Відбудуться поетичні читання з нової збірки Олександра Авербуха «Жидівський король» та збір благодійних пожертв. 

Подію присвячено збору коштів на волонтерський проєкт «Я пишу з війни» (Writings from the War), який займається збором свідчень жителів України про російсько-українську війну. Організатори проєкту перекладають зібрані історії англійською мовою, щоб їх могли прочитати якомога більше людей у всьому світі.

Подія пройде 14 квітня.

Час: 12.00 Eдмонтон; 14.00 Торонто; 21.00 Київ

Сайт проєкту за посиланням. 

Олександр Авербух – поет, перекладач і літературознавець. Народився 1985 року в селищі Новоайдар на Луганщині. Олександр є автором трьох поетичних збірок і низки літературних перекладів івритом, російською, українською та англійською мовами. Організатор численних поетичних перформансів і фестивалів.

У своїх творах поет торкається питань етнічної фрагментації та межовости, множинних ідентичностей, крос- та багатомовності, документалістичного письма й памʼяті. Автор праць із теорії квірности й фемінізму, критичної теорії раси та культури споживання.

Про збірку висловилися багато письменників та літературознавців:

«Ламка й болюча мова примирення та порозуміння, порахування з історією, яка складається з голосів померлих, зневірених, позбавлених дому та права, збірка віршів, де пряма мова свідків звучить куди виразніше й глибше за всі можливі метафори, а імена з родинного фотоальбому відлунюють біблійним гнівом та смиренням», – зазначив Сергій Жадан.

«Це трагізм історії, яка зриває людей з місця, пропускає через горнило воєн, депортацій, антисемітизму, примусових робіт в інших країнах, безкінечного вигнання – як на чужині, так і в рідних краях. У якомусь сенсі це – Целанівський вірш, який сидить на краєчку себе самого», – розповідає Оксана Луцишина.

«Вірші Олександра Авербуха – неминучі і про неминуче. Про щось таке, як темний коридор, яким потрібно зайти до кімнати. Це – минуле, крізь яке нас сюди принесли. Минуле, в якому сталося трохи великого поганого і багато дрібного хорошого. Якщо ми не вивчимо цю темряву, якщо не намацаємо в ній рідних рук, то ніколи не дізнаємося, де ми насправді. І застрягнемо назавжди в цьому «ніде», бо вихід із нього – теж через цей коридор», – пише Остап Сливинський.

«Кострубата мова, сакральна якась неграмотність і водночас інтимність послань остарбайтерів… Можна сказати, підняте з глибин історії і памяті передвоєнне покоління, ще з елементами патріархального ставлення до родичів, покоління вийнятих зі свого середовища дівчат і хлопців, що намагаються утриматися від зникнення і забуття», – зазначає Тамара Гундорова.

«Це пронизлива і болісна поезія про те, як наша рана тепер впадає у вашу рану, як бути міцнішим за помсту, як можна торкатися пам’яті – і не відсахуватися, як по горло стояти в холодній воді усвідомлення чийогось буття і небуття, в паводку вірша, серед голосів, які не дають послизнутися. Поезія як свідчення про світло всередині людини, яке не дозволяє світові знелюдніти. Всупереч і завдяки», – написала Галина Крук.

«У 2021-му чи не головною поетичною подією особисто мені видалася книжка Олександра Авербуха “Жидівський король”», – розповідає Олег Коцарев.

«У збірці віршів Жидівський король Олександр Авербух пропонує, а точніше, вигадує письмо, у якому щільно переплітаються пам’ять і забуття, забування і згадування, відтворення й реанімування. Це заплутана панорама інтимної, приватної історії, що сполучає близькі родинні голоси з голосами цілком чужими, але водночас зрозумілими. Поєднуючи у собі модерністичні традиції з документальним письмом, ці вірші оприявнюють найгостріші проблеми та найболючіші, непроговорені теми: єврейських катастроф упродовж погромів і під час Голокосту, переміщених остарбайтерів з утраченими домівками, урешті-решт, мови, яка постійно зазнає змін, але повсякчас залишається чи не єдиним інструментом, здатним передавати ці переживання», –  зазначає Остап Кінь.

Zoom-зустріч за посиланням.