Важливість присутності: як пройшов перший фестиваль української літератури в Японії

12-14 грудня в Токіо та Йокогамі відбувся перший фестиваль української літератури в Японії «Голоси з України». Ініціаторками фестивалю стали директоркою літературної агенції Ovo Вікторія Матюша та літературна агентка і кураторка фестивалю Дарія Муракамі. Серед учасників програми були Олена Герасим’юк, Тетяна Власова, Павло Матюша, Тамара Горіха Зерня, Мар’яна Савка, Олена Грабб, Вікторія Матюша.

Ми поспілкувались з учасниками та організаторами фестивалю, щоб зрозуміти запит японців на українську культуру та перспективи просування української літератури в Японії. 

Як виникла ідея фестивалю?

«Ідея фестивалю виникла після участі Літературної агенції OVO у Tokyo Rights Meeting — професійному ярмарку з продажу книжкових прав, який є японським аналогом Франкфуртського чи Лондонського книжкових ярмарків. Україна була представлена там уперше. У ярмарку брали участь близько ста японських видавництв, а також французькі та китайські делегації — і на цьому тлі українська присутність викликала щирий інтерес. Саме тоді ми побачили, наскільки обмеженим є уявлення японських видавців про сучасну Україну й наш книжковий ринок», — ділиться Вікторія Матюша.

Багато хто був щиро здивований, що під час повномасштабної війни в Україні продовжує активно функціонувати книговидання, з’являються нові тексти й автори. Окремий інтерес виявили перекладачі, зокрема до поезії: на той момент уже вийшли переклади українських поетів в одному з японських літературних журналів.

Вікторія додає, що коли агентка в Японії Дарія Муракамі запропонувала ідею проведення фестивалю української літератури в Токіо, то вона одразу її підтримала: «Ми зрозуміли, що фестиваль — це можливість не просто презентувати окремі книжки, а говорити про українську культуру комплексно. Дарія взяла на себе організаційну частину в Японії, я відповідала за формування програми й партнерства».

Ініціативу Вікторії Матюші та Дарії Муракамі підтримав Міжнародний фонд «Відродження», завдяки якому з’явилася можливість привезти до Японії групу українських авторів.

Як проходив фестиваль

Фестиваль відкрився перформансом «Echoes/Відлуння» Олени Гарасимʼюк і Павла Матюші, присвяченим десятьом українським поетам і поеткам, які загинули внаслідок російської агресії: Глібу Бабічу, Ніці Кожушко, Іллі Чернілевському, Борису Гуменюку, Миколі Леоновичу, Ігорю Мисяку, Катерині Роговик, Вікторії Амеліні, Володимиру Вакуленку-К та Максиму Кривцову. Автори створили власні тексти, використовуючи цитати загиблих поетів, ставши відлунням їхніх голосів. Цей перформанс уже демонструвався на Франкфуртському книжковому ярмарку та фестивалі FILIT у Румунії й усюди мав сильний емоційний відгук. Фрагменти перформансу показали на національному телебаченні Японії, що, за словами організаторів, суттєво підсилило увагу до фестивалю. Захід також підтримало Посольство України в Японії, а посол особисто був на відкритті фестивалю.

Оскільки українські автори й гравці ринку рідко бувають в Японії, складно було спрогнозувати, як аудиторія сприйме українські читання і ті теми, з якими виступають українські автори.

«Мені було важливо побачити, що Україну тут не сприймають лише через травму. Нас тут бачать як країну з потужною естетикою, складною чутливістю і дуже живою сучасною культурою. І саме це створює основу для довготривалого культурного діалогу між Україною та Японією», — ділиться своїми враженнями поетка Тетяна Власова.

Вона також зазначила, що японська аудиторія слухає дуже уважно та вдумливо. Для поезії це ідеальне середовище: «Попри те, що у третій день фестивалю в мене зник голос і вірші довелося читати пошепки, ми обіграли це: наш фестиваль називається “Голоси з України”, і те, що я змогла читати вірші навіть пошепки, свідчить про те, що українські голоси звучать за будь-яких обставин»

Одне із завдань, яке стоїть перед організаторами таких фестивалів, — вийти на ширшу аудиторію, ніж українська діаспора. Здебільшого виходу на локальну аудиторію сприяють професійні й особисті зв’язки учасників та організаторів.

«Мене дуже порадувало, що аудиторія була строката й різноманітна: нас відвідала діаспора, японські науковці, митці, режисери, музиканти. Було дуже приємно бачити колег зі слем-тусовки, з якими я познайомилася, коли брала участь у світовому чемпіонаті з поетичного слему. Приємно, що це коло людей не обмежується лише чемпіонатом: вони приходять підтримувати інших, встановлюють культурні зв’язки навіть після його завершення. Бо культура — це не про змагальність, а про об’єднання. Культура — це про те, як ми будуємо діалог», — ділиться враженнями поетка Олена Герасим’юк.

Також Олена підкреслює важливість фізичної присутності на закордонних заходах і принциповість промотувати не лише себе, а бути голосом усієї української літератури: «Ми везли туди не себе, а Україну — знання про наших авторів і наші досягнення. Ми хочемо бути відкритими й говорити також про тих авторів, які зараз не можуть виїхати за кордон. Ми розуміємо, що можливість виїхати з України сьогодні — це великий привілей, і ним потрібно користуватися, щоб відкривати світові якомога більше правдивої інформації. Сподіваємося, що одне із зерен на цьому полі культурних зв’язків ми таки посіяли».

Про важливість фізичної присутності авторів і видавців на закордонних ярмарках і фестивалях говорять не лише учасники «Голосів з України». У той самий час, з 11 по 14 грудня, відбувся Tokyo Art Book Fair 2025, у якому взяло участь видавництво ist publishing. Серед книжок видавництва, на які особливо звертала увагу аудиторія ярмарку, були Russian Colonialism 101 та We Who We Have Changed. «Завдяки нашій фізичній присутності про видавництво також дізналися японські книжкові магазини, які запропонували співпрацю. І цим ми розширюємо свою дистрибуційну мережу», — розповідає Катерина Носко, співзасновниця ist publishing.

Україна очима японців. Простір для діалогу

Учасники фестивалю діляться, що, за їхніми спостереженнями, японське суспільство добре обізнане з воєнною ситуацією в Україні, уважно стежить за подіями й має запит почути про наш досвід війни. Через власне геополітичне розташування та життя в оточенні не завжди дружніх сусідів японці відчувають певну спорідненість з Україною. Також організатори фестивалю говорять про те, що окремим сильним містком для взаєморозуміння залишається досвід Чорнобильської трагедії — тема, яка для Японії є глибоко особистою й травматичною.

Метою фестивалю було представити різноманіття голосів і досвідів, а також показати різні грані української культури. «Україну часто сприймають виключно як простір катастрофи, не усвідомлюючи, що паралельно існує живий, динамічний культурний процес, сучасний книжковий ринок, різноманіття жанрів і сильні авторські голоси.

Для багатьох японців стало справжнім відкриттям, що українська культура не зводиться ані до фольклору, ані до травматичного досвіду, а є багатовимірною, модерною й дуже чутливою до світових контекстів», — говорить Вікторія Матюша.

Зокрема, новим для японської аудиторії стало знайомство з українською поезією. «У культурі, де публічне й навіть приватне вираження емоцій часто стримане, де чоловік може прожити все життя, так і не сказавши дружині слів “я тебе люблю”, українська поезія вражає своєю відкритістю. Вона говорить про почуття прямо й безпосередньо — інколи різко, інколи метафорично, але завжди емоційно й щиро», — ділиться враженнями від проведених у Японії поетичних читань Вікторія Матюша.

Японія не належить до кола країн, про які ми насамперед думаємо як про такі, що відчувають безпосередню воєнну загрозу. А проте усі учасники фестивалю відзначили наявність запиту з боку японської аудиторії на проговорення теми війни та пропаганди.

«Японців дуже цікавить тема війни в Україні, адже загроза сьогодні нависає над усім світом, і це відчувається в кожній країні, яку ми відвідуємо, — каже поетка Олена Герасим’юк. — Їх цікавить, наскільки агресивною є Росія в цій війні, чого від неї чекати, як працює пропаганда і як їй протидіяти. Це дуже гострі питання. Наприклад, журналіст, який брав у мене інтерв’ю для Asian Shinbun, багато розпитував про мій воєнний досвід і досвід Майдану. Я акцентувала на тих моментах, які могли бути для нас спільними. Адже Японія — це держава, яка свого часу пережила війну й дивиться в майбутнє з пересторогою, бо вона також є сусідкою Росії й мала з нею воєнні конфлікти. Тому діалог був поступовим і глибоким: ми говорили не про ефемерні речі, а про те, чого зараз можна очікувати від ворога».

Український шлях на японський книжковий ринок

Японія — це країна з населенням понад 120 мільйонів людей; це гігантський ринок, вихід на який є для України стратегічно важливим. 

На думку координаторки фестивалю Дарії Муракамі, українська література фактично не представлена в Японії. Дарія стверджує, що зараз є кілька перекладів творів Андрія Куркова (видавництво «Хомейшя») та переклади дитячих книжок студії «Аґрафка» (видавництво «Бронза»), решту книжок ще належить перекласти й видати.

«Те, що нам вдалося зацікавити японську аудиторію — адже більшість відвідувачів фестивалю були японцями, — означає, що їм цікаво і вони готові слухати та пізнавати нас. Саме зараз сприятливий час для поширення української літератури серед японців. Нам вдалося показати японцям неперервність української літератури: те, що письменники в нас з’явилися не у відповідь на виклики війни, а що вони були постійно, в різні відрізки часу», — говорить вона.

Після присутності на Tokyo Rights Meeting і фестивалі «Голоси з України» Вікторія Матюша бачить перспективи та людей, з якими можна розбудовувати співпрацю.

«На нинішньому етапі ми бачимо великий потенціал у роботі зі студентами-україністами, які вивчають українську мову й можуть стати майбутніми перекладачами художньої літератури. Безпосереднє знайомство з письменниками дає їм додаткову мотивацію та глибше розуміння контексту», — каже Вікторія Матюша. «Я переконана, що поєднання живої присутності авторів, роботи з перекладачами та інституційної підтримки може стати міцною основою для тривалої й сталої присутності української літератури в Японії».

Читайте також: Дарія Муракамі: як відкрити українську бібліотеку в Токіо