Земля пласка, бо я так бачу: як відрізнити скептицизм від невігластва

Рік пандемійної ізоляції сприяв ще більшому розвитку спекулятивної та фейкової інформації. Тому логічно, що фокусною темою Х Книжкового Арсеналу стала «ОПТИМІСТИ СКЕПТИКИ», а однієї зі спецпрограм фестивалю — «Наукові скептики». У межах цієї спецпрограми Остап Українець, Тарас Лютий, Наталія Атамась та Артем Албул поспілкувались про виклики критичного мислення і їх розв’язання у книжці Стівена Новелли «Путівник Усесвітом для скептиків». 

Редакція Читомо зафіксувала найцікавіше.

Що таке скептицизм

«Скептицизму складно дати однозначне визначення, бо ще в античності цей філософський напрям мав силу-силенну шкіл — від нігілістичного заперечення до пробабілізму, умовності. У нашій уяві слово «скепсис» корелює із сумнівом, але це слово перекладають як «детальний розгляд».

Філософський скептицизм відігравав фундаментальну роль — його послідовники, зокрема Августин Аврелій, Рене Декарт допровадили нас до поняття суб’єкту і суб’єктного світобачення. Водночас для мене скепсис це спроба зупинитися й утриматись від суджень. Тобто щойно ми маємо справу з якоюсь проблемою, нам треба спинитися і відкинути судження, які потрапили в нашу голову свідомо чи нав’язливу. З цього приводу філософ Кратил був настільки скептичним, що стверджував, що нічого не можна стверджувати й під час дискусій він просто перебирав пальцями».

Як скептицизм переходить у цинізм

«Скептицизм зараз часто неправильно інтерпретується адептами сумнівних теорій. Часто бачу, як люди, які раніше заперечували існування ВІЛ чи інші наукові факти, називали себе скептиками. Тому в мене в описі каналу пише, що здоровий скептицизм — це свідомий і поглиблений аналіз. Ми маємо дійти до того рівня своїх сумнівів, коли ми здаємося в полон фактів.

Тобто важливо в момент сумнівів спинитися і прийняти оптимальні наукові твердження, аби не відкидати будь-які аргументи».

«Ця теорія про зупинку у роздумах здається мені найкращим способом зберегти об’єктивність, не міряти всі аргументи виключно на основі свого досвіду.

Бо ж виходить, що ми можемо будь-який факт відкинути, якщо на це буде тільки наша воля. Щоб просто чогось не знати, достатньо захотіти цього не знати, і це буде абсолютно успішна позиція для скептика. Так можна заперечувати навіть позитивні знання, як от форму земної кулі».

«Для мене було абсолютним шоком і відкриттям книжки «Путівник Усесвітом для скептиків», те, що є люди, які заперечують не лише окремі наукові факти, а й саму можливість наукового пізнання. Водночас та проблема, з якою я стикаюсь зокрема в орнітології, це псевдонаука — вона не заперечує власне науку, а маскується під неї. А тут виявляється є третій фронт — проти псевдоскептиків, які заперечують і науку, і псевдонауку. 

Як орнітологині мені це страшенно дивно, адже моя наука досить описова і зрозуміла, ти або бачиш птаха, або не бачиш. Можна назвати голуба вороною, але складно при цьому заперечити що перед тобою сидить якийсь птах. Наша проблема доводити, що люди бачать голуба, а не що вони бачать птаха. Мої колеги-гуманітарії спокійніше сприймають таку проблему, а от я відчувала б себе, наче в романі Стівена Кінга.

Добре, що птахи всім подобаються і нікому не потрібно доводити, що вони існують». 

Про консенсус між скептиками й псевдоскептиками

Остап Українець: «Ще одна проблема скептиків і псевдоскептиків — це заперечення існування консенсусу як такого. Тобто люди, знаючи що наука віками уточнювалась і уточнюється досі, і знаючи що чимало концепцій було відкинуто, питають: як ми можемо довіряти науці й очікувати від неї заспокоєння і порядку? Для них це хисткий ґрунт, бо ж за їхньою логікою науковці стоять на тому, у чому не можуть бути впевнені до кінця». 

Артем Албул: «Але від актуальних наукових суджень не просто відмовитись — вони мають чітку доказову базу, допомагають вирішувати нам актуальні проблеми, мають прогностичну складову. Так, в якийсь момент ми зрозуміли, що ньютонівська фізика не для всього підходить, але від цього вона не стала псевдонауковою.

Але псевдоскептики доводячи хисткість науки, пригадують давно не актуальні твердження, на кшталт розумного замислу чи астрології. І мислять далі — відхиляють усю науку, бо вона може виявитись неактуальною в майбутньому, і водночас приймають давно заперечені явища, як от астрологію, бо раптом в майбутньому вона буде дієвою». 

Наталія Атамась: «Це й не дивно, бо ж люди бояться невідомого, бояться жити на фронтирі. Люди повертаються до старих штанів і неважливо наскільки вони протерті й прості, і в книжці «Путівник Усесвітом для скептиків» багато про це сказано».

А наука — це фронтир і пошук істини, це погляд у безодню. Ми дивимося у вічі хаосу і якось намагаємося його пізнати. 

Тарас Лютий: «Здається нам знову потрібні розрізнення — між скептиками й скептиками. З одного боку — виявляється, що існують скептики як невігласи, ті, хто мають привілей не знати. Начебто людина, яка не хоче знати, може назвати себе скептиком. 

Сократ стверджує, що нічого не знає, але це не тому що він не хоче знати, а тому що в процесі пошуку знань він відкриває все нові й нові сфери незнання. І в цьому сенсі пошук пізнання нескінченний. Сократ шукає відповіді на запитання, він не обмежується побутовими знаннями й чужими стереотипами.

Книжка «Путівник Усесвітом» є мапою, енциклопедією невігластва, того, як люди наполягають у своєму бажанні не знати, а з другого боку це спроба дати аргументовану відсіч псевдоскептицизму. Це книжка скептицизм проти скептицизму: скептицизм повільного розгляду проти скептицизму невігластва і самовпевненої зухвалості». 

Наука проти псевдонауки

Остап Українець: «Також існує проблема із засвоєнням нового як від науковців, так і від псевдонауковців. Дуже багато людей сприймають нову інформацію від псевдонауковців, яка, по факту, не є шумом з погляду знання. Такий шум за браком бекграунду легко прийняти за істинні знання.

У моїй царині це дуже поширено, бо всі ми говоримо мовою і нам легко припустити, що ми знаємо як і чому мова функціонує. Базовий рівень пізнання будь-якої мови це коли ти починаєш розповідати про неї якісь байки, бо це тобі здається логічним і ти не бачиш, де в цьому може ховатись позитивне знання. І це велика хиба мовознавства й інших гуманітарних наук, у яких  методи, які дозволяють отримати перевірену і прогнозовану інформацію значно складніші за природничі науки».

І тут вступає псевдонаука як заміна одного знання іншим знанням, яке здається комфортнішим. 

Артем Албул: «Для мене окрім комфорту, важливими є ультимативність та небажання відступати від своїх суджень. Якщо справжні науковці завжди бачать межі своїх досліджень, бачать, то псевдонауковці ігнорують ці межі, і дають ультимативне рішення, яке відмовляються змінювати під тиском фактів.   

Тут я люблю пригадувати випадок зі вчителькою зі США, яка була переконана у настанні кінця світу через загрозу інопланетного вторгнення. Аби запобігти цьому вона зібрала громаду, якій доносила цю інформацію і з якою проводила обряди. Її послідовники позвільнялись з робіт, пішли вночі в ліс, роздягнулися і чекали там інопланетян, які мали знищити увесь світ окрім них, бо ж вони голі. Де ж ви бачили, щоб інопланетяни вбивали голих людей? Коли цього не сталося, мав би закрастися сумнів, але ж ні — голові цієї секти прийшла смс-ка, де було написано, що вони своєю самовідданістю врятували світ. Це показує, наскільки далеко у своїх упередженнях можуть зайти псевдонауковці». 

Наталія Атамась: «Для мене симптоматичним для псевдонауки є спрощення, гра на емоціях та намагання щось продати.Таким чином псевдонауковці паразитують на довірі людей до науки». 

Тарас Лютий: «Кінцевим компонентом псевдонауки я б додав заперечення та знецінення іншого знання.

Наприклад, до мене часто на кафедру філософії приходять люди й стверджують, що вони написали працю, яка здатні пояснити геть усе, а всі кафедральні роботи — це полова. Що це означає? Ці люди мислять антинауково. Чому? Бо наука не розвивається через повне заперечення минулих надбань. Приміром, той же Ньютон запропонував свою теорію на заміну картезіанській теорії. Він стверджував, що міг бачити далі, бо стояв на плечах гігантів. 

Науковці не ставлять себе в позицію пихатості, а комунікують з іншими».