, а й тому, що світовідчуття й традиційність вірян ісламу віддзеркалює стан європейської християнської доренесансної культури кількасотлітньої давнини. Це стан, у який Європа може повернутися за спіралеподібною логікою історії. Згадаймо, наприклад, «Покору» Мішеля Уельбека.

Великою перевагою цієї книжки в контексті дослідження Сходу є позиція і досвід оповідача, європейця і прихильника ліберальних цінностей, якого негативно вражає звірство традицій. Та водночас він є людиною, що прийняла іслам, захопилась Єгиптом і прагне зрозуміти культуру й світогляд його мешканців, а не зверхньо висміяти їхню дикість.

Поява цієї книжки в українському перекладі важлива й тому, що українці – у топі відвідувачів Єгипту для відпочинку, але після короткого перебування в комфортному готелі забирають із собою досить поверхові уявлення про повсякдення цієї країни.

Ця книжка доповнює українську літературну традицію сприйняття Орієнту: згадати хоча би подорожні записки мандрівника Івана Григоровича-Барського, які містять опис ландшафту та повсякдення Єгипту середини ХVIII ст., чи листи й цикл віршів Лесі Українки «Весна в Єгипті», створена під час її перебування там на лікуванні.

Для двадцятьох розділів книжки, кожен із яких віддзеркалює певну світоглядну чи культурну реалію життя Єгипту, обрано форму діалогу з найрізноманітнішими єгиптянами. Серед них є як прихильники релігійних течій (копти, салафіти, суфії, бахаїти), так і підприємці, лікарі, професори, активістки феміністичного руху та підпільні рок-музиканти. У розмовах з єгипетськими інтелектуалами Кальвас реконструює історію короткотривалого спалаху ліберальних свобод у 1950-1960-х роках та їхнього поступового загасання, починаючи з 1970-х. Цей досвід демонструє те, як легко суспільство, що «живе релігійним одкровенням», може знецінити здобутки демократичних прав і свобод.

На рівні з автором свої історії у книжці розповідають єгиптяни, які здатні критично осмислити своє суспільство й прагнуть перетворень для нього, або навпаки – є противниками всього ліберального й «західного».

Серед персонажів книжки професор А. – інтелектуал-ексцентрик, що живе у старій італійській віллі й розчаровано оповідає Кальвасу про проблеми єгипетської ментальності з її прагненням до сабіту (стабільності) на противагу мутахуавілю (мінливості); менеджерка й активістка за права жінок Рігам, яка не носить хіджабу і яка, після вмовлянь, погоджується розповісти про те, як із нею проводили операцію хітану, тобто обряд обрізання; доктор Масрі, який розповідає про розлучення з дружиною після його категоричної відмовии зробити хітан їхній дочці Маріам і багато інших. Усі ці герої художнього репортажу показують реалії Єгипту набагато виразніше, ніж наукові статті й монографії.

У книзі єгиптяни постають суспільством, що існує у стані замовчаного банального зла. Воно прикривається доцільністю традицій та поверхово-буквальним трактуванням догматів Корану, які повністю суперечать потребам індивіда. Властиво, самі слова «індивід» та «індивідуальність» сприймаються як слова «хаваґ» (арабська зневажлива назва європейця), чужі для мусульманської культури. Вона прагне будь-що відокремитися від усамітнення й тиші, у якій народжуються думки та мистецькі твори і яка, за переконанням єгиптян, існує лише в труні.

Тому найадекватніші замінники індивідуалістичної мертвої тиші – постійний галас і товариство. Або ж – імітація галасності, щасливості й товариства. «Самотність – хвороба Заходу. Адже найкраще, що може бути, – сидіти всією родиною, щоб ані миті тиші, ані миті на саморефлексію. Ні, не залишайся на самоті, людино, бо тобі в голову залізуть дурні й погані думки. Книжки? Навіщо тобі книжки? Досить Корану, хадісів і газет».

За читанням цих рядків мимохіть згадується відпочинок в якомусь із готелів Шарм-ель-Шейха: привітні, завжди усміхнені працівники, які часто вітаються чи намагаються завести розмову, екскурсоводи, що ходять між лежаками й витягають тебе просто з басейна, аби запропонувати екскурсію за 25 доларів.

А також постійна присутність попсової музики скрізь, фотограф на пароплаві, який щиро дивується й не може знайти пояснення тому, як ці європейки не хочуть собі професійних фотографій у купальнику на тлі моря.

Єгипетське суспільство можна назвати релігійно-тоталітарним, однак у приватний простір людини втручається не диктатор, а інша людина, озброєна релігійними догматами. Банальне зло, що є нормою життя єгиптян, постає в таких звичаях, як жіночий хітан – вирізання клітора, яке роблять дівчатам у дитинстві й від якого, за даними правозахисних організацій Єгипту постраждало понад 90% жінок.

Це також проявляється у забороні під загрозою смертної кари з боку мусульманських товариств мати прочерк у паспортній графі «віросповідання», тобто – бути атеїстом чи агностиком. Кальвас через лаконічні описи буденних розмов та ситуацій розкриває наслідки схвалення єгиптянами цієї банально-злої моралі, серед яких: захоплення нацизмом («Майн Кампф» разом із сіонськими протоколами займають топ продажів у книгарнях), поразка демократичної революції 2011-го року, технологічна й культурна відсталість, життя за подвійними стандартами, супроводжене притлумленим почуттям меншовартості й сексуальним пригніченням.

Так, Єгипет не може похизуватися науковими відкриттями у жодній зі сфер, однак звичаєві уявлення про сексуальну «чистоту» мусульманина й мусульманки перед шлюбом породили унікальне поведінкове явище арсат: чоловіки колекціонують номери жінок, полюючи на жіночі голоси, щоб під час нічних кількахвилинних дзвінків до незнайомки мастурбувати.

Таким чином, носіння хіджабу (особливо, коли в нього вбирають 8-річних школярок), дике захоплення єгиптянок польським лаком для нігтів, який не перешкоджає диханню, а отже, не потребує змивання перед молитвою-халятом, обливання кислотою дівчат як помста за сексуальне невдоволення – усе це нагадує табличку добровільної лояльності продавця зелені із «Сили безсилих» Гавела з тою лише різницею, що чеський продавець зелені лицемірив, щоб уберегти свій бізнес від зазіхань партії, а єгиптяни лицемірять, щоб віддати данину сумнівній доцільності свого релігійного догматичного мислення й буквальному розумінню вчення Ісламу.

Галасливий макабризований культ смерті – те, що спадає на думку про основу єгипетскього світогляду після прочитання репортажу «Єгипет: Харам, Хяляль». Люди прагнуть палити будинки й перерізати горлянки всім невірним, загинути самим у «священній війні» за віру Аллаха, прагнуть бачити первісні страждання та смерть тварин під час жертвоприношення, вважають за волю Аллаха смерть малолітніх дівчаток від зараження крові після хітану, гинуть від перебігання 8-смугового шосе замість того, щоб скористатися підземним переходом. Вірять, що життя після смерті для праведників буде багатшим, ніж спекотне галасливе існування серед мутахуавіля нескінченної пустелі. І тут просто хочеться завершити рядками Лесі Українки з  «Таємного дару»:

Плакати довго Єгипет не вміє. Умив свої пальми,

руно зелене та буйне ланів понаднільських скропив

і підновив позолоту блискучу в розлогій пустині, –

та й усміхається знову – таємнії радощі Сфінкса.

Бачу, єгиптянок очі сміються з-під чорних серпанків,

Жінку іслам пригнобив, але очі зосталися вільні!

Читати:

• всім, хто захоплюється чи цікавиться Близьким Сходом та ісламом;
• тим, хто збирається на відпочинок до Єгипету чи іншої мусульманської країни;
• хто обожнює пустелі й екзотику

Не читати:

• фанатикам радикального ісламізму;
• тим, хто вважає всі неєвропейські культури дикунськими й полюбляє з висоти свого інтелекту кепкувати з «відсталих»;
• всім, хто ніколи не прагнув зрозуміти іншого

Читайте також: Вибори по-азербайджанськи: портрет Ататюрка змінюється на Алієва