Українського нонфікшну стає багато, і він добрий — засновники KBU Awards

2020 року в Україні з’явилася спеціалізована премія KBU Awards, яка відзначає українських авторів за найкращі книжки про розвиток бізнесу й особистісне зростання. У наступні роки ковід і повномасштабна війна завадили її проведенню, тому цьогоріч премія відбудеться вдруге. Яких змін зазнала українська бізнес-книжка за ці буремні роки і чому українська нонфікшн література набирає обертів — про це Читомо запитало у співзасновників премії — власника інтернет-магазину бізнес-літератури kniga.biz.ua Дмитра Лаппа, очільниці Українського інституту книги Олександри Коваль та члена оргкомітету, ресторатора Максима Храмова.

— Премію заснували 2020 року, у розпал пандемії. Чому ви вирішили заснувати відзнаку саме для бізнес-літератури?

Д.Л.: Інтернет-магазин kniga.biz.ua завжди був зацікавлений у нонфікшні. Улітку того року ми зрозуміли, що продукується велика кількість книжок цього сегменту від українських авторів. У бульбашці ми знали про приблизно сотню якісних бізнес-книжок від українських авторів, але поза її межами — тиша. Навіть Олександра Коваль була скептично налаштована, але після того, як я особисто приїхав і вивантажив на робочий стіл десятки назв відповідної літератури, змінила свою думку.

Коли кількість бізнес-літератури на ринку почала збільшуватися, я спершу розгубився: як поширювати знання про неї? Премії для художньої літератури в Україні є давно, і це добре. А в нонфікшні і не було нічого. Зазвичай бізнес-літературу видавали російською: в оригіналі чи в перекладі з англійської. Тому ми вирішили заснувати премію, щоб розповідати, що в Україні є не тільки художня й розважальна література, а й професійно корисна для бізнесу.

— З чим пов’язаний такий сплеск оригінальної бізнес-літератури, як ви гадаєте?

Д.Л.: Раніше більшість українських авторів видавалися в росії, бо це було прибутковіше. Зрозуміло, що в Україні і читачів було б менше. Але коли після 2014 року кордони закрились, і автори або не бажали, або не могли друкуватися в росії, то почали видавати книжки українською. 

— А чи можна сказати, що тут вплинула й конкуренція серед українських видавців, які теж почали заходити у цю нішу? Власне, і завдяки перекладам, і завдяки пошуку талановитих українських авторів?

Д.Л.: Як на мене, це радше наслідок, тому що ніхто з видавництва не перетягнув до себе авторів нонфікшну і не заробив на цьому. Це тільки зараз, після 2022 року, українські видавництва думають: «Ага, он як багато авторів, треба позиціонувати себе як видавництво нонфікшну, щоб збирати вершки». Раніше нонфікшн хоч і з’являвся в деяких українських видавництвах, але не думаю, що це було свідоме рішення.

— Премія — це заохочення видавати більше нонфікшн літератури чи наслідок появи видавництв, що це роблять?

Д.Л.: Це визнання факту, що колективний досвід України доріс до того рівня, щоб самостійно видавати корисні книжки, а не перекладати з англійської й читати російською. Раніше це була наша меншовартість. Але наші люди продукують корисні ідеї, і їхній виклад подекуди навіть кращий, ніж у перекладної літератури. У 2020 році наші переможці — це книжки-бомби: у номінації «Найкраща книга про розвиток бізнесу» — «Якщо стрибнули, то гребіть» Ольги Гуцал, у номінації «Найкраща книга для особистісного зростання» — «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть і все, що поміж ними» Анастасії Леухіної.

На мою думку, ідеї авторів, закладені в ці книжки, — світового рівня. Завдання премії нам вдалося: гучніше розповісти, що є українці, які пишуть нехудожні книжки на такому рівні.

О.К.: Насамперед зауважу, що як засновники ми всі виступаємо як приватні особи, а не представники організацій, у яких працюємо. 

Нонфікшн, якого начебто не було до 2020 року, стосується лише бізнесової літератури й літератури з особистісного розвитку. Вважалося, що в Україні немає авторів, які можуть про це писати й описувати власний український досвід так, щоб це не виглядало вторинним на тлі перекладної літератури. 

Крім того, існувала думка, що весь зацікавлений у цій літературі бізнес, топ і середній менеджмент є російськомовними. Я не буду аналізувати, чи так це було насправді, але після вторгнення росії ситуація почала поступово змінюватися. Виявилося, що є автори, які вже мають особистий бізнес-досвід в Україні. Я не вірила в те, що ця література існує, базуючись на своєму досвіді книжкової премії Book Forum, тому що в нас ніколи не було пропозицій цього жанру книжок. 

Ці видання різної якості. Деякі справді є повторами чи адаптаціями  відомих світових бестселерів, деякі — унікальні і захопливі. Ми з Дмитром розмовляли про причини появи таких книжок.

Навряд чи багато власників і топменеджерів українських компаній, особливо великих і приватизованих,  готові поділитися своїми історіями, бо хтозна-звідки взялися стартові капітали і які таємниці за цим криються. Але тішить те, що є цілком прозорі компанії,  і їх немало, чиї кейси є справжнім скарбом для розуміння історії українського підприємництва і роботи в майже безперервних кризових умовах.

Я не впевнена, чи українськими кейсами вже зацікавився хтось за кордоном, але і цей час прийде. Наша премія, зокрема, має сприяти просуванню цих книжок і в Україні, і за кордоном. 

Д.Л.: Олександра Коваль допомогла заявити про премію в такому вигляді, як вона зараз є. А Максим Храмов у перший рік був запрошеним членом журі. Але він фактично допоміг організовувати церемонію нагородження. 

І для мене ця церемонія була таким же інсайтом, як для пані Лесі, коли вона наочно побачила велику коробку нонфікшн книжок. Після церемонії автори підходили до мене і казали: «Ми зрозуміли тільки зараз, що ми потужна сила». 

Потім Максим залишився в оргкомітеті як людина, без якої не можна обійтися.

М.Х.: Я ресторатор 20 з гаком років, і свого часу масово купував бізнес-літературу, з якої навчався, бо мав іншу освіту. Я накопичив бібліотеку приблизно з тисячі примірників. Звичайно, це були книжки на 80 % західні, а на 20 % — російські. І коли Дмитро привіз книжки, які мало прочитати журі, то для мене стало абсолютним відкриттям, що українська бізнес-література взагалі існує. Я був вражений, що кілька з цих книжок розширювали світогляд, а не просто були інструктивними у вузьких галузях. 

Я бачу кілька причин злету бізнес-літератури.

По-перше, після обмеження на ввезення російських книжок від Держкомтелерадіо ціни на бізнес-літературу з росії дуже стрімко зросли. Наші видавництва дуже швидко зорієнтувались і почали перекладати українською відомих західних авторів. Була ситуація, коли, наприклад, одна й та сама книжка умовного Стівена Кові могла коштувати у російському видавництві, скажімо, 500 гривень, а в українському — майже вдвічі дешевше. Таким чином поступово навіть російськомовні підприємці стали купувати книжки українською, бо гроші є достатньо серйозним стимулом. 

По-друге, з початку 2010-х російське й українське бізнес-середовища почали розходитись, а не йти паралельними шляхами, де Україна зазвичай наздоганяла. Якщо росія почала формуватися як монополістична держава з домінуванням крупного олігархічного бізнесу, а малий і середній бізнес там почав придушуватися, тому що був політично небезпечним, то в Україні навпаки було середовище, яке сприяло розвитку малого і середнього бізнесу — відповідно, думки авторів почали відрізнятися. 

В Україні з’явилася ціла культура, пов’язана з розвитком малого й середнього бізнесу. Відповідно, стали з’являтися автори, які писали книжки, корисні власне українському споживачеві: як започаткувати бізнес, підвищувати рівень грамотності в різних сферах — маркетинг, фінанси тощо. Російський досвід став набагато менш цікавим і випав з українського контексту.

2019–2020 роки — це бум української бізнес-літератури. Що стосується премії, то я думаю, що якби не ковід і війна, то вона була б щорічною.

До 2017–2018 років більшість російських консалтерів (людей, які займаються систематизацією бізнесу) працювали на українському ринку й мали тут свою клієнтуру. Українські автори, які зараз пишуть бізнес-книжки — це переважно дієві спеціалісти, які теж мають консалтингові або інші компанії. Видання таких книжок для них — це пік реклами, завдяки якій вони отримують клієнтську базу. 

Членство в журі — це можливість і привід для мене особисто змусити себе перечитати багато цікавих книжок.

— Який рівень цих видань?

М.Х.: 2020 року були абсолютно достойні кандидати у шортлисті. Я брав участь у відборі і відвертого трешу там не побачив. Рівень цих книжок сильно зростає: причому не тільки в контенті, а й у підході до видання, верстці й ілюстрації. Це реально класний рівень.

— Чи могли б ви розповісти про відмінності між українською бізнес-книгою і закордонною? Можливо, у контексті антикризових рішень, які описують у книжках  наші бізнес-діячі, тому що очевидно, що вони мають у цьому більше досвіду, ніж закордонні колеги.

Д.Л.: Зокрема так було щодо співзасновника «Нової пошти» — Володимира Поперешнюка. Коли отримали шортлист, Поперешнюк відразу зробив допис у фейсбуці про помилки у впровадженні в компанії OKR, які він зрозумів, читаючи книжку Костянтина Коптєлова, й затегав колег. У 2023 році він виписав цілий список порад, корисних для Нової пошти, із книжки Тетяни Гонченко «Фриланс здорової людини». І такі випадки не поодинокі. 

От, у цьому премія працює як дія і як обмін досвідом. Завдяки ній бізнес-спільнота усвідомила, наскільки вона потужна в об’єднанні. Ми зрозуміли, що маємо багато релевантного досвіду в Україні — по нього не треба йти на Захід. 

Коли кількість книжок про особистісний розвиток почала зростати, збільшилась і кількість книжок рівня «інфобіз» — вторинних, малозмістовних. Коли ми відбирали лонглист, то відсіювали їх. Але у 2023 році таких книжок не було. Багато видань описували досвід війни, а ще — антикризовий у сфері психології і особистісного розвитку. Навіть у бізнес-книжках більша частина порад була психологічна — людині як керівнику, людині як члену команди або лідеру. У цьому й плюс, і мінус: у нас багато книжок, у яких фокус на досвіді виживання. Стало складніше, ми виживаємо, і про експансію не йдеться. 

Але ці неочевидні відкриття для бізнесу — це сенси, які ми не передбачали, які виплили самі, які вже більші, ніж сама премія. Це реально потужна сила для змін.

Наше завдання — зібрати книжки й журі, бо моя оцінка бізнес-сенсів, корисності та глибини замала, якщо порівнювати з нашими членами журі. Тому я думаю, що оргкомітет виконує, вибачте за патос, святе завдання: відібрати книжки й видати їх фахівцям. Потім ми маємо почути їхню думку й опублікувати вибір найкращих видань.

О.К.: Для мене досі незрозуміло, як ми втрьох — з такими різними досвідами й читацькими смаками змогли зробити короткий список з лонглиста. Кожен вибирав свої позиції, але виявилося, що вони майже на 80 % збігаються. 

Ми розуміємо, що кожна премія — це якась гра, умовність, тут не варто пускати комусь кров через ту чи іншу книжку. Для мене важливий сам факт існування цих списків. І факт існування премії. 

М.Х.: На це є кілька причин: по-перше, ніхто з нас не є видавцями, і ми не хочемо пролобіювати те чи інше видавництво або того чи іншого автора, а по-друге, у нас усіх різна діяльність, нам нема що ділити. Кожен із великою повагою ставиться до думки іншого. 

Звичайно, можуть бути дискусії з приводу 1, 2, 3 місця, тому що обрати достатньо складно. Бувають книжки одного рівня, які трошки відрізняються за контентом. Загалом усі книжки з шортлиста гідні уваги читачів. 

Для мене переможницею 2021-го року стала книжка «Наввипередки. Як стати єдинорогом серед океану віслюків» Макса Лукомінського. Вона фантастично написана і дуже корисна, коли дивитись на маркетинг небанально. 

До речі, це ще одна відмінність західної бізнес-літератури від української: українська набагато жвавіша, менш академічна і прикольніша в манері викладу. Є кілька книжок, які написані такою відверто хуліганською, стьобною мовою. Це одна з характеристик українців і одна з рис українського бізнесу: ми дуже жваві, змушені бути постійно в русі та змінюватися під впливом обставин. 

О.К.: У  середовищі, яке видає, аналізує і читає художню літературу, вже давно тривають дискусії, як премії впливають на підвищення попиту на відзначені книжки, бо кожна книжкова міжнародна премія означає величезне збільшення тиражів для переможців. В Україні сплеск інтересу до номінованих видань короткотривалий, хоча існує багато премій: Національна премія України імені Тараса Шевченка, премія Лесі Українки, премія імені Миколи Бажана, Коронація слова, Книжка року BBC, BookForum Best Book Award, Найкрасивіші книги від Книжкового Арсеналу і ще з десяток чи кілька. Про більшість з них мало хто чув, не кажучи про те, що вони мають якийсь вплив на популяризацію. З цією премією протилежна ситуація: інтерес покупців до відзначених і навіть номінованих книжок стрімко зростає… 

Д.Л.: На церемонії нагородження всі дякували за проведення премії, а один видавець підійшов до мене і сказав: «Дмитре, дякую, проводьте премію частіше, завдяки вам я надрукував новий тираж — 1000 примірників». Засновуючи премію, я думав про дотації, інвестував гроші й час. Тепер думаю, що на 3–4-й рік премії вона буде значною подією для видавців. 

Шортлист цього року не схожий на попередній. Тоді книжка Гуцал була мов яскрава зірка, а зараз книжки в короткому списку — міцні середнячки.

— Чому у 2023 році ви вирішили сконцентруватися не тільки на бізнес-літературі, а й додали 3 нові номінації?

Д.Л.: Ми зрозуміли, що і кількість накладів, і продаж, і попит змінилися, а люди бізнесу цікавляться ідентичністю, історією і війною. Ми вручаємо премію нонфікшн, але, виходить, ховаємося від цих тем? Але ж ми не можемо ігнорувати, що зараз їх видають так багато. 

«Українська історія», «Формування національної ідентичності» і «Війна України та росії» — це п’ята чи шоста версія назв номінації, бо це велика робота з сенсами.

Премію ми почали готувати в лютому 2022 року, а 24-го лютого все, звісно, довелося згорнути. Лише навесні 2023 року я зрозумів, що треба щось робити, але 2021 рік ми пропустили, а за час вторгнення вийшло безліч нових книжок на тему історії і війни — їх усі треба оцінити. 

О.К.: Коли прийшов Дмитро з ідеєю додати ще одну номінацію «ідентичність українського народу», я побачила цей список книжок і зрозуміла, що в одну номінацію про ідентичність це не поміщається. Тоді я запропонувала «історію» і «війну» виділити окремо. Мені здається, це сам час нам продиктував. Хоч ми й пропускаємо зараз деякі ніші нонфікшну, наприклад, популяризування науки, але в майбутньому зможемо додати і їх.

Ми, люди, що працюють з книжками, трохи профдеформовані: ніби розуміємо, як ці книжки впливають на людей, але це усвідомлення вражає. Як, наприклад, історія Дмитра Лаппа, який відкрив новий світ завдяки книжці «Моя УПА» Любові Загоровської. Він виріс у Дніпрі в абсолютно російськомовному середовищі й пострадянському стилі шкільної освіти й виховання на історіях про те, що бандерівці — це вороги, які вбивали хороших радянських солдатів. Він мені розповів, що його світ перевернувся після прочитання цієї книжки. У мене досі сльози на очах, коли я про це думаю.

Якщо ми будемо наголошувати на цих книжках, то допоможемо людям змінити світогляд, а тим, кому складно перейти на українську, — ще й подолати цей бар’єр і долучитися до спільноти читачів, яка читають українською. 

— Що може дати ринку така премія? 

О.К.: Насамперед премії потрібні видавцям і книготорговцям для привернення уваги покупців — для збільшення накладів. Але це також і про нові сенси, що схиляють читачів змінювати вектор їхніх зацікавлень. А ми як організатори обираємо цей вектор. Врешті, видавці й автори прагнуть визнання, і кожна премія дає їм це визнання.

Мені здається, що читачі  нонфікшну трохи відрізняються від читачів художки. 

В художній літературі люди шукають враження, емоції, заспокоєння, певну відірваність від життя, замилування красою тексту чи польотом фантазії, зануренням в інші світи. Читачі нонфікшну видаються мені більш прагматичними і зацікавленими у фактах, поясненнях, інтерпретаціях. Вони шукають книжку, яку хочуть бачити своїм дороговказом.

Збільшення продажів — це побічний, але важливий фактор. Видання 100 чи навіть 500 назв книжок нонфікшну не є жодним бумом. Він настане тоді, коли кількість назв вимірюватиметься тисячами, а початкові тиражі становитимуть не 500 примірників, а хоча б 5000, а автори стануть відомими широкому загалові. Також ідея премії в тому, щоб виходило якомога більше якісної нонфікшн літератури й вона ставала помітною. Ми в Українському інституті книжки хотіли б підтримувати різні проєкти, скеровані на популяризацію нонфікшн літератури, яка спонукає людей думати, розвиватися і діяти на благо спільноти й держави. 

М.Х.: Сучасне життя і споживацькі настрої потребують постійного рейтингування. Премії, поради, списки, рекомендації — це все те, чого люди потребують, адже не мають часу і можливості осягати тонкощі бізнесу самостійно, перечитуючи десятки книжок, щоб обрати одну чи дві найкращих. А також премія — це додатковий стимул для авторів, щоб писати. 

— Якою буде премія нагородження цьогоріч? Адже вона відбудеться у межах Kyiv Book Weekend, так само заснованого Дмитром Лаппом та kniga.biz.ua.

Д.Л.: Особливих змін у церемонії не буде. Хіба що буде галузева afterparty.

Коли я прийшов до колег радитися про премію, вирішив, що зроблю не тільки її, але й книжковий фестиваль, тому що це логічний поступ. Спочатку він був запланований на ті ж дати, що й KyivBookFest, але потім зрозумів, що хочу не об’єднувати зусилля, а зробити щось окреме. Церемонія нагородження KBU Awards відбудеться 9 грудня на сцені Kyiv Book Weekend.

— Чи не здається вам дивним, що в партнерах премії є українські видавці? Чи не означає це, що вони впливають на неї? Коли учасники ринку стають партнерами, для незалежної премії це незвично.

— У 2021 році гроші на премію, окрім моїх вкладень, дали 2 спонсори: Нова пошта та Академія ДТЕК, а всі видавці були інформаційними партнерами. Можливо, варто було прокомунікувати, що це саме інформаційні партнери. Ми не брали у них грошей, щоб не почуватися зобов’язаними.

У 2023 році у нас потужні партнери, які допомагають грошима як спонсори. Беззаперечним фактом є те, що власники цих компаній — не тільки успішні підприємці, а й читачі. Вони постійно пропагують читання як основний спосіб розвитку.  Ця риса дуже поєднує всіх, хто дотичний до KBU Awards — і оргкомітет, і авторів, і журі, і партнерів. Тож не дивно, що багато з них стали амбасадорами читання під час Національного Тижня Читання, що триватиме 4–10 грудня.  

Читайте також: Чому в Україні так мало власної бізнес-літератури