Видавництво «Букрек» й УІК розірвуть договір про книжку «Останній бандерівець» через звинувачення у плагіаті

Дослідниця Леся Бондарук, авторка книжки «Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець» про бійця УПА Івана Гончарука, заявила, що роман Петра Воробея «Останній бандерівець», присвячений тій самій постаті, містить фальсифікації. Вона також стверджує, що автор використав матеріали її дослідження без дозволу. Про це вона повідомила на своїй фейсбук-сторінці.

Заява Лесі Бондарук

Дослідниця заявила, що роман Воробея містить фальсифікації й порушення авторських прав і плагіат її дослідження. Бондарук стверджує, що Петро Воробей використав у романі фрагменти з її наукових праць і співавторських публікацій без будь-яких посилань на джерело. Зокрема, йдеться про матеріали з її статті 2019 року та розділу книги «Проєкт “Україна”. Волинь 1939–1946. Окупована, але не скорена» (видавництво «Фоліо», 2020), написаної у співавторстві з Богданом Зеком і Тетяною Яцечко-Блаженко. У книжці Воробея ці джерела не вказані. «Невелике досягнення — подивитися в архіві справи, які є у вільному доступі, і “дослідити” досліджене й опубліковане у 2019 році у вигляді статті, а у 2020-му — як розділи книжки. Як тут бути з авторськими правами видавництва?» — написала вона.

.

Окрему увагу дослідниця звертає на розділ «Колківська республіка свободи». За її словами, автор спирався лише на одну справу, яку вона сама раніше опрацьовувала, і неправильно представив учасників подій: «19 колківчан були учасниками цієї республіки, але не творцями її. Це суттєво важливе уточнення. Творцями Колківської республіки є інші люди. А учасників, засуджених за участь у Колківській республіці, — сотні! На сайті ДАВО є оцифровані десятки справ колківчан, репресованих радянською владою».

.

Окрім того, за словами історкині, Воробей називає Гончарука «останнім бандерівцем», хоча насправді він був останнім засудженим до розстрілу повстанцем — адже живі учасники визвольної боротьби залишаються й нині. Так само у творі подано неправильну дату існування Колківської республіки (до 7 листопада замість 4 листопада 1943 року), а також ужито некоректне сполучення «ОУН-УПА», яке походить із радянської термінології.

.

Окремо вона зауважує, що письменник хибно подав псевдо головного героя — використав дитячу кличку «Джанко», хоча в УПА він мав зовсім інше бойове ім’я. «Насправді Джанко — це вулична дитяча кличка, а в УПА псевдо Івана Гончарука було “Лісовий”. Воробей всюди Джанко подає як повстанське псевдо. Я думаю, що самого Гончарука це б образило, бо він на одному з допитів сказав, що невідомо звідки і чого з’явилася ця сільська кличка в дитинстві», — зазначає дослідниця.

ілюстрація з допису Лесі Бондарук

ілюстрація з допису Лесі Бондарук

.

Бондарук також звинувачує Воробея у використанні без дозволу фотоілюстрацій і картографічних матеріалів.

.

«Фото Галини Рейкіної у книжці Воробея — моє. Я єдина авторка цього фото з портрету, який у 90-х роках мені передала колківчанка Наталя Каразія. На внутрішній обкладинці на початку і в кінці книжки двічі вміщено карту Колківської республіки, створену у 2010 році для путівника “Маршрути поколінь. Путівник героїчними стежками УПА на Волині”. Путівник був виданий за кошти німецького грантового проєкту. І використання цієї карти є крадіжкою. Ніхто не питав дозволу в авторів проєкту», — наголосила вона.

ілюстрація з допису Лесі Бондарук

Серед інших помилок дослідниця називає перекручення фактів і неточності, що вводять читача в оману. Зокрема, автор змінив прізвища кадебістів, але залишив реальні імена українських учасників визвольного руху, при цьому спотворивши їхні біографії.

.

Дослідниця наголошує, що така довільна інтерпретація — не лише науково недбала, а й морально шкідлива: «Є ще й моральна шкода. У багатьох героїв цієї книжки живі родичі, яких може ображати така довільна інтерпретація біографій членів родини. Я розмовляла з членами сім’ї Івана Гончарука. Вони обурені, що в художньому романі правдиві факти з життя Івана Гончарука перемішані з дикими фантазіями Воробея. І до всього того ще й додано справжні фотографії Івана Гончарука з його слідчої справи».

.

Бондарук переконана, що в романі автор «перетнув межу художнього вимислу», коли змішав вигадку і документальні уривки без чіткого ромежування, а в останніх розділах перейшов до публіцистичного викладу. «Із 320 сторінок “роману” художність автора закінчується на с. 288, де П. Воробей прямо в тексті з’явився як автор і написав, що планував вихід книжки у 2023-му, але на перешкоді стала повномасштабна війна. І далі йде публіцистика з художніми вставками про суд над Іваном Гончаруком», — пише вона.

Повністю допис можна прочитати за посиланням.

.

У коментарі Читомо Леся Бондарук наголосила, що роман «Останній бандерівець» не можна вважати цілковити художнім: «Це не є художній твір, тому що з 320 сторінок на 288-й сторінці у художній текст клиниться автор, і далі йде публіцистика, де він розказує, як писав роман, що планував зробити. І оця публіцистика вже містить тільки художні вставки, тобто це мікс».

.

Дослідниця наголошує, що автор у тексті використовує як справжні документи, так і фальшиві, створені радянськими спецслужбами для дезінформації та фальсифікації історії визвольного руху. «Автор подає їх за чисту монету. У творі він пише, що здав роман, тобто закінчив його у 2023 році, але використовує листи Івана Гончарука, які я опублікувала у липні 2024-го — через рік. І жодного посилання, звідки він це взяв, від кого. Він точно не бачив ніколи цих листів, тому що я їх попросила в родини, вони мені їх вислали. Я їх опрацювала й повернула — це було для роботи над моєю книжкою».

.

Окрему увагу Бондарук звертає на використання справжніх імен і зображень реальних людей. «Я говорила з Марією Матіос — вона дивується, що художній роман має фотографії реальних людей і реальні прізвища, бо вважає, що так неправильно. Я також говорила з родичами Івана Гончарука. Їм боляче, що біографію їхнього родича не те що показано — просто покручено, домислено, подано під справжнім прізвищем й іменем. Це фальсифікація навіть художнього тексту, поза правилами написання романів».

.

Бондарук додає, що у книжці є численні запозичення з інших досліджень — уривки з робіт про Колківську республіку, про Ніла Хасевича, зі спогадів Марії Савчин, а також фотографії та карти, створені іншими дослідниками. « Я знаю, що це не перша така спроба цього автора — попередній роман теж мав подібні ознаки», — каже вона.

.

Під час розмови дослідниця також висловилася про потенційну шкоду видання: «Читач, який подумає, що це художній роман, не зможе розрізнити, де вигадка, а де правда. А історики у цій каші не розберуть, де зерно, а де полова. Найгірше, що це дає повністю викривлену картину історичних подій, про які автор хотів написати. Уявіть собі — він написав, що у Колківській республіці почав діяти готель. Це літо 43-го року, нацистська окупація на Волині — який може бути і кому потрібен готель? Та найсмішніше, що навіть сьогодні у Колках не існує готелю, вже у часи незалежності».

.

Дослідниця додає, що звернулася до видавництва й Українського інституту книги, аби привернути увагу до ситуації: «Мені сумно, що так сталося, але я думаю, що якщо я звернула на це увагу, то, можливо, видавництва будуть уважнішими до роботи з текстами. Тому що це порушення авторських прав і неповага до читача».

Коментар Петра Воробея

Для Читомо письменник Петро Воробей розповів, що роман «Останній бандерівець» є художнім твором, а не біографічним, і що він не мав наміру привласнювати чужі матеріали чи перекручувати історичні факти.

.

За його словами, ідея книжки з’явилася після роботи з архівними справами у Волинському СБУ, де він вивчав матеріали кримінальних справ учасників визвольного руху: «Прізвище, себто про Івана Гончарука, я почув із вуст Миколи Курчика — героя третього тому моєї історичної трилогії “Заграва”. А про самого “рекордсмена неволі” — Миколу Яковича, уродженця Корецького району, повідав мені Левко Лук’яненко. Курчик, до речі, від дзвінка до дзвінка просидів у тюрмі 32 роки і 3 місяці. Тоді ж Курчик розповів мені про ще одного “рекордсмена” УПА — Петра Олійника, який тричі втікав зі сталінських таборів. Його історію я описав у романі “Гонитва”. Я був вражений тим фактом, що за рік до нашої Незалежності розстріляли бандерівця, який уже відбув покарання. Адже це нонсенс, тим більше — для часів перебудови. Після видання роману “Гонитва”, про рекордсмена-втікача Олійника, я зосередився на “Джанку” — чи “Лісовому”, як титулували Івана Гончарука».

.

Воробей наголошує, що його метою було показати Волинь часів Другої світової війни і життя Колківської республіки, а не реконструювати біографію одного героя. «Не пригадую, якого числа, але в розпал епідемії ковіду я, за попередньою згодою співробітників Волинського СБУ, відвідував архів цієї установи. Тож маю фотокопії усіх томів кримінальної справи Івана Гончарука, маю копію справи “Дев’ятнадцяти”, а також Степана Коваля — Юрія Рубащенка, керівника Луцької сільськогосподарської школи, якому судилося стати одним із організаторів Колківської повстанської республіки. Тоді й виник задум — не обмежитися особою Гончарука, а показати історію появи і життя унікальної повстанської Колківської держави, яка близько пів року існувала на Волині. Хотів нагадати людям про дев’ятнадцятьох молодих волинян, п’ятьох із яких розстріляли в грудні 44-го, у тому числі й дівчину — юну Галину Рейкіну».

.

«Художній, не біографічний — наголошую, — роман “Останній бандерівець” я закінчив літом 2024 року, а у вересні відправив до видавництва. На хлібі клянусь, як кажуть у нас на Поліссі: із книгою пані Лесі Бондарук я до того, та й нині, не знайомий. Довідався лише з “Української правди” днями, що готується книга про справу Івана Гончарука. Хоча, заочно, з інтернету, знав, що є така дослідниця. При спробі знайти будь-яку інформацію про Волинь цього періоду з’являлося прізвище шанованої мною пані Лесі. Не хочу, щоб прозвучало, як спроба виправдання, але весь період набору, вичитки, верстки книги я, на жаль, провів не біля комп’ютера. Взимку цього року у Суджі отримав поранення син — капітан Петро Воробей, довелося бути поруч. А потім біля Покровська важке поранення отримала донька — доброволець ЗСУ. Тож понад два місяці я провів спочатку у Дніпрі, а потім біля Центрального госпіталю ЗСУ в Києві».

.

Петро Воробей зазначив, що міг «вільно» інтерпретувати події, але запевняє, що не мав на меті спотворити факти чи принизити пам’ять учасників визвольного руху.

«Зауважу ще раз: я не ставив за мету зосередитися на біографії Івана Гончарука. Я хотів показати Волинь тих часів, а особливо — Колківську республіку, якій і присвятив твір. Тому й “зробив” його уродженцем Колок, а не села Грядки, як насправді, чи “зарахував” до учнів сільськогосподарської школи, яка весною 43-го року всім випуском пішла в ліс. З точки зору біографічної історії твір може й дещо “антиісторичний”, як зауважила пані Леся, якій я приношу свої вибачення. Може, я дещо “вільно” інтерпретував реальні біографічні дані героїв, але я, на мою думку, не зробив жодного зі своїх героїв гіршим, ніж вони були в житті. Принаймні — прагнув цього».

.

«Зрештою, хай буде побільше книг на цю тему — і публіцистичних, і дослідницьких, і біографічних. І художніх, чи “не дуже художніх”, як каже дехто на мою книгу. Ще раз прошу вибачення в пані Лесі, що дав привід їй запідозрити мене в певній творчій “неісторичності”», — підсумував він.

Позиція видавництва «Букрек»

Директорка видавництва «Букрек» Дарія Максимець у розмові з Читомо підтвердила, що книжка «Останній бандерівець» мала бути видана коштом державної програми підтримки Українського інституту книги.

.

Нині видавництво проводить юридичну перевірку ситуації. За її словами, програма перевірки на плагіат не виявила порушень в тексті. Питання викликає використана карта Колківської республіки, автори якої не надавали дозволу на публікацію. «Прямого плагіату немає, є тільки використання карти», — сказала Максимець.

.

Вона заявила, що видавництво розглядає можливість розірвання угоди з Українським інститутом книги й відкликання накладу, який мав бути розповсюджений серед бібліотек. За словами очільниці видавництва, ситуація стала для них несподіваною.

.

Дарія Максимець каже, що Леся Бондарук сприймає книжку «Останній бандерівець» як науковиця, але це художній твір. «Мені дуже шкода, що так склалася, бо вона справді багато працювала [над своїм дослідженням]», — зазначає видавчиня.

.

Вона наголосила, що «Букрек» хоче знайти рішення, аби не загострювати конфлікт. Наразі сторінку з книжкою на сайті видавництва видалили.

Позиція Українського інституту книги

Медіа «Українська правда» повідомило, що директорка Українського інституту книги Олександра Коваль відреагувала на ситуацію, заявивши, що в разі доведення факту плагіату Український інститут книги не фінансуватиме роман «Останній бандерівець», примірники не потраплять до бібліотек. Очільниця УІК заявила, що звернулася до Бондарук з проханням описати ситуацію і пообіцяла невдовзі опублікувати офіційну заяву від Українського інститут книги.

.

У коментарі Читомо директорка видавництва «Букрек» розповіла, що коштів від УІК до розгортання скандалу не отримувало.

.

Леся Бондарук — кандидатка історичних наук, журналістка, співробітниця Українського інституту національної пам’яті. Лавреатка Премії імені Леся Танюка за збереження історичної пам’яті. Авторка книжок «Михайло Сорока», «Прямостояння. Українці в особливих таборах ГУЛАГу» та «“Справа Гончарука”. Останній розстріляний повстанець» (видавництво «Локальна історія»).

.

Петро Воробей — журналіст, письменник. У минулому депутат Хмельницької обласної ради (член депутатської фракції політичної партії ВО «Батьківщина»). Лавреат премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» у номінації «За літературну діяльність» (2013). Співавтор трилогії «Заграва», «Відблиск», «Сяйво», автор книжок «Гонитва» і «Останній бандерівець» (видавництво «Букрек»).

.

Як повідомлялося, раніше видавництво «#книголав» зняло з передпродажу книжку «Арктичний клуб поціновувачів карі», авторка якої Денні Редд тішилася російським перекладом.

.

Читайте також новину «Видавництво «Каламар» припинить розповсюдження книжки «Маленький козак». Позиція УІК щодо цього видання — тут.

.

Чільне зображення: сайт видавництва «Букрек»/колаж Читомо