Сатира, дитліт і проза усіх калібрів: три книжки від письменників з військовим досвідом

Війну неможливо осягнути. Війну неможливо описати. Коли вона приходить на твої поля, то лишає по собі біль, руїну і втрати. А ще – безмежну прірву, яку конче треба заповнити. Не дивно, що одними з перших це намагаються зробити ті, хто безпосередньо боронив наші кордони від загарбників. Пережите й побачене не дає їм стояти осторонь і шукає виходу в мистецтві – зокрема у слові.

Ми розповідаємо про трьох авторів, письменницький талант яких на повну розкрився на фронті та після нього: Віталія Запеку, Сергія Лоскота й Володимира Коротю. Сатиричний роман, дитяча казка, спогади… Дивовижне розмаїття, яке дає змогу під іншим кутом поглянути на те, що сталося з нами вже і триває досі.

Суцільно металева придибенція

Віталій Запека. Герої. Херої та не дуже – Видавець О. Євенок, 2020 – 236 с.

Про фільм Стенлі Кубрика «Доктор Стрейнджлав» казали: «Кінець світу – це не смішно». Власне, війна – це теж зовсім не смішно. А проте, про війну написано багато веселих книжок: згадати хоча б «Пастку-22» Джозефа Геллера, «MASH: роман про трьох військових лікарів» Річарда Гукера і, звісно ж, «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека. Власне, на останнього і взорувався Віталій Запека, коли писав воєнно-сатиричний роман «Герої. Херої та не дуже». Автор – професійний фотохудожник, який на початок війни входив у чільну сотню з країн колишнього СНД згідно з рейтингом журналу photographers.ua. Він пішов на війну добровольцем і, за його власними словами, протягом 11 ротацій записував враження – особливо про смішні та недолугі речі, з якими стикався.

Усе це склалося в історію про пригоди балакучого бухгалтера Шрамка на фронті. Головний герой проходить шлях від зеленого добровольця до досвідченого вояка. Багато що в характері та поведінці Шрамка ріднить його з персонажем роману Ярослава Гашека. Власне, п’єса за романом Віталія Запеки, написана для Дніпровського Національного театру ім. Тараса Шевченка, і називалася «Пригоди Небравого вояка Шрамка».

Але шукати спільні риси зі Швейком – справа невдячна: значно цікавіше подивитися на те, чим Шрамко від нього відрізняється. А саме – ставленням до війни.

Швейк стає «вояком» випадково, тоді як Шрамко іде в армію свідомо, бо розуміє, що стоїть на кону. Натомість для Швейка перебування на війні позбавлено сенсу і мети, адже він – випадкова жертва мілітаристської машини. Через комічні ситуації Гашек витворює сатиричну картинку світу, яка картає вади й хиби Австро-Угорської імперії, тоді як Запека якщо і критикує різні недоладності української армії, то лише для того, щоб вказати на ті місця, які в майбутньому варто було б виправити й покращити. У романі є місце і для опису справді героїчних вчинків наших солдатів.

Автору вдається зобразити своїх героїв живими людьми – веселими, небездоганними і дуже симпатичними. Гумористичні замальовки справді дуже смішні – до кольок у животі й сліз з очей. Сміх у Віталія Запеки – це зброя проти недосконалості світу, проти жорстоких обставин, через які бухгалтери опинилися в окопах, проти божевілля війни. Сміх звільняє і дарує надію.

Водночас в історії відчувається певна інтимність: автор щиро звіряє паперові свої страхи та переживання, розмірковуючи про те, що ж відрізняє справжніх героїв від «хероїв».

Купити книжку.

У країні чубзиків

Сергій Лоскот. Чубзики – Ранок, 2020 – 272 с.

Існує стереотип, ніби люди, які пройшли війну, можуть писати лише про війну. Однак це не так. Досвід Першої світової Джон Толкін переплавив у епічну фентезійну сагу про світ Середзем’я. А ветеран АТО Сергій Лоскот узявся писати повісті для дітей від 2 до 102 років.

Ще на фронті, у перервах між боями, письменник придумував дорослі казки з гарними фіналами – просто щоб не збожеволіти, віднайти внутрішню силу і точку опори. Не дивно, що, повернувшись із війни, він обрав за сферу літературних інтересів дитячі книжки – хотів, за власними словами, «додати трохи світла в життя, адже воно чудове, якщо абстрагуватися від дорослого світу з купою негараздів». Це прагнення – додати крихту світла – реалізується Сергієм Лоскотом і у повсякденні: він працює у сфері реабілітації дітей та дорослих з особливими потребами.

Усім би нам дуже хотілося не знати за свого життя війни й болю втрат. Але, як казав у «Володарі перснів» Ґандальф, «нам належить вирішувати лише те, що робити з тим часом, який нам відведено». І якусь частку свого часу Сергій Лоскот обернув на… «Чубзиків».

Що ж це за звірі такі – чубзики? «Їжаки – не їжаки. Хто їх розбере – такі собі реп’яшки з вушками та оченятами-ґудзиками». Милі, як мумі-тролі, і домовиті, наче гобіти, чубзики мешкають у своєму затишному маленькому світі й горя не знають. Ходять одне до одного на гостину, розважаються, влаштовують чудернацькі свята і дуже люблять добре попоїсти. Вони вже й думати забули, що десь неподалік дрімає лихо. Буквально дрімає: ось уже сто років у своєму замку спить чарівним сном могутня Біла Королева. Та ось вона прокидається і разом зі своїм котом Цілим Кашалотом береться наводити лад у королівстві, яке трохи відбилося від рук. Правління її постає зі шляхетного наміру зробити всіх щасливими й навіки прогнати смуток – але ж чи можна силувати до радості?

Сергій Лоскот підійме складні морально-етичні питання, але говорить про них так легко і невимушено, що читач і не встигає помітити, як опинившись у вирі пригод і комічних сценок, занурюється в роздуми про сутність щастя. «Чубзики» вирізняються добрим гумором, незвичайними пригодами та затишною атмосферою, яку посилюють створені автором ілюстрації: Сергій Лоскот сам намалював чубзиків, як і Туве Янссон, що подарувала світові мумі-тролів. Асоціації з фінською письменницею не випадкові: українському авторові вдалося створити таких само чарівних персонажів – взяти хоча б головного героя чубзика Пензлика. Проте кожен читач сам має визначити, кого обирати в улюбленці, адже кандидатів багато – навіть лиходії харизматичні.

Купити книжку.

Слова як ліки, слова як порятунок

Володимир Коротя. Пригоди фантома – Перун, 2019 – 310 с.

Еріх Марія Ремарк у присвяті до роману «На західному фронті без змін» написав: «Це тільки спроба розповісти про покоління людей, навіть як хто з них не потрапив під снаряди». Володимир Коротя цілком міг би написати те саме у присвяті до своєї книжки. «Пригоди фантома» – це збірка коротких замальовок про життя людей, які побували на війні. Автор розмірковує про життя, смерть та тонку межу між цими двома станами, де завис кожен ветеран. Коротя називає таких людей фантомами. Власне, автор, колишній розвідник 10 окремої гірсько-штурмової бригади, каже, що письменництво стало для нього ліками проти посттравматичного синдрому.

«Пригоди фантома» – це унікальна можливість залізти в голову ветерану, аби зрозуміти, що він відчуває та якими очима дивиться на світ. Це жаский, болісний, не завжди комфортний досвід, але саме через нього свою дозу терапії можуть отримати і цивільні. Розрізнені та цілком фрагментарні нотатки про наш світ та час миттєво переносять читача у вихор проблем і дилем, яких сповнене життя ветерана.

Письмо Володимира Короті – інтуїтивне, гостре і трохи імпресіоністичне. У «Пригодах фантома» переплелися ліричні замальовки, вірші, філософські новели та короткі есеї: структура різнопланова, як і сама реальність. Це живий клубок вражень та емоцій різних бійців.

Використовуючи мінімум стилістичних засобів, автор уповні відтворює холодну атмосферу війни, передає тривожність та непевність становища, у якому опинилися фантоми. У передмові Володимир Коротя пише: «Мої роздуми спрямовані на те, щоб донести (привідкрити) цивільній людині переживання фантомів […], а також на те, аби допомогти адаптуватися учасникам російсько-української війни, запобігти суїцидам». Ця книжка – неначе спроба підштовхнути обидві сторони до взаємного розуміння: тих, хто побував там,  і тих, хто лишився тут. Значну частину міркувань автора присвячено реінтеграції бійців у мирне життя, труднощам, які вони змушені долати, а також важливості справжнього братерства, що відтепер поєднує їх назавжди.

«Пригоди фантома» складно назвати легкою літературою. Книжка може навіть шокувати непідготованого читача, але попри все – вселяє оптимізм. Показує, що навіть у найтяжчих ситуаціях є шлях до перемоги – як над ворогом, так і над внутрішніми демонами – і полягає він у єдності. Тримайтеся своїх. Все буде Україна!

Віталій Запека, Сергій Лоскот та Володимир Коротя – дуже різні письменники. І книжки у них різні. Однак говорячи про себе та свої тексти, всі вони зазначали, що повністю з війни повернутися неможливо. Тому, навіть у цивільному житті, вони продовжують робити те, що вміють робити найкраще, – протистояти злу, що маскується під відчай і зневіру. Тепер – словом.

Купити книжку.

Читайте також: Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза