Президент Українського ПЕН: Поріг чутливості виріс, і на це варто зважати всім, коли висловлюємося чи критикуємо

Колонка «Була колись розпусна епоха», яку Юрій Винничук опублікував у лютому у виданні «Збруч» і у якій поділився своїми роздумами на тему абʼюзу, домагань та зміну сприйняття особистих кордонів молодим поколінням, вже місяць не дає спокою українській інтелектуальній спільноті. 7 березня на неї зреагував Український ПЕН, який за своєю суттю є правозахисною організацією, ухваливши рішення виключити Винничука з організації за сексистські висловлювання. Та через 3 тижні змінив своє рішення. 

Обидва рішення Українського ПЕН широко дискутувалися і критикувалися як і її членами, так і людьми поза організацією. Інституція продовжує зазнавати репутаційних втрат, адже відомо вже про два добровільні виходи з організації. 

Читомо вирішило дізнатися, чим були зумовлені обидва рішення Українського ПЕН, чи могла б інституція діяти інакше, та які найважливіші висновки з цієї ситуації?

Чи ви вбачаєте порушення процедур щодо виключення Винничука?

— За статутом Виконавча рада має повноваження виключати когось не менше ніж трьома чвертями від загального складу її членів (відповідний пункт Статут: 3.15.2.) За виключення Винничука проголосували вісім з девʼяти членів Виконавчої ради; один утримався. 

Це рішення викликало великі дискусії всередині спільноти ПЕН. Було багато людей, хто не погоджувався як по суті, так і процедурно. Зокрема, розпочалися дискусії щодо пункту 3.16 в статуті, який має різні прочитання. У ньому йдеться про те, ініціювати виключення може член спільноти, зробивши відповідне подання. За процедурою цього пункту, після такого подання кожен член організації в термін не менше двох тижнів має бути поінформований про те, що таке питання розглядатиметься. Але різночитання стосується того, чи має право Виконавча рада самостійно ухвалювати рішення без подання з боку члена ПЕН.

Щодо уроків на майбутнє, то на Зборах ми вирішили, що у таких чи подібних питаннях має бути широка дискусія.

Як президент вважаю, що рішення не винести питання на обговорення зборів було моєю помилкою. Однак думаю, що процедурно рішення Виконавчої ради було правильним. 

— За статутом для прийняття такого рішення потрібно два тижні. Винничука виключено було швидше. Чому це рішення було прийнято так швидко? І чи ви вбачаєте тут порушення процедур зі свого боку?

— Про два тижні йдеться в пункті 3.16. З поданням про виключення котрогось із членів організації може звернутися до Виконавчої ради будь-який член організації.

Тут можливе різночитання. Було звернення виконавчого директора до юриста щодо тлумачення питання: чи цей пункт обмежує Виконавчу раду в ухваленні рішень, тобто чи він стосується тих пунктів, які прописують права власне Виконавчої ради, чи тут йдеться про те, що окрім прав Виконавчої ради здійснити таке рішення, із поданням може звернутися також будь-який член організації. Я визнаю, що тут двозначність. 

У нас є на руках два юридичні висновки з різними тлумаченнями. На думку одного, пункт 3.16 не обмежує дії Виконавчої ради, тобто не стосується рішень, які виникають у самої Виконавчої ради. Однак ми отримали й інше тлумачення, за яким цей пункт стосується дій Виконавчої ради. 

Є два шляхи: звертання до суду щодо того, чи порушила Виконавча рада формально свої повноваження чи ні, або ж мирне врегулювання.

Вийшли на другий варіант: внести в рішення загальних зборів пункт про те, що ми виходимо з того, що пункт 3.16 надалі стосується можливих майбутніх рішень Виконавчої ради щодо таких питань, зокрема щодо питання виключення.

— Тобто ця ситуація може стати рушієм змін в статуті, щоб уникнути таких різночитань? 

— Ми вирішили поки не вносити змін до статуту, бо такі зміни — це складна процедура. І заради однієї правки навряд чи є сенс це робити.

Тобто є думки про те, що треба створити комісію з перегляду статуту, бо в будь-якому юридичному документі можуть виникати двозначності. А зараз рішення таке, що протокол загальних зборів створює додаток до Статуту, який фактично зобов’язує надалі використовувати практику, на якій ми зійшлися. Поки що без формальних змін до статуту, а пізніше, можливо, ми дійдемо до цього.

У нас є практика, коли ми обговорюємо кандидатури нових членів на виконавчій раді, а потім інформуємо спільноту, і кожен член спільноти може висловитися щодо до цього. Повторюся, щодо формальної процедурної частини є різночитання. Моя позиція така, що Виконавча рада не порушила процедури.

— Тим часом скажіть, чи були оскарження цього рішення з боку членів ПЕНу, як це має відбуватися згідно з статутом? Чи все радше відбувалося в дискусійному форматі у спільноті щодо рішення виконавчої ради, яке варто переглянути?

— Офіційно оскаржень не було. Були інформаційні запити до мене як до президента, на які я відповів. З огляду на те, що дискусія всередині спільноти була досить гострою, і дотримуючись статуту, я скликав Загальні збори, які, за статутом, є вищим керівним органом ПЕН.

Оскільки ми демократична організація, і Виконавча рада підзвітна Загальним зборам, я як президент, побачивши різність думок і критику рішення й зі змістової, і з формальної процедурної сторони, скликав загальні збори. Як президент я маю таке повноваження, і ми визначили дату. Над процедурою думали довго, тому що тут іще ідеться про те, як ми формулюємо питання, винесене на обговорення. Це все детально проговорювалося зі спільнотою.

От, наприклад, питання як зібрати кворум, тому що в нас понад 180 членів, і досвід показує, що не всі приходять навіть на онлайн-зустрічі. Навіть у цій критичній ситуації були присутні приблизно 120 учасників, тобто фактично дві третини.  Отож відбулися загальні збори та голосування, на якому спільнота ПЕН ухвалила інше рішення, ніж Виконавча рада. Це рішення має вищу силу. 

— Ви посилалися на Women’s manifestо Міжнародного ПЕНу, але я не знайшла інформації про нього ні в статуті, ні на вашому сайті. Чи є інші обов’язкові загальні документи міжнародного ПЕН для всієї спільноти і як про них дізнатися?

— Найважливіший для нас документ – це Хартія міжнародного ПЕН. Для нього, в принципі, свобода творчості та самовираження є ключовою цінністю.

Але саме з Хартії постають такі документи, як Women’s manifesto міжнародного ПЕНу. Саме вони говорять про те, що ситуація загроженості і замовчування теж є обмеженням свободи самовираження. Із цього починається, власне, обґрунтування маніфесту про права жінок.

А з Хартії випливають і такі нюансовані права, нюансовані документи, які справедливо засуджують насильство та його нормалізацію. І мені здається, що це була головна критика, тексту Винничука: багато хто відчув у ньому нормалізацію насильства й приниження.

Хоч Винничук заперечує таке прочитання свого тексту, але багато це багато хто цей текст прочитав саме так. І, звичайно, якщо відбувається така нормалізація, то про яку свободу йдеться?

Моя аргументація полягає в тому, що, якщо ми беремо за основу цінність свободи та свободи творчості, то вона має допускати свободу інших людей — а свободу інших людей вона допускає тільки, якщо не порушує їхньої гідності. Чутливість до болю інших важить.

І мені здається, що в нашій дискусії, хоч і дуже емоційній, ці речі прозвучали. І це важливо, що ця дискусія почалася. Я думаю, що це всім іде на користь, зокрема й спільноті.

— Можливо, додаткові документи є сенс зробити більш публічними. І чи дійсно всі члени ПЕНУ знають про них, ознайомлені з ними, погоджуються з ними? Мені теж здається, що деякі письменники раніше вступало сюди як в професійний клуб, за аналогією до Спілки письменників України, а суттю організації цікавилися менше?

— Образ ПЕНу — це передусім образ свободи вираження, адже, як йдеться в Хартії, література не визнає кордонів. Це дуже важливі цінності Хартії, вони ліберальні й інколи навіть такі лібертаріанські.

Є історія переосмислення того, куди рухається міжнародний ПЕН — він рухається в напрямку захисту прав і нюансування теми прав. Однак права — а свобода є, звичайно, засадничим правом — інших людей дещо обмежують твою свободу.

Ми також проходимо переосмислення цінностей свободи, тому що Український ПЕН критично ставиться до російських письменників, російської культури. І тут велике питання, чи можна давати свободу тим, хто твою свободу і твоє буття хоче знищити. Чи може той, хто несе загрозу свободі, користуватися плодами свободи? 

Тут насправді багато питань щодо самої Хартії — цікавих, важливих. 

Мені здається, що один із уроків цієї ситуації — це, без сумніву, необхідність спілкування. Я вважаю, що на загальних зборах відбулося конструктивне обговорення, хоча, звичайно, не без емоцій.

— Раніше було багато контраверсійних висловлювань членами ПЕН, зокрема та ж тема галицького сепаратизму, яку висловлювали ще до Помаранчевої революції у різний спосіб Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, той же Юрій Винничук, але тоді справа не дійшла до виключення з організацій чи серйозних репутаційних ризиків. Але за останні там три роки все відчутно загострилося, і те, що в “минулу епоху” пробачалося, зараз спільнотою категорично не сприймається. Чому так?

— Поріг чутливості виріс. Війна теж загострила нашу чутливість. Ми всі, як оголені струни. Мені здається, що цю чутливість усі повинні мати на увазі, коли висловлюється або критикує висловлювання тощо. 

Ми всі, мабуть, припускаємося дій, висловлювань, які роблять боляче іншим. Просто маємо розуміти, що в сучасній ситуації всі нервово виснажені — зі зрозумілих причин. От, тому, мабуть, стався такий вибух. Але ми не могли уникнути його. Хоча б, тому що ця ситуація вибухнула в суспільстві.

— Якщо спрогнозувати подібні ситуації у майбутньому, то за які висловлювання можуть бути виключені члени спільноти або ж попереджені про це?

— Мені здається, що спільнота показала свою включеність, небайдужість. Водночас те, як деякі думки були висловлені, дуже засмучує. І мене турбує певний рівень нечутливості до думок і досвіду інших, зокрема досвіду жінок.

Мені здається, ситуація показала, що нам часто бракує цієї здатності вслухатися в досвід іншого – зокрема, тих людей, які мають інший досвід насильства чи загрози. 

— Наразі Іларіон Павлюк та Лариса Денисенко уже заявили про свій вихід із організації, чим це може загрожувати їй інституційно?

— Я цих людей дуже шаную і мені боляче, що вони зробили цей вибір. Але це їхній вибір. Я закликаю членів ПЕН не робити таких кроків – принаймні дати собі трохи часу переосмислити цю ситуацію. 

Читайте також поради комунікаційниці щодо скандалів: Підпікає чи вже горить? Як вгамувати вогонь кризи й зберегти репутацію