нобелівська премія 2023

Сім тем норвежця Йона Фоссе — нобелівського лавреата 2023 року

09.10.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

5 жовтня 2023 року світ дізнався ім’я нового літературного нобеліата — ним став норвежець Йон Фоссе «За його новаторські п’єси та прозу, які висловлюють невимовне». Українці, що чекали оголошення нобелівки, у соцмережах поділилися на тих, хто боїться, що нагороду забере «хороша» російська авторка. Тих, хто цього року сподівався почути з вуст секретаря таке бажане прізвище «Жадан». І тих, хто не вірив ані в можливість першого, ані в шанс на друге.

Йону Фоссе Нобелівку пророчили щонайменше з 2013-го, в його активі премія Ібсена, Європейська премія з літератури, шортліст Букера і навіть титул шевальє. Хоча Фоссе не пише п’єс від 2009-го, його і сьогодні називають одним із найпопулярніших драматургів Європи. А ще він майстер повільних романів, глибокий поет, самітник серед норвезьких фіордів, а тепер ще й перший нобеліат, що пише мовою нюношк, однієї з двох письмових форм сучасної літературної норвезької.

Попри розмаїття жанрів — тут і романи, і поезія, і драми, і есеїстика, — його чималий творчий доробок дивовижно цілісний. Персонажі переходять із тексту в текст, мотиви відлунюють і повторюються, а сам автор зізнається, що окремі його п’єси можна розглядати як окремі дії: «Наприклад, “Ім’я” може бути першою дією, “Нічні пісні” — другою; “Зима” — перша дія, “Хтось збирається прийти” — друга». Фоссе не боїться глобальних і, як скаже дехто, банальних тем: життя, смерть, любов, Бог. А ще це напрочуд плодючий автор: так перша п’єса «Хтось збирається прийти» була написана 1992 року, і далі Фоссе видавав щороку на-гора від двох до чотирьох драм. І це ще не враховуючи романів, поетичних збірок, есеїв. Охопити геть усього, напевне, не вдасться, тож сфокусуймося на базових точках, темах, навколо яких кружлятиме думка Фоссе. 

 

Тож що болить норвезькому лауреатові? 

Мова

Фоссе — перший нобеліат, що пише мовою нюношк, якою користується 10–15 відсотків сучасних норвежців переважно в районі Берґена, решта пише більш поширеним букмолем.

 

Передісторія розділення почалася ще у XIV столітті: після Кальмарської унії 1397 року Норвегія була фактично окупована Данією, а норвезька інтелігенція частіше обирала для спілкування й творчості данську мову, ніж рідну (feel free проводити очевидні паралелі). Письмова норвезька з тих часів дедалі більше асимілювалася з данською, і сьогодні вона відома як книжна мова букмол. Усна ж норвезька здебільшого лишалася мовою побутового спілкування. Данська була державною аж до проголошення Норвегії вільною, тобто 1814 року. І от, у середині XIX століття норвезький лексикограф Івар Осен вирішує впорядкувати «Граматику норвезьких діалектів» і фактично створює письмову мову ландсмол, яка з 1929 року відома під назвою нюношк, новонорвезька.

 

Ідеться про волю до окремішньої ідентичності, емансипацію від данської традиції. Фоссе в інтерв’ю пояснює: для нього це насамперед мова дитинства, навчання, однак у використанні саме новонорвезької є незаперечні переваги, адже нюношк «майже ніколи не використовували в рекламі чи бізнесі так, як у наукових колах, літературі та церкві. Оскільки його не використовують надто часто, він має свіжість, якої позбавлений букмол».

Неможливість порозуміння

Комунікація, і то не лише мовна, лишається однією з основних тем Фоссе. Так, у драмі «Ім’я», що принесла авторові премію Ібсена 2010 року, він описує історію молодої пари, що приїхала до батьків дівчини. Це водночас дуже дивне і моторошно впізнаване місце: взаємодія персонажів зведена до ритуалів, герої майже не спілкуються, кожен живе у власній бульбашці, цілком занурений у свої переживання. Батьки дівчини не знайомі з татом їхньої майбутньої онуки, і, здається, це знайомство їм і не потрібне.

 

П’єси Фоссе часто порівнюють із творчістю Беккета та Пінтера, і автор погоджується, та з певними застереженнями: «Пінтер казав, що його п’єси не про брак спілкування, а про його надмір. Я сказав би те саме: у мене люди спілкуються без слів. Вони вже знають, що буде сказано». Для норвезького письменника важить розрізнення, відстань, якої не подолати співрозмовникам. І навіть мовчання не знімає цього відчуження, адже мовчимо ми також всі по-своєму.

Смерть

Смерть — головна тема для Фоссе. Людина, що помирає і кидає погляд на своє життя, — улюблений персонаж, кладовище — постійно повторюваний топос. Дебютував Фоссе романом «Червоне, чорне», у якому ідеться про самогубство.  У всіх його найвідоміших драмах, «Сні про осінь», «Нічних піснях», «Імені», «Літньому дні», з’являється смерть — як подія, персонаж, точка, до якої прямує герой.

Так, у «Сні про осінь» коханка, заради якої чоловік іде від родини, символізує смерть, тож не дивує, що батьки на нього ображаються, а сім’я зустрічається на кладовищі: він остаточно, безповоротно покинув рідних. У драмі «Літній день» Асле, чоловік головної героїні, їде кататися на човні і ніколи не повертається назад — його забирає море. Відтоді жінка не так проживає своє життя, як згадує той день і дивиться у вікно на велику воду, що забрала коханого. У «Нічних піснях» дружина невдахи-письменника зізнається йому, що планує піти до коханця, і врешті-решт чоловік покидає сцену, аби застрелитися. У романі «Ранок і вечір» рибалка Йоганнес оглядається назад на своє життя, адже наближається… правильно, смерть.

 

Якщо не знаєте, що може символізувати певний образ у Фоссе, спробуйте прикласти до нього смерть. У Фоссе навіть є п’єса 2001 року, що так і називається «Варіації смерті» (Dødsvariasjonar) — раптом читачі не помітили, про що любить писати автор. 

Вода

Йон Фоссе виріс на берегах Гардангер-фіорду, де цілий рік вода б’ється об каміння, обточене вітрами — цей пейзаж постійно повторюється у творах нобеліата. Море забирає коханого у драмі «Літній  день». У романі «Ранок і вечір» рибалка на межі смерті згадує про те, як він ловив крабів і дивився на море. Наприкінці «Септології» художник Асле їде човном разом із другом на інший берег святкувати Різдво — гадаю, таку очевидну міфологему можна й не коментувати. Свою поезію Фоссе називає «уламками та струменями» — тим, що «плине повз» у процесі письма.

Бог

Коли Фоссе було сім років, з ним стався нещасний випадок. Хлопчик побачив себе у мерехтливому сяйві, і той стан «сформував його як письменника». Фоссе католик, та його католицизм глибоко містичний: «Я б сказав, що намагаюся писати про таємницю життя і не шукаю простих відповідей. Я шаную загадку», — зазначає автор в інтерв’ю. 

 

Йон відверто зізнається, що Бог і мистецтво, самотність і любов — найважливіші для нього теми. У «Септології», своєму найбільшому прозовому творі, Фоссе описує художника-християнина Асле, який хвилюється про те, щоб встигнути завершити картину із хрестом святого Андрія, що виглядає як коричнево-фіолетовий ікс. Бог для автора — невідоме, той, кого не можна осягнути розумом. В одному з інтерв’ю нобеліат зізнавався: «Я дуже боюся вживати слово “Бог” […] Ніколи не роблю цього, описуючи власне писання. Бог для мене — це забагато, щоб про нього говорити. Коли вдається добре писати, виникає друга, мовчазна мова. Ця мовчазна мова й оповідає, про що йдеться». Професор і письменник Оле Карлсен вбачає у повторах Фоссе біблійну інтенцію: це не так імітація усного мовлення — Йон свідомо протиставляє оповідача як ритора і письменника як антиритора, — як ритуалізована творчість.

Утім, Фоссеве писання не перетворюється на комбінування низки формул, як це буває під час ритуалу. Фрази, репліки повторюються, однак не втрачають свого глибинного значення, не затираються. Таке навіювання працює гіпнотично, сугестивно: «Можливо, було б простіше сказати, що, прочитавши це [«Септологію»], я ближче, ніж будь-коли, відчула присутність Бога тут, на Землі», — зізнається письменниця Мерве Емре у статті для Bookforum.

Мистецтво

Майже в кожному романі Фоссе знайдеться місце митцеві. У «Трилогії», темному, поетичному тексті, одним з персонажів є скрипаль, у вже згаданій «Септології» — художник, у «Нічних піснях» — письменник. Мало не вся есеїстика Фоссе сфокусована на одній глобальній темі: що таке мистецтво і яке його місце у сучасному житті. Сутність будь-кого справжнього мистецтва, як стверджує один з героїв «Септології», — легка недоладність, дрібний ґандж, що оживлює його. Прекрасна поема, написана раціонально, без душі, — зіпсута, ідеально симетричне обличчя — потворне.  

 

Фоссе вважає, що письменнику варто триматися від натуралізму якомога далі, адже писання — це не про використання власного досвіду, як це робить Анні Ерно, а про трансформацію: «Я дослухаюся до всесвіту, що відрізняється від мого, і писання — це спосіб втекти в цей всесвіт». Понад те, Фоссе переконаний, що автофікшн часто неетичний, адже автор використовує не лише своє, а й чужі життя, часто навіть не змінюючи імен. Одна з небагатьох спроб нобеліата змалювати епізоди з власного життя — збірка оповідань «Сцени з дитинства» — закінчилася тим, що автобіографія зазнала суттєвої трансформації. «Письмо взяло гору», — зізнається письменник. 

Ритм

Критики одноголосно стверджують, що ритм у романах і драмах Фоссе і створює особливу магію його творчості. Численні рефрени ритмізують тексти, написані «повільною прозою» (визначення самого автора). Йон зізнається, що, починаючи писати, цілком потрапляє під вплив новоствореного світу, підкоряється потоку, який його несе: «Я хотів, щоб мова мирно плинула. Гадаю, мені вдалося цього досягти в “Септології”» — тексті майже без крапок, навмисне написаному так, аби читач уповільнився і вслухався у музику Фоссевого письма. Перекладач Деміен Сірлз пише, що більшість із рецензентів «Септології» настільки здивовані і зачаровані стилем, що навіть не помічають блискучих діалогів (вочевидь, тут Йону допомагає досвід драматурга).

 

Така авторська настанова пояснює швидкість Фоссевого письма: «Моя найвідоміша п’єса називається “Хтось збирається прийти”. Здається, я написав її за чотири–п’ять днів і після цього нічого не змінив. Так часто буває з моїми творами», — стверджує письменник. Рут Марґаліт у рецензії на «Септологію» для New York Review of Books зазначає, що найближча аналогія, яку вона може провести до читання Фоссе, — це акт медитації. Мерве Емре у статті для Bookforum ще категоричніший: «Описати “Септологію” вже означає осквернити її».

 

У драмах і романах нобеліат працює з образом простору, і тут ключовими стають ідеї клаустрофобії, замкненості і схованки: «Я почав писати дуже юним, коли мені було 12 — короткі вірші, маленькі оповідання. Створив власний простір у світі, місце, де почувався в безпеці. Це свого роду втеча». Сьогодні Фоссе майже не бере участі у публічних подіях і дискомфортно почувається у світлі прожекторів:

Бути на самоті — для мене необхідність. Я зберігаю себе для себе.  

Народження, смерть, любов, самотність, пам’ять, яка перемагає час, репетативність, що створює ритміку всередині тексту, старість, сенс життя, складність у вибудовуванні зв’язків, абсурдність існування, споглядання, самозаглиблення — все це Фоссе. І набагато більше.

У 2010-му Йон дістав найвищу театральну нагороду — премію Ібсена, що принесла йому £275,000. У 2013-му — французький орден «За заслуги». Того року чекали, що Фоссе може стати нобеліатом, однак не склалося. Норвезький уряд присудив йому довічну стипендію та надав резиденцію. Утім, з інтерв’ю Фоссе годі зрозуміти: це його надихає чи радше лякає. У 2014 році журналіст The Guardian Ендрю Діксон прямо запитав Йона, чи його порадувала б новина про Нобелівку. «Звісно, — відповів Фоссе, — але я був би дуже радий, і якби нагороду дістав хтось інший. Зазвичай дають дуже старим письменникам, і в цьому є мудрість — ви отримуєте її, коли це не вплине на ваше письмо». Можливо, тому Нобелівський комітет почекав ще кілька років по тому, як Фоссе закінчив свою кар’єру драматурга? Утім, ми навряд це колись дізнаємося. 

 

Йон Фоссе — людина фіордів, що виріс біля моря на західному узбережжі Норвегії, у місцині, відкритій усім вітрам. Замкніть його в невеликій залі, навіть якщо це театр, і Фоссе шукатиме можливостей втекти. Так він втік від драматургії ще 2009 року, заявивши, що більше п’єс не писатиме, аби не загубити себе. А от від Нобелівки втекти можна хіба у смерть, а Фоссе — ще порівняно молодий письменник. 

 

Тож хай живе довго і процвітає. 

 

Читайте також: Що потрібно знати про нобеліантку-2022: Анні Ерно за межами автобіографії