Що таке етеропанк на прикладі творчості Кшиштофа Піскорського

Піскорський К. Сорок і чотири : роман / К. Піскорський. — Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2022. — 504 с

Моторошно-прекрасне ХІХ століття – це епоха тектонічних цивілізаційних змін та блукань макабричною пітьмою людських душ. Час технологічного прогресу, політичних інтриг та небачених злочинів. Доба, яку неможливо не романтизувати. Бездоганний притулок для історії у якому завгодно жанрі – від дікенсівського реалізму до жульвернівської  фантазії. Саме такий сетинг обрав польський фантаст Кшиштоф Піскорський для свого етерпанкового роману «Сорок і чотири».

Таємниці жанру

Назва жанру – етерпанк – може здатися трохи химерною: до кіберпанку уже всі звикли, навіть стимпанком уже, здається, нікого не здивуєш. А що ж це за звір такий етерпанк? Насправді йдеться про видозмінений стимпанк – доволі свіжий фантастичний жанр, де пара, а не електрика лежить в основі технологічного прогресу. Поняття «стимпанк» вигулькнуло з колективного ґіківського несвідомого у 1987 році завдяки трьом молодим американським фантастам Кевіну Вейну Джетеру, Тіму Паверсу та Джеймсу Блейлоку. Вивчаючи в коледжі вікторіанську та едвардіанську літературу, вони почали обмірковувати власні історії в декораціях Англії часів промислової революції із ретрофутуристичними технологіями. Так і постали «Ворота Анубіса» Паверса, «Ніч морлоків» Джетера і «Машина лорда Келвіна» Блейлока, які сьогодні вважаються прикладами класичного стимпанку.

Та справжню популярність жанру принесли Вільям Ґібсон та Брюс Стерлінг. Коли їхній улюблений кіберпанк, як вони тоді гадали, вмирав, письменники створили автопародію «Машина відмінностей», яка вийшла друком у 1990 році. Перенісши засади темного, похмурого кіберпанку до вікторіанської Англії (критерій Дозуа «високі технології, низький рівень життя» у 1855 році працював не гірше, ніж у  2077), автори «допомогли» Чарльзу Беббіджу та Аді Лавлейс створити механічний комп’ютер на парі. Таким чином вони прискорили цивілізаційний розвиток людства, звівши в часі індустріальну революцію та інформаційну.

Стимпанк постав та існує на перетині часів. Наче дволикий Янус, він звернений і в минуле, і в майбутнє. Ця візія про прийдешні часи, які так ніколи й не настали, насправді укорінена у минувшині значно сильніше, ніж може здатися, на перший погляд. Епоха індустріальної революції подарувала жанру, окрім естетичних, ще й літературні та філософські орієнтири.  Та й страхів вона щедро відсипала. До предтеч стимпанку, звично, зараховують творчість Жуля Верна та Герберта Веллса. Увага до наукового прогресу й описи хитромудрих механізмів, які, здавалося б, треба лише скласти – й вони запрацюють, захопили читачів по всьому світу. Протягом наступних ста років введені ними в літературу тропи – парові машини, шалені винахідники, складні стосунки з технологіями та імперіалізмом  – оприявлювалися у різних текстах, викристалізовуючи новий навіть не жанр, а цілий мистецький рух.

Естетичні мацаки стимпанку проповзли у всі медіуми. Парадоксально, але найяскравіше риси паропанку проявилися в моді та косплей-культурі, а не в літературі, хоча й у світі друкованого слова цей жанр має чим здивувати. Його універсальність полягає у шаленій гнучкості образів та хронотопу: вікторіанська Англія може стати едвардіанською, обернутися на континентальну Європу, Дикий Захід чи взагалі вигаданий фентезійний світ; технології можуть спиратися на пару, дизель чи годинникові механізми (звідси й виокремлені Джеффом Вандермеєром і С. Дж. Чемберс піджанри стимпанку – дизельпанк, бойлерпанк та інші). Енергію можна качати звідки завгодно – хоч з китового жиру, хоч з повітря.  Концепція доволі проста: слово «стим» замінюється на ту ретротехнологію, яка веде обраний світ до радісного чи не дуже майбутнього.

Читайте також: Поринути у довгу фантастику: про що перші книжки із циклів Джордана і Корі

Етерпанк і етерпанки

Кшиштоф Піскорський вигадав універсум, де одна колись популярна на нашій Землі, але докорінно хибна теорія виявилася правдивою, і у 1810 році Аллесандро Вольта «натрапив на слід енергії вакууму, пізніше названу етером». Нове джерело енергії не тільки стало рушійною силою нових механізмів, а й відкрило шлях до паралельних світів. Придумана технологія вплинула на хід знайомої нам історії, тому в книжці відомі з підручників події відбулися не так, не за тих обставин і не в той час. Наприклад, Польщу після 1830 року роздерли на шмаття – тепер її території належать Російській та Британській імперіям.

На етерпанковий світ Піскорського читачі дивляться різнокольоровими очима Елізи Змієвської – авантюрної польської підпільниці, що має дістатися Лондона і за вироком Еміграційної ради, який підписав сам Юліуш Словацький, вбити винахідника й мільярдера Конрада Залуського. Ця людина зрадила Батьківщину, через неї росіяни втопили Польське повстання у крові. Як це часто буває, ледь не відразу все летить шкереберть. Після кораблетрощі в одному з паралельних світів головна героїня втрачає майже всі речі, але здобуває химерне товариство. Разом з нею тепер мандрують розумна антропоморфна комаха, на ім’я Кса’ру, та відрубана, але цілком жива голова шотландського аристократа Томаса Мітчела. Еліза Змієвська опиняється в центрі політичних інтриг Європи, де скоро розквітне Весна Народів. Жінка має дати раду демонам минулого і знайти відповіді на свої запитання у горнилі етерних технологій.

«Сорок і чотири» – це насамперед пригодницький роман в історичному антуражі. Книжку польського письменника можна вважати гідною спадкоємицею творів Роберта Льюїса Стівенсона, Рафаеля Сабатіні та Жуля Верна.

Потужний фантастичний елемент у романі присутній і серйозно впливає на вигаданий світ, але він не грає першу скрипку. Сюжет рухають вперед яскраві та харизматичні персонажі. Залюблена в літературу романтична Еліза, чужинний і милий тетигон Кса’ру, безтілесний, але дуже діяльний шотландець і загадковий Конрад. У кожного героя свої мотиви та поривання, всі вони стрімко йдуть до своєї мети. Їх вдало відтіняють шеренги реальних історичних постатей, які повсякчас зринають на сторінках роману. Тут є аж два польських поети (Юліуш Словацький та Адам Міцкевич) і один британський (Джордж Байрон), політики та правителі різноманітних країн, поліційні шпики.

Роман припаде до душі історичним гікам, які радо розгадуватимуть шаради Піскорського. Стимпанк любить говорити про класову нерівність та соціальні бунти, тож різномасті луддити – часті гості подібних текстів. Етерні луддити також існують і їх очолює Байрон, але історія зосереджується на революції зовсім іншого штибу – національно-визвольній Весні Народів. Цей аспект, зокрема, трансформує інший важливий для жанру елемент: хоча події роману й відбуваються головно в Лондоні, ідейний його центр лежить у польських землях. Автор говорить про проблеми й історичні виклики, які лягли на плечі його народу.

Історичну складову книжки елегантно відтіняє фантастика. Вона захоплює та дає щедру поживу для роздумів. Кшиштоф Піскорський легко та вправно залучає її у власний світ. Відчутно, як сильно він любить цей жанр. По всьому тексту рясно розсипані яскраві великодки для своїх (референсів на сучасну попкультура справді багато). Альтернативна історія переплітається з міфологією та наукою майбутнього. Серед цікавих авторських рішень – повернення полякам їхнього капітана Немо в образі одного з персонажів. Крадіжку століття здійснив боягузливий видавець Жуля Верна, який, аби не образити російську імперію, відмовив письменника робити капітана «Наутілуса» польським аристократом, що прагне помститися за свою родину, вбиту росіянами під час польського повстання.  У романі «Сорок і чотири» Кшиштоф Піскорський бере реванш: польський капітан Немо таки іде на війну з росіянами. Письменник запрошує на розмову про неспинний поступ прогресу, романтиків, які йому сприяють, та розчарування, що неминуче з’являється потім.

Роман польського фантаста може стати гарним вибором як для досвідчених фанатів жанру, так і для новачків. Він захопливий, динамічний, описує цікавий історичний період і має, чим здивувати, але водночас не перетворюється на інструкцію зі складання етерних воріт. Проза Кшиштофа Піскорського на диво збалансована: дрібка науки, дрібка магії, дрібка політики та історії й дуже-дуже багато пригод. Українське видання вирізняє самобутній та естетичний переклад Андрія Павлишина, а елегійний фінал книжки навряд чи зажене в депресію. Це одна з тих історій, що допомагають легше пережити абсурдний жах нашого повсякдення, бо не завжди вистачає моральних сил перечитувати Ремарка чи Багряного, якими б актуальними вони не були.

Купити книжку.