Українська проза 2024 року — вибір Читомо

Цього року читачам гріх скаржитися на відсутність цікавих новинок в українській літературі. Попри всі перешкоди — удар по «Фактор-Друку», блекаути, постійні тривоги (внутрішні й повітряні) — цього року виходило стільки книжок, що тільки встигай читати. Нові романи видали Артем Чех і Софія Андрухович, було чимало іншої цікавої довгої й короткої прози. Та що там, була навіть п’єса, на яку варто звернути увагу. Пропонуємо переглянути, які книжки 2024 року варто прочитати.

Пісня відкритого шляху

Артем Чех. Пісня відкритого шляху — Meridian Czernowitz, 2024. — 504 с.

Артем Чех створив роуд-муві в прозі, розповівши про українського кріпака Гната, який волею обставин опиняється за океаном в Америці. Там Гнат подорожує в компанії двох інших невдах, як і він, — безрукої дами в біді Хайке та кріпака по-американськи, колишнього чорного раба Сема. Троє людей, яких перемолола громадянська війна в США, рухаються кудись подалі від війни назустріч примарному завтра. Але якщо йти все далі від війни, чи можна скинути з себе тягар її спогадів і травм?
Чудова книжка з безліччю яскравих епізодичних персонажів, іронією, сценами в стилі Тарантіно і розкриванням теми схожості українського та американського досвіду рабства. Дуже цікаво, як ця книжка буде сприйнята англомовними читачами в Америці, адже в тому, що її перекладуть, сумнівів у нас немає.

Купити книжку

Катананхе

Софія Андрухович. Катананхе — Комубук, 2024. — 224 с.

Називати свої романи химерними назвами — вже типово для Софії Андрухович. Як і подавати в межах книжки дивну історію, в якій, якщо переказати її  своїми словами, все має бути дуже просто й банально. Молоде київське подружжя переживає кризу. Леся занурюється в гіперфіксацію на власній зовнішності та молодості, яка невблаганно вислизає. Олекса знаходить собі іншу жінку — ту, на яку Леся ніколи б у житті не подумала. Донька просто пускається берега, зокрема потрапляючи на шалену оргієподібну вечірку. Звичайна побутова драма? Ні. 

Усі ці події й переживання виходять за межі буденного. Андрухович переносить нас у площину містичних переживань, створюючи замість сцен родинної драми атмосферу, насичену загадковістю та відповідною образністю. Ефект — як від поезії в прозі. І цей настрій підсилює обрамлення історії — переказана легенда про Актеона, якого розідрали власні пси. Адже після цього обрамлення починаєш шукати в усіх псах і оленях книжки особливе значення. 

Чимало читачів не зрозуміли, що це взагалі було, обурилися й палко обговорювали роман. Кричали про порнографію. Засуджували поведінку героїв. Пані Андрухович, яка не є активною користувачкою соцмереж, нічого їм не відповідала і лише загадково всміхалась на презентаціях книжки, адже вона вкотре змогла посіяти зернини сильних переживань у серця своїх читачів.

Купити книжку

Битись не можна відступити

Павло «Паштет» Белянський. Битись не можна відступити — Vivat, 2024. — 384 с.

Після екранізації «Я працюю на цвинтарі» до книжок Павла Белянського аудиторія ставиться із цікавістю, і не дарма. «Битись не можна відпустити» — дуже кінематографічний текст, який розповідає про початок повномасштабного вторгнення очима тих, хто вирушив захищати країну. Всі ми пам’ятаємо, що герої Marvel і DC до того, як вдягнути костюми супергероїв, були простими й нічим не примітними людьми. З історій довоєнного життя героїв цієї книжки теж навряд вгадаєш, що вони без тіні сумнівів підуть на фронт. Напевно тут і проявляється правда коміксів: ми ніколи не подумаємо, що Кент Кларк і Супермен — це та сама людина. Ми ніколи не знаємо, на що будуть здатні наші тихі й непримітні сусіди чи та сама тиха жінка, яку все життя знецінював її чоловік.

Ми бачимо передісторію цих героїв, знаємо, за чим і як їх застала велика війна, і що в них не було жодного «переломного моменту» в кінематографічному сенсі. Вони просто вирішили: йти захищати країну мають саме вони. Один із них у звільненні скидається на безхатька, за спокійним тоном іншої узагалі складно запідозрити, що вона лише вчора бачила смерть. Ти починаєш вболівати за цих людей і сподіваєшся, що це ж роман — вони точно не мають померти. Не просто так саме їх вибрано героями. Правда ж? Але проза війни ламає сюжетні канони і тяжіє до документалістики. Тож наскільки круто розвернуться життєві історії героїв і чим закінчаться для них перші бойові виходи неможливо передбачити до останньої сторінки.  

Купити книжку

Кушмарджак

Сергій «Колос» Мартинюк. Кушмарджак — Наш Формат, 2024. — 504 с.

Великий і хороший соціальний трилер, який пройшов малопоміченим, а дарма.

У тихому й затишному містечку П’яні Мости коїться чортівня. Ні, там немає шаленого серійного маніяка чи домашніх привидів. Демони тут суто внутрішні й соціальні, але від того не менш страшні. І час від часу можна побачити його — жахливого Кушмарджака, що харчується страхами дітей. Але, як стає зрозуміло в ході цього роману, страхи дорослих йому теж до смаку.

Ярослав Дорош — колишній військовий, що після Іловайська повертається додому. Він намагається розібратися зі своїм психічним станом, інколи поринає у внутрішню темряву, але ззовні здається звичайною успішною людиною. Дорош створює просунутий штучний інтелект, який за своїм рівнем нагадує не ChatGPT, а той самий голос, у який закохався Хоакін Фенікс у фільмі «Вона». Звісно ж, розробкою цього технологічного дива хочуть скористатися місцеві поганці — локальні політики. На Дороша тиснуть і навіть убивають його колегу, щоб змусити до співпраці. У той самий час його дружина — відома письменниця — вирішує написати роман про переживання колишнього військовослужбовця («Ні, це роман не про тебе», — намагається переконати Ярика дружина, але хто ж їй повірить).

І поки коло проблем стискається навколо Дороша все тісніше, автор також не забуває розповідати нам історії з його дитинства, яке припало на кінець 80-х — початок 90-х, де теж не бракує насилля й знайомства з іпостасями Кушмарджака.

Купити книжку

Агонія

Тетяна Калитенко. Агонія. — Київ: Velorum Publishing, 2024. —  160 с.

Можливо, українській літературі потрібен не великий роман? Можливо, їй бракує епосу? Таня Калитенко написала цікавий і епічний за своїм змістом текст про київські пам’ятники, які на початку повномасштабного вторгнення вирішили: все, кінець близько, вершники апокаліпсиса вже в дорозі, час влаштували глобальну вечірку. І ні, не на Щекавиці, як може подумати товариство.

«Агонія» могла б стати нашим епосом. Там, де в античних трагедіях діють герої й боги, тут взаємодіють українські пам’ятники, тобто наші культурні божества, що можуть в цій пʼєсі розімʼяти свої забронзовілі кінцівки. Памʼятники показують свої характери. Вони виявляються не далекими й ідеальними, а живими, смішними й пришелепкуватими. Зрештою, вони чекають на апокаліптичний карнавал, тож їхнім величним фігурам личить побути недолугими — кректати, чухатись, фліртувати і, як княгині Ользі, невзаємно і палко закохуватись. Тут буде і «прикре самогубство», і сапфічна пристрасть, і велика драматична любов, і уособлення зла, що намагається прикликати катастрофу.

Таня Калитенко схарактеризувала цей текст як драму-фарс. В ній кортить шукати паралелі з іншими карнавальними воєнними текстами, з українськими абсурдистськими п’єсами Ігоря Костецького, який у своїх творах влаштовує блискучий карнавал. Цей текст — стилістична насолода. Тут є дуже хороша робота з мовою, гра з високим і низьким. 

Купити книжку

З нами житиме еласмотерій

Роман Голубовський. З нами житиме еласмотерій — Лабораторія, 2024. — 208 с.

«З нами житиме еласмотерій» — один з найяскравіших цьогорічних дебютів. Стиль автора вже встигли порівняти з Семюелем Бекетом і Еженом Йонеско за його абсурдистські ситуації. Та й в Йонеско були носороги, а в Голубовського оселився специфічний носорогоподібний динозавр — еласмотерій.

Це збірка оповідань, які перевертають світ. Вони не перетворюють його на беззмістовний, не заганяють в екзистенційну порожнечу (ну хіба іноді), а змушують побачити світ з іншого перевернутого ракурсу. Подумайте, що станеться, якщо люди, що падають з поличок потяга згуртуються й виношуватимуть план помсти Укрзалізниці (а то й революції в соціумі). Або ж що буде, якщо культура й робота на заводі поміняються місцями й біля станка продукуватимуть саме мистецтво. Щоправда, в оповіданні, де в селі на дереві з’являється лик Марії текст нічого не перевертає, а показує нашу реальність в кривому дзеркалі. Зрештою, скільки таких новин і справді з’являлись, з’являються і будуть з’являтись в регіональних медіа. Та й, якщо подумати, хіба нині мистецтво не продукується біля станка? З тими десятками тисяч копірайтерів, дизайнерів та інших представників креативних індустрій. 

Оповідання Голубовського легкі, гротескні, оригінальні і яскраві. Та й, здається, українських читачів ніхто особливо не балував літературними іграми і задиркуватим тоном. Десь так із 90-х і часів розквіту Бу-Ба-Бу.

Купити книжку

Мисливці за щастям

Валерій Пузік. Мисливці за щастям — Vivat, 2024. — 208 с.

Проза з війни — це поєднання документалістики й художності, коли як читач ти відчуваєш: усе створене глибоко закорінене в реальності та документує її. Але стиль цього документування завжди особливий.

Оповідання Пузіка — це уламки спостережень із життя його підрозділу. Вони моментальні й уривчасті: відчуваєш, що ці історії занотовуються тут і зараз, бо за мить від них може не залишитися нічого. Відчуваєш, як важливо для автора закарбувати ці миті, адже ніхто не знає, чи буде ще час. А сам автор в «Мисливцях за щастям» чітко відділяє себе від воєнного мистецтва, яке створюють цивільні для цивільних, щоб розповідати воєнні жахастики. Він говорить, що пише з бажання залишити пам’ять по собі, з жаги змальовувати саме життя, а не руйнацію війни. 

Ця проза відкриває портал в інший світ. Вона перегукується за настроєм із «[dasein: оборона присутності]» Ярини Чорногуз, адже переносить читача в абсолютно інший досвід і світовідчуття. Хоч література і дає змогу зрозуміти немислиме, тут ти відчуваєш прірву між досвідом цивільних і військових.

Купити книжку

Читайте також: Найкращі українські дитячі книжки-2024 – вибір Читомо