У пошуках кращого зі світів. Метт Гейґ «Опівнічна бібліотека»

Гейґ, Метт Опівнічна бібліотека / пер. з англ. Ганни Яновської. — Х.: Видавництво «Жорж», 2021. — 416 с.

Ім’я британського письменника Метта Гейґа не нове для українських читачів і читачок насамперед завдяки перекладам його творів для дітей: «Хлопчик на ім’я Різдво», «Дівчинка, яка врятувала Різдво», «Батечко Різдво і я», «Правдива Піксі» (видавництво «Жорж»). Щоправда, для полиць «дорослої» літератури й нон-фікшну цей автор не є чужинцем.

Бестселер «Як зупинити час» (видавництво «КСД») планують екранізувати, залучивши до головної ролі Бенедикта Камбербетча, а «Чому варто жити далі» (видавництво «Фабула») порушує питання боротьби з депресією, яку Гейґу вдалося побороти. «Опівнічна бібліотека» – нова книжка автора, яка здобула перемогу «Goodreads Choice Award-2020» в номінації «Художня література», а також стала бестселером за версією «The New York Times» і «The Sunday Times». Погодьтеся, це все звучить багатообіцяюче, тож саме час поглянути, що стоїть за солодкими й спокусливими ярликами.

Моя історія з цією книжкою могла розвинутися кількома шляхами. Я могла б отримати пропозицію рецензувати її саме в той момент, коли в мене зламався ноутбук, і не взятися за роботу. Я могла б, розчарувавшись у тексті, закинути читання після перших 20-ти сторінок і не закінчити розпочате. Із Землею могла б стикнутися планета Нібіру й завершити наше з вами літочислення, поставивши крапку в цьому матеріалі замість мене.

Проте, як бачите, попри низку варіантів розвитку подій, цій статті судилося бути дописаною і дійти до ваших рук чи то пак очей. 

Власне, такий початок розмови про «Опівнічну бібліотеку» вмотивував сюжет книжки. Він розпочинається знайомством із головною героїнею – Норою Сід. Їй тридцять п’ять років, за освітою вона – філософиня, що працює в музичному магазині. Також у неї є проблеми з ментальним здоров’ям, а ще вона розійшлася зі своїм хлопцем прямо перед весіллям і живе з котом. Та через кілька сторінок після знайомства на Нору і на читача звалюється огром життєвих проблем: персонажку звільняють, її кіт помирає, а бажання жити зникає остаточно.

Читати також:  Метт Гейґ. Еві і тварини

Їй здається, що всі можливості втрачені, що шляху до кращої долі вже немає, а саме тому варто покінчити з цим жалюгідним існуванням. Вчинивши спробу самогубства, Нора Сід потрапляє у гігантську бібліотеку – простір, що знаходиться між життям і смертю. Тут героїня знаходить провідницю – шкільну бібліотекарку місіс Елм, яка й допомагає їй не розгубитися, адже кожна книжка у цій книгозбірні – варіант розвитку життя дівчини, якби вона зробила той чи інший вибір. Занурившись в кожну з книжок, героїня переноситься в можливе життя, де вона є інакшою, але все ж собою. 

Також у Нори є право вибору: вона може залишитися в якомусь із життів або ж покинути його, розчарувавшись у стані поточних справ.

І логічно виникає питання: що ж вона обере? Долю щасливої дружини власника пабу в маленькому містечку; успіх олімпійської чемпіонки з плавання; непередбачуваність життя рок-зірки або ж гласіологині; тихе сімейне щастя викладачки філософії в Кембриджі? Та насправді ці та інші життя, що схожі на справжній рай, виявилися не такими, якими здавалися. До прикладу, в житті, де героїня все ж одружується зі своїм хлопцем Деном, а не кидає його перед весіллям, все йде не так чудово, як здавалося: Нора слідує тільки за мрією свого чоловіка, забуваючи про власні вподобання та амбіції, а до того ж вона усвідомлює, що перебуває в аб’юзивних стосунках, які пригнічують її.

Багата історія

Основою сюжету «Опівнічної бібліотеки» є низка вчень про множинні, альтернативні або можливі світи – в кожній галузі науки це явище має свій окремий термін, але позначають вони плюс-мінус однакове явище. Зокрема у самому тексті згадується Шредінґер: «Він стверджував, що у квантовій фізиці кожна з альтернативних можливостей відбувається одночасно з рештою. Все одразу. В тому самому місці. Це квантова суперпозиція. Кіт у коробці і мертвий, і живий», а також квантова фізика як така: «Інтерпретація множинності світів у квантовій фізиці передбачає, що існує нескінченна кількість паралельних світів, які розходяться. Кожну мить життя ми потрапляємо в новий усесвіт. З кожним рішенням».

 Тож, якщо коротко, у Всесвіті існує не один і не два паралельні світи, а нескінченна кількість альтернатив. До фізики нас відсилає і назва однієї із глав – «Антиматерія», що натякає на вчення про антиматерію та заздзеркальні світи. 

Та вивчення множинних світів не обмежується фізикою. Говорячи про ту ж таки нескінченність, згадаємо, що на цю тему найбільш плідно свого часу говорили західноєвропейські пізньосередньовічні й ранньомодернові теологи й філософи, зокрема Микола Кузанський і Джордано Бруно. Звісно, їхні теорії не сягали сучасних гіпотез про мультиверс, який сьогодні є однією з найбільших причин кризи теоретичної фізики, проте саме ці два науковці відкрили замкнену систему Всесвіту й заговорили про те, що божа благодать множиться у нескінченній кількості світів, які обертаються навколо нескінченної кількості сонць.

У одній зі своїх праць фінський модальний логік Яакко Гінтикка сказав: «Аби мене запитали, де знаходяться всі неіснуючі об’єкти – я би відповів: у кожному можливому світі».

Можливі світи – категорія модальної логіки, розвинена групою дослідників (Сол Кріпке, Яакко Кріпке, Девід Льюїз та ін.) у 50-60-х роках ХХ ст., що посилалися на вчення Ґотфріда Ляйбніца про можливі світи. Якщо коротко, досліджуючи атомарні (найпростіші) речення, вони прийшли до висновку, що наш «дійсний» світ оточений низкою «можливих» («possible») світів, які логічно співіснують та вступають у взаємодію із «дійсним» («actual») світом. Звісно, теорія кожного із науковців розгортається у своєму унікальному ключі, але ґрунт цих теорій єдиний.

Бідна оповідь

Як бачимо, основа роману надзвичайно багата і така, що має глибочезне коріння. Що могло піти не так? Річ у тім, що філософія й стала найбільшою проблемою цієї книжки. Власне, вона тут є одним великим спойлером, адже фінал є передбачуваний усім, хто знайомий з теорією можливих світів Ґотфріда Ляйбніца, проте він все одно є приємним своєю відкритістю. Та з іншого боку, текст фактично сам собі стріляє в коліно цією філософією.

Автор повсякчас намагається підкреслити, що Нора випускниця філософського факультету, вона «прочитала чимало книжок з екзистенційної філософії й вважала самотність фундаментальною частиною природи людини в позбавленому сенсу всесвіті, вона була рада бачити гостя», кожні перші-ліпші роздуми про життя героїня зве «філософією» і вбачає у своєму замисленому роботодавцеві Конфуція, «який розмірковує над глибокою філософською істиною й таємницями всесвіту».

 В одному із життів, де персонажка є викладачкою філософії у Кембриджі, на полицях нас зустрічає своєрідний філософський стартер пак: «Історія західної філософії» Бертрана Расселла, «Волден» Генрі Девіда Торо, «Держава» Платона, «Джерела тоталітаризму» Ханни Арендт, Юлію Крістеву, Джудіт Батлер.

Читати також: Читачі визначилися зі своїми фаворитами Goodreads 2020

«Ніколи ще не бувала вона настільки послідовною інтелектуалкою», – підсумовує персонажка, і це речення якомога краще демонструє намагання роману здаватися текстом високої полиці, насправді не будучи таким, адже враховуючи простоту (а інколи – й простакуватість) оповіді, ці потуги додати інтелектуальності вилазять грижею із тіла тексту. Проте, з іншого боку, можливо, автор намагається іронізувати над високочолістю в літературі, хоча тут і немає такої потреби.

Оскільки книжка оповідає про множинні життя героїні, здається, що автор спішить поперед батька в пекло, намагаючись охопити занадто багато та ігноруючи не лише заглиблення у якесь окреме альтернативне життя, а й внутрішній світ героїні як такий, як «дійсний».

Наприклад, прийом із «мертвим котом», який на початку оповіді має розчулити читача й наблизити його до героїні використаний настільки очевидно, що може спрацювати у зворотному напрямку. Та й саме бажання смерті Нори реалізується пласкими фразами у дусі «я хочу померти», а не завдяки якимись промовистими елементами фабули.

Та у підсумку хочеться сказати, що «Опівнічна бібліотека» – загалом непоганий об’єкт для швидкого читання в поїзді, що не позбавлене сенсу. Так, з одного боку «це ж було вже», адже сюжет роману нагадує суміш таких фільмів як «Містер Ніхто» і «Сім’янин». Та з іншого боку, це не нудний текст, що пришвидшується несподіваними елементами у правильних місцях і має досить нетривіальний фінал, який лишає приємний післясмак, виправдовуючи час, приділений на читання цієї книжки.

Матеріал створений у співпраці

Купити книжку