Тагере Мафі. Знищ мене

Роман К. Сімака «Місто» ось уже півстоліття вважається класикою «м’якої» НФ. Він поділений на вісім легенд, що їх розповідають Пси, «коли яскраво розгорається полум’я, а з півночі налітають холодні вітри». Одразу ж слід застерегти, що це печальний твір, бо йдеться в ньому про смерть Міста як такого, про кінець людської раси, що добровільно обрала юпітеріанський рай, полишивши Землю для розвою цивілізацій Мурах і Псів. Але це печаль світла, допоки «живе» ще робот Дженкінс як пам’ять і пам’ятник зниклого людства.

— Це місто зазнало поразки, і це нормально. Натомість сидіти тут і побиватися над його понівеченим тілом, нам слід зірватися на ноги й вигукувати слова вдячності за те, що так сталося. Якби це місто не віджило своє, якби й інші міста світу не знелюдніли, вони неминуче лежали би зараз у руїнах. Була би війна, панове, атомна війна. Хіба ви забули 1950-і та 60-і? Невже забули, як просиналися вночі і прислухалися, чи не летить бува бомба, хоч і знали, що не почуєте її перше падіння, а тим паче — повторне? — Але на наше щастя міста знелюдніли, промисловість розпорошилася, відтак стратегічних цілей не стало, тому війна і втратила сенс.