Висвітлювати правду – не злочин. Історія кримськотатарського стрімера Амета Сулейманова

У березні 2022-го минає вісім років з часу анексії Криму. Весь цей час окупаційна влада переслідує тих, хто не згоден з офіційною позицією РФ та публічно називає Крим окупованим. Репресій, тиску, залякувань зазнають передусім незалежні журналісти та громадські активісти півострова. Нині у в’язницях чи під домашнім арештом у Росії та тимчасово окупованому Криму з політичних мотивів перебувають 127 українських громадян. З них 89 – це кримські татари.

У межах другої частини медіапроєкту «Люди з порожніх стільців» (#EmptyChairPeople), який реалізовують Читомо та Український ПЕН за сприяння Національного фонду на підтримку демократії (NED), розповідаємо історію кримськотатарського журналіста, стрімера й активіста Амета Сулейманова, фігуранта третьої бахчисарайської групи у «справі Хізб ут-Тахрір», засудженого окупаційною владою РФ до 12 років у колонії суворого режиму.

37-річний Амет Сулейманов обходить свій дім у Бахчисараї. Перевіряє, чи все справно працює. Міркує, що можна ще зробити, переробити чи полагодити, щоб дім був максимально комфортним для його дружини Лілі й чотирьох синів – 13-річного Ібрахіма, 10-річного Мухаммада, 6-річного Мансура і майже дворічного Сеіт-Османа. 

Колись цей будинок подружжя успадкувало від дідуся Лілі, про якого вони дбали в останні роки його життя. З переїздом Амета й Лілі старий дім ожив. Родина провела сюди газ і воду, зробила ремонт і наповнила простір затишком. Тут у подружжя народилися другий, третій і четвертий сини. Тут вони прожили найщасливіші моменти свого життя. І зараз проживають найскладніші.

Амет кличе Лілю, щоб ще раз показати, як працює насос, лічильник та інші побутові речі, з якими жінка раніше не мала справи. Вчить цьому і старших синів, щоб знали, що робити в тій чи іншій ситуації. З найстаршим Ібрахімом, якому скоро 14, радяться, що і як варто зробити у дворі. Двір – великий, але Амет може вільно відходити від порогу лише на три-пять метрів. Неспішно пройтися власним подвір’ям йому не дозволяє електронний браслет на нозі – Амет перебуває під домашнім арештом.

29 жовтня 2021 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону виніс Амету Сулейманову, активісту й стрімеру «Кримської солідарності», фігуранту третьої бахчисарайської групи у «справі Хізб ут-Тахрір», вирок – 12 років колонії.  Йому безпідставно інкримінують «участь у терористичній організації», а по факту карають, як і більшість кримських татар, за громадянську позицію та активізм.

Поки було слідство, і зараз, поки триває апеляція, Сулейманов перебуває вдома. Це перше і єдине таке рішення про запобіжний захід у «справах Хізб ут-Тахрір» в Криму. Причина –  серйозне захворювання серця в чоловіка.

«Я за ним – як за стіною»

Амет Сулейманов народився 25 жовтня 1984 року в Узбекистані, куди кримськотатарський народ був насильно висланий радянським режимом у 1944-му. Коли Амету було сім, родина повернулася до Криму, в село Холмовка, що в Бахчисарайському районі. Тут Амет пішов до школи.  Після – вступив до медресе у Сімферополі. Як здібному учневі йому запропонували продовжити навчання за кордоном, але батьки, порадившись і оцінивши стан його здоров’я, не дали на це згоди. У 2001-му Амет вступив до будівельного ліцею у Бахчисараї, вивчився на столяра й працював за фахом. Тоді ж зустрів Лілю, з якою вони побралися у 2005 році.

Коли Ліля Люманова розповідає про знайомство з Аметом, то весь час заходиться сміхом. Говорить, зовсім не думала тоді про заміжжя, планувала вчитися і працювати. Аж ось виходить заміж її найкраща подруга і кличе Лілю бути на весіллі дружкою. Наречений теж запрошує бути дружбою свого найкращого друга – Амета Сулейманова. Ліля сміється: навіть не звернула увагу на Амета, ще потім просила подругу описати його, коли про нього зайшла мова. Натомість Амет одразу примітив Лілю.

«Ця подруга потім приїхала до мене і каже: дружба на весіллі тобою зацікавився, хоче прийти до тебе і поспілкуватися, можна? Я ще подумала: не мій типаж. Тиждень думала, а потім кажу: ладно, хай приходить», – згадує Ліля Люманова. І починає усміхатися: «Він прийшов, приніс пачку кави й цукерки «Рачки». Я так довго потім сміялась: до дівчини хіба ходять з «Рачками»?»

Лілі вистачило кількох годин спілкування, щоб зрозуміти: Амет – людина, на яку можна покластися, з якою завжди почуватимешся у безпеці: «Якось одразу відчула: буду за ним, як за горою. Він розповідав, що батьки його розлучені, що в батька вже інша родина, тож вони із братом самі всього добивалися в житті. Йому тоді було 20 років, а вже мав цю впевненість, цю зрілу мудрість».

Амет і Ліля у шлюбі вже 16 років. Коли запитуєш про особливі спогади, які гріють у ці непевні часи, Ліля на мить замислюється, усміхається, і нарешті говорить: таких багато. Розповідає, як вони з Аметом спочатку взяли шлюб за ісламською традицією, а в РАГС пішли лише через рік, бо це була формальність. Коли поверталися додому, автобуси вже не ходили, тож чималий відрізок шляху йшли пішки.

«Я йду і все сміюсь: «Амете, ось у нас був розпис у РАГСі, а де ж мої квіти?» А він відповідає: «Зараз все буде». Ми завертаємо з дороги – а там поле, вкрите ромашками. І він мені отакенний букет зібрав!», – усміхається Ліля.

Коли народилися діти, Амет намагався дати їм все те, чого сам не мав у дитинстві. Проводив з ними багато часу, возив Кримом, щоб вони побачили красу рідної землі.

«Буває дзвонить: «Збери дітей, зроби бутерброди». Я питаю: «Куди?» Він каже: «Сюрприз». Повертається з роботи, ми сідаємо в машину і їдемо на море. Просто сидимо на пляжі і їмо ці бутерброди. Або в гори. Каже: «Хочу, щоб мої діти багато всього побачили»», – розповідає дружина політв’язня.

Амет часто повторює, що впевнений у Лілі на 150%. Вона відповідає тим самим. «Роки подружнього життя лише укріпили цю взаємну довіру, – усміхається жінка. – Я завжди й в усьому з ним раджуся. Він дуже уважний, все прискіпливо аналізує. Все у нього має бути ідеально. Каже мені: «Лілю, якщо ти щось робиш – роби це найкращим чином». Тому якщо в нас ремонт, то це надовго (сміється)».

Десять років тому Амет влаштувався у невеличкий магазин мобільного зв’язку і канцелярії, де швидко знайшов своїх клієнтів. Його любили і поважали за те, що завжди був готовий все розповісти, показати, пояснити. Був привітним і уважним. За ці десять років, говорить Ліля, магазинчик помітно розкрутився, і не в останню чергу завдяки Амету.

«Коли його арештували, то ще довгий час у магазин приходили клієнти, особливо жінки старшого віку, які дуже любили Амета, і питали: а де наш улюбленець, де той привітний хлопець?», – згадує Ліля.

Щороку Амет має їздити у Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова, що у Києві, на обстеження і лікування. У Амета в запасі є лише кілька років, щоб замінити серцевий клапан, бо після 40 йому вже треба буде нове серце.  У 2008-му йому поставили діагноз: артеріальна недостатність, мітральна недостатність. Прописали лікування, яке стримує стрімке погіршення стану здоров’я, радили берегти себе й уникати стресових ситуацій, фізичних та емоційних навантажень… 

Не міг стояти осторонь

«Але 2014-й рік все змінив. Ніхто вже не міг жити спокійним життям, коли поряд забирають твого сусіда, коли переслідують твій народ, – говорить Ліля Люманова. – Мій чоловік за характером такий, що не стоятиме осторонь, навіть попри своє серйозне захворювання».

Коли на півострові почалися масові репресії проти кримських татар, Амет Сулейманов став стрімером і громадянським журналістом «Кримської солідарності», висвітлював обшуки, затримання і суди. Допомагав родинам ув’язнених.

У жовтні 2017-го його затримали за зйомку на телефон дій силовиків біля будинку іншого активіста «Кримської солідарності» Сейрана Салієва, у домі якого працівники ФСБ якраз проводили обшук. Проти Амета порушили адміністративну справу та присудили штраф  – 15 тисяч рублів.

У цей період самопочуття Амета відчутно погіршилося. Він продовжував їздити на суди та обшуки, але вже не так часто, як раніше. Чоловік має інвалідність 3-ї групи, яку окупаційна влада скасувала через небажання Амета проходити лікування в Росії. «Він взагалі не розглядав цей варіант», – зауважує Ліля.

22 жовтня 2019 року співробітники поліції затримали Амета на Керченському мосту, коли той повертався до Криму з Ростова-на-Дону, де відвідав черговий судовий процес. Через кілька годин Амета відпустили, але родина Сулейманових вже знала, що він – на «гачку», що за ним можуть прийти будь-якої миті.

Тоді ж Амет почав готуватися до операції із заміни сердечних клапанів. Її мали провести навесні 2020-го. Чоловік вже мав квитки на поїзд до Києва, але не встиг. За кілька днів до від’їзду, 11 березня 2020-го, до будинку Сулейманових прийшли з обшуком силовики.

Читайте також: «Я буду там, де мій народ». Історія громадянського журналіста Сейрана Салієва

«Не здивуюсь, якщо ви зараз танк в городі знайдете»

Це сталося на світанку. Спочатку в кімнаті, де спав тоді 8-річний Мухаммад, силовики вибили кватирку і спрямували у неї світло від прожектора, дитина злякалася. Одразу потому затарабанили у двері. Амет встиг накинути халат і вибігти у коридор. Ліля, вагітна четвертим сином, почала одягатися, але від хвилювання, згадує, вдягла сукню навиворіт. Крізь скло у дверях кімнати жінка бачила силует силовика, що біжить до неї.

«Я тоді таким командним голосом крикнула: «Не заходити сюди! Я вдягаюся, я вагітна! Якщо зі мною щось зараз станеться, будеш винуватим ти!». І він зупинився. Я одяглася і вийшла до дверей. Вже пізніше ми зрозуміли, що саме ця людина, яка бігла до нас, підкинула нам у вітальню дві заборонені книжки», – згадує Ліля.

Амет тоді сказав силовикам: «Не здивуюся, якщо ви зараз у мене танк в городі знайдете. Що хотіли –  ви те вже зробили». У цей час Ліля збирала речі чоловікову: консерви, ліки, одяг. Поклала йому Коран і молитовний килимок.

«За кілька днів до обшуку ми купили Амету нові сорочки. І от триває обшук, стоять силовики в масках і зі зброєю, і тут я питаю в чоловіка: «Ось є дві сорочки – яку візьмеш? Цю ти вже вдягав, а ця ще новенька, то може її?» Силовики, певне, були шоковані від ситуації», – зараз вже сміється Ліля. А тоді було страшно. Четвертого сина Ліля народила передчасно – дався взнаки пережитий стрес.

Удома в той час були всі діти, а ще гостювали брат і мама Амета. Силовики намагалися всіх закрити в одній кімнаті, але Ліля продовжувати ходити між озброєними людьми і робити свої буденні справи. Вона мала дати ліки чоловікові, а ще  – одному з синів, бо той мав ангіну.

«Один із силовиків не витерпів і каже мені: «Женщина, что вы тут все ходите?» А я йому відповідаю: «Я ходжу у себе вдома», – говорить жінка. І додає: «Нічого вони так і не знайшли. Дві книжки підкинули й все».

Того дня співробітники ФСБ Криму провели обшуки й затримали п’ятьох кримських татар: Амета Сулейманова, Сейтумера Сейтумерова, Османа Сейтумерова, Рустема Сейтмеметова та Енвера Мустафаева, людину у віці, якого згодом опитали як свідка і відпустили. Усім іншим висунули звинувачення – «участь у діяльності терористичної організації».

«Коли я вийду, старшому сину буде 26 років…»

29 жовтня 2021 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону виніс вирок фігурантам третьої бахчисарайської групи у справі Хізб ут-Тахрір».  Амет Сулемайнов засуджений до 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму з відбуванням перших 3,5 роки – у в’язниці. 

Поки у залі суду оголошували вирок, на вулиці під будівлею суду стояв один із синів Амета у футболці  з написом «Я пишаюся своїм татом». Ще у той день, коли Амета затримали, Ліля зібрала усіх дітей і сказала: «Вашого батька звинувачують у страшних речах, але запам’ятайте: він нічого поганого не зробив, він хороша людина, ви маєте пишатися своїм батьком».

У своєму останньому слові у суді Амет Сулейманов сказав:

Перший час після вироку був нелегким. Родині потрібно було звикнути до нової реальності, усвідомити, що ось зараз батько і чоловік поряд, а вже зовсім скоро він надовго покине дім і родину.

«Була апатія, не хотілося нічого робити, не було стимулу. Але згодом, коли ми прийняли ситуацію, осмислили, то повернулися до життя. Амет почав щось робити по дому. Він розуміє, що все це лишиться його синам, тому намагається встигнути якнайбільше», – пояснює Ліля.

Але основне бажання родини сьогодні – встигнути замінити Амету серцевий клапан до колонії. Сподіваються зробити це в Криму.

Читайте також: Незаконно засуджені: письменники з порожніх стільців та їхні книжки

«Ми своїх не кидаємо»

Ліля Люманова ділиться тим, наскільки важливою є підтримка для політв’язнів. Лист, листівка, допис у соцмережах, відеозвернення – все дає силу. Жінка називає листи  «ковтком свободи, який проходить крізь в’язничні стіни».

«Будь-які приємні слова для нас – це вже підтримка. Я завжди говорю, що достатньо підійти й сказати: «Я поруч». Ця підтримка дає стільки сил, що ти готовий гори перевернути», – говорить дружина політв’язня і згадує одну історію.

Якось вона поверталася з чергового судового засідання на таксі. Дорогою розмовляла з родичами телефоном, розповідала, як пройшов суд. Водій весь цей час їхав мовчки: «Коли доїхали, я витягаю гаманець, щоб розплатитися, а водій раптом запитує: «У вас хтось сидить?» Кажу, що чоловік. А він відповідає: «У мене племінника взяли за цією ж статтею, я його з дитинства знаю і знаю, що він ніколи нічого поганого не робив. І ваш чоловік – теж хороша людина, бо за такою статтею тут беруть лише хороших людей». І не взяв з мене грошей. І ця історія не про гроші, а про слова підтримки, які окриляють».

Нещодавно Український ПЕН і Центр прав людини ZMINA запустили кампанію #SolidarityWords, в межах якої  відомі письменники та журналісти стали амбасадорами 13 українських журналістів, ув’язнених у РФ та окупованому Криму. Амбасадоркою Амета Сулейманова стала виконавча продюсерка «Радіо Культура», перекладачка, письменниця і журналістка Ірина Славінська.

«Дуже важливим для мене було розуміння того, що Амет Сулейманов – теж медійник, людина, чия робота робить видимою ту сторону життя в Криму, яку окупанти намагаються приховати, –  розповідає Ірина Славінська. – Ще треба розуміти, що справа Амета Сулейманова особлива тим, що він єдиний з усіх затриманих кримських татар у «справі Хізб ут-Тахрір»  перебуває під домашнім арештом. Але це не робить його ув’язнення менш страшним».

Ірина говорить, що для неї цей проєкт виявився не лише про захист прав людини, про цінності свободи слова, про репресії на півострові, а й про велику силу і тепло.

«Я познайомилася з Лілею, абсолютно неймовірною людиною, і була вражена, скільки в ній сили. В моїх очах такі жінки – не менші герої, ніж їхні чоловіки, – розповідає амбасадорка. – Ми підтримуємо зв’язок. Для мене стало актом великої довіри, скажімо, можливість обмінятися фотографіями нашого щоденного життя. Це такі побутові дрібниці, які для мене є дуже важливими».

Ірина Славінська наголошує, що новини про політв’язнів відходять на другий план на тлі новин про можливе повномасштабне вторгнення Росії. А не мали би. 

«Зараз особливо важливо говорити про ситуацію на окупованих територіях, зокрема про ситуацію із незаконно ув’язненими кримськими татарами. Тому що це пряма ілюстрація того, що відбувається там, куди приходять російські окупанти. Маємо пам’ятати, що російська агресія й окупація не ось-ось почнеться, а вже почалася навесні 2014-го», – пояснює амбасадорка.

«Знаєте, – підсумовує Ліля Люманова, – Росія вирішила показати, хто в домі хазяїн. Але не врахувала, що ми вже маємо такий досвід: наші бабусі й дідусі були депортовані у 1944-му, вони своїм дітям прищеплювали розуміння, що Крим – це наша земля, що треба повертатися. І наші батьки поверталися. Щоб відроджувати своє. Нам було надзвичайно важко, але ми вистояли. Ми це вже проходили. І ми своїх не кидаємо».

Фотографії: «Кримська солідарність», «Крим. Реалії» та з родинного архіву Лілі Люманової

Лист Амету Сулейманову можна написати через «Кримську солідарність»

Читайте також: «Я буду там, де мій народ». Історія громадянського журналіста Сейрана Салієва