Українські книжкові втрати 2018-го

2018-ий, окрім всього іншого, став для нас і роком втрат. Цей світ залишили відомі українські письменники, перекладачі, літературознавці, які здійснили вагомий внесок у розвиток української культури і яких нам ще довго не вистачатиме.

10 лютого, на 88-му році життя помер академік, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України Мирослав Попович.

Попович — український вчений-філософ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Автор публікацій: «Григорій Сковорода», «Микола Гоголь», «Україна і Європа: праві і ліві», «Нарис історії культури України», «Червоне століття» та ін.

Протягом життя отримав багато нагород, включно з Орденом князя Ярослава Мудрого, орденом «За інтелектуальну відвагу» та орденом «Почесного легіону».

У 2001-му став лауреатом Шевченківської премії.

Крім цього, Попович був одним із учасників ініціативної групи «Першого грудня».

3 квітня, на 73-му році життя помер відомий український поет та представник «Київської школи» – Станіслав Вишенський.

Він працював редактором «Українського ботанічного журналу» та видавництва «Веселка», літредактором журналу «Вавилон», головним редактором Київської філії видавництва «Фоліо», відповідальним секретарем журналу «Дошкільне виховання», головними редактором журналу «Книжковий клуб плюс».

Належав до покоління постшістдесятників (Київська школа поезії).

Автор збірок: «Симфори», «Світотвір», «Альта», «Колекція снігів», «Синус покутя», «Перевтомлені скафандром», та ін.

У ніч на 26 квітня, на 67-му році життя помер письменник, літературознавець, журналіст, критик і перекладач Сергій Іванюк (Оксеник).

Був кандидатом філологічних наук, одним із відроджувачів «Києво-Могилянської академії», доцентом кафедри літературознавства.

Працював на республіканському радіо та в редакції журналу «Слово і час».

З 1991 року займався проектом відродження Києво-Могилянської академії. Після її відкриття у 1992-му, став деканом факультету гуманітарних наук, а з 1994 по 2000 рік — ректором.

З січня 2006 року був головним редактором журналу «Однокласник».

Мав понад 100 публікацій українською, російською, німецькою, англійською, шведською, грузинською, чуваською та іншими мовами. У тому числі, переклади з англійської та російської.

Привернув до себе прихильну увагу критики і став відомий широкому загалу як автор фентезійної трилогії «Лісом. Небом. Водою». 17 квітня цього року відбулася презентація нової книжки Оксеника — «Вбивство п’яної піонерки» («роману для підлітків будь-якого віку»), який вийшов у ВСЛ.

У видавництві «Темпора» ж цього року вийшов дорослий роман Оксеника — футурологічний трилер «Самка богомола».

4 червня, на хуторі Обирок виявили тіло відомого режисера, продюсера, мандрівника та письменника Леоніда Кантера. Як потім стало відомо, Леонід застрелився.

Кантер працював журналістом та ведучим у Національній телекомпанії України. Заснував кіностудію «Лізард філмс», яка зняла близько 50 короткометражних, кілька повнометражних та документальних стрічок.

У 2007-му оселився на хуторі Обирок у Чернігівській області та перетворив його на мистецький хутір – творче поселення, де збирав друзів з усього світу, організовував фестивалі, мистецькі заходи, творчі школи та народні свята. Серед найвідоміших – фестиваль «ХЛІБ своїми руками» та перший афро-етнічний фестиваль «Мама Африка».

Разом із Павлом Солодьком він автор книжки «З табуретом до океану», що розповідає про пригоди друзів, які мандрували до чотирьох океанів, щоб залишити там чотири табурети з власної кухні.

19 червня відійшов у вічність письменник Іван Драч. Йому був 81 рік.

Драч — поет-шістдесятник, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Автор понад 20 поетичних книжок. Серед них: Соняшник (1962), Протуберанці серця (1965), Балади буднів (1967), Сонячний фенікс (1978), Січнева балада 1924 року (1980), Соняшник (1985), Храм сонця (1988) та ін.

Також Драч написав понад 10 кіносценаріїв, серед яких: «Криниця для спраглих» (1964), «Камінний хрест» (1968), «Пропала грамота» (1972), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983) тощо.

У 1967-му письменника висували на Нобелівську премію з літератури. Крім цього, удостоєний званням Героя України та близько десятка інших премій.

Очолював Комітет із присудження щорічної премії Президента «Українська книжка року».

7 липня, у віці 89 років помер український дисидент, радянський політв’язень, письменник, полеміст, колишній депутат Верховної Ради Левко Лук’яненко.

За антирадянську діяльність та прагнення до незалежності України, Лук’яненка на початку 60-х років засудили до смертної кари, яку потім замінили на багаторічне ув’язнення. Загалом у радянських таборах він провів понад 25 років.

Лук’яненко був серед засновників Української Гельсінської групи, а на перших демократичних виборах до Верховної Ради УРСР став депутатом. Саме він написав Акт проголошення української незалежності.

Отримав звання Героя України й став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка. Був першим надзвичайним і повноважним послом України в Канаді, а також очолював комісію з питань помилувань при президентові Ющенку.

Написав десятки книг і брошур, зокрема: Що далі (1989), Сповідь у камері смертників (1991), За Україну, за її волю (1991), З часів неволі (2005) та ін.

1 вересня помер український літературознавець, публіцист та дисидент Юрій Бадзьо.

Опублікував низку масштабних літературознавчих статей, які отримали відгук у пресі, входив до Ради Клубу творчої молоді — першої в Україні неформальної організації національно-патріотичного напрямку періоду хрущовської «відлиги».

За це та за відмову зректися своєї позиції, Бадзя виключили з КПРС, звільнили з Інституту літератури, поступово позбавили можливості працювати не лише за фахом, але й в інтелектуальній сфері взагалі, адміністративно переслідували. Останні п’ять років перед арештом працював вантажником у хлібній крамниці.

В ув’язненні Бадзьо брав участь у політичному страйку під час Московської олімпіади, тримав голодівки протесту, писав заяви до вищих державних інстанцій з критикою влади. У липні 1980-го на Заході опублікували протест Бадзя проти введення радянських військ в Афганістан.

З 1993 року працював в Інституті філософії НАН України, 1996 року вступив у Національну спілку письменників України. Активно виступав у ЗМІ з аналітичними статтями на політичні теми.

Рукопис «Право жити», який авторові повернули після проголошення незалежності України, вийшов монографією в 1996 році. За цю книгу Бадзю присудили премію Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.

Був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ (2006) і ІІ (2009) ступенів.

23 вересня помер відомий український письменник та редактор, член Нью-Йоркської поетичної групи Богдан Рубчак.

Він був учасником Нью-Йоркської групи та автором численних поетичних збірок. Серед них: «Камінний сад» (Нью-Йорк-Чикаго, 1956), «Промениста зрада» (Нью-Йорк-Чикаго, 1960;), «Дівчина без країни» (Нью-Йорк-Чикаго, 1963), «Особиста Кліо» (Нью-Йорк: В-во Нью-Йоркської Групи, 1967) та інші.

Написав понад 100 статей та есе, разом з Богданом Бойчуком упорядкував антологію сучасної української поезії на Заході, яка вийшла у 1969 році в двох томах під назвою «Координати». Перед цим, у 1967 році, редагував разом із Святославом Гординським «Зібрані твори» Богдана-Ігоря Антонича, упорядкував разом із Богданом Бойчуком антологію поезії «Координати».

16 жовтня, на 84-му році життя померла завідувачка кафедри перекладознавства та контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура ЛНУ ім. Івана Франка, докторка філологічних наук, професорка Роксолана Зорівчак.

Зорівчак була докторкою філологічних наук, професоркою, членкинею Вченої ради, членкинею та заступницею голови Науково-технічної ради ЛНУ, дійсною членкинею НТШ, академіком Академії наук вищої школи України, членкинею НСПУ, відмінницею освіти України, заслуженою працівницею освіти України, лауреаткою Літературної премії імені Григорія Кочура.

У 2016-му Президент нагородив її орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Авторка монографій: «Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (на матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою)», «Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози)»,
розділу «Українсько-англійські літературні взаємини» (у книзі: «Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті»: У 5 т. — К., 1988 — Т. 3), розвідок (понад 700) з перекладознавства, контрастивної лінгвістики та англістики в колективних монографіях, енциклопедичних виданнях (зокрема, в УРЕ, УЛЕ, компендіумі «Українська мова»), в україномовній та англомовній лінгвістичній пресі.

31 жовтня пішов із життя Богдан Жолдак — відомий український прозаїк, драматург та кіносценарист. Жолдак був членом Спілки письменників та Спілки кінематографістів. Працював учителем, кіноредактором, ведучим на радіо і телебаченні, викладав кінотелесценаристику в Університеті ім. І. Карпенка-Карого.

Автор книжок: «Спокуси» (1991), «Яловичина» (1991), «Як собака під танк» (1994), «Бог буває» (1999), «Антиклімакс» (2001), «Музичні війни» (2004), «Гальманах» (2007), «Капосні капці» (2008). «Богдан Жолдак. Життя видатних дітей: Карпо Соленик, Йосип Тимченко, Іван Піддубний, Юрій Кондратюк, Микола Лукаш» (2009). «Коли генії плачуть» (2009), «Яблука з райського саду» (2013) та інших.

Переклади його творів публікувалися у США, Японії, Хорватії.

Крім цього він автор сценаріїв фільмів: «Відьма» (1991), «Козаки йдуть!» (1991), «Іван та кобила» (1992), «Дорога на Січ» (1994), а також відомої п’єси «Гопак-опера «Конотопська відьма» та ін.

Останніми його роботами стали роман «Укри» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015) та «Під зіркою Лукаша» (Дух і літера, 2018).

22 листопада відійшов у вічність відомий український перекладач Віктор Шовкун. Багато творів іспанської, французької, англійської, італійської, португальської класики й сучасної іноземної літератури українським читачам доступні саме у його перекладах.

Найвідоміші його переклади:

• з англійської: «Гендерсон, цар дощу» Сола Беллоу, «Сотворіння світу» Гора Відала, оповідання Агати Крісті й Едгара По, «Сент-Ів» Роберта Льюїса Стівенсона, «Історія Лізі» Стівена Кінга, «Код да Вінчі» Дена Брауна, «Таємниче світло» Джилл Грегорі й Карен Тінторі, «Енциклопедія постмодернізму» за редакцією Віктора Е. Тейлора та Чарлза Вінквіста, праці Жана Кальвіна й Мартіна Лютера, “1984” Джорджа Орвелла, новели серії Scottish fiction;

 

• з французької: «Знедолені» Віктора Гюґо, романи й повісті Оноре Бальзака та Анатоля Франса, «Будуарна філософія» Маркіза де Сада, «Фальшивомонетники» Андре Жіда, «Письмо та відмінність» Жака Дерриди, «Археологія знання» Мішеля Фуко, «Смішні любові» і «Неквапливість» Мілана Кундери, «Miserere (Псалом п’ятдесятий)» Жана-Крістофа Ґранже, серія детективних новел, зокрема Жоржа Сіменона, «Нобелівська лекція» Альбера Камю, «Заблудлі душі» Фредеріка Трістана, «Усе, що не було сказано» Марка Леві; на російську — «Героические злоключения Бальтасара Кобера», «Мастерская изчезнувших грез», «Загадка Ватикана» Трістана;

 

• з іспанської: «Кохання під час холери» та «Історія вбивства, про яке всі знали заздалегідь» Габріеля Гарсіа Маркеса, «Алеф» і «Всесвітня історія підлоти» Хорхе Луїса Борхеса, твори Ортеги-і-Гасета, Алехо Карпентьєра, «Життя Дон Кіхота й Санчо», «Туман», «Абель Санчес», «Тітка Тула» Мігеля де Унамуно, «Грім у листі» Аугусто Роа Бастоса, «Ігри янгола» Карлоса Руїса Сафона;

 

• з італійської: «Тростини на вітрі» Грації Деледди, «Кмітлива красуня Розаура» Карло Гольдоні, «Оповідання» Чезаре Павезе, «Сестри Матерассі» Альдо Палаццескі, «Насолода» Габріеле д’Аннунціо;

 

• з португальської: «Євангелія від Ісуса Христа» Жозе Сарамаго, романи Пауло Коельйо («Відьма з Портобелло», «Одинадцять хвилин», «Бріда», «Переможець завжди самотній»).

25 листопада, на 100-му році життя помер український письменник Віктор Міняйло.

Міняйло був лауреатом Шевченківської премії за роман «Вічний Іван», республіканської премії ім. Головка, Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. Нечуя-Левицького.

Також письменник був удостоєний звання почесного громадянина Білої Церкви та звання почесний член «Просвіти» ім. Тараса Шевченка, нагороджений її медаллю «Будівничий України».

Почесний голова Білоцерківського міського відділення СПУ від дня його утворення у 1997 році. Київське обласне відділення НСПУ в Білій Церкві започаткувало Міняйлівські читання з нагоди 80-річчя письменника.

Він автор прозових книжок: «Перо жар-птиці», «Блакитна мрія», «Дзеркальний короп», «По той бік правди», роману «Вічний Іван», повісті «Людське ім’я», дилогій «Посланець до живих» та «Кров мого сина» і «Зорі й оселедці» та «На ясні зорі».

Загальний тираж 23 видань його книжок становить понад 1 млн примірників. Романістика Міняйла розвивала традиції т. з. української «химерної прози».