«Воля», «незалежність», «дякую»: 7 історій іноземців, які вчать українську

Повномасштабна війна в Україні сколихнула весь світ. Не тільки іноземні уряди та організації кинулися допомагати українцям. Підтримувати нас взялися звичайні люди з різних країн. Хтось відправляв в Україну гуманітарну допомогу, хтось організовував збори, хтось виходив на акції протесту, хтось допомагав українським біженцям. Одним із проявів солідарності з українським народом стало також вивчення української. Люди із різним бекґраундом зрозуміли, що вивчення мови народу, який героїчно протистоїть ворогу й захищає власну свободу, є одним зі способів долучитися до цієї боротьби.

Ми поговорили з сімома іноземцями, які вирішили вивчити українську. Це: Елісон зі США, Даніеле з Італії, Айсте з Литви, Олівер з Естонії, Кера зі США, Бастіан з Чилі й Гулівер з Англії. Вони діляться, як сприйняли вторгнення Росії в Україну, як взялися за вивчення української, на які труднощі наштовхнулися і чому розмовляти українською — важливо.

Елісон Рочфорд

Елісон 30 років, вона журналістка, редакторка та блогерка. Від початку повномасштабної війни веде блог в Instagram, у якому активно розповідає про свій досвід вивчення української.

До повномасштабного вторгнення я не мала ніякого стосунку до України. У мене було кілька друзів-українців, але я зовсім нічого не знала про українську мову та культуру. Американська освіта про Східну Європу переважно сконцентрована на Росії. Тож вивчення української повністю змінило мій світогляд. Мені довелося багато чого вивчати заново. Я, наприклад, ніколи раніше не чула про Голодомор, і це ганебно. Моя вчителька української свідомо включає історію та культуру в наші уроки, і я надзвичайно вдячна їй за це.

Перші дні повномасштабного вторгнення були для мене шоком. Я слухала кожне слово Зеленського, читала й перекладала багато українських новин. Чесно кажучи, я дивилася новини 24/7 й чекала, що хтось нарешті скаже: «Все закінчилося. Україна перемогла». Звісно, я й досі чекаю цього дня, але тепер чіткіше відчуваю реальність.

Пригадую, як через кілька днів після 24 лютого принесла квітів моїй українській сусідці. Вона розповіла мені про свою родину в Одесі і про те, що вони там переживають. Тоді я дуже чітко відчула реальність того, що відбувається. Я повернулася додому, зателефонувала мамі й розридалася. Саме в той момент я вирішила вчити українську. Частково для того, щоб читати більше новин, але також для того, щоб відчувати зв’язок з українцями, про яких не могла припинити думати ні на секунду.

Я почала користуватися Duolingo, і протягом перших кількох тижнів єдиним реальним способом почути когось українською були виступи Зеленського. Тоді я не знала, де ще можна знайти українські новини з англійськими субтитрами (тепер точно знаю!). Слухаючи ці звернення, я почала відзначати відмінювання слів, навчилася розуміти значення окремих слів залежно від контексту. 

Через кілька місяців я познайомилася онлайн зі своєю вчителькою Анною Юрченко, засновницею Школи української мови та авторкою двох книжок про українську мову та культуру. Я займаюся з нею щотижня, а також доповнюю заняття книжками, подкастами, фільмами, серіалами та ін. Моя найкраща порада для тих, хто вивчає будь-яку мову — це вести аудіощоденник й розповідати в ньому про свій день. Для цього варто щоразу підбирати кілька нових слів, які потім можна буде повторювати. Попри те, що я щотижня викладаю свої відео з українською в Instagram, в реальному житті я досить сором’язлива. Тож моя мрія — більше практикувати українську в реальному спілкуванні, ніж просто розмовляючи з екраном телефону.

У мене багато улюблених українських слів.

Особливо мені подобаються довгі слова з великою кількістю приголосних, як-от: «використовувати». Це так кумедно, що слово із 15 літер має англійський відповідник лише із трьох букв!

Щодо музики, то останнім часом слухаю DEMCHUK, «Один в Каное» та Валерію Вовк. З телесеріалів з задоволенням дивлюся «Спіймати Кайдаша». Також люблю українські фільми на Takflix. Але все ж найбільше дивлюся українські новини, це для мене досі найважливіше.

Українці часто кажуть, що українську важко вивчати. Я погоджуюся, що є багато граматичних правил, які слід запам’ятати, але ці правила є виправданими й відносно послідовними, а мова — на відміну від англійської, фонетичною. Тож вчитися не так вже й складно. Тим, хто планує вивчати українську, я б порадила знайти вчителя і приєднатися до розмовного онлайн-клубу. Переконана, що ви не зможете досягнути належного розмовного рівня за допомогою програм. Як показує мій досвід, українці надзвичайно підтримують іноземців у вивченні української, а також дуже люб’язно та щедро діляться своєю культурою.

Даніеле Маммана Торрізі

Даніеле 29 років, зараз він закінчує навчання на історичній лінгвістиці, до цього кілька років вивчав юриспруденцію. Активний волонтер некомерційної організації EnGin, яка сприяє українцям у вивченні англійської. Допомагав із перекладом на італійську книжки «Очі Маріуполя».

Познайомила мене з Україною одна з моїх найдорожчих друзів, вона мені майже як прийомна тітка. Назвемо її Вассі. Вона була моєю наставницею протягом майже чотирьох років, коли ми разом працювали. Вона з України, але з початку 2000-х живе в Італії. Як колишня вчителька з Києва й людина, яка пережила радянське минуле, вона помітила моє зацікавлення її походженням й ніколи не соромилася розповідати мені про нього.

Спочатку я відвідував курс російської в університеті, і Вассі допомагала мені з цим. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, ми це припинили. Поступово я почав практикувати з нею українську — від простих слів і словосполучень. Це була моя спроба підтримати її у темну хвилину. Але, чесно кажучи, ці спроби дали мало плодів. Я не мав поняття, як працює граматика, як будувати речення, як відмінювати дієслова. Відтак зрозумів, що мені потрібен курс, але більш комплексний, ніж просто Duolingo.

Так я натрапив на оголошення в Instagram від онлайн-школи української мови «Цвіт». Вони пропонували три безплатні пробні уроки, і я пройшов їх, особливо не роздумуючи, куди мене це приведе. Після них я впевнився, що хочу продовжувати, і взяв абонемент на місяць. А потім — на ще один, і ще один, і так по сьогодні.

Не можу не згадати свою вчительку Наталю. Вона просто надзвичайна! Дуже фахова і має нескінченне терпіння, не кажучи про вміння розділяти складну тему на легкозасвоювані частини й адаптувати наші уроки до моїх потреб.

Це, мабуть, прозвучить дивно, але я постійно плутаю числа «дев’ять» і «десять». Для нас із вчителькою це вже стало мемом. Також, хоч коли я починав навчання, то уже міг читати кирилицею, я досі плутаю певні літери. Наприклад, мені важко даються «ч», «ш», «щ», «ж», адже їх в італійській мові немає. Також складно вловлювати сенс розмови, якщо вона звучить у звичайному темпі.

Моє улюблене українське слово — «воля». Для мене воно не таке протяжне, як «свобода». «Воля» — це намір, настанова, присяга. Це бажання бути вільними й тверде рішення йти вперед, незважаючи ні на що.

Айсте Кесмінайте-Янкаускене

Айсте 46 років, вона підприємиця та консультантка з малого бізнесу.

В Україні у мене немає родичів, але є кілька друзів: у Львові та в Києві. Я планувала відвідати Україну, але постійно відкладала. Я досить багато знала про українську культуру та історію, про Голодомор та інше. Ми навіть маємо спільну історію, тому я завжди намагалася стежити за тим, що в Україні відбувається у політичному плані. Я дуже раділа, коли український народ позбувся Януковича, і була дуже засмучена й зла через вторгнення РФ та анексію Криму у 2014-му.

На початку повномасштабної війни була велика потреба у додатковій інформації. Вона переважно надходила з офіційних джерел українською мовою. Тож одразу після вторгнення я взялася за вивчення української. Для мене було важливо допомагати поширювати інформацію для литовської громадськості, щоб ми могли стежити за подіями та допомагати якнайкраще. Також я хотіла зробити все, що в моїх силах, щоб розповісти людям про жахливі звірства, які росіяни чинять з населенням і природою України. Досі не можу думати про це без сліз.

Я володію кількома іноземними мовами, тому взятися за вивчення української для мене було нескладно. Моїми «навчальними текстами» були воєнні новини з офісу Зеленського. Трохи допомогло Duolingo, але там в основному я порівнювала те, що знаю з польської та російської. Також порівнювала англійські переклади українських текстів. Не скажу, що я добре знаю українську граматику, але для мене це не проблема. Я легко розумію розмовну та письмову українську, слухаю пісні, дивлюся відео на YouTube. Хоча говорити трохи важко, адже маю мало розмовної практики. Коли говорю, іноді змішуються польські та українські слова.

Мені подобається читати промови Зеленського — вони дуже гарно написані й зрозумілі для неносія мови, на відміну від, наприклад, промов Єрмака — його мова набагато складніша і її не так легко зрозуміти. З книжок віддаю перевагу фентезі, тож з українських авторів читала Андрія Валентинова та Генрі Лайона Олді (це псевдонім Дмитра Громова та Олега Ладиженського).

Серед моїх улюблених українських слів: «дякую», «співати», «човен», «колискова». З них, мабуть, можна зрозуміти, які пісні я слухаю.

Також люблю Kozak System, «Океан Ельзи» та Святослава Вакарчука. Насправді почати вивчення української мови з музики — дуже гарна ідея.

Олівер Лооде

Оліверу 50 років, він експерт із прав корінних народів та національних меншин. Очолює неурядову організацію URALIC Centre, яка захищає права корінних народів.

Я серйозно зацікавився Україною у 2014 році, коли Росія окупувала та анексувала Крим. Ці події мене просто приголомшили. Тоді я був незалежним експертом органу ООН із захисту прав корінних народів, і почав працювати із кримськими татарами — допомагати їм в адвокаційних міжнародних справах. Відтак наступні вісім років я часто їздив до Києва, а також раз побував у Херсонській області. Влітку 2021-го здійснив приватну поїздку в Україну, побачив Львів, Карпати, Закарпаття. Ця поїздка сформувала в мені міцну емоційну прив’язаність до України. Після цього взятися за вивчення української було для мене лише питанням часу. Власне, повномасштабне вторгнення прискорило цей процес.

Коли Росія напала на Україну, я, з одного боку, зрозумів недоречність і навіть аморальність розмовляти з українцями російською, яку я переважно використовував до цього. З іншого боку, усвідомив, що один із найкращих виявів солідарності й поваги до українського народу, який захищає не тільки свої, а й наші спільні європейські цінності — це вивчити їхню мову.

Для мене було важливо вчити мову із компетентним викладачем і за хорошою методикою. Я робив декілька спроб, щоб знайти вчителя, але вони не увінчалися успіхом. Потім дізнався про платформу Preply.com, і там нарешті знайшов викладачку, яка повністю відповідає моїм критеріям. Я відвідую щотижневі 50-хвилинні онлайн-уроки, які доповнюю самостійним навчанням. Ми почали з вимови, а потім перейшли до граматики. Моя вчителька постійно наголошує на важливості накопичування словникового запасу й розвитку розмовної мови. 

Парадоксально, але вільне володіння російською не допомагає мені, а навіть заважає у вивченні української. Деякі відмінності між російською та українською бентежать особливо. Наприклад, мені досі складно запам’ятати особливості вживання «и» та «і». Але я впевнений, що, приділивши належний час на вивчення української, ці невеликі труднощі можна подолати.

Українська мова красива й мелодійна. Але для мене вона є також мовою сильних смислів.

«Воля», «незалежність» — не просто слова, українці щодня доводять це своєю боротьбою й незламністю. Тому українська для мене — це передусім мова свободи й сміливості.

Я переконаний, що на Україну чекає успіх: коли ця війна закінчиться, агресор зазнає поразки та, сподіваюся, Росія розпадеться, відбудова України стане колективним міжнародним завданням, як План Маршалла після Другої Світової. Тоді знання української, навіть на базовому рівні, стане перевагою для всіх, хто захоче стати частиною цієї історії й зробити в неї свій особистий внесок.

Кера Міллер

Кері 34 роки, вона працює кар’єрною консультанткою в некомерційній організації Upwardly Global. Працювала в галузі базової освіти для дорослих та викладала англійську.

Я трохи знала про Україну з університетських курсів з історії Радянського Союзу. Знала дещо про історію Києва і давно хотіла там побувати, але не вдавалося.

Я працюю коучинею в некомерційній організації Upwardly Global, яка допомагає мігрантам та біженцям із професійним досвідом знайти роботу у США. Після лютого 2022 року ми почали працювати з великою кількістю біженців з України. Я подумала, що було б добре мати можливість говорити з ними українською. Хоча, оскільки більшість наших клієнтів добре розмовляють англійською, це був більше символічний крок. Я довго думала, як наважитися на вивчення української, і ось, маючи трохи вільного часу на Різдво 2022-го, нарешті взялася за це!

Я почала з використання Duolingo, яким і досі користуюся щодня. Але їхня українська програма не дуже хороша, тож я просунулася не так вже й далеко. Я також знайшла підручник, який допоміг мені вивчити деякі основи граматики. Зараз здебільшого вчуся читаючи. Читаю статті на україномовній службі BBC та інших україномовних новинних сайтах. Звертаю увагу на нову лексику, граматичні структури в тексті та створюю собі флешкартки, щоб потім за ними вчитися. Також потроху читаю книжку, яку нещодавно видала українська авторка Мар’яна Соха «Тепер ми стоїмо разом». Пробувала також вірші Шевченка, але поки вони мені видалися надто складними.

Мені подобалося вчити місяці року й зауважувати, як вони пов’язані з різними природними явищами, наприклад, ростом трави (травень) чи опаданням листя (листопад).

Це справді одна із найпрекрасніших речей, які я вивчила! Також дуже цікаво вчитися володіти звуками, яких немає в англійській, як-от тремтливий звук «р» чи звук «і».

Жалкую, що не маю регулярної змоги практикувати розмовну мову. Я хотіла б взяти кілька уроків у приватного репетитора, але поки не знайшла на це часу. Я досить добре вмію читати, але у розмовній мові ще треба було б повправлятися. Іноді на роботі разом з українськими клієнтами перемикаємося між двома мовами, але не впевнена, чи могла б повноцінно говорити лише українською.

Як на мене, вчити українську доволі складно, але це того вартує! Можна починати з програм на зразок Duolingo, але також обов’язково вивчити граматику. Вона досить складна і відрізняється від англійської, але якщо ви її не зрозумієте, то не зможете повноцінно розмовляти.

Бастіан Пецзопане

Бастіанові 34 роки, він поет, перекладач та вчитель.

До повномасштабного російського вторгнення я дуже мало знав про Україну. Пам’ятаю, що бачив інформацію про початок Революції Гідності та інші події 2014 року. Також знав кілька імен видатних українських письменників-класиків. Але, зізнаюся, мої знання були дуже мізерними.

Моїм поштовхом до вивчення української мови стала поезія. На самому початку повномасштабної війни я відвідав Zoom-зустріч з українськими поетами. Вони читали свою поезію українською, а потім звучав англомовний переклад. Я знаю англійську, але мені цього виявилося недостатньо. Українська мова звучала так мелодійно… Я почав ґуґлити українську поезію, і вона мені шалено сподобалася. Переважно я натрапляв на англомовні переклади, іспанських (моя рідна мова — іспанська) було зовсім мало. Тоді я й вирішив вчити українську і перекладати українську поезію.

Відтоді українська мова присутня в моєму житті щодня. Я дивлюся навчальні відео, слухаю українську музику,  стежу за деякими сторінками у соцмережах, щоб практикувати щоденне читання. Також на моєму мобільному є українська розкладка, щоб практикуватися у писанні. Призвичаїтися до неї було нелегко, адже вона значно відрізняється від іспанської. Довелося вчити кожну окрему літеру. 

Мені дуже подобається мелодика української мови. Лише послухайте: «фіолетовий», «бурштиновий», «наполегливість».

Моя улюблена українська поетична книжка — «Сміх згаслої ватри» Ії Ківи. З музики люблю слухати «Один в каное», а з кіно вразив оскароносний «20 днів у Маріуполі».

Для тих, хто хоче вивчати українську, я б порадив обрати метод, який найкраще працюватиме саме для вас. І потім пов’язати його з напрямком, який для вас найцікавіший і може додавати додаткової мотивації. Це може бути українська література, мистецтво, історія.

До речі, я вважаю, що кожна мова визначає наш спосіб існування. Тож для мене було дуже важливо відзначити, що вивчення української впливає на мою поетичну творчість іспанською й насичує її.

Гулівер Креґ

Гуліверу 45 років, він тележурналіст. Живе в Україні вже 10 років, а висвітлює українські події — з 2010-го.

Мій шлях до вивчення української міг би бути значно коротшим. Але, коли я почав працювати в Україні, то вирішив спершу вчити російську. Мені знадобилося дуже багато часу, щоб усвідомити важливість української мови для української національної ідентичності. Більшість українців, яких я знав, були російськомовними, і це не заважало їм бути абсолютними українцями. Ті, хто був україномовним, не дуже акцентували на мовному питанні. Я — англієць. Тож для мене було природним, що, наприклад, шотландці, валлійці, ірландці, американці, австралійці розмовляють англійською, хоч англійцями не є. Я лише згодом зрозумів, що ця парадигма не діє для російськомовного світу. Лише коли познайомився зі своєю теперішньою дружиною, яка розмовляє українською і має тверді погляди щодо важливості української мови для національної ідентичності, я почав усвідомлювати, що був неправий. 

Для вивчення української я не брав спеціальних уроків, адже живу тут досить довго. Натомість почав багато слухати радіо. Основною складністю для мене було виокремлювати для себе польську, російську та українську, щоб вони не перемішувалися в моїй голові. Також зізнаюся, що кирилиця для мене досить важка, хоч я знаю її з 18-ти років. Мені здається, я ніколи не досягну того ж рівня читання кирилицею, що й латиницею.

Серед моїх улюблених українських слів та фраз: «якщо», «хай буде», «не треба», «Слава Україні», «Героям Слава».

А от дуже не подобається слово «балакати». Не знаю, чому, але воно мене сильно дратує. З музичних гуртів слухаю «Даху Браху», серед улюблених фільмів: «Коли падають дерева», «Атлантида», «Тіні забутих предків». Я не читаю книжок українською, але читаю романи моєї своячки Жені Кузнєцової польською. Мені здається, вони чудові. Також вважаю геніальним історика Ярослава Грицака, але його читав англійською.

Я переконаний: вчити українську надзвичайно важливо, щоб краще розуміти Україну. Ви отримуєте спотворене уявлення про цю країну, якщо говорите лише російською.

Читайте також: Випадаючи з мап: Лія Достлєва про Україну в деколоніальному дискурсі