Себастіан Гаффнер /1907–1999/ – псевдонім знаного німецького журналіста, письменника, публіциста та історика Раймунда Претцеля, найвідомішого за книжками «Гітлер. Примітки до біографії» (1978), «Вінстон Черчілль» (1965), «Зраджена революція» (1969), «Самогубство Німецького Райху» (1970).
Гаффнер у своїх працях зосереджується переважно на темі новітньої історії Німеччини, зокрема Німецького Райху (1871–1945) і досліджує теми причин та наслідків Першої світової війни, падіння Веймарської Республіки і подальшого становлення й краху Німеччини за часів Гітлера.
«Гітлер. Примітки до біографії» – найвідоміша книжка Себастіана Гаффнера, в якій він у лаконічній формі аналізує життєвий та політичний шлях Адольфа Гітлера, висуває сміливі припущення щодо неоднозначних та химерних поворотів історії Другої світової війни та намагається подати об’єктивний аналіз постаті Гітлера і його значення в історії Німеччини і всього світу, уникаючи при цьому поширеної практики сліпої та неконструктивної демонізації цієї одіозної історичної постаті, яка відвертає увагу від виваженого аналізу найпринциповіших помилок та хибних поглядів Гітлера.
Автор намагається уникати кліше, штампів і табу, які поширюються на саме ім’я «Гітлер», іронічно зауважуючи, що не обов’язково автоматично заперечувати, що двічі по два буде чотири, лише тому, що Гітлер теж так вважав.
«Чимало теоретичних ідей Гітлера живуть далі, навіть довше, ніж можна було припустити, і не лише серед німців, і навіть не лише серед свідомих послідовників Гітлера. А з іншого боку, допоки в цих ідеях хибне не буде чітко відмежоване від більш-менш правильного, правильне перебуватиме у небезпеці бути табуїзованим лише тому, що Гітлер теж так думав».
Книжка стала справжнім бестселером у Німеччині і отримала низку літературних премій: премію міста Дюссельдорф ім. Гайнріха Гайне, премію Йогана Гайнріха Мерка, Літературну премію Фрідріха Шіделя і Літературну премію Вінґейта.
З марксизмом гітлеризм має принаймні одну спільну рису:
претензія пояснити всю історію лише з одного погляду: «Історія всіх попередніх
суспільств — це історія класової боротьби», сказано в Комуністичному маніфесті,
й так само у Гітлера: «Всі події світової історії є лише виявом інстинкту
самозбереження рас». Такі твердження мають велику силу навіювання. Той, хто їх
читає, має відчуття, що йому раптом усе відкрилося в новому світлі: заплутане
стає простим, складне легким. Тому, хто охоче це визнає, вони дають приємне
відчуття обізнаності та проінформованості, а понад те вони збуджують своєрідну
гнівну нетерпимість до тих, хто їх не приймає,
оскільки в таких нав’язливих фразах завжди вловлюється домінуюча думка: «… а
все інше — то шахрайство». Цю суміш зверхнього почуття переваги та нетерпимості
знаходять однаковою мірою як у переконаних марксистів, так і в переконаних
послідовників Гітлера.
