Шлях до Перемоги: чому ми потребуємо власної героїки

Сігурд вбив змія, 

і пам’ять про те

ніколи не вмре,

поки житимуть люди

(«Старша Едда»)

Кожній епосі, кожній спільноті, кожній країні потрібен герой. Тому й концепт героя так само древній, як і людство. Сьогодні з висоти сучасного світогляду важко стверджувати, як сприймався героїзм архаїчним суспільством. Проте через експлуатацію цього поняття і слова навіть сьогодні важко чітко сформулювати, що таке герой у сучасному світі. Тому  поговоримо про те, чому ми завжди потребували й потребуємо  героїв, і як на це вплинуло повномасштабне вторгнення. Допоможе нам у цьому цикл мальованих історій «Шлях до Перемоги»,  створений компанією Art Nation Loyalty разом зі студією The Will Production.

Кожен жанр, кожне явище – велике чи незначне – так чи так досягає свого піку в розвитку, а потім, із кожним кроком, рухається до занепаду й забуття. Згодом воно може переосмислюватися, звісно, але назавжди буде позбавлене первинної радості новизни. 

Про регрес екранізацій американських супергероїчних коміксів або супергероїчних коміксів як таких, можливо, ще зарано говорити, але з кожним фільмом, з кожною аркою стає очевидним, що з року в рік авторам стає дедалі важче дивувати й зацікавлювати публіку. Зокрема кіно-комікс завдяки експериментам із жанром може лишатися на плаву, проте стрічок у тому таки кінематографічному мультивсесвіті Marvel, які вирізняються на загальному тлі, будьмо чесними, не так уже й багато.  Та нині йдеться навіть не про естетику культурного явища, а про доцільність супергероїки на тлі сучасних пандемій, воєн і загроз ядерного удару. Інакше кажучи, перефразовуючи Адорно, чи можливі супергерої після геноциду українців?

Але почнімо з початку.

Зародження американського популярного коміксу про супергероїв припадає на 30-ті роки ХХ ст. Першим супергероєм традиційно вважають Супермена, що з’явився на сторінках першого номеру «Action Comics» 1938 року, хоча, звісно, до Супермена були і Л’Уазель, і Зорро, і Тінь, і моряк Папай. До того ж Флеш Ґордон побачив світ на 2 роки раніше,  проте саме Супермен став найважливішим утіленням ідеального надмогутнього персонажа, що самотужки рятує людство від зла. Згодом, під час Другої світової війни, в 1941 році, як елемент пропаганди з’являється Капітан Америка. На відміну від Супермена, що мав позаземне походження, Капітан Америка був цілком земним – навіть занадто. Стів Роджерс – невеликий слабкий хлопчина, в якому містився неохопний дух, сповнений самопожертви, патріотизму та сміливості. Пройшовши трансформацію завдяки науковому експерименту, Капітан Америка став на захист людства від всесвітнього зла. 

З точки зору історії філософії та культури, виникнення персонажа, що наділений суперздібностями і здатен вершити правосуддя, є цілком органічним процесом. Наприкінці XIX ст., як ми пам’ятаємо, Бог помер – не лише у контексті релігії, а й культури. Людство поступово перенесло в центр Всесвіту не ідеальний абсолют або художника, а людину – її протистояння світові, роздуми, експресію. Не дивно, що часом то символісти, то натуралісти намагалися знайти новий абсолют, нову силу найвищого порядку. Супергерой став своєрідною заміною Богу – недарма саме цей герой візуально посилається не лише на античність, а й на Ісуса Христа і на християнство загалом.

Крізь віки

І Супермен, і Капітан Америка – по-суті персонажі одного порядку: вони ідеальні, чисто виголені, гарно пахнуть, з гарними зачісками; вони наділені надсилою, воюють на боці добра. Проте є одна разюча відмінність цих двох персонажів – вона у їхньому походженні. Пересічний читач, як би він того не бажав, ніколи не дорівняється до Супермена (хіба що він також народився на Криптоні). Капітан Америка також не надто близький будь-кому із землян, але починав він свій шлях, як хворобливий хлопчина, керований внутрішньою силою, що додає читачеві більше емпатії до цього персонажа, адже його попередня історія базується на чіткому меседжі: «Кожен може стати супергероєм».

Проте ідея супергероя не така вже й нова, а сягає корінням аж до архаїчних часів, хоча тогочасне бачення героя дещо відрізнялося від сучасної його інтерпретації.

Зокрема Ірина Костюк у праці «Міфологічний герой: походження, призначення, функції» наголошує, що за античної доби слово «герой» не пов’язували з мораллю чи етикою. Героєм міг уважатися син, породжений жінкою від бога, смертний, що якимсь чином набув ознак божественного, або людина, що має славетне походження.

На відміну від богів, герой смертний (хоча винесемо на береги, що Раґнарок вирівняє всіх: і людей, і богів). Проте наголосимо на важливій функції цього персонажа – сполучаючи земне і духовне, він здатен захищати людей перед богами, як-от Прометей, до прикладу. Але найголовніше, що визначає героя, – акт ініціації та страждання,що зрощують героя. Ба більше, існує припущення, що боротьба героя з хижаками або монстрами є боротьбою навіть не зовнішньою, а внутрішньою – є перемогою власних слабкостей, страхів або негативних рис.Уже згодом, із розвитком суспільства, до сили як до визначної риси героя додається кмітливість. Це примітно у драмі Евріпіда «Кіклоп» (V ст. до н.е.), у якій Одіссей перемагає кіклопа Поліфема саме завдяки розуму, долаючи тим самим давніші форми свідомости, яка відчувала себе безсилою проти первісних і могутніх сил, які майже неможливо здолати.

Читайте також: Ані маски, ані суперздібностей. Наш сучасний герой

Герой, як бачимо, так чи так пов’язаний із міфом, є невіддільним від нього. Різні філософи по-різному інтерпретують міфологію. Та звернімося до Джозефа Кемпбелла та його відомої книжки «Тисячоликий герой». На думку автора, міфологія не має простого трактування. Це і спроба пояснити явища природи й світ як такий, і алегоричні настанови, і поетичне вираження. Та найцентральніша ідея праці полягає в мономіфі: що міфологія, що фольклор є незмінними від архаїчних часів. Іншими словами, і Прометей, і Капітан Америка рухаються одним шляхом, але старший герой керується інтересами колективу, а герой сучасний – індивіда. Хоча тут виникає простір для дискусії щодо мотивів сучасного героя, адже його дії переважно також спрямовані на порятунок людства, на благо суспільства.

Долання травми 

«Міф про вічне повернення» Мірча Еліаде, що побачила світ раніше за книжку Кемпбелла, працює з проблемою міфу в схожому ключі – автор наголошує на постійному прагненні людини повертатися до міфотворчості, до ритуальності.

Ритуали, за Еліаде, допомагають «утекти» з жахливого історичного, профанічного часу й наблизитися до часу сакрального, міфологічного. Цей захист від історії має свій механізм – архаїчні люде попіклувалися про те, аби захистити нас від безжальної історії. Перший спосіб захисту реалізується за допомогою «концепції архетипів», за якої історична особа набуває ознак ідеального і перевтілюється на того таки героя, а потім, пов’язана з ним, трансформується на легенду чи на міф, чи на таку собі бувальщину. Другий спосіб оглядає історичну ситуацію більш глобально, ширше, наділяючи травматичні події місією, вищим сенсом. 

Але ви скажете: де ті архаїчні люди з їхньою міфотворчістю, а де – ми, й до чого тут ми? Повномасштабна російсько-українська війна для українців – історична подія, впливу якої уникнути важко – майже неможливо: ні на фронті, ясна річ, ні в тилу, ні перебуваючи у тимчасовому переміщенні закордон. 

Здавалося б, як можна уникнути історії, що впливає безпосередньо, потужно і фізично – іншими словами, історія вбиває, – проте нам, українцям, як і людям до нас, також притаманний ескапізм у міфологію. З перших днів повномасштабного вторгнення українці чекали на підтримку світу, підтримку тих самих умовних Месників чи Ліги справедливості, проте швидко зрозуміли, що Ліга справедливості – це і є вони. Реалії сучасної війни показали, що герой – не один обраний персонаж, що протистоїть і внутрішнім, і зовнішнім конфліктам. Це не умовний супермен, який з’являється в небі під час тривожної хвилини чи реальної небезпеки. 

Був час, коли на Комікконах із року в рік виринали дискусії про те, яким саме має бути український супергерой, і в гострий кризовий час відповідь на це питання з’явилася сама по собі. Український супергерой – це відьма з Конотопу, звичайний тракторист, невловимий, безстрашний та безсмертний Кібер-воїн із Херсону, кмітливі військові, що пристосовують цивільні дрони для військових цілей, безіменний Привид Києва, що є уособленням сміливих пілотів.

«Початок війни застав мене в Києві. Перші дні та тижні були важкими, потрібно було осмислити те, що відбувається. На початку березня 2022, коли я зрозумів, що росіяни Київ не взяли й не візьмуть — з’явилася надія, яка міцніла протягом кожного дня. Я подумав, що було б добре по гарячих слідах почати створювати контент, який зможе підтримати українців та надихнути на боротьбу, і зателефонував Денису Фадєєву з The Will Production. Виявилося, що в команди коміксистів також була подібна ідея, тож ми об’єднали зусилля і почали разом працювати над перенесенням хроніки війни у комікси «Шлях до Перемоги». 

Зараз направду дуже важливий культурний експорт, а комікси – популярний і легкий формат,  що може відкрити і героїчну Україну, і Україну креативну»

Власне, збірки мальованих історій «Шлях до перемоги. Сміливість» і «Шлях до перемоги. Свобода» і фіксують сучасних українців, які з часом перейшли у ранг міфологічних героїв. Завдяки Art Nation Loyalty комікси стали більшим, ніж друковане видання – основою благодійної кампанії мережі Аврора мультимаркет. Прибуток від продажу примірників через фандрейзингову платформу UNITED24 спрямовується на збір на дрони-розвідники RQ-35 Heidrun. Амбасадором збору, до слова, є Марк Гемілл, зірка «Зоряних воєн», який наголошує, що справжні герої – невигадані персонажі, а реальні люди, що потребують реальної допомоги.

Автори ідеї – В’ячеслав Бугайов та Денис Фадєєв, люди, вже знайомі нам за циклами мальованих історій «Воля» та «Княжа воля» (також над коміксом працювали Ольга Вознюк та Олександр Филипович із The Will Production). У більшості епізодів за сценарій відповідальний Денис Фадєєв. Оскільки над збірками працювали різні художники, це впливає на строкатість стилю мальовки історій, що немов повертає в часи журналу «К9». Зокрема впадають в око стилі Максима Богдановського («Крізь віки»), Богдани Вітковської («Відважний трактор»), Катерини Кошелевої («Відьма»), Володимира Паровозника («Мародери»).   

«Герої є логічною частиною історій, що підкреслюють основну їх ідею. Більшість з них є легенендарними уособленнями спротиву Українського народу і армії – Привид Києва, Конотопська Відьма, Тракторист тощо – всі вони є частинками майбутньої перемоги, і кожен робить свою справу на своєму місці. 

Натхнення здебільшого приходило з інформаційного поля. Звісно, ми розуміли, що багато чого з реальних подій ми не знаємо, а дещо дізнаємось лише після завершення війни. Тому ми вирішили робити більш абстрактні історії, без претензії на точність і історичну вивереність , історії що будуть зрозумілі кожному, історії в рамках жанру міфотворчості або опосередкованих емоційних акцентів».

Що цікаво, саме міфом зачинається збірка «Шлях до перемоги. Свобода» – з першого епізоду «Зміїний 13». Отже, колись острів Зміїний лежав на перетині торговельних шляхів античних греків, саме тут розташовувався храм Ахілла, найціннішим артефактом якого був щит героя, викуваний Гефестом. Під час боротьби нерівних сил українських прикордонників і екіпажу крейсера «москва», одній із персонажок являється статуя Ахілла, що передає першій свого щита, якого достойна лише людина з чистим серцем. 

Другий епізод «Привид Києва» зав’язується на ворожій атаці на дзвіницю Софійського собору, що знову таки підкреслює увагу протистояння добра та зла на духовному рівні, а не лише на факті інтенції руйнування історичної пам’ятки. Тут Привид Києва, яко Прометей, ризикує своїм життям, виводить противника із житлових районів, бо «так було треба». В історії «Крізь віки» герої майже голіруч – із рушницями – зупиняють ворожі танки на Змієвих валах, що на Київщині, зведених за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які служать українцям і через тисячу років. Тут і далі історично-легендарна складова є невіддільною, не лише актуалізуючи давні міфи, а й на їх основі вибудовуючи нові. І ця міфотворчість виконує кілька функцій – щонайменше – дві: увіковічнює історію, прославляючи героїв; приносить довгоочікуване заспокоєння, адже воно якось спокійніше живеться, коли знаєш, що десь поруч живе жінка, яка здатна збити ворожого дрона банкою чи то огірків, чи то помідорів.

Читайте також: Made in Ukraine: комікси великі й маленькі

Яким має бути український супергерой – це питання вже не на часі, ми знаємо відповідь на нього. Український супергерой має низку облич та імен, і його головна мета – боронити свободу України. Звісно, є велика перспектива трансформації від індивідуального до загального, як-от у випадку з Привидом Києва, що є збірним образом українських відважних льотчиків. І очевидно, що зараз іще зарано говорити про чіткоокреслений феномен – потрібен час і на осмислення і на переосмислення подій, що стаються. Проте зараз є зрозумілим, що герой боронить нас не лише на фізичному, а й на ментальному рівні, він уберігає нас від м’ясорубки історії завдяки перетворенню кривавого повсякдення на щось вічне – на міф, який нестиме крізь віки знання про відважних мужів і жінок.

Матеріал створений у співпраці.