Зростання, що нам не до снаги: Результати дослідження кадрів на книжковому ринку

Як війна вплинула на умови роботи у сфері книговидання? Чому фахівці полишають книговидавничу галузь і які спеціальності є найзатребуванішими? Які зарплати наразі може запропонувати ринок і хто заробляє найбільше? Чи є конкуренція за кадри з боку інших українських компаній в межах галузі або поза її межами? На ці та інші запитання дало відповідь «Дослідження кадрової ситуації на ринку, бар’єрів і драйверів у роботі для представників книжкового сектору», проведене Читомо у партнерстві з CAT-UA (Communication Analysis Team — Ukraine) за підтримки Британської Ради в Україні.

Зміст

🤼‍♂️ / Основні проблеми на кадровому ринку
👥 / Чию думку представляє дослідження і що відбувається з видавничими професіями
🧗 / Релокація та зміна формату роботи
💰 /  Заробітна плата
🧑‍🎓 / Освіта працівників
🎣 / Найдефіцитніші працівники і хедхантинг
🤖 / Нові навички: більше англійської та мрії про ШІ
🌎 / Закордонна співпраця
👋 / Вихід із галузі
🔁 / Можливість повернення
✍️ / Висновки та рекомендації

Основні проблеми на кадровому ринку

Перші ознаки кадрового дефіциту експерти відзначають ще з 2014 року, коли галузь почала зростати, найпершим дався взнаки брак фахівців високого рівня. Зараз ця криза, схоже, досягла свого апогею і нині торкається не лише найкваліфікованіших працівників.

Ключовими аспектами кадрового дефіциту на ринку книговидання стали:

• порівняно низька оплата праці на тлі збільшення навантаження та емоційного вигоряння, які респонденти називають основною причиною міграції з галузі; 
• від’їзд працівників, переважно жінок, за кордон: лише частина з них відновили свою зайнятість в дистанційному режимі, або ж почали працювати офлайн у нових умовах, просуваючи зв’язки своєї компанії з міжнародними бізнес-партнерами;
• мобілізація працівників до лав ЗСУ, а також важкість найму чоловіків на офлайн-роботу з огляду на їхні спроби уникнути мобілізації;
• від’їзд працівників в інші, безпечніші регіони України: найбільше це вдарило по Харкову як одному з трьох ключових центрів українського книговидання;
• через дефіцит окремих профільних спеціалістів, що зумовлений розвитком інфраструктури ринку, спостерігається агресивне переманювання працівників в межах галузі. 

«Ми відчуваємо дуже велику конкуренцію. І, на жаль, вона не дуже етична. Це просто хедхантинг, приблизно “Яку ти зарплатню отримуєш? Ми тобі даємо більше”. Цей хедхантинг відбувається постійно. Це не дуже приємно, тому що я намагаюсь вирощувати кадри».

«Як рекрутерка, яка безпосередньо працює з ринком, маю зазначити, що є складнощі з пошуком релевантних кандидатів у столиці. Менші складнощі у регіонах, проте ситуація все одно відчутно складніша в порівнянні з довоєнною».

«Конкуренція стала значно жорсткішою і значно менш цивілізованою».

Чию думку представляє дослідження і що відбувається з видавничими професіями?

В онлайнопитуванні, що тривало з серпня по вересень 2024 року, взяли участь 610 працівників видавництв, книгарень, друкарень та інших компаній, пов’язаних зі створенням, поширенням та промоцією книжок, серед них – майже 150 колишніх працівників, що мігрували з галузі. Окрім того, дослідники провели 12 глибинних інтерв’ю з топ-менеджерами видавництв і книгарень (серед них – 9 великих та 3 малих компаній, які регіонально представляють Центр та Північ включно з Києвом – 5, Захід – 3, Схід – 2, всеукраїнські – 2). 

Третину респондентів склали керівники організацій, очільники контентних відділів, топменеджмент — директори видавництв і книгарень, комерційні директори, головні/випускові/шеф-редактори. Зокрема це може пояснюватися безпосередньою зацікавленістю саме цієї категорії респондентів у результатах дослідження. Вагому активність проявили також перекладачі, менеджери з продажу, літературні редактори, маркетологи/PR-менеджери та книжкові продавці/консультанти. 

Під час дослідження було додаткове завдання — виявити нові професії на ринку, проте тут, на жаль, без змін: структура професій закриває лише базові потреби виживання компаній. Не були видимо представлені серед респондентів професії, пов’язані з міжнародним співробітництвом і міжсекторальною співпрацею, зокрема лише п’ять літагентів і один літературний скаут, один менеджер із зовнішньоекономічної діяльності. Окрім того, у дослідженні не взяли участь редактори з відбору рукописів (comissioning editor), книжкові продюсери тощо.

Для появи певних професій, очевидно, не з’явилося передумов: наприклад, за умов відсутності кіновиробництва, не варто шукати менеджерів із прав на кіноадаптації, або ж в умовах війни не з’явиться менеджерів сталого розвитку (sustainable development commissioner) тощо.

Попри те, що лише 1,7% працівників зазначили, що поєднують різні ролі, з додаткових коментарів та глибинних інтерв’ю виявляється, що ця частка може бути врази вищою: персонал поєднує декілька ролей одночасно, що є нормою на українському ринку, а проте не є прийнятим на ринках із більшим фінансовим обсягом. Типове поєднання маркетингу і піару, піару і smm, відбору рукописів і редагування. Навіть директори видавництв поєднують управлінські функції з виконавчими: від перекладу і до бухобліку.

Обличчя галузі стає дедалі більш жіночим. Частка опитаних жінок переважає і вона зросла до 84% порівняно з 76% у 2021 році. Ймовірно, це сталося через мобілізацію або через намагання чоловіків її уникнути. Найбільш «чоловічими» традиційно є керівні посади (директори видавництв, головні редактори), а також — дизайнери, верстальники. Щоправда, в жодній із професій чоловіки не домінують, і лише серед директорів видавництв число респондентів-чоловіків наближається до половини (48%). 

Що ж до віку — найбільшу частку серед опитаних становить вікова група 24-35 років, яка охоплює 41%. На думку дослідників, це може свідчити про те, що саме ця категорія виявляє найбільшу активність у сфері видавництва та книгорозповсюдження.

Попри кризу роботодавці у секторі книговидання і книгорозповсюдження вкрай рідко вдаються до аутсорсу працівників: такі послуги на ринку праці можуть існувати лише в межах більш «універсальних» професій, як-от серед бухгалтерів чи юристів.

Релокація та зміна формату роботи

Під час глибинних інтерв’ю керівники зазначають, що значна частина їхніх співробітників продовжує працювати онлайн з-за кордону, проте ця група, згідно з онлайнопитуванням, все ж не є суттєвою. 93% опитаних стверджують, що живуть саме в Україні (або проводять більшу частину року), до того ж, переважна частка респондентів працює з Києва (47%). 

Відповіді на запитання «Країна проживання (країна, у якій живете більшу частину року)». Категорія працівники (ліворуч) та експрацівники (праворуч).

Порівнюючи з 2021 роком, падіння частки киян не дуже значне (було 53%), а от Харків до війни вказували 20%, наразі лише 12%, що майже дорівнює кількості респондентів зі Львова (13%). У категорії “Інша країна” такі лідери: Німеччина (2,1%), Польща (1,1%) та Австрія (0,6%).

Водночас  керівники стверджують, що кадровий склад у багатьох випадках після 24 лютого 2024 року дуже змінився. У 2022 році найбільшим викликом стало підтримання операційної діяльності і збереження бренду компаній:

«Було складно з командою, тому що всі роз’їхалися в різні міста і країни. І зрештою, ми, по суті, втратили всю команду, яка в нас була. […] треба було перезбирати зокрема структуру видавництва».

«У нас на початку війни звільнилося 46 людей. Це десь третина видавництва. У будь-якому бізнесі це просто аксіома: якщо в тебе звільняється третина, то це означає, що це вже інше видавництво, інша фірма, інша організація».

Релокація працівників, ймовірно, вплинула і на графік роботи, що порівняно з 2021 роком суттєво змінився: тепер опитані фахівці здебільшого працюють віддалено, а не в офісі — 53% (проти 36% у 2021 р). 

«Знайти людей можливо, але дуже важко їх адаптувати. Коли ти працюєш дистанційно, адаптація проходить набагато важче».

Вікова група 24-35 років виразно переважає на постійній роботі в офісі, водночас дещо старша група (36-45 років) більш представлена серед тих, хто працює за гнучким графіком або віддалено.

Попри те, що топменеджери згадували про оновлення команди та звільнення великої частини працівників, 72% опитаних стверджують, що не припиняли роботи в галузі після 24 лютого 2022 року. Відтак ескалація війни могла стати лише слушним приводом для звільнення або ж реакцією на дії керівництва (замороження видавництва, невиплата заробітної плати, небажання працювати на компанію, що працювала з російською продукцією тощо).

Відповідь на запитання «Яким є формат вашого працевлаштування» (категорія: працівники)

Також цьогоріч дослідження зафіксувало зростання частки офіційно працевлаштованих (61%), що збільшилася порівняно з 2021 роком, як і кількість залучених до проєктної діяльності через ФОП дещо зросла. Ймовірна причина — податкові преференції для ФОП на час війни.

Відповіді на запитання «Що є найбільшим викликом у роботі?» (категорія: працівники)

Найбільшими викликами у роботі зазначили стрес/депресію/психологічні кризи (30% опитаних промаркували цей пункт як найбільш значущий), а також відключення електроенергії/обмеження мобільного зв’язку (28% опитаних промаркували цей пункт як найбільш значущий). Зростання навантаження та невідповідність заробітної плати цьому навантаженню — наступна за популярністю причина.  

«Навантаження в цілому стало більшим, люди з різних причин працюють менше (психологічний стан, особисті обставини, пов’язані із війною (близькі в армії/шпиталі/пропали безвісти/батьки в окупації, вимушені поїхати через обстріли і так далі)».

«На все зараз затрачається набагато більше часу. Емоційно люди настільки виснажені, що зібратися для того, щоб створити якийсь продукт, для них дуже важко».

Відповідь на запитання «Чи змінилося ваше навантаження після 24 лютого 2022 року?» (категорія: працівники)

Результати дослідження у 2021 році виявили, що абсолютну більшість працівників при виборі сфери мотивує можливість творчої самореалізації та прагнення розвивати сферу культури. Саме тому серед гіпотез дослідження ми висували припущення, що представники книговидавничої справи і літератури в основному не полишають галузі креативних індустрій та прагнуть продовжувати розвивати українську культуру або ж здійснювати її промоцію за кордоном. 

Ця гіпотеза підтвердилася, бо полишають галузь в основному ті, чий профіль є універсальним і хто може працювати на тих же посадах в інших галузях (бухгалтери, ІТ-фахівці). Щоправда, в межах дослідження 140 з 610 респондентів виявилися експрацівниками (детальніше див. Вихід із галузі).

Заробітна плата

Найбільша частка респондентів отримує щомісячну заробітну плату в межах 21-30 тисяч гривень (26%), на другому місці — 16-20 тисяч гривень (23%). Примітно, що понад 50 тисяч грн заробляє лише 6% опитаних, до того ж, тільки в цій категорії кількісно переважають чоловіки.

Відповідь на запитання: «Ваша щомісячна поточна зарплата у книжковій сфері складає…» в категорії «працівники»; праворуч наведений розподіл між жінками та чоловіками.

Зарплати понад 70 тисяч гривень найчастіше отримують опитані головні редактори, директори видавництв і топ-менеджери (по 10% опитаних у кожній професії). Директори книгарень — вдвічі рідше. Майже половина директорів видавництв отримують заробітну плату в межах 21-50 тис. грн (найчастіше — 26% опитаних директорів — 31-50 тис.), а третина — менш як 21 тис. грн.

На заробітну впливає низка факторів, проте найвищі заробітні плати отримують ті, хто зосереджується тільки на одній і бажано управлінській ролі. Серед респондентів, що поєднують декілька ролей одночасно, ніхто не отримує заробітну плату понад 50 тисяч грн, і навіть ця сума є важко досяжною для цієї категорії працівників.

Відповідь на запитання: «Ваша щомісячна поточна зарплата у книжковій сфері складає…» в категорії «працівники» в розрізі професій

Дещо парадоксальним є факт зростання доходів під час війни. Під час відповіді на питання щодо того, чи змінився їхній дохід після 24 лютого 2022 року, значна частка (56%) зазначили, що дохід покращився. Серед них «значно покращився (+50% заробітку і більше)» дохід у 9% респондентів, що представляють різні професії і регіни, але в основному — великі міста.

Лише 18% зазначили, що дохід погіршився. Серед респондентів з нестабільним доходом найвідчутніше переважають жінки (91%), а серед тих, у кого доходи найбільше впали, найпомітніша частка чоловіків (38%). 

Відповідь на запитання: «Чи змінився ваш дохід після 24 лютого 2022 року?» (категорія: працівники)

Респондентів просили назвати причини таких змін. Найчастіше зазначають інфляцію, девальвацію (20%), зміну ставки заробітної плати (19%) та збільшення обсягу роботи (18%). Водночас незначна кількість працівників згадують про зменшення кількості клієнтів, а видавці навпаки, зазначають, що їхні клієнти — читачі — навіть попри підняття цін почали більше читати і купувати, зокрема через обмеження ввезення і продукування російських книжок на українському ринку. 

Найбільша частка респондентів (48%) зазначили, що за роботу їм платять середню ринкову зарплату, а найменша (7%) вважає, що отримують заробітну плату вищу за середню на ринку. Частка тих, хто вважає що заробляє менше ,ніж інші фахівці на ринку, скоротилась майже вдвічі порівняно з 2021 роком. Тоді майже половина фахівців вважала, що отримують зарплату нижчу, ніж ринкова. 

Відповідь на запитання «Ви вважаєте, що за вашу роботу вам платять…» в категорії «працівники» в розрізі професій.

Цікаво, що найбільше тих, хто вважає свою зарплату вищою за середню, виявилося серед респондентів з Києва. Водночас жоден з опитаних у Харкові не обрав цей варіант. При цьому чоловіки дещо частіше схилялися до оцінки своєї заробітної плати як вищої за середню, порівняно з іншими пропонованими варіантами.

Нормалізація фінансових відносин, вочевидь, ще попереду. Зокрема респонденти скаржаться на «непропорційну ситуацію», ненормовану тарифікацію на послуги фрилансерів:

«Дикий розкид тарифів: одні видавництва платять 10 грн за редактуру — інші 180; одні за переклад з англійської 110, інші — 250, але класну якість хочуть і ті, і ті».

«Низькі тарифи, які пропонують видавництва, а потім скиглять, що з ними не хочуть працювати класні виконавці. За якісну роботу треба платити, тому я відмовляюся від багатьох цікавих, але ресурсно невигідних проєктів на стороні».

Освіта працівників

Роботодавці скаржаться на якість підготовки у профільних вишах. Найбільша претензія — відірваність тамтешньої підготовки від практики, відсутність вузької спеціалізації в університетах. 

Серед прогалин освіти експерти називають відсутність досвіду роботи з «живими текстами», брак якісної підготовки в контексті перекладів рідною мовою, прогалини в курсах з управління, брак навичок роботи з такими інструментами, як Excel тощо. Викладачі переважно є теоретиками, що впливає на якість підготовки. 

Учасники ринку навіть відзначають необов’язковість профільної вищої освіти для нових працівників, на відміну від любові до книг та особистої зацікавленості опановувати професію.

Таких людей стає дедалі більше через збільшення видимості галузі.

«Зміни у видавничій галузі досить значні, (закриваються/відкриваються видавництва, це один з найважливіших факторів), через кадрові перестановки є певна нестабільність ринку, до того ж нові ініціативи (старт нових фестивалів, відкриття книгарень тощо) стимулюють привернення уваги до галузі в цілому і притік свіжих людей, які романтично закохані у неї, але самі ще ні греця не знають у ній».

«Ще не було такого, щоб ми взяли когось готового після завершення ним якогось конкретного навчального закладу».

Компанії в основному згідні брати працівників на навчання, проте не всі готові вчити з нуля. 

«Люди, які приходять в книгарні, це кадровий резерв для подальшого зростання. Ми серед них шукаємо тих, хто надалі може поставати якимись регіональними менеджерами або через навчання, або через те, що може бути далі пов’язано із розумінням того, що людина далі може робити».

«Якщо ми бачимо перспективи, якісь достатньо базові хороші навички, то беремо всіх в роботу. Якщо на старті треба навчати якимсь базовим азам, то ні. На даному етапі ми не можемо просто собі цього дозволити».

«Я сама ніколи не вчилася на видавця. В мене гуманітарна освіта. Тому це досвід […], неформальна освіта. От мені, я пам’ятаю, дуже допоміг курс [Британської Ради], з посібниками Nesta».

Найдефіцитніші працівники і хедхантинг

Учасники ринку найгостріше відчувають для себе нестачу редакторів, верстальників, перекладачів і коректорів, а також фахівців Із піару та комунікацій. У книгарнях, особливо тих, які активно розширюються, є значний попит на сервісний персонал. Окрім цього, виникають труднощі з заповненням деяких чоловічих вакансій, оскільки багато кандидатів служать у ЗСУ, а ті, хто намагається уникнути служби, не проявляють зацікавленості в роботі, яка передбачає пересування містом.

Відповідь на запитання «Чи отримували ви пропозиції від інших роботодавців перейти до них у компанію на кращі умови?» в категорії «працівники»

Окреслення найдефіцитніших працівників відбувається часто з огляду на професію респондента, проте навіть в інтерв’ю з топменеджерами очевидним є брак фактично на кожному рівні: вони схильні називати брак кадрів «катастрофічним», нарікають на нестачу як «редакційно творчих», так і «сервісних» працівників:

«Перш за все, це працівники книгарень, тому що ми їх і потребуємо в більшій кількості, ніж інших працівників. З іншого боку, це ті, хто працює на складі, ті, хто мають пакувати, приймати, виконувати інтернет-замовлення. Але так само й офісний персонал, це проблема. Наприклад — маркетологи».

Відкриття книгарень також спонукало і до пошуку зовсім «некнижкових» працівників.

«Дефіцит чоловіків відчувається. Тому що відкриття книгарень потребує людей, які роблять ремонт, які збирають меблі, які займаються працею».

Інша чомусь «чоловіча» робота — пошук приміщення під книгарню: 

«Багато хто в галузі шукає приміщення, і тому теж розуміємо певну напругу і певний попит на такого штибу спеціалістів, […] ця робота передбачає необхідність їздити, дивитися це приміщення. Зараз стикаємося з тим, що це одразу “ні”».

Окрема і гостра проблема — з перекладачами, черга до яких розписана на рік або й два. Понад третина перекладачів, що в основному працюють як фрилансери, згадали що їх намагалися переманювати на інші замовлення в межах галузі.

Як же видавництва намагаються втримати працівників? У 2021 перегляд зарплати у видавництвах відбувався не часто: переважно раз на рік чи навіть кілька років. У 2024 му майже всі роботодавці кажуть, що змушені переглядати заробітні плати, щоб втримати працівників.

«Ми вже декілька разів підвищували заробітну плату. Намагаємося триматися, дивимося, що по ситуації».

«Ринок зростає, наклади зростають, продажі зростають. Десь на 30-50% у нас виросли ставки зарплати».

«Кожний працівник став коштувати значно дорожче, а продукт, який він виготовляє, в ціні змінився значно меншою мірою, ніж ціна праці. Щодо соцпакетів, то ми не міняли ні разу в мінус. Тобто навіть в той момент, коли наші працівники не працювали, мінімалку ми виплачували всім».

Водночас, ситуація з «соціальними пакетами» сильно не змінилась: найпоширенішими опціями в соціальному пакеті штатних працівників є щорічна оплачувана відпустка та оплачувані відрядження, 19% говорять про оплачувані курси. Проте з очевидних причин зменшилася організація дозвілля. З менш очевидних — відсутність медичного страхування. Лише у двох випадках респонденти згадали про бронь від мобілізації, проте в інтерв’ю топменеджери компаній згадували що не мають жодного випадку, коли вдалося б отримати бронь для своїх працівників.

Окремо деякі компанії працюють з підвищенням працівників у межах своїх компаній:

«Це в культурі компанії — переводити людей, надавати перевагу кандидатам внутрішнім перед зовнішнім. Завжди на будь-яку вакансію розглядається спочатку внутрішній кандидат, тільки потім зовнішній».

Нові навички: більше англійської та мрії про ШІ

Основна і найпомітніша зміна — необхідність використання англійської мови в роботі за два останні роки зросла для половини респондентів. Для 47% залишилась на тому ж рівні. За даними Читомо 2021 року, 67% майже не використовували англійську (використовували регулярно 30%).

Відповідь на запитання «Чи зросла необхідність використовувати англійську мову у роботі за останні два роки?» (ліворуч) та «Чи почали роботу з закордонними роботодавцями чи замовниками у галузі?» (праворуч). Категорія: працівники

Попри зростання навантаження і кадровий дефіцит і зростання навантаження, 60% опитаних взагалі не працюють з інструментами штучного інтелекту (далі – ШІ). Серед тих, хто все ж використовує ШІ, найпопулярніше застосування цього інструменту — в дрібних операційних завданнях, як-от написання листів, стенографування зустрічей (19%), як допоміжний засіб перекладу (12%), написання текстів і редагування (по 9%). 

Інтеграцію ШІ в робочі процеси на рівні управлінців також практикують не всі. Дехто розмежовує процеси, що можуть виконуватися із застосуванням штучного інтелекту, і ті, що категорично не повинні бути виконані ШІ. Негативне ставлення насамперед до машинного написання текстів, редагування, перекладу, дизайну обкладинок, позитивне — до рутинної роботи, аналізу даних (наприклад, «проаналізувати тональність відгуків»).

І серед працівників, і серед управлінців простежується запит частини опитаних на освоєння інструментів ШІ («дуже потребую навчання», «мрію використовувати»). 

При цьому більшість респондентів мають можливість підвищувати кваліфікацію за власним бажанням (64%), а 12% хотіли б, але не мають такої можливості. Ще 15% зараз не думають про це.

Закордонна співпраця

Новим досвідом для топ-менеджменту компаній стали спроби вийти на закордонні ринки, проте ці досвіди суттєво відрізняються. Для когось цей напрямок обмежується тільки купівлею-продажем прав, і в цьому напрямку вже багато видавництв мають певний успіх (регулярно відвідують професійні ярмарки, мають постійних партнерів). Для інших стратегією стала робота з дистриб’юторами та видання англомовних книжок. Треті відкрили свої представництва за кордоном (Польща, Німеччина) — до того ж, досвіди в одний і тій же країні для українських компаній є дуже різним: від позитивного — до провального. Проте найбільше українські видавництва сфокусовані на внутрішньому ринку, оскільки бачать простір для зростання вдома, а закордоном перспектив не бачать.

Загалом закордонна співпраця, хоч і пожвавилася у 2022-2023 роках, але зараз повернулася у звичайне русло, небагатьом вдалося перетворити спалах інтересу (або підтримки) на тривалу співпрацю. 

«Ми відчули те, що нам ідуть назустріч, але за нас ніхто “педалі крутити” не буде. Тому, в принципі, можна сказати, що пожвавилась, але ми не встигаємо… Ми зробили якісь кроки, але їх було недостатньо».

Загалом власники і топменеджери компаній досить самокритичні щодо використаного шансу на розвиток міжнародного співробітництва, розуміють обмеженість власного ресурсу на цей напрямок роботи. На питання щодо того, що стало перешкодою співпраці, видавці відповідають: 

«Тільки ми самі. Партнери відкриті. Наскільки відкриті, настільки прийнято їхньою культурою».

Серед ключових труднощів міжнародної співпраці виокремлюють питання довіри та залежність активності партнерів від суми запропонованого договору. Часто жаліються на неактивність і затримки у відповідях на запити. Крім того, виникають ідеологічні труднощі або непорозуміння: наприклад, не всі розуміють радикальність української позиції щодо росіян або особливостей українського книжкового ринку:

«Раз на три місяці [британська компанія] нам пише, “Дайте мені 100 новинок українських авторів”. І ти пояснюєш, що не буває так, щоб в Україні за три місяці вийшло 100 новинок українських авторів. Це такий нюанс, коли людина працює на британському ринку і мислить своїми категоріями. І ти пояснюєш, що це Україна в війні. Надрукували 30 книг — вже дуже добре».

Проте експерти зазначають, що не вважають ці труднощі серйозною перешкодою.

Інший вимір — міжнародна співпраця на рівні працівників. 17% респондентів вперше почали працювати з закордонними роботодавцями чи замовниками у межах галузі, 11% згадали, що працювали з ними і раніше, а ще 12% сказали, що до старих замовників додалися нові. Серед цієї категорії досить видимо представлена категорія менеджерів з продажу та комерційних директорів, що може підтверджувати факт зростання продажів українських книжок за кордон. Проте новим досвідом закордонна співпраця стала також і для літагентів, що тільки-но прийшли в галузь, дизайнерів, ілюстраторів та перекладачів.

Вихід із галузі 

Серед гіпотез Читомо розглядали виїзд за кордон та мобілізацію як основну причину полишання галузі. Ця гіпотеза не підтвердилася: основна причина — незадовільна заробітна плата (46%) та вигоряння (37%). Виїзд за кордон через війну назвали тільки 17%, захист країни 11%.

Відповіді на запитання: «Що стало причиною вашої міграції (або тимчасової паузи) з галузі українського книговидання та літератури?» (категорія: експрацівники)

Судячи з глибинних інтерв’ю, роботодавці знають про обидві найпопулярніші причини і намагаються вплинути на ситуацію. 

«Більшим челенджем став психоемоційний стан людей, які потребують набагато більшої підтримки, допомоги, включення з боку HR, з боку керівників. Саме підтримки, відчуття, що вони не самі».

Передбачувано, що серед колишніх працівників значно більша частка людей виїхали за кордон, ніж серед тих, хто продовжив свою кар’єру у галузі книговидання (24% проти 7%). Експрацівники найпомітніше полишали Харків, а з закордонних напрямків найчастіше обирали Польщу — на відміну від теперішніх працівників, найбільша частка яких релокувалися до Німеччини. Серед експрацівників, що виїхали за кордон, Німеччина стала третьою за популярністю, а от на другому місці — Нідерланди.

Серед експрацівників фіксується дещо більша частка чоловіків, ніж у групі теперішніх працівників галузі. Це може бути пов’язаним як з мобілізацією, так і з уникненням її різними шляхами, включно з міграцією чи пошуком роботи з бронюванням поза сферою. 

Найчастіше до експрацівників себе відносили респонденти віком 24-45 років, з 3-5 роками досвіду у галузі. Ймовірно, цього часу достатньо, щоб побачити власну динаміку розвитку у галузі та її можливості. Водночас серед експрацівників – понад половина респондентів мають профільну вищу освіту, а також науковий ступінь.

Третина (32%) зазначили, що хоч і полишили українське книговидання, але продовжують працювати в галузі креативних індустрій, а майже половина (48%) опитаних експрацівників галузі книговидання зазначили, що більше не працюють у креативній індустрії. 

Йдучи з галузі, експрацівники галузі не завжди отримують роботу, що сприймається респондентами як «підвищення» чи «просування вгору» у власній кар’єрі: 22% вважають нову роботу «пониженням», а 36% експрацівників не відчувають зміни рівня/статусу своєї нової роботи порівняно з минулою посадою в межах галузі. Зробити якісний стрибок вдалося тільки третині респондентів, які бачать нову роботу поза сферою як «підвищення». На жаль, з віком вірогідність такого успіху є меншою: старша вікова група переважно відчуває погіршення, проте ймовірно, це відбувається зокрема через вихід на пенсію або втрату будь-якої роботи.

«Я працюю поштарем, доставляю посилки велосипедом. Коли їду вулицею, люди мені всміхаються і кажуть «Добрий день», а дітки махають мені. Коли я дзвоню у двері, люди раді мене бачити. О 15-й годині я вже вдома. Грошей платять більше, ніж в українському книговиданні, а рівень стресу — на 90% менший. Нахіба мені ця морока?».

Згадуючи про ключову мотивацію працівників галузі книговидання, що мала певним чином альтруїстичні драйвери, у дослідженні намагалися перевірити, чи залишили ці люди галузь остаточно, чи намагаються поєднувати роботу в галузі книговидання з їхньою новою основною роботою — як хобі, додатковий заробіток чи волонтерство. Проте в переважній більшості випадків (63%) люди не схильні до такого поєднання. 

Серед тих, хто все ж поєднує, найчастіше працюють в Україні в іншій галузі, але беруть окремі замовлення як фрилансери (14%). А ось досить вигідний для України варіант роботи за кордоном та поєднання цієї основної роботи з Україною в межах проєктів виявився досить рідкісним: лише 3% експрацівників вдалося залишитися пов’язаними з українським книговиданням у такому форматі.

Основні драйвери залученості для тих, хто залишається дотичними до галузі, не лежать у фінансовій площині: це або хобі, яке приносить задоволення, або ж саме відчуття приналежності до книжкової спільноти, засіб боротьби, допомога колегам в Україні чи спосіб не асимілюватися. Проте як додатковий заробіток це сприймають лише 5% респондентів (як йшлося раніше, тарифікація не є врегульованою, а роботу в галузі важко назвати добре оплачуваною). До речі, на запитання, що заважає поєднувати нову роботу з книжковими проєктами, респонденти відповідали, що, крім браку часу, перешкодою є відсутність належної оплати такої праці.

11% полишили галузь не з власного бажання, а через потребу захищати країну в лавах Сил Оборони. Під час глибинних інтерв’ю керівники книжкових компаній зазначили, що майже в кожній є мобілізовані, у когось — загиблі. 

Мобілізованих працівників підтримують на всіх рівнях і докладають зусиль, щоб зберігати з ними постійний зв’язок, демонструючи, що про них пам’ятають, вони цінні й на них чекають. За мобілізованими залишають заробітні плати, а також збирають кошти на потреби працівників, що служать у Силах Оборони — це може бути як ініціатива компанії, так і співробітників.

«У нас мобілізовані є, але це не якісь великі відсотки. І скоріше через те, що в нас, в принципі, жінки переважають».

Хоча галузь є в основному жіночою, продовження мобілізації є викликом для більшості компаній.

Бронювання працівників не є можливим для книжкових компаній, оскільки немає чітко пропрацьованого механізму на рівні закону. Дехто працює над цим питанням, проте зазначає, що далі бюрократичних процедур справа не просунулася, хтось згадує про те, що не вважає правильним бронювати працівників «обхідними шляхами», а деякі кажуть, що не належать до життєво важливої галузі, відтак бронювати працівників навіть не намагалися.

Можливість мобілізації чоловіків частково враховується роботодавцями, проте це не означає, що чоловіків уникають при прийомі на роботу. Компанії готуються до різних сценаріїв і намагаються мати заміну серед інших співробітників. Також зазначається, що чоловіки призовного віку здебільшого не відгукуються на вакансії, що є загальною проблемою ринку. Частіше приходять або ті, хто вже повернувся з фронту, або ті, хто має бронювання.

Ті категорії працівників, що не підлягають мобілізації з різних причин зазначають, що мобілізація сильно вплинула на їхню діяльність через утруднений виїзд за кордон (зокрема на фахові події, наукові конференції тощо), і бачать в цьому несправедливість, що зменшує ефективність їхньої роботи.

10% зазначили, що причиною полишити галузь стала саме дискримінація за статевою, мовною, етнічною, релігійною та іншими ознаками. Водночас ніхто не зазначив випадків дискримінації через інвалідність чи отримані травми в результаті бойових дій. Це не свідчить про відсутність дискримінації, проте в межах дослідження таких випадків не виявлено.

Поруч з дискримінацією в коментарях респонденти згадували посилаючись на хамство, токсичність керівництва, відсутність кореляції виконаної роботи і винагороди за неї (залежність від настрою керівника), що більше свідчить про низький рівень робочої етики, аніж про дискримінацію. Для виявлення дискримінаційних випадків необхідне додаткове дослідження питання.

Можливість повернення

Насамперед 80% опитаних експрацівників галузі бачить своє майбутнє в Україні, і лише 2% таке майбутнє рішуче відкидають. Помітно більша частка тих, хто не бачить або їм важко відповісти на це питання — це опитані, що наразі за кордоном.

Ліворуч: Відповідь на запитання «Чи бачите ви своє майбутнє в Україні?» (категорія: експрацівники). Праворуч: Відповідь на запитання «Якщо так, чи бачите ви своє майбутнє у галузі книговидання чи літератури?» (категорія: експрацівники)

Ба більше, вагома частка експрацівників (44%) бачить своє майбутнє саме в галузі українського книговидання. Помітно більша частка тих, хто точно не бачить своє майбутнє у галузі серед опитаних — проживають наразі в Україні (14% проти лише 3% за кордоном).

Відповіді на запитання: «Які фактори можуть стати для вас вирішальними для того, щоб будувати майбутнє в Україні?» (категорія: експрацівники)

Окрім того, більшість опитаних експрацівників (60%) вважають, що за останні два роки вони отримали знання і навички, що можуть стати корисними для майбутньої роботи у галузі книговидання. Зважаючи на те, що понад половина опитаних готові таким досвідом ділитися, цю можливість можуть використати працівники галузі, організатори подій та державні інституції.

Висновки та рекомендації

Якщо проводити аналогію з дорослішанням, то війна суттєво пришвидшила досягнення зрілості зокрема у книжковій галузі: процеси, що відбувають на книжковому ринку, подібні до акселерації, проте на жаль, м’язи цієї системи не встигають за розвитком кісток.

«Усі ці проблеми потребують розв’язання з однієї причини: зростання і розвиток ринку, яке відчувають, але не можуть пояснити навіть деякі керівники книжкових компаній, може вислизнути з рук — і зникнути з горизонту, адже наміри в українського книговидання надзвичайно амбітні, — зазначає координаторка дослідження Ірина Батуревич. — Збудити інтерес і потребу в читанні навіть серед тих, хто раніше мало читав, можна сказати, що вдалося, зокрема й цікавою і якісною пропозицією. Але чи втримаємо ми цей інтерес, і чи зможемо залучити достатню кількість талановитих, кваліфікованих любителів книжок, — визначить подальшу долю ринку». 

Чи зможе український сектор видання перетворитися у здорову ринкову систему та задовольнити потреби сфери культури – залежить від низки факторів. 

Серед них, найперше, варто виділити такі:

1. Найочевидніший — завершення війни, або принаймні активної фази бойових дій — що дозволить повернутися з-за кордону тим фахівцям, які емігрували, проте бачать своє майбутнє в Україні (таких — більшість). Також відбудеться повернення нині мобілізованих до лав ЗСУ, а чоловіки-ухилянти зможуть дозволити собі повернутися на ринок оффлайн-зайнятості. 

2. Підвищення зарплат у галузі до конкурентного рівня поза її межами. Видавництва і книгарні бояться підвищувати ціни на продукцію, щоб не втратити лояльність читачів, проте очевидно, що зростання цін буде важко стримати, якщо ситуація на ринку не зміниться. Компанії вважають, що з цим має допомогти держава, водночас книжковий бізнес не є найслабшою ланкою книжкової екосистеми, а підтримка держави за останні роки і так була відчутною як ніколи (починаючи від грантових можливостей і мистецьких конкурсів, до бібліотечних закупівель та програми сертифікатів на придбання книжок, у майбутньому також очікується державна підтримка книгарень).   

3. Водночас дедалі необхіднішою стає увага держави до монополізації ринку та рішення щодо регулювання дій великих гравців, що обмежують здорову конкуренцію на ринку, підтримка малого бізнесу. Уже зараз малий та середній бізнес часто не може втримати працівників, що можуть забезпечити стабільність їхнього функціонування. 

4. Створення умов роботи, що зменшать вигоряння працівників є важливою, але складно досяжною ціллю. Регулювання навантаження, відзначення результатів і досягнень працівників, надання психологічної підтримки – усе це потребує додаткового ресурсу від роботодавця, зокрема й кадрового, а окрім того — грамотного управління. 

5. Підвищення кваліфікації управлінців, розвиток управлінської культури зокрема малого та середнього бізнесу. Щоправда, уся освіта залишається проблемним полем, хоч видавці й готові самостійно навчати майбутніх працівників. Розв’язання проблеми, можливо, лежить у тристоронній угоді між профільними вишами, державою та книжковим бізнесом, і саме представники останнього мають ділитися своїм досвідом з майбутніми професіоналами. Проте очільники книжкових компаній не чекають тут допомоги ні від кого. Це відкриває, своєю чергою, можливості для альтернативної освіти, комерційних курсів: багато хто з працівників може і хоче розвиватися.

6. Стимулювання появи або зміцнення фахових об’єднань і профспілок, що зможуть відстоювати свої права перед роботодавцями, лобіювати прийняття відповідних законів та нормативних актів, організовувати акції, що сприятимуть захисту своїх трудових прав зокрема (може відбуватися з боку держави, або міжнародних фондів — зокрема через просування теми єдності). Поява більшої кількості таких об’єднань свідчитиме про зрілість та оздоровлення ринку. Зокрема такі об’єднання здатні регулювати ціни на послуги фрилансерів, що є однією з больових точок для багатьох працівників.

Завантажити PDF версію дослідження можна за посиланням.

Нагадаємо, що у 2021 році Читомо проводило дослідження заробітних плат та кадрової ситуації. Нинішнє дослідження є його продовженням, та цьогоріч реалізується за підтримки Британської Ради в Україні в межах програми «Підтримка креативної економіки».

Читомо — незалежне медіа про книжки, культуру читання і книговидання. Протягом 15 років Читомо виконує важливі функції критики, інформування і розбудови екосистеми.

Communication Analysis Team — Ukraine — громадська організація, що займається аналізом медіа та соціальних мереж для виявлення й протидії маніпуляціям, оманливому впливу та інформаційним спецопераціям, а також проводить якісні соціологічні дослідження.

Британська Рада – міжнародна організація Сполученого Королівства, що прагне поглиблювати культурні зв’язки та розширювати освітні можливості. Організація сприяє миру та процвітанню, створюючи нові перспективи, налагоджуючи контакти та зміцнюючи довіру між людьми у Великій Британії та інших країнах у галузях мистецтва, культури, англійської мови та освіти. Діяльність Британської Ради охоплює понад 200 країн, а її представництва працюють у більш ніж 100 країнах світу.

Чільна ілюстрація: Masha Grimm

Інфографіка: Ninja Kami