Писали про орків, а вийшло про росіян: чому фентезійні війни насправді про реальність

Війна. Війна ніколи не змінюється. Але вона завжди змінює людей, до яких торкається, їхні звички, погляди, життєві цілі. Незворотним чином впливає вона і на ставлення до улюблених книжок – і тих, що влізли до тривожної валізки, і тих, що лишилися на домашніх полицях чекати на перемогу.

До фантастичних історій читачі приходять різними шляхами, шукаючи незвичного антуражу, дивовижних героїв чи яскравих пригод, – і сприймають як належне, що дія багатьох фентезійних циклів обертається навколо війни. Романи Джона Р.Р. Толкіна, Анджея Сапковського, Роберта М. Веґнера і Ярини Каторож також її не оминають. Вони допомагають нам пережити болісний досвід і поглянути у вічі того, що сталося вже і триває досі.

Джон Рональд Руел Толкін «Володар Перснів»

– Переклад Катерини Онищук та Олени Фешовець, Астролябія.

Значення magnum opus Джона Рональда Руела Толкіна для світової літератури важко переоцінити. Він переосмислив цілий жанр і вибудував його нові канони: спершу практично всі, хто брався за фентезі, намагалися писати «як Толкін», а потім – «не як Толкін». У певному сенсі теза «Я палю свого “Володаря Перснів”» стала справжнім трендом, однак титан живе і буде вічно жити. Вельми симптоматично, що після початку повномасштабної війни ми заговорили про неї образами та смислами славнозвісної трилогії: неначе «Володар Перснів» остаточно перетнув будь-які межі жанрових гето. Якщо раніше називання росії Мордором було прерогативою винятково іронічних інтелектуалів, то тепер навіть старенькі сільські бабусі, які й знати не знали про оксфордського Професора,  говорять про навалу орків і за нагоди частують їх отруєними пиріжками. Лавину мемів на тему вже й не згадуємо, адже це самоочевидно. Універсальна мова Толкіна стала дуже помічною.

Якщо спробувати переказати сюжет «Володаря Перснів» кількома словами (хоча як скоротити до одного абзацу працю, що вивершувалася пів життя?), то це історія про мирного гобіта Фродо, на плечі якого звалилася непомірна ноша – врятувати світ від Зла. Колись давно дядько Фродо, Більбо,  став власником нестандартного артефакту, який виявився Перснем Влади – потужним магічним знаряддям, що має страшну силу над людьми й іншими расами, продовжує життя… і належить володарю Мордору, лихому Саурону, який прагне занурити Середзем’я у морок і тінь на землі.

Щоб здолати Саурона, потрібно знищити перстень. На Середзем’я наступають орки, яким повсякчас протистоять вільні народи ельфів, гномів і людей. Однак зусилля захисників зійдуть нанівець, якщо зазнає поразки Фродо.

У «Володарі Перснів» Толкін поєднав своє захоплення лінгвістикою, любов до міфів … і воєнний досвід Першої Світової. У 1916 році письменник пережив жахну битву на Соммі. Коли його рота пішла в атаку, то побачила замість луків і дерев пустку, сповнену трупів і частин людських тіл. Саме так народилися Мертві Болота, які Фродо із вірним другом Семом перетинали шляхом до Мордору, споглядаючи рештки воїнів, полеглих у великій битві минулого. Свист артилерійських снарядів обернувся на вереск назґулів, а подобу ці почвари запозичили у сюрреалістичних образів німецьких солдатів, що в протигазах їхали на конях крізь туман і дим.

Читайте також: 11 маловідомих фактів про Толкіна та Льюїса від Лізи Гречанюк

Саурон та його орки постають як лиха і невблаганна сила, що не має і крихти добра чи милосердя. Саме тому війна з ними набуває екзистенційного характеру. Або Мордор, або Середзем’я – цивілізаційна прірва залишає надто мало простору для компромісу. Дивовижно, як те, що раніше здавалося наївними недоліками історії, нині сприймається як її беззаперечні плюси. Скільки разів Толкіну закидали, ніби його світ надто чорно-білий? Абсолютного ж зла не існує. І ось у ХХІ столітті ми, судомно оновлюючи стрічку новин, питаємо себе: невже?

Джон Р. Р. Толкін «Володар Перснів. Братство персня» (у перекладі Олени Фешовець):

– Хотілося б мені, щоб це сталося в інший час – не в мій.

 

– І мені б теж, та й усім, хто дожив до таких часів. Але вибирати не дано. Ми можемо тільки вирішити, як розпорядитися своїм часом.

Купити книжки.

Анджей Сапковський «Відьмак»

– Переклад Сергія Легези, КСД

Анджей Сапковський зробив для  польської фантастики майже те саме, що Толкін – для світової. Про його «Відьмака» знають всі. Розкішна книжкова серія, чудові комп’ютерні ігри, низка серій коміксів та кілька екранізацій… А все почалося з маленького оповідання у журналі «Fantastyk’a» про найманця-мутанта, який вбиває чудовиськ. Постмодерністська гра з класичними сюжетами казок з часом переросла у дещо більше.

Написавши дві збірки оповідань, Сапковський береться за велику пенталогію. Змінюється масштаб і змінюється оптика. Якщо в перших двох частинах («Останнє бажання» та «Меч призначення») головний герой, відьмак Ґеральт з Рівії, цурається світу великої політики, то в пенталогії він та його названа донька Цірі мимоволі опиняються в центрі придворних інтриг цілого світу.  Анджей Сапковський пропонує якісно новий підхід до структурування сюжету й вибудови взаємозв’язків між персонажами, ніж Толкін. На зміну міфу прийшла сіра повсякденність. Героями книжки рухає не екзистенційна боротьба з великим злом, а власні шкурні інтереси. Підступи, зради, дипломатичні перемовини, економічні блокади та війни. Усе як у нас.

Якщо Толкін заперечував думку, ніби «Володар Перснів» – це алегорія на Першу чи Другу Світові війни, то Сапковський цей взаємозв’язок підкреслює. Королівства Півночі протистоять навалі південної імперії Нільфгард. Ворожі вояки, яких прозвали чорними через колір обладунків, ідуть у наступ групами армій «Схід», «Центр» та «Верден», а формальним приводом до нападу стає інцидент у прикордонному містечку Глевіцінген. Паралелі очевидні: Нільфгард = Третій Рейх.

«Відьмак» – це багато в чому історія про людину, яка хотіла стояти осторонь великих справ, але раптом розуміє, що зберегти нейтралітет просто неможливо. Ґеральт завжди намагався чинити по совісті – і тим важче ставало йому існувати у світі буденного зла. Він звик мати справу з монстрами – грифони, віпери, кікімори й стриґи. З ними все зрозуміло. А ось як давати раду людям? Сапковський майстерно змальовує драму персонажів, яким так важить зберегти себе та свій маленький світ. Війна – надто масштабне явище для всіх її учасників, вона зачіпає те найдорожче, що в тебе є, а тому неминуче розпадається на маленькі особисті війни. Герої пана Анджея не сильно переймаються великим призначенням. До біса політичні інтереси королів чи древні ельфійські пророцтва. Ґеральт прагне врятувати Цірі, а вона хоче відплатити кривдникам, що прирекли її, спадкоємицю королівського трону, на невимовний біль та страждання.

Щось закінчується, щось починається. Анджей Сапковський не має ілюзій: однією великою війною не відбудешся. Його проза вирізняється глибоким драматизмом та психологізмом. І сам автор, і його персонажі чудово розуміють, що навіть перемога над лихим чаклуном не дарує перемоги над усім Злом у світі. Доки буде існувати темрява, доти будуть потрібні відьмаки.

Анджей Сапковський «Вежа Ластівки» (у перекладі Сергія Легези):

– Так. Саме так! Бо я знаю, чого Зло боїться. Не твоєї етики, Висогото, не проповідей, не моральних трактатів про поштиве життя. Зло боїться болю, боїться каліцтва, страждання, смерті врешті-решт! Поранене Зло виє від болю, наче пес! Крутиться по підлозі й верещить, дивлячись, як кров його хльостає з вен та артерій, бачачи кістки, що стирчать із кукс, дивлячись на тельбухи, що виповзають із черева, відчуваючи, як разом із холодом наближається смерть. Тоді – й тільки тоді – у Зла стає дибки волосся, і верещить тоді Зло: «Милості! Зжалься над моїми гріхами! Буду я вже добре й поштиве, присягаюся! Тільки рятуйте, спиніть кров, не дайте мені піти у соромі!»

Купити книжки.

Роберт М. Веґнер «Оповістки з Меекханського прикордоння»

– Переклад Сергія Легези, Рідна Мова

А якщо повітряна тривога триває надто довго й обох класиків ви уже прочитали, зверніть увагу на ще одного польського фантаста – Роберта М. Веґнера і його цикл «Оповістки з Меекханського прикордоння». Наразі українською доступні перші три частини: «Північ-Південь», «Схід-Захід» і «Небо зі сталі». Роберт М. Веґнер відмежовується від паралелей із нашим світом, і витворює свіжий та оригінальний сетинг, що миттю затягує читача.

На відміну від багатьох фентезійників, Веґнер не намагається від початку змусити читача вивчити напам’ять увесь божественний пантеон, усіх персонажів і всю історію імперії. Перші два томи мають новелістичну структуру і дуже плавно знайомлять новоприбулих зі своїм світом. Події серії розгортаються у Меекханській імперії – великому і доволі стабільному державному утворенні, що увібрало в себе чимало народів і змогло забезпечити їхнє досить мирне співіснування. Але прикордоння – це геть інший світ, де ніколи й нічого не буває просто. Саме там закручуються інтриги, ниточки яких тягнуться аж до столиці, там закони набувають особливої гнучкості, а люди вбирають у себе всю дуальність і химерність межових земель.

Як і обіцяно в назвах, Роберт М. Веґнер скаче різними сторонами світу, виставляючи фігури для подальшої партії.

На півночі нас чекають пригоди Шостої роти Гірської Варти – сміливих, іронічних і впертих вояків під проводом рудого лейтенанта Кеннета-лив-Даравита (саме вони стали нашими улюбленцями). На півдні таємничий воїн із закритим обличчям Йатех (не мандалорець) шукає власний шлях, долаючи трагічний тягар свого народу; у степах сходу дівчина із химерною долею Кайлін опиняється у вільному чаардані – бойовому загоні, що стереже імперські рубежі від кочівників, а на заході молодий злодій Альтсін зненацька опиняється у вирі містичних подій, які невдовзі сколихнуть підвалини усього знаного світу.

Поступово шляхи героїв перетинаються, розкриваючи нам таємниці світобудови. Третій том історії присвячений великій війні фургонницького народу вердано, що прагне повернутися на історичну батьківщину за будь-яку ціну.

Читайте також: Книжки, у яких ельфи так до кінця і не розв’язали людське питання

Пригоди персонажів стають приводом для дорослої розмови про сутність справедливості, ціну свободи, честь і порядність. Автор переконливо демонструє, як у горнилі війни кується нація – недарма один із розділів має патетичну назву «Усі ми – меекханці». Роберт М. Веґнер випробовує і персонажів, і читача морально-етичними дилемами, в яких, що б ми не робили, правильно вчинити не вдасться. Питання лише в тому, чим ми готові пожертвувати. Життям однієї невинної дитини чи десятками міст, які точно палатимуть вздовж кордону?

Роберт М. Веґнер «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь» (у перекладі Сергія Легези):

– І що було далі? Я чув від батька, що жоден із Сімнадцятого не зійшов на вершину… – Вовк дозволив собі поминути звання.

 

– Бо жоден і не зійшов, – Велерґоф дивився кудись удалечінь, його обличчя спохмурніло. – У них уже тоді було понад п’ятдесят поранених, здебільшого від стріл та дротиків, але всі клялися, що можуть битися далі . Ними тоді щось оволоділо, кажу вам, бо я дивився в їхні очі й бачив лише спокій. Не страх, не розпач і не дурну й пусту відвагу – лише спокій і волю. Вони знали, що загинуть, і знали, що своєю смертю купують час іншим, тож прийняли майбутню загибель без спротиву. Я бачив, як ті, що не стояли на барикаді, жартують і сміються, як переводять дух, п’ють, їдять, перевіряють зброю та панцири. І знав, що наступна атака розіб’ється об них, бо нападники, хоч і були чудовими воїнами, не мали в собі навіть крихти тієї затятості».

Купити книжки.

Ярина Каторож «Палімпсест»

– Км-Букс

Протягом статті ми побували в Туманному Альбіоні, в такій близькій для всіх нас зараз Польщі – і тепер повертаємося додому, до українських сенсів і авторів, обравши наостанок трилогію Ярини Каторож «Палімпсест». До речі, завершену – і це не може не тішити, якщо для вас важливо дізнатися фінал до ядерного удару (Роберт М. Веґнер, на жаль, такої милості не подарує). «Стожар», «Альянс» і «Батьківщина» – це романи, світ яких найміцніше переплетений з нашою країною і її минулим, тому боротьба героїв сприймається нині особливо гостро.

Усе починається з дівчини Анни, яка в одну мить переноситься із сучасного Львова до таємничої Патрії, втрачаючи спогади про своє попереднє життя. Її очима читачі дивляться на загадкову країну, де магія – це не просто казки для дітей, а війни досі ведуться мечами й луками. Анна відкриває у собі незвичний дар, який, окрім багатьох здібностей, дає їй силу зазирнути в минуле краю, що її прийняв. Ось уже багато століть Патрія потерпає під гнітом Циркути – хижої імперії белатів, яка підкорила усі сусідні народи. Насправді й Патрії немає, бо за саму згадку про неї чи її мову вбивають цілі села: є лише бідна й голодна провінція Метейський край.

Анні пощастило опинитися в Павутинні – прикордонній місцині, де живуть і борються нащадки тих, хто не забув про свою ідентичність. Мандруючи цією землею, Анна зустрічає вірних друзів, заклятих ворогів і своє відображення, на ім’я Ханна – дівчину з підкореного краю, яка обрала службу імперії.

Світ Патрії часів її розквіту має чимало рис давньої України, що помітно і в іменах героїв, і в їхньому побуті. Та чи не найбільше цю трагічну близькість відчутно в історії знищення патрійської мови, проти якої влада Циркути боролася вогнем та мечем. Патрія зображена краєм мирних працьовитих людей, які прагнуть лише одного – жити в злагоді.  Але чи цього досить, коли ти сусідиш з кривавими загарбниками?

Ключовою метафорою трилогії стає згаданий у назві палімпсест – старовинний рукопис, з якого стерто попередній текст і написано новий. Таким палімпсестом стають і головні герої, і весь народ, до якого поступово – часом болісно й мало не проти волі – вертаються спогади про своє минуле. Тема пам’яті є наріжною в історії Ярини Каторож. Вибудуваний світ дає авторці змогу поміркувати над питаннями пацифізму й диктатури, а також думок, які часом поневолюють краще за будь-які кайдани.

Ярина Каторож, «Стожар»:

Хочеш знищити народ, лишити його без суті, – убий насамперед його мову. Спів матері дитині. Присяги наречених. Пісні в полі чи байки при вогні…

Купити книжки.

У фентезійних циклах Толкіна, Сапковського, Веґнера і Катарож чимало болю, зневіри й крові, бо війна – це зовсім не велика прогулянка. Водночас їхні історії сповнені героїзму, добра, надії та перемог (байдуже, локальних чи масштабних). Зараз найкраща мить, аби відкрити для себе ці книги або ж перечитати їх. Ми живемо в часи народження нових легенд. Несемо перстень до Судної Гори, вириваємо рідних із лап садиста Вільгефорца, підіймаємося у багатотисячному потоці біженців на гору Лиску і згадуємо, що ми – патрійського роду.

Читайте також: Поринути у довгу фантастику: про що перші книжки із циклів Джордана і Корі