Стерти захисний шар страху: 15 нових віршів про війну

Усе більше поетів різних поколінь реагують на повномасштабну війну, що триває в Україні уже п’ятнадцятий день. Представляємо вам другу добірку віршів, створених за цей час, – з бомбосховищ і вокзалів, з волонтерських центрів і черг за продуктами, з відносно безпечних квартир й уже небезпечних вулиць.

Пригадати попередню добірку можна українською та англійською.

* * * 

Менше ніж за добу до початку війни

посварилися: 

по-дурному, з нічого, пекучо,

ніби мало було тривоги,

ніби обоє

хильнули сірчаної кислоти. 

Хто ж бо знав? Знали всі.

Невідворотність працює, як радіація,

руйнуючи зв’Язки поміж словами,

перетворюючи мовлене 

на кривавий набряк.

Ось крізь що ми говорили в ці тижні, 

ось чому

те, що мало би бути щирістю, 

скімлить поруч, як улюблений

опромінений пес,

якого чесно було би пристрелити. 

Легше, бо війна таки почалася, легше,

бо все тепер ясно із минулим життям,

із помилками в тональності,

із осердям,

з повітрям.

#скляні_коліна 

***

я батарейка що працює 

навіть з мінусовим зарядом 

в горлі росте колючий дріт крику

всі прислухаються 

але ніхто не чує 

як пульсує в небі 

низький тривожний звук

це голос бога

нікому не потрібного бога 

десятий день ідуть 

дощі з червоного каміння 

час прочитати 

інструкцію для реінкарнації 

а) видавити скло спокою

б) стерти захисний шар страху 

бачиш ось вона

молекулярна формула любові

користуйся і передай дітям

*

у полі ниці

лежать і паляниця

не вимовляють 

#俳句 

СУБОТА, 5 БЕРЕЗНЯ

***

З міста, що ракетами розтрощене,

До усього світу прокричу:

Цього року у Неділю Прощену

Я, здається, не усіх прощу!

Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!

Та у пеклі цих страждань-терпінь

Все ж стоїть золотоверхий Київ,

Буча, і Гостомель, і Ірпінь.

Ми усе здолаємо і вистоїм!

Потім ще і рештки приберем

Тих усіх, котрі були тут прислані

Вузькооким лисим упирем.

З вами й я і вистою, й вцілію,

Як у землю рідну міцно впрусь.

Я ніколи не прощу Росію.

…Чом відводиш очі, Білорусь?

Роками трива

Війна

Смерті нема

Є лише вітер

Друзки пісок

Ікла голки

Шкелет субмарини 

Бляшанки вояк 

Їдуть навспак

У драговини

Усе в перемінах

Не гине ніщо

Силуети

Привиди

Тіні

24.02.22

***

навіть якщо ти солдат і не можеш піти – ти можеш принаймні ходити

піхотинець має уявлення про різновиди ґрунту, про рельєфи та відстані

тільки в морі довкола лише вода, і з уяви стираються обриси берегів, а тектонічні плити —

в глибині недосяжній – опори нема, думкам бракне кисню, зусібіч тисне

Для надії опори немає, але і для страху також

якщо ти зібрався зрубати дерево, крикни спочатку: «З дороги!», 

бо ти в лісі – не сам, на землі ти ніколи не сам, на розкрилені грози помнож

пілот піднімає літак, судно входить із моря в Дніпрові пороги 

чуєш, брате, а ще в інтернет-мережі.. тільки крапка зелена – чекаєш: засвітиться ось

ми з тобою залишилися на межі – поміж твердю, водою і небом – нічого іще не збулось

***

коли буде весна і прийде тепло

хочу дарувати тобі букети

але спершу нехай наша ппо

зіб’є усі ворожі ракети

хочу зустрічати тебе на пероні

в річці вечірній з тобою купатися

але мені потрібно в тероборону

а тобі — евакуюватися 

коли буде літо і тиша у двориках

хочу гладити тебе на світанку

але спершу нехай кінчені орки

згорять у своїх довбаних танках

ніхто не забуде майбутнє життя

ніхто не стане смиренним

чекаємо виходу з укриття

цілуємося під сиренами

***

Дорогий Миколо Леонтович,

ти живеш зі мною з дитинства,

мій дідусь на скрипці про тебе грав.

З 2014 я все більше вірю

в твоїх ластівочок,

дорогий Миколо Леонтовичу.

З 2019 по сьогодні я вивчала

навіть твій рояль,

навіть відбитки твоїх пальців  —

щоб дітям про тебе написати.

Так віддано вивчала про тебе,

Миколо Леонтович,

як дідусь мій грав про тебе на скрипці.

Дорогий Миколо Леонтович,

23 лютого я знову писала про тебе.

Для дитячої книжки, яка таки мала статися.

А 24 лютого почалася війна,

дорогий Миколо Леонтовичу,

тоді я до тебе заговорила:

коли нам слухати «Щедрика»,

як не тепер,

коли нам бути щедрими,

як не тепер? 

Хай прилетить ластівочка у цей лютий. 

Дорогий Миколо Леонтовичу,

пришли її в кожен дім. 

Ми всі готові її почути.

***

хлопчикові сниться бронетехніка

батько виснажений

спить без задніх ніг

тільки кіт перед вікном на варті

слухає ревіння двигунів

5.03.22

*****

обличчя страху — пробудження уночі

й червоне за вікнами;

перекотиполем випасти з дому

який відмовився бути домом

тіло страху — сидіти навпочіпки

поки думка не знає куди втекти:

чи в «роби зі мною що хочеш»

чи в «збережи мене»

ні тіла ані лиця:

ти — барокова брама собору

за яку просиш більше аніж за себе

×××

на човен Харона

їм не ступити

і переправа їхня

неоплачена:

бо у їхніх ротах –

тільки гниль

у їхніх очах –

пліснява і бруд

а якби

і знайшлася монета –

навіть Харон

гидував би

взяти її

якби міг –

втопив би у Стіксі

якби міг –

згодував би Церберу

але

і води отруйні

і бестія люта

також ними

гидують

для таких –

лиш вічна мука

вічне блукання

і вічне забуття

яке починається

ще тут

у цьому світі

в роздертих

і полишених

тілах

з яких навіть

цикута

не проросте

***

Коли дивлюсь на вражий бтр

В етері української програми,

Дивуюся, що Путін ще не вмер,

З усіх боків обкладений хуями.

Це військо, гідне фільму «Кін-дза-дза»,

Єдиний жанр для опису — сатира,

Не спизджені у нім хіба «глаза,

в которьіх видел я желанье мира». 

Де ця орда — отруєна вода,

Там насрано і поруч сплять вони же,

У безвість лине дика ця орда,

Боєкомплект міняючи на їжу.

Раніше рахували баранів,

Коли до ранку не могли заснути.

А нині — щойно вбитих ворогів,

Аби про неприємності забути. 

Я ваші трупи бачу у вікно.

Чи соромно, чи прикро? – Ну, такоє…

Та вірю я, братішки, що давно

Ви ядерну всю пробухали зброю

ПРОГУЛЯНА ПОВІТРЯНА ТРИВОГА

1.

збігаємо з п’ятилітньою донькою

з п’ятого поверху,

і на мить стає смішно:

ноги наші в повітрі бовтаються,

по-справжньому торкаємось

лише одне одного,

космонавти,

коцмонавти.

2.

починаєш прогулювати

тривоги повітряні

як старшокласник.

3.

хто рухається

в будинку темному

напроти твого будинку темного

будинку

в якому

поворухнулося

твоє темне волосся?

5.

вміст рюкзаку:

тікаючи з-під обстрілів

навіщось

узяв із собою

книжку віршів

«вміст чоловічої кишені»

6.

біженець грає

нечисто —

в нього в рукавах

вісім слів

із різних

діалектів.

*

червоне море виходить із берегів

не те що у африці

не те що розлив Господь

а те що між ребер співає пісні про війну

розливається ріками і каналами

затоплює маленькі села й маленьких селян

затоплює все

аж поки нічого не лишиться

шамани схиляють спини в жертовному жесті

жінки їм підносять своїх немовлят і ридають

і діти і сльози зникають в червоному морі

не жертва для порятунку а просто так треба

зникає земля і зникають її плоди

зникає папір 

а отже зникають слова

зникає людина

беззвучно зникає людина

а море між ребер не зникне

нема куди

лишиться

бо хоч щось же має лишитися

день 1

вчасно схопити кота

триматись за стрічку новин

усю дорогу

день 2

після тривоги

хлопці бояться нового вторгнення

дівчата — мовчать.

день 3

по комендантській годині

зовсім не лишилось прокладок

у війни не жіноче обличчя

день 4

від сирени і до сирени

встигаєш помити підлогу

або засипле або висохне

день 5

а тепер боїшся довго милити голову

лишитися голою і намиленою

при загрозі авіаудару

день 6

не почути від мами страху

не показати свого

говорити тричі на день

день 7

спати в спортивнім костюмі

спати за будь-яких умов

спати

день 8

звістки про зґвалтування дівчат

із херсону не підтвердились

обіцяють чергові перемовини

день 9

знайома з харкова каже

буденність це не вміти рятувати 

людину поруч 

день 10

подруга заворожено

дивиться на рушницю місцевої охорони 

а до києва зараз не дістатися

день 11

інша подруга майже сестра

не виходить на зв’язок більше тижня 

нашого гніву не достатньо

день 12

подруга каже: важко вимовляти коли

все закінчиться бо війна триває 

паузи на сни ненадійні