13-й Meridian Czernowitz: перший літфестиваль після великого наступу

Чому 13-й Meridian Czernowitz став особливою подією для українського культурного ландшафту — усім зрозуміло й без зайвих пояснень. Планувати літературний фестиваль на тлі інтенсивних бойових дій і загрози ракетних обстрілів наважуються далеко не всі, але команда Меридіану таки вирішила ризикнути й взяти на себе цю відповідальність. Ми поїхали до Чернівців, щоби почути й побачити на власні очі, як поезія повертає нас до «нормальності» й водночас нагадує про присутність війни.

Початок вересня у Чернівцях – це небо, затягнуте важкими сірими хмарами, й нескінченний дощ. Він стікає дахами й гучно падає на підвіконня готельних вікон Central Magnat Cinema. Тут розташувалися учасники подій, журналісти та всі ті, хто причетний до цьогорічного як ніколи камерного Meridian Czernowitz. 

Усі інші локації – на відстані 3-х хвилин пішки. Літературний фестиваль воєнного часу не може дозволити собі розкидатися по усіх Чернівцях, тож окрім готельного, напівпідвального конференц-залу, події також відбувалися на іншому боці вулиці Кобилянської – у Літературному Целанівському Центрі, галереї «Вернісаж», а також на вуличній сцені.

Усю потрібну інформацію про події й локації фестивалю можна було отримати відразу біля входу до Літеруторного Целанвського центру

«Є дуже багато речей, які треба брати до уваги. Ми розуміли, що настрій не святковий, тому скасували чимало подій, які, може, й хотілося реалізувати, але вони зараз будуть недоречними – музичні концерти, театральні постановки. Ми зосередилися на поетичних читаннях, дискусіях й розмовах». – говорить директорка фестивалю Євгенія Лопата.

Цього разу у програмі було 24 події за участі українських й іноземних авторів. Презентації нових книжок Катерини Калитко, Андрія Любки, Люби Копать, Ірени Карпи перемежовувались з поетичними читаннями й «Діалогами про війну». Але попри визначені формати, поезія як і чернівецький дощ розтікалася майже по усіх подіях фестивалю, бо ж важко уявити собі презентацію тієї ж Калитко без зачитування віршів з її найновішої книжки.

Катерина Калитко презентує нову поетичну збірку «Люди з Дієсловами»

«Є важливим момент «хорового співу», засвідчення своєї присутності у часі. Навіть якщо ти не говориш щось таке [у поезії], що потім будуть цитувати у підручниках, ти долучений до цього хору голосів, і це важливо для тебе передовсім навіть не як для автора, а як для людини, присутньої зараз у кордонах своєї держави, з якою відбувається щось грізне і велике», – говорить Катерина Калитко, відповідаючи на питання про доцільність писання віршів в умовах війни.

Під Вуличною сценою завжди людно

Але цілісності програмі надавала не лише всюдисуща поезія, але й спільність тем і лейтмотивів. Жодна дискусія, жодне проговорювання віршів у голос не могли оминути тему війни. Якщо для когось література й залишається певною формою ескапізму, то на Меридіані вона відігравала функцію закорінення й усвідомлення поточного моменту. Камуфляжна айдентика фестивалю й приписка «За підтримки ЗСУ», емоційна поезія про зруйновані українські міста, розмови про складний досвід жінок як на фронті, так і в окупації – все це постійно нагадує, що формула «Культура поза політикою» (читай «поза війною») вже давно не працює і насправді ніколи не працювала.

Директорка фестивалю Євгенія Лопата на одній з подій Вуличної сцени

«Ситуація в Україні максимально відображена на контенті фестивалю, і це логічно й природно. Ми намагалися додати якогось внутрішнього натхнення, чогось такого, що давало б людям сили. Культура це завжди про підтримку духу, про збереження цінностей, тримання своїх власних ліній і фронту, за який ми всі боремося», – додає Євгенія Лопата.

Важливою темою фестивалю стало й повернення до так званої «нормальності». Якщо одні радіють факту проведення такого заходу під час війни, то інші вважають, що будь-яка «цивільна» активність наразі «не на часі». Гуляти містом і сидіти у ресторанах? Слухати вірші на поетичних читаннях чи дивитися комедію у кінотеатрі? Для тих, хто зараз не в шанцях, це часом перетворюється на серйозну моральну дилему, розв’язання якої кожен шукає індивідуально.

Літературний фестиваль заповнює простір головної пішоходної вулиці міста й відвойовує увагу у ресторанів та кав’ярень

Наприклад, письменник Роман Малиновський вважає, що цей «воєнний» Meridian Czernowitz можна трактувати як символ повернення до цієї самої «нормальності», якого страшенно бракувало: «На початку наступу я листувався з Ді-Бі-Сі П’єром, і він тоді говорив багато про адаптивність, і про звикання до війни, і про потрібність того, щоб вести нормальне життя, бо втома, яка накопичується всередині людини, виснажує, змучує у протистоянні, і такі паузи важливі – це як спання, яке надає тобі сил, і завтра, коли закінчиться фестиваль, ми знову повернемось до того, що кожен з нас робить щоденно для перемоги». 

Юрій Сильвестров Юрко Прохаськм та Гельмут Бьоттіґером на сцені Целанівського центру

Як показує відвідуваність фестивалю, культурних подій «нової нормальності» бракувало багатьом, хоча у перший день Меридіану здавалося зовсім навпаки. У суботу, коли нарешті вщух дощ і запрацювала вулична сцена, чернівчани й гості міста густими натовпами повалили на різні події. На дискусію між Юрком Прохаськом та німецьким літератором Гельмутом Бьоттіґером, що відбувалася у залі Літературного Целанівського центру, не можливо було протиснутись – відчинивши вхідні двері, ви бачили лише спини людей, яким не вистачило місць для сидіння. «Діалоги про війну», що відбувалися на вуличній сцені – буквально за 5 метрів від попередньої локації – також стабільно збирали велику кількість слухачів, і це навіть попри те, що слова, сказані гостями й модераторами, далеко не завжди було чутно. Окремо можна відзначити й аншлаги на декілька сотень людей під час виступів Юрія Іздрика та Ірини Цілик.

Ірина Цілик розповідає Ірині Славінській, як на неї та її творчість впливає досвід життя під час війни

До речі, для тих, хто погано чув або просто не встиг відвідати подію, чимало івентів супроводжувались стрімами та радіоефірами. Досвід коронавірусних років й масової міграції в онлайн, як бачимо, залишився актуальним і в період бойових дій, адже небезпека, по суті, зводиться до того ж самого – дуже ризиковано збирати в одному місці велику кількість людей і при цьому гарантувати їхню безпеку. У нашій новій реальності, поряд з локаціями подій на карті фестивалів, ми ще досить довго будемо бачити й позначені місця найближчих бомбосховищ.

Читайте також: Тетяна Терен: Онлайн-подія не дає особливого обміну енергією

Але враження таке, що чернівчан такі питання не дуже то й хвилюють. Чернівці, на відміну від інших міст, славляться тим, що сюди «нічого не прилітало» (і ми сподіваємось, що нічого вже й не прилетить), тому пожвавленість «трикутника» між трьох фестивальних локацій на пішохідній вулиці Ольги Кобилянської викликала подив лише в перші декілька хвилин. Хтось говорить на сцені, під якою зібралися десятки слухачів; з Літературного Целанівського Центру виходять люди з вином; автори зустрічають одне одного вперше за декілька місяців після наступу й говорять про волонтерство; молоді чернівецькі поети, які ще не встигли вийти зі своєї бунтарської фази, нікого не слухають і сидять колом просто на бруківці, читаючи одне одному нову книжку Калитко (у них, до речі, також була своя подія у межах фестивалю) – приблизно такий вигляд має панорама 13-го Meridian Czernowitz.

Калитко приєдналася до молодих поетів та всіх, хто до них примкнув, щоби очолити бунт

«В спокійних містах, де не падають бомби, варто проводити фестивалі й зберігати цей елемент мирного життя, але я не радив би це робити у містах, близьких до лінії фронту. Дуже добре, що у нас є Чернівці. Якщо люди під час війни на щось таке витрачаються, то це треба плекати й розвивати», – вважає письменник Андрій Бондар й згадує про досвід івано-франківського клубу «Вагабундо», який розташований у підвалі й де досі відбуваються різноманітні події. Щось схоже зараз діється і в київському Кнайп-клубі «Купідон», у якому щочетверга, у такому ж підвальному приміщенні місцеві поети влаштовують читання зі зборами грошей на армію. Доки література по всій країні ховається під землю, у Чернівцях вона може дозволити собі ще трохи побути під глибоким, відкритим небом.

Андрій Бондар говорить про те, як його старі поетичні тексти почали набувати нових сенсів та обростати новими прочитаннями з початком війни

«Меридіан традиційно дуже гостинний, дуже родинний, і дуже тішить, що у такий важкий час організатори ухвалили рішення його провести, бо не всі на це наважуються і не у всіх є для цього ресурси й можливості. – говорить поет Грицько Семенчук – Наприклад, ми не проводили цьогоріч Місяць авторських читань у Львові. До нас мали приїхати поети з Ісландії, але вони дуже боялися це робити. Натомість ми відправили 10 українських поетес до Брна».

Грицько Семенчук – один із учасників «Українських поетичних читань», в яких взяли участь автори з різних регіонів

Віднайдення інших форматів або адаптація вже наявних – це один із викликів, з якими обов’язково доведеться рахуватися організаторам культурних подій у наш час. Крім пристосування до нових вимог безпеки, зміни масштабів, багато кому доведеться переглянути й ставлення до формування бюджетів. Українська економіка намагається втримати на своїх плечах війну, тож літературні фестивалі та різні культурні ініціативи переходитимуть до другого (якщо не третього) ешелону пріоритетності.

«Ми перемогли у конкурсі «Книжкова столиця України» від УКФ, і це мало забезпечити стовідсоткове фінансування Меридіану. Але ми не встигли підписати угоду й всі ці кошти, очевидно, перетекли в армію. Ми до останнього часу не шукали іншого фінансування, і коли кошти не отримали, то опинилися на межі катастрофи. На щастя вдалося залучити різних закордонних донорів, а також і привезти гостей з інших країн. До дому вони повернуться з враженнями про Україну й будуть розповідати про ситуацію, яку вони застали тут, – а вони застали якісний літературний фестиваль», – зазначає директорка Meridian Czernowitz Євгенія Лопата.

Крім вже згаданого вище Гельмута Бьоттіґера, з Німеччини також приїхали поети Ян Снела та Андра Шварц. Гостею з Австрії стала Мілена Фіндайз, а Юдіт Шіфферле завітала до України зі Швейцарії. Ізраїль представляли Шахар-Маріо Мордехай та Еран Целґов. Більшість запрошених авторів були готові приїхати на Меридіан власним коштом і виступити без гонорарів, але, за словами організаторів, фестиваль не практикує безкоштовне винаймання учасників, тому цією опцією вирішили не користатись.

Сільців вистачає не всім, але люди такими дрібницями не переймаються

«Ми залучили усі свої зв’язки, партнерів і знайомих із-за кордону, я навіть особисто їздила у Німеччину, щоби з ними спілкуватися, – розповідає директорка – Так я знайшла німецьке видавництво Klett-Cotta, що дозволило забезпечити певну базу й запросити українських й кількох закордонних авторів. Потім нам вдалося отримати кошти від агенції USAID, що допомогла залучити молодих українських авторів, культурних менеджерів й журналістів. Тобто спільними зусиллями ми дали можливість культурній спільноті вижити, робити свою роботу, але й також зацікавити якісним культурним контентом публіку».

Зацікавлював Meridian Czernowitz не лише подіями й закордонними гостями, але й книжками. У цьому ж «фестивальному трикутнику» на Кобилянської була розташована і ятка з новими та вже відомими книжками авторів-учасників фестивалю, а також тими, хто видається в однойменній агенції. Відвідувачі мали усі можливості спокійно обрати книжку улюбленого автора та встигнути виловити його для автографа зі щільного потоку книголюбів, волонтерів й журналістів.

Вулична розкладка з книжками привертала увагу не лише відвідувачів фестивалю, але й випадкових перехожих

Письменник Андрій Любка роздає пару автографів, декілька коментарів, а потім розповідає мені про свої враження від побаченого: «Це водночас диво і дивно, що у цей складний час хтось проводить такий міжнародний літературний фестиваль, запрошує гостей, видає книжки, і робить це як бізнес – це все, чесно кажучи, один із тих актів спротиву, який здається мені найбільш символічним, бо він свідчить про те, що ми тримаємо цей удар. Це про те, які ми тверді й сильні. У тому числі це важливо й економічно – відбуваються події, друкуються книжки, люди працюють над цими виданнями, платяться податки».  

Андрій Любка презентував книжку есеїстики «Щось зі мною не так»

Не так давно Український інститут книги повідомив, що 28 українських видавців не можуть відновити свою діяльність через повномасштабну війну. Разом з тим в останні тижні ми побачили, як в Україні починають працювати молоді видавництва OLEAN та «Відмова», як в постійно загроженому Києві відкриваються нові книгарні, а українські видавці продовжують зміцнювати свій імідж за кордоном. Тепер до цього умовного ряду маркерів поступового відновлення галузі можна додати й поетичний фестиваль у Чернівцях.

Зала готелю Central Magnat Cinema, здається, ще перебуває у процеі ремонту, але голий гіпсокартон не спинить поетичні читання

Дуже важко якось конструктивно критикувати цьогорічний Meridian Czernowitz. Окрім дрібних проблем зі звуком на вуличній сцені, поодинокими наріканнями на переклад у подіях з німецькою мовою та чутками про малу кількість вина, ми не помітили ніяких справді серйозних організаційних проблем. Географічне зменшення масштабу фестивалю дозволили зробити його керованим й функціональним – він відбувся, і це вже добре. Чи можемо ми вимагати чогось більшого в умовах війни й постійної загрози ракетних ударів?

Святослав Померанцев презентує колекцію ювелірних виробів, створених за мотивами книжки Ігоря Померанцева «Пізній збір»

«Великий феномен наших міжнародних читань у тому, що вони узагалі відбулися, а також те, що тут презентують нові книжки під час війни, а люди їх купують. Для нас як для організаторів це новий, абсолютно комфортний формат, адже чим менше локацій, тим менше проблем. Я повністю задоволений і вдячний своїй команді, ініціативній групі, і найголовніше – вдячний людям, які прийшли слухати поезію, – підсумовує президент фестивалю Святослав Померанцев, і відразу додає про найголовніше – А розмови про нестачу вина – абсолютна брехня, бо поряд з річкою поезії, як і в попередні роки, на Меридіані тече річка червоного сухого». 

Сухим ми також тримаємо і порох, бо війна продовжується, а разом з нею триває й боротьба за простір української культури. Чи переможемо ми? Якщо наша країна може сьогодні дозволити собі проводити у тилових містах подібні фестивалі, то будьте впевненими – ми не просто переможемо, а вже перемагаємо.

Читайте також: Поезія, емпатія і знайомі обличчя: яким був Meridian Czernowitz XII

Фото: Meridian Czernowitz