«Записати» війну: свідчення простих українців почали читати в усьому світі  

Російсько-українська війна вже стала «найзадокументованішою» в історії: гаджети, інтернет та соцмережі дозволяють миттєво й масово фіксувати воєнні злочини й трагедії, так само як і добрі справи та героїчні вчинки. 

У цьому шаленому потоці інформації, що майже не знає кордонів, важливе місце посідають приватні історії свідків і постраждалих від російської агресії. Прості, емоційні розповіді про пережите справляють на читачів глибоке враження та допомагають консолідувати зусилля для допомоги Україні.

Фіксацією таких свідчень та їх перекладом іноземними мовами наразі займаються вже кілька медійних проєктів, що працюють на волонтерських засадах.

War. Stories from Ukraine

Проєкт War. Stories from Ukraine («Війна. Історії з України») як майданчики використовує  Instagram та Facebook. У розробці – сайт, де зібрані свідчення буде подано 12-ма мовами. 

Записані журналістами короткі розповіді з фотографіями або промовистими ілюстраціями справляють ефект концентрованого емоційного «розряду”. 

«Ми говоримо з людьми, які тижнями живуть в укриттях та підвалах, не мають доступу до води, їжі та електрики. Ризикуючи життям, намагаються вибратися з окупованих та оточених містечок. Втратили близьких під час обстрілів та бомбардувань своїх міст російськими військами. Приймають пологи в жінок у підвалах», — описують свою роботу волонтери. 

Проєкт також закликає іноземців виходити на акції протесту, вимагати у своїх урядів надати Україні літаки чи закрити небо, підтримувати біженців з України,  розповсюджувати інформацію про злочини, бойкотувати російські товари та російський культурний продукт.

Над War. Stories from Ukraine постійно працює близько 10 людей, а також понад 50 волонтерів-ілюстраторів, авторів, редакторів і перекладачів, розповідає ініціаторка проєкту, журналістка Альона Вишницька. 

«Вони часто роблять свою роботу з підвалів, укриттів, під час сирен, паралельно шукаючи родичів десь у Маріуполі, намагаючись вивезти родину з-під Чернігова, шукаючи ліки для родичів і так далі. Я вражена, звідки в людей беруться сили поміж цим усім ще фіксувати та документувати історії, аби про злочини Росії дізнався весь світ», — зазначає вона.

За проєктом стежать як іноземні юзери соцмереж, так і журналісти. «Фідбеки надходять позитивні. Нам дякують за висвітлення, питають, як можна допомогти. Деякі журналісти просять дозволу опублікувати історії в себе”, — коментує Поліна Ліміна, яка у проєкті опікується соцмережами.

«Кілька видань (наприклад, шведська газета Dagens ETС) передруковують історії в себе своїми мовами й пропонують нам партнерство. Ми дуже “за”, бо ідея в тому, аби ці історії прочитали за кордоном щонайбільше людей, і цікавість до України не згасала», — додає Альона. 

• сторінка в Instagram
• сторінка у Facebook

Writings from the war

Іще один волонтерський проєкт Writings from the war («Я пишу з війни») доступний у Facebook та Twitter українською та англійською мовами. 

У нього дещо ширший діапазон: не лише свідчення про пережиті жахіття та непоправні втрати, але й зворушливі, життєствердні історії про безкорисливу допомогу, порятунок тварин, дива консолідації та щоденний «цивільний» героїзм довкола. 

Це історії водіїв, що доправляють допомогу під обстрілами, випадкових перехожих, що рятують поранених від вибухів домашніх улюбленців, іноземців, що приймають біженців у своїх оселях, батьків дітей з особливими потребами, літніх жінок, які пам’ятають Другу Світову, волонтерів Червоного хреста та багатьох інших. 

Часом тут можна натрапити на потоки думок, дитячі малюнки, дорослі скетчі, не завжди цензурні життєві «анекдоти» та інші вербальні й візуальні штрихи, що створюють строкату мозаїку приватного переживання історичного катаклізму. Мета цих історій — не лише зафіксувати злочини агресора, щоб розповісти про них світові, але й надихнути та підтримати прикладами людяності, стійкості та безкорисливості.

Над проєктом постійно працюють понад 20 волонтерів (зокрема й авторка цієї статті) — журналістів і «мимовільних» репортерів, що збирають свідчення, редакторів, дизайнерів, перекладачів, з України, США, Канади, Білорусі, Польщі та кількох інших країн. Їхня кількість зростає.

«З перших днів війни дуже багато моїх американських друзів, сусідів, колег щодня питають мене про ситуацію в Україні і долю нашої сім’ї та друзів. Вони дізнаються інформацію з новин, яка дуже часто узагальнена і не розкриває всього, що відбувається на людському рівні. Я вважаю, що цей проєкт дає можливість доторкнутися до особистих історій простих людей і зрозуміти для себе важливість підтримки, яка зараз так необхідна Україні. Це важливо й для мене, тому що я родом з Білорусі, але вважаю Україну своєю другою батьківщиною», — розповідає один із перекладачів Дзмітрий Бандаренка (США).

• сторінка у Twitter
• сторінка у Facebook

Відеосвідчення

Нещодавно про старт подібного марафону спротиву оголосило «Суспільне». Мовник звернувся до жителів України з проханням розказати свою історію про пережите та надіслати її на скриньку marathon@suspilne.media, додавши за можливості фото та відео. Телеканал обіцяє вийти на зв’язок з авторами найбільш промовистих історій, щоб розповісти їх світові. 

Іще раніше команда Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA започаткувала збір відеосвідчень війни для їхньої каталогізації та архівації. 

«Зібрані відео ми плануємо перекладати англійською мовою й оприлюднювати на іноземних інформаційних ресурсах, аби світ з перших вуст дізнавався про жорстоку війну, яку веде проти нас Росія. А також про безпрецедентний, героїчний опір, який чинить український народ», — зазначається на сторінці проєкту «Енциклопедія війни». 

• сторінка на Docudays
• форма у Google

Читайте також: Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза