10 психологічних опор, які можна знайти у творах українських письменниць

За час існування подкасту «Перефарбований Лис» його авторки обговорили чимало творів письменниць, проте чоловічих імен у випусках усе ж було більше. Щоб відновити рівновагу, дванадцятий сезон, створений за підтримки Українського інституту, вирішили повністю присвятити українським авторкам і назвали його «Жіночий канон».

До сезону ввійшли твори десяти письменниць — сучасниць і класикинь. Для обговорень обрали тексти про жінок, які переживають складні часи й знаходять те, що допомагає їм триматися.

Під час повномасштабної війни росії проти України ці історії особливо актуальні, тож авторки подкасту вирішили не обмежуватися літературним аналізом, а придивитися до досвіду героїнь: що допомагає їм долати труднощі і що з цього може стати в пригоді сьогодні?

Ділимося 10 психологічними опорами, які команда подкасту виокремила у творах українських письменниць.

1. Суб’єктність і внутрішня самозарадність

Вміння залишатися авторкою власного життя навіть у вкрай ворожих чи нестабільних обставинах — також і про здатність зберігати відчуття власного «я» попри зовнішній тиск, про сміливість діяти всупереч суспільним очікуванням чи навіть порадам близького кола. 

Це можна відслідкувати на прикладі життя Надії Суровцової («Спогади», видавництво «Комора»), яка з юного віку вибудовувала свій внутрішній стержень. Саме він допоміг їй витримати не лише досвід Першої світової війни, революції та еміграції, а й десятиліття ув’язнення та заслання в ГУЛАГу, зберігши власну точку рівноваги та залишившись активною, діяльною й цікавою особистістю.

Цю ж рису має і головна героїня повісті Ірини Вільде «Метелики на шпильках» (видавництво «Віхола»), Дарка Попович, котра проходить весь шлях дорослішання і відстоювання особистих кордонів та знаходить, як відмовитися від нав’язаних очікувань. 

2. Погляд назовні та дослідницький азарт

Здатність перемикати фокус уваги на зовнішній світ, не занурюватися лише у власні страхи, а вмикати щиру цікавість дослідника, спостерігати за реальністю та приймати її виклики з азартом гри. У цьому стані будь-яка дія може змінити ситуацію, а помилка не сприймається як фатальний кінець, бо стає джерелом нового досвіду. 

Яскравою ілюстрацією цього є подорож Софії Яблонської до Індокитаю («З країни рижу та опію», видавництва «Віхола», «Родовід»), де їй доводилося стрімко орієнтуватися в тонкощах азійської культури, долати небезпеки і вигадувати, як виконати своє завдання кінооператорки. 

3. Рефлексія та осмислення своїх станів

Часто рефлексія починається зі звички вести щоденник або підбивати підсумки певного життєвого етапу, а згодом розвивається у здатність називати речі своїми іменами та вміння і собі вчасно поставити важливі запитання. 

Роман Докії Гуменної «Хрещатий яр» (видавництво «Фоліо»)  —  це майже її щоденник, в якому йдеться про події в окупованому Києві 1941–1943 років. Ці записи дозволяють їй зберегти здоровий глузд посеред війни і геноциду.

Книжка «Солодка Даруся» Марії Матіос (видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»), навпаки, зображає непроговорену травму і як вона передається від покоління до покоління.

4. Твереза оптика і доросла позиція

Відмова від простих рішень і спокуси сподіватися, що все якось само собою владнається. Твереза позиція — це усвідомлювати межі своєї компетентності й відокремлювати емоції від фактів, ухвалювати виважені рішення з емпатією до інших і до самого себе.

Кількість паралелей з сучасністю в класичних текстах іноді вражає. У тому ж-таки «Хрещатому ярі» Докія Гуменна іронізує над сподіваннями киян на те, що війна — це на «два-три тижні», які треба просто перечекати…

5. Ремесло і маленькі кроки

Це спосіб давати собі раду, коли велика задача здається непідйомною і викликає відчуття безсилля — тоді її можна розбити на маленькі кроки. А також про те, що часто в кризових ситуаціях допомагає вміння щось робити власноруч: від здатності впорядковувати простір навколо себе до майстерності у виготовленні або ремонті необхідних речей. З таких конкретних дій повертається відчуття спроможності впливати на хоча б невеличку частинку світу. 

Таку стратегію щоденного виживання детально описує Надія Суровцова: практичні навички впорядкування табірного побуту, шиття та медицина повертали їй суб’єктність навіть у нелюдських умовах заслання. 

6. Вкоріненість

Зв’язок із родинною пам’яттю, землею та простором власного дому. Це вміння підживитися силою від своїх предків, відчувати вдячність за спадок — якщо не матеріальний, то родинних традицій, навичок і зв’язків, але вчасно відкидати сценарії, які в сучасних умовах уже не працюють. Водночас це відчуття зв’язку зі своєю країною, яке підживлює суб’єктність: розуміння, чому це місце для тебе важливе і чому ти не готовий полишати його як перекотиполе. 

Цей стан невкоріненості, а тоді перевіднайдення ідентичності і потребу зрештою це коріння пустити в землю дуже гарно описує Вікторія Амеліна в книжці «Дім для Дома» (Видавництво Старого Лева). 

7. Культура і фахова підготовка

Важить як здатність використовувати свої професійні навички в різних контекстах, опановувати нові спеціальності, а також підтримувати культурний рівень і передавати знання навіть у кризових обставинах, так і  усвідомлення культури як інструменту: вміння розповідати про свій складний досвід не лише мовою фактів і статистики, а й на глибшому емоційному рівні через літературу та мистецтво, які промовляють мовою архетипів і спільних переживань. 

Про цю опору ідеться у кількох випусках подкасту: влаштування шкіл у таборах, університетів у еміграції і навіть театру у в’язниці, створювало відчуття свободи завдяки тому, що не можна відібрати. 

8. Сила малих спільнот і сестринство

У кризові часи найбільшою підтримкою стають не державні інституції, а невеликі осередки взаємної довіри: організація спільного побуту, опіка над тими, хто не може про себе подбати самостійно. Поруч зі здатністю допомагати іншим, важливим є вміння за потреби попросити про допомогу собі. 

Така підтримка є важливою у різних обставинах  —  від спільноти однокласниць у гімназії у Ірини Вільде, до табірної взаємопідтримки політв’язнів у Надії Суровцової. 

9. Творчість і краса

Оточення себе естетичними об’єктами чи гарною музикою, пошук найменших досяжних задоволень  —  це те, що відновлює. Здатність перетворювати складні переживання на мистецтво дає відчуття полегшення й вивільнення. Творчість не поєднується з тривожністю, тому в умовах невизначеності саме творчий імпульс дає змогу виразити свій внутрішній стан і спрямувати внутрішню напругу в творення нового. 

10. Гумор та іронія

Здатність помічати смішне, іронізувати над абсурдністю обставин, сміятися крізь сльози та не втрачати відчуття гумору навіть у найтяжчих умовах — це питомий спосіб українців тримати рівновагу. Гумор дозволяє активно опрацьовувати стрес, убезпечує від впадання у стан безпорадної жертви та зберігає почуття гідності. Про книжки, що оперують гумором як однією зі стратегій подолання труднощів, ітиметься в наступних випусках подкасту, зокрема бонусних.

Докладніше про кожну з цих опор можна послухати у 12-му сезоні подкасту «Перефарбований Лис».

Читайте також: Слухати, коли немає світла: 6 додатків з авдіокнижками