Птахи та бійниці у дні тривог: нова поезія війни

Зосередитися на найновіших книжках поетів і поеток, які нині перебувають у війську, були там нещодавно або загинули в боротьбі з російською навалою — така ідея нашого чергового поетичного огляду. Він продовжує нещодавню статтю про цьогорічних шевченківських лауреатів (певно ж, ви пам’ятаєте — це Дмитро Лазуткін і Ярина Чорногуз, обоє в ЗСУ) та, наприклад, огляд «Поезія другого літа війни». Одразу зазначимо: це далеко не повна добірка. Але й вона переконливо окреслює масштаб і розмаїтість поезії тих, хто став на захист України.

Максим Кривцов, «Вірші з бійниці»

• Наш Формат, 2023

Загибель поета і військового Максима Кривцова стала трагічною новиною січня 2024 року. Нещодавно в «Нашому Форматі» (обкладинка — Ольга Селепіна, фронтиспіс — Юрій Журавель, фотографії — Максим Кривцов) з’явилося друком друге видання його книжки «Вірші з бійниці» (гроші від продажу накладу, повідомляють видавці, розподілятимуться між рідними поета і ГО «Реформація» на просвітницькі книжкові проєкти для військових).

 

Збірка показує широку і різноманітну палітру текстів полеглого бійця. Зокрема, у «Віршах з бійниці» є найвідоміші, хітові поезії — ось відкриває книжку вже абсолютно хрестоматійний текст:

 

Він переїхав у Бучу в середині березня 2021-го

винайняв маленьку квартиру в цоколі й завів кота

шерсть якого була кольору помадки на еклері.

 

Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді

він любив дивитись, як падає сніг

і в тумані зникає вулиця.

 

Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи, дощ, грім і стукіт серця дівчинки

з якою засинав у маленькій цокольній квартирі

і прокидався в маленькій цокольній квартирі

цілував її тепле обличчя

пригортався до її липкого тіла

пірнав долонею у хвилі її волосся

та борсався там, наче мушка на павутині.

 

Вона покинула його восени

так, як птахи покидають ліси

так, як інженери фабрику по закінченні зміни

і поїхала в Польщу

щоб там залишитись.

 

Він узяв кота, схожого на тістечко

і сказав: коте, нам треба їхати

з нами, як ранок

як життя

як хвороба

сталась холодна

як крига

війна

урок, що зветься «Спокійне життя», закінчився.

 

У тумані зникає вулиця

падає дощ

його зовсім не слухають

кіт вибіг у поле й ім’я його вітер.

 

На хресті наче на айді-картці написано:

тут спочиває номер 234 вічна пам’ять (…)

 

За аналогічним принципом збудовано низку інших віршів, які можна назвати поетичними портретами людей на війні. Таких людей, як «Марія» з Госпітальєрів або кулеметник Коля «Кора». Чи навіть полонений росіянин Нікіта. Ці тексти — не лише поезія, а й символічний віртуальний меморіал. Ще одна причина, чому популярність, яку дістала книжка Максима Кривцова, така важлива.

 

Та найцікавішими мені тут видаються, можливо, менш ефектні, але спонтанно-легкі й образно вільні тексти на зразок цього:

 

Падає листок від вітру

падає людина від кулі.

 

Чорне море соняхів

чорне море незібраних соняхів

залишених на самоті

що чекають на наступне літо

наче Хачіко.

 

Ми їдемо на бтр

усілись на ньому

наче на сталевому

                       броньованому коні

іго-го

веземо 200.

 

Їдемо

по розмитій польовій дорозі

шматки бруду розлітаються

як кулі

минаємо посадки

жовті й засмучені.

 

Я чую

як хтось шепоче мені на вушко:

не сьогодні

не сьогодні

Купити книжку

Ілля Чернілевський, «Я птах між тенет»

• Видництво Валерія Падяка, 2023

Ілля Чернілевський, режисер, музикант і поет, загинув на фронті в травні 2022-го. Нещодавно побачила світ книжка його віршів «Я птах між тенет» (Видавництво Валерія Падяка, ілюстрації та обкладинка — Анна Філей). Збереглося небагато текстів Іллі Чернілевського, вони розташовані в хронологічному порядку. Загиблий за Україну поет — спадкоємець ліричної традиції з присмаком м’якого модернізму. Його віршам притаманна виразна музичність, мелодійність. Яка, звісно, дещо по-різному виявлялася, скажімо, в любовній ліриці кінця 2010-х років —

 

І ось, коли вже ночі полотно

порветься, закричить

сирена крізь вікно.

Як опік на плечі,

як місяць, що уповні

в багрянець суне ріг —

в пітьмі проступить повість

рис твоїх.

В прошитих мов велюром

кімнатах темних хмар

пітьма тебе малює,

як королеву мар —

розхристану і босу.

І тінь моя — як хмиз

для блиску, що шубовснув,

мов самогубець, вниз.

Все чорно-біле. Тільки

твій обрис огорта.

Мені твої відтінки

розкаже темнота —

 

та в кількох творах, написаних уже на фронті:

 

(…) Солдати встають. І дзеленькають кухлями,

нужника будка пронизана кулями.

Інстинкти рятують. Первинні, тваринні —

товариш мій не підірвався на міні.

 

Цей дивний настрой. Цей спокій у серці,

що тільки сильніше росте в небезпеці.

Чуття, що я там, де хотів і де мушу.

Життя, що шугнуло патроном в калюжу.

 

Життя, яке кожен із нас ще не виборов,

життя, що спростовує звичні нам виміри.

Надія у квіточці на бездоріжжі,

думки, що поставив я на запобіжник.

 

Приціл, що шукає пожадливо цятку.

Ми знов переможемо —

я обіцяю.

 

Окрім віршів, у книжці Іллі Чернілевського, є біографія, передмова Сергія Тримбача, вступне слово матері поета, Ольги Чернілевської, фотоархів, вірш батька, Станіслава Чернілевського, спогади бабусі, Валентини Борисенко про онука (який страшний і драматичний знак війни!) та короткі, емоційні згадки знайомих і друзів.

Артур Дронь, «Тут були ми»

• Видавництво Старого Лева, 2023

«Тут були ми» Артура Дроня («Видавництво Старого Лева», художнє оформлення — Катерина Сад) — одна з найбільш обговорюваних у літературних колах поетичних новинок. Що невипадково: вірші Дроня одночасно ефектні, з індивідуальним письмом, із актуальними, «спільними» саме зараз сенсами та з умінням у кожному тексті роздобути такий собі спалах осяяння. Тут, мабуть, особливо важлива увага поета до деталей, дрібниць. У першій і, може, найсильнішій частині збірки це дозволяє створити болючі, лапідарні замальовки воєнних часів із портретними елементами:

 

Побачив, що ваза зі свіжими квітами

впала.

«Зараз поправлю», — кажу

до фотографії на хресті.

 

Підняв вазу, а там

записка.

«Зайчик, з річницею нас.

Кохаю».

 

Доволі неочікувано після таких текстів Артур Дронь переходить до пошуків форми, зокрема, пошуків у сфері римування і ритму. Варта уваги й робота поета з християнськими мотивами. А ще — звертання до теми літератури, культури, предметне, проте метафізичне —

 

Література нікого не вб’є,

віршем не захистишся від кулі,

книжки не врятують від мінометів,

письмо не знайде зниклих безвісти,

тож сенсу в цьому зараз небагато.

 

Але в нас тепер вітри і спека.

До бліндажа долітає

трупний сморід із яру.

 

Ми користувались освіжувачем повітря,

але третього дня він скінчився.

Я читав тоді вибране Стуса

і після кожного вірша

нюхав книжку.

 

Згадаю також, що прибуток і роялті з цієї книжки йдуть на благочинні потреби у фонд «Голоси дітей».

Купити книжку

Сергій Пантюк, «Зникома зима»

• Меркьюрі-Поділля, 2023

Нова збірка Сергія Пантюка «Зникома зима»  (видавництво «Меркьюрі-Поділля», графіка — Стефанія Андрусяк). Традиційно в цього автора — надзвичайно широка шкала настроїв, тем, технік і жанрів. Можливо, це найстрокатіша книжка в нашому огляді. У «Зникомій зимі» знаходиш, звісно, образні переосмислення бойових вражень:

 

Земля вибухає зеленим,

а в мені воскресає снайпер,

яким я так і не став…

 

Але є там також і грайливі тексти, наприклад, еротичні («краби моїх рук / доповзуть до твоїх циць, / попри ранкові приморозки») або присвячені поетам «Розстріляного Відродження» («Сосна Йогансен», «Шку Ру Пій» etc.). Є канонічна «філософсько-пейзажна» лірика —

 

Та головне у небі – «не».

Мине хвилина і розлого –

Автограф збудженого Бога –

Кручена блискавка мигне –

Не зауваживши мене

І не позначивши нікого…

 

Є хокку, танка та гумористичні вірші. Як і в попередніх книжках Сергія Пантюка, багато з них позначено мовною грою. 

Валерій Пузік, «Три медалі в шухляді»

• АССА, 2024

Валерій Пузік. У його книжці «Три медалі в шухляді», яку наразі можна передзамовити (видавництво «АССА», дизайн обкладинки Надії Величко, фотографії Юрія «Кота» Костишина) — і вірші часів АТО, і теперішні. Як і личить митцю широкого профілю (Пузік також прозаїк, художник і режисер), у нього теж вельми різноманітні вірші. Від майже пісенних («доведи мене, доведи / до кінця цієї війни / доведи мене, доведи / до кінця цієї довжелезної доби / доведи мене, доведи / до світанку і чистого неба / до моря теплого / до весни (…)») до таких, що в них ламані ритми поєднуються з напруженими парадоксами:

 

морози їбучі – каже він – морози їбучі

мої пальці схожі на гнилу замерзлу моркву

бачив колись? ні? дивись! – показує майже чорні

що з ними сталось? дивись – це руки піаніста

були

 

а зараз

шкіра – наждак

               мозолі кам’янисті

але пальці – дивись! – схожі на моркву 

гнилу замерзлу моркву

 

як ними грати? 

 

дивись! 

вони не згинаються і більше не слухають

більше не слухають

ся

мене

я можу натискати

але 

це не музика

 

морози їбучі – 

каже він – 

морози їбучі

восьмий рік війни

і ці окопи не гріють

 

І навіть — вірші з дуже виразним публіцистичним акцентом, присвячені суперечкам про мобілізацію, «культурний фронт» та іншим подібним речам. Це насамперед текст, зроблений за мотивами інтерв’ю з письменником і військовим «Сайгоном», та вірш про двох поетів:

 

Петро пише вірші про війну

Його найбільший конкурент — Павло в ЗСУ

І поки Петро їздить по фестивалях,

отримує гонорари, читає на сцені тексти

й інколи жаліється в публічних дискусіях на те,

що світ ніколи не буде колишнім,

Павло риє черговий окоп десь під Херсоном.

В Павла хріновий сон,

він мовчки залазить в спальник і пише повідомлення:

«Люба, я живий».

Петро ж засинає в тризірковому готелі,

випиває снодійного пляшку

і відправляє чергову заявку на стипендію

в дві тисячі євро.

Петро вміє писати заявки краще, ніж вірші,

поет з нього поганий,

але він працює його перекладають,

він чекає чергового фестивалю,

вірніше — достойного гонорару.

«Війна — час можливостей, — думає він, —

головне ловити момент»

Петро «гуляє» інтернетом,

вбиває в гугл своє ім’я,

постить фотокартки із підписами типу:

«Дуже важлива розмова про любов смерть та війну»,

потім рахує лайки.

 

Павло пише рідко,

його головний рядок на сьогодні: «Люба, я живий».

Він пише їх зранку, коли прокидається,

і перед сном, коли лягає.

Інколи постить фотки, підписуючи: 

«Потрібні цвяхи-бензопилка-термобілизна,

ми купили нещодавно все,

але воно згоріло, коли прилетіло» (…)

Купити книжку

Артем Антонюк, «Подвійний БК»

• Смолоскип, 2023

Книжка Артема Антонюка «Подвійний БК», виконана в зручному кишеньковому форматі (видавництво «Смолоскип», дизайн — Лесик Панасюк, фото — Артем Князь). Артем Антонюк у 2000-2010-х роках робив арт-буки, був автором книжки «Торба» і лауреатом того-таки «Смолоскипа».

 

Його фронтові вірші помітно відрізняються від попередніх: вони менше зав’язані на образність і форму, тут виразніший психологізм і фіксація атмосфери військової буденності. Чи не є такий підхід до текстів (хоч свідомий, хоч вимушений) шляхом заперечення індивідуальності поета? «Подвійний БК» показує: ні. Тема і контекст, звісно, спонукають час від часу як не до пафосу, то до специфічної лапідарності, а в інших випадках до брутальності формулювань. Але в таких рамках цілком вистачає простору і для цікавих смислових «зсувів», і для несподіваних поворотів. Короткі поетичні замальовки Артема Антонюка — неочевидне і колоритне письмо.

 

кохаються лисиці у яру в тумані

і місяць-медик маже рани у дубових грудях

біжить збирати ранок особисті дані

усіх хто вижив і розпочинає гру дня

на берці налипа сну дощового глина

і саня криворізький ллє в баклажку сечу

проходить вітер як комбат по лісу й лине

думками молодий комок у райську січу

 

Зрештою, ці тексти з їхнім майже фіксованим обсягом, ритмікою і характерною системою настроєвих координат сміливо можна назвати оригінальним авторським жанром.

 

вологий календар серветок

осині гнізда магазинів

осколків небезпечні бритви

з голів збривають іній

окоп проста позиція життєва

скажені пси та обдовбанці миші

контужені олені та лисиці

матюччя паки та сухпай армагедону

 

Або:

 

все зайве відпадає як дренаж із тіла

усе потрібне липне як дубове листя до вікна

крапалик віри все що ти колись хотіла

від мене в мене є тепер війна

теж має два боки медалі

рукою однією відриває ногу

а другою рукою далі

життя дає нове й розлоге

Купити книжку

Анатолій Дністровий, «Дні тривог»

• Віхола, 2023

Нова книжка Анатолія Дністрового «Дні тривог» (видавництво «Віхола», оформлення — живопис і графіка самого Дністрового з серії «Папір: роботи при свічках», написана під час повітряних ударів і відключень електрики восени та взимку 2022/2023 років) витримана частково в дусі такого собі «поетичного щоденника» перших приблизно двох років повномасштабної російсько-української війни. Багато віршів перших двох розділів, «Дні тривог» та «Скляний чоловік» позначено чіткими датами та пов’язані з конкретними подіями, враженнями, зустрічами. У третьому ж розділі, «Прощальний день» – вірші Дністрового кінця дев’яностих і початку двотисячних років.

 

Тексти «Днів тривог» – це великою мірою пошук парадоксів одночасно з пошуком рівноваги. Що, всупереч тематиці й тривожній атмосфері, несподівано дає своєрідний терапевтичний ефект.

 

під сталевими хмарами холодного ранку

мій гарнізон прокидається

 

традиційно

о дев’ятій

старший солдат богдан

чорнявий хлопчина з львівщини

битиме тихі удари в дзвіночок

біля військової каплиці

рівно стільки

скільки не стало життів

тих хто більше не з нами

під тужливу мелодію горна всі замруть у хвилині

мовчання

і згадають їхні обличчя й імена

славні минулі часи

 

заколисаний темною дніпровою водою

мій гарнізон оживає під щебетання ранкових

птахів

немов велетенський вулик починає гудіти

ніби сердиться на гамірливі дороги києва

і метушливий транспорт

 

на дахах казарм і будинків курять патрульні

в шоломах

один із них

задерикуватий юнак у веснянках

скаже мені на обіді в їдальні

дядя толя

я бачив вас у приціл кулемета

коли ви йшли мостом і розмовляли з собою

 

я усміхнуся

бо згадаю як подумки виношував цей вірш

про ранковий і воркітливий як старий дідуган

гарнізон що прокидається і вітає мене

новим невідомим днем

дружньо плескає по плечу

пропонує цигарку й каву

або ж невдоволено підганяє до бомбосховища

під час повітряної тривоги

розпитує про успіхи моїх дітлахів

при дамах матюками кляне орду

і в очі дивиться з братньою довірою й теплом

 

Взагалі, в поезії Анатолія Дністрового, як на мене, часто все витікає з думки, з інтелектуальної конструкції (а ще, звісно, з «візуалки»), що, втім, не робить її позбавленою сентиментальності —

 

(…) іграшки моїх дітлахів мовчки стежать за мною

коли я приходжу самотній додому

блукаю в дитячих кімнатах

торкаюсь купи речей

настільних ігор книжок розмальовок

пальці мої безпорадні тремтять

пальці мої ридають

 

Та не позбавляє моментів доброї літературної грайливості:

 

(…) полковник жовтий не знав що він жовтий

полковник жовтий не розрізняв що перед ним

полковник білий

полковник червоний

полковник чорний

а з ними чорний і білий кіт

а також шиншила

 

минули роки

а полковники чорний червоний і білий

так і не знали хто тоді з’їв рибу полковника

чорного

Купити книжку

Антон Полунін «Скорботний і хмарний»

Антивидавництво, 2023

А нова книжка поета і музиканта Антона Полуніна «Скорботний і хмарний» у цьому огляді з’являється в порядку анонсу — вона має побачити світ в «Антивидавництві» (дизайн Івана Кулінського) вже невдовзі.

 

Полунін — стильний і цілісний автор. Традиційно тексти, що ввійшли до його збірки, можна в принципі читати як один вірш (втім, у «Скорботному і хмарному» є тринадцять віршів та одна, однойменна поема). Фірмовий метод поета не в останню чергу полягає в міксі досить вільної асоціативності, іронії — десь болючої, десь смішної — та відлуння традицій автоматичного письма сюрреалістів.

 

воно зародилося в цьому ставі

ласі оси

цикади

продавчиня чурчхели і парварди

кондуктор конструктор і злий богомол

зародилися в цім

повіспленім чорнім

ставі

спершу незграбно

перебирали плавцями

дихали ледве

влипали в холодний мул

гриби лисички

равлики булоти

пляжники

вар‘яти

вкорінилися ремигати фотосинтезувати

на березі зеленого

червоного подекуди жовтого

дещо синього і зеленого

головним же чином синьо-зеленого

ставу в сирецькому парку

воно зародилося тут

його не спинити

ні ящірки ні водомірки

ні фраєра ні фраїрки

насильство стає соціально заохочуваною практикою

лють і ненависть –

чуттєвою нормою

лишилося узаконити володіння зброєю

щоб отримати сорок мільйонів петеесерників зі стволами –

нову поезію

нової доби

в царстві мертвих немає нічого окрім життя

в’язкої планктонової плівки

на рогівці титана

воно концептуалізується

як подія відділена від суб’єкта

ригідний пласт гносеологічного песимізму

твоя вдавана ти

тіпається в семантичному зашморзі

де ще досить тяглості і пластичності

на сьогодні-завтра

це і є горизонт подій?

осінній кремінь крику

око ранкової зірки в похиленім димарі

а що а що (…)

 

Усе це, помножене на особливий ритмічний транс, колоритно поєднується з актуальним соціально-політичним порядком денним:

 

сьогодні мені наснилося

що москви нема

самари (чи саратова як там правильно)

теж нема

сиктивкара нема

немає хабаровська

воркути

чіти і свердловська

нема петербурга

тут я прокинувсь

бо кіт

застрибнув мені на живіт

і почав трахати

хоч який я був збуджений

на ласки не відповів

а пішов в туалет подрочити

пушкіна нема

думав я прискорюючись

бориса грєбєнщікова нема

а ще жодного толстого

особливо олексія

але і решти теж

цар-пушки нема

ермітажу нема

волги і єнісею нема

є лєна

моя дружина

що поряд із нею

кіт затято їбе подушку

чуєш лєно прокинься

митіщів нема

вкупі з їх йобаним

вагонобудівним заводом

нема стіхов о совєцком паспортє

шуріка

івана васіліча

владіміра сємьонича

фьодора міхалича

і жодного міхалича whatsoever

нема катюші

трьох танкістів

матросова

капітана лєбядкіна

республіки комі

арбату

мойки

іншої їбали з припиждженими назвами

петра першого

другого третього

всіх цих пронумерованих виродків

аврори

шишкіна

князя мишкіна

зимнього

смольного

балтіки безалкогольного

лєна кліпає сонно

не в’їде

чого це я розпиздівся

ну нема і нема

і хуй з ним

Передзамовити книжку

Єлизавета Жарікова, «Між любов’ю й любов’ю»

• Зелений пес, 2023

Книжка Єлизавети Жарікової «Між любов’ю й любов’ю» з’явилася друком у давній і культовій серії «Зона Овідія» (видавництво «Зелений Пес», художниця — Ірина Сичук). Вірші цієї збірки здебільшого не пов’язані безпосередньо з війною (новіші й потужні власне воєнні тексти, що привернули увагу багатьох у соцмережах, іще чекають на «окниження»), що тільки додає драматичного контрапункту.

 

Частина поезій Жарікової — дуже музикальна, вона виводить у вихор трансу:

Рибко не ловися

любко не молися —

вже проліз у дірку в небі

непутящий місяць

 

Половинка світить

половинка пахне

і летить на запах срібний

нетутешня птаха

 

Очі їй зміліли

сила їй змаліла

заки море перетнула

крилечка зломила

 

Хто ж її покликав

крізь пітьму і лихо

крізь туман і темні гори

в цю країну тиху?

 

Інші — верлібри, заточені радше на сюжетні й асоціативно-образні ходи.

 

Не ображайся на мене

 

Ти бачиш батюшку

я бачу церковну школу нульових

дітей яким забороняють зі мною дружити

через гру в чарівні палички

дівчинку якій так і не дозволили стати актрисою

лицедійкою грішницею лялькою на мотузочках

у кігтях диявола

 

Не ображайся на мене

 

Ти чуєш музику

я чую запах рояля на сцені

де страшно лишитися й ще страшніше втекти

де далеко в залі

освітлені настільними лампами сидять і щось пишуть

німі члени журі

а ти починаєш грати й мимоволі думаєш:

мабуть і смерть так само приємно пахне

обробленим лакованим деревом

 

Не ображайся на мене

 

ти бачиш банку з варенням

я бачу дім

який був домом для банок з варенням

але ніяк не для нас

Ти бачиш яблуко

я бачу цілу ноту

намальовану старенькою вчителькою в окулярах

у крихітному класі

який тепер використовують для господарських потреб

 

Ти бачиш військового

я бачу свою провину й зіщулююсь

глибше западаючи в тріщину осіннього мороку

 

Ти бачиш жовте листя

я чую музику

ти гладиш зламану гілку каштана

я бачу чарівну паличку

 

Не ображайся на мене

 

Але скажи

кого ти бачиш

коли я втомлено роздягаюся навпроти вікна

застигаю

й на мить зупиняю наш час

дивлюся в розколини між секундами

крізь які дмухає дмухає дмухає

ніжний нетутешній вітер?

 

У цих текстах поетка пропонує своїм читачам і читачкам зануритися в одночасно тривожний і затишний (магічне поєднання, зрештою, та чи інша магія в поезії завжди має бути) світ архетипів і культурних нашарувань, а далі пам’яті та ідентичності. Де особливо важить тема дитинства і родинного світу — і як джерела, і як особливого позачасового простору. Істотно те, що в усіх цих мотивах Єлизавета Жарікова залишається уважною до психології та критичною.

 

Ти не любиш мене тому й пішов на цю

нікому не потрібну війну

говорить дівчина в тролейбусі в розпечений екран

телефона

 

ти не любиш мене

тому й ходиш на ці нескінченні акції

замість того щоб просто жити

говорить мама

(якби любила

подумала б про рідних)

 

такі як ви

не вміють любити

вам просто потрібно бути особливими

ви нічого не вмієте окрім боротися

ви нікого не любите

не любите

теплою в’язкою любов’ю

що прив’язує серце до серця

і прагне передати в спадок

свої носи вуха

й обережні несподівані родимки

а ваша любов — абстракція

бо що можна створити з такої любові —

вино настояне на колючках?

маскувальну сітку з примхливим візерунком?

 

Я стою на кордоні між любов’ю і любов’ю

не наважуючись підняти білий прапор

услід сонцю

що заходить і заходить

нескінченно заходить і заходить

і думаю що діти героїв

часто обирають ніколи не бути героями

саме тому що бачили виворітний бік отієї любові

саме тому що не мали вибору

такого простого крихітного вибору

між любов’ю і любов’ю

між скляним осяйним світлом

і м’яким колисковими теплом

 

«Бережи себе»

яке слово з цих двох — головне?

вони обидва ледве вміщуються

у цій фразі скинутій в попільничку розмови

ледве встигають не впасти в невелику щілину

в найглибшу у світі тріщину

між любов’ю і любов’ю

Купити книжку

Макс Лижов, «Якомога»

• Discursus, 2023

Поет Макс Лижов зосередився на класичному жанрі — хайку. Артбук «Якомога» Лижова і художниці Марини Дяченко (видавництво «Дискурсус»). Здоровенний монохромний том на 448 сторінок, хайку за 2011-2022 роки. Автор переконливо доводить, що можна й далі успішно заливати нове вино до старих міхів.

 

Тексти в «Якомога» загалом можна умовно поділити на три групи. Перша — воєнні хайку:

 

у році тигра

так тепло темно тихо

у роті тигра

 

сніг іде на плац

люди кришать пінопласт

ллють у пляшку лють

 

грудень січень лю

не встиг договорити

що її люблю

 

тривожний гуркіт

тривожної валізи

усе не влізло

 

Змієві вали

зомбі взяти не змогли

зараз і колись

 

сорок тисяч сек

міг тривати без тривог

комендантський секс

 

опівнічний степ

в навушниках активних

слухає дабстеп

 

мотанка німа

у війни лиця нема

замість нього хрест

 

я тут і зараз

між Мороком і Дзеном

в одній казармі

 

Друга група — тексти медитативного, філософського характеру. Як-от:

 

осінь у дерев

квитки перевіряє

тремчу як заєць

 

в поїзді поспиш?

тут засне хіба що кліщ

глибоко в мені

 

до шовковиці

дятел не достукався

серед осені

 

метелик бражник

відпив з моєї склянки

і став колібрі

 

дзеркалом води

простягнулися сліди

авіації

 

зняла спідницю

кофту ліфчик трусики

зняла побої

 

іграшка м’яка

гамселить головою

об м’яку стіну

 

лісоруб росте

повільніше від пустель

швидше від лісів

 

І, нарешті, хайку-жарти (різних гумористичних «поверхів»):

 

запальне дівча

наче зліплене з ребра

обігрівача

 

перший падолист

клен-ексгібіціоніст

став у хвойний ліс

 

в горах високих

ледь не збила машина

жінку з косою

 

бабине літо

стоїть мастурбуючи

кнопочку ліфта

 

спряду конопель

і поліцейський наряд

в дурні пошию

 

вийшли тумани

за легалізацію

марихуани

 

спустив на спину

і аж тоді помітив

твою засмагу

 

життя лайно а

документальне кіно

цукерка з лайна

 

легко сходяться

Надвірнянська Бистриця

і Солотвинська

 

вим’я алаха

вим’я ісуса христа

дві твої циці

 

повезли мене

попри Довбиш і Курне

до Веселого

 

у метелика

алергія на пилок

а в цілому ок

 

Хоч інколи давній настроєвий і географічний текст під впливом суспільних реалій може перетворитися на злободенний жарт:

 

добре пройтися

по Діловому без діл

тиша і Тиса

Купити книжку

 

Як ми вже казали на початку добірки – у цей перелік потрапили далеко не всі книжки авторів-військових, які вийшли за станні півтора роки. Частина цих видань вже розкуплена, про інші ми вже писали, а деякі ми ще не встигли прочитати, але ми закликаємо вас підтримувати поетів, які зараз служать у лавах ЗСУ, адже їхня творчість сьогодні набуває особливого значення.