виховання

6 причин читати з дітьми про «ка-ка» і «пі-пі»

21.02.2021

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Нещодавне цькування дитячого письменника Сашка Дерманського через «самокрутку з лев’ячого кізяка» у казці «Білячок» продемонструвало, що для багатьох дорослих тема природних фізіологічних потреб досі табуйована. Діти ж дошкільного та молодшого шкільного віку часто цікавляться процесами свого організму й жартують на туалетні теми. Науковці й психотерапевти переконані: книжки на теми «ка-ка» й «пі-пі» допомагають долати психологічні бар’єри, знімати емоційну напругу, задовольняти природну цікавість та убезпечувати дітей від нездорових реакцій у майбутньому. Детальніше про причини читати з дітьми про «це» у нашій статті. 

1. Зважати на психологічну потребу

Зростаючи, малюк цікавиться усім навколо, але найперше – своїм тілом, відчуттями та процесами, які з ним відбуваються, зокрема й дефекацією. 2-3 річні діти можуть довгенько вивчати «продукти своєї життєдіяльності» в горщику й засипати дорослих купами запитань на тему. 

 

Книжка Таро Гомі «Усі какають», Японія, 1977 рік

 

Ця гіпертрофована, хоча абсолютно природна цікавість часто супроводжується ще й «какофорією»: під час дефекації маленькі діти можуть бути дуже емоційними чи багатослівними, наприклад, висловлювати свою любов до мами чи тата. Науковці пояснюють це явище роботою блукаючого нерва, який, серед іншого, пов’язує пряму кишку та головний мозок. Як наслідок, процес дефекації в дітей ніколи не є суто фізіологічним: він тісно пов’язаний з емоціями, почуттям задоволення, а малюк відчуває потребу зосереджуватися на цій темі.

 

Що почитати:

 

  • Вернер Ґольцварт. Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову / Художник Вольф Ерльбрух. – Чернівці: Чорні вівці, 2017.

2. Показати, що какати нормально

З какулями в дітей стосунки непрості. Хтось виявляє надмірну цікавість, хтось навпаки страждає на психологічні «закрепи». Є й інші проблеми: енурез, відраза перед туалетом у садочку чи школі, страх унітазу чи сором’язливість, яка не дає попроситися в туалет вчасно.

 

«Із 3 до 6 років у багатьох дітей є страх перед дефекацією. Книги, мультики про кавалки, “туалетні” пісеньки – незамінні помічники батьків у розв’язанні цієї серйозної проблеми», – пише на своїй сторінці в соцмережі Юлія Ярмоленко, експертка із сексуальної освіти та авторка книжки «Малечі про інтимні речі». 

 

 

Що почитати:

 

  • Юлія Ярмоленко. Мар’яна Гілевич. Малечі про інтимні речі. – Харків: Талант, 2019. – 48 с.
  • Юлія Смаль. Віточка-квіточка та її дівочі справи / Ілюстрації Тетяни Калюжної. – Київ: «Моя книжкова полиця», 2020. – 104 с.
  • Рут Мартін. Моє дивовижне тіло. – Київ: #книголав, 2017.

3. Щоб привчити малюка до горщика

Це нелегке завдання, із чим погодяться, мабуть, усі батьки. З горщиком пов’язані перші заборони чи правила для дітей («не можна чіпати каку», «треба проситися на горщик» тощо), і водночас це дуже важливий етап дорослішання. Діти пишаються тим, що вже ходять на горщик самі, адже почуваються самостійнішими. 

 

Наступний етап у цьому процесі – відучити від горщика і привчити до унітаза, іще одна сходинка для дитини та ще один привід пишатися собою. На полицях європейських та американських книгарень можна знайти незчисленну кількість видань для читання з малюками, які допомагають дітям потоваришувати з горщиками та дорослими туалетами. Кілька таких видань вийшло друком і в Україні. 

 

 

Що почитати:

 

  • Жослін Сансшагрен. Каю. Пора на горщик. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014.
  • Ровена Бліт. Тишко та новий горщик. – Харків: Жорж, 2019.
  • Галина Буділова. Королівна Мартуся і її горщик. – Тернопіль: Мандрівець, 2019.
  • Галина Буділова. Козачок Микитка та його горщик. – Тернопіль: Мандрівець, 2019.
  • Зуза Геммерле. Сьогодні йду я сам до туалету. – Дж. Дж. Агенція ГМБХ Україна, 2011.

4. Щоб уникнути дитячих неврозів

«Туалетна» тема пов’язана в суспільстві з рядом правил, до яких кожна дитина мусить призвичаїтися. Але цей аспект соціалізації нелегкий, та й дорослі не надто допомагають. Вони то уважно вивчають вміст горщика, то присоромлюють дитину за аналогічну цікавість або розмови на тему. 

 

Що старшою стає дитина, то більше природний фізіологічний процес витісняється в зону непристойного й обростає евфемізмами. «З першими жорсткими соціальними обмеженнями дитина стикається саме тут. Усе, що відбувається довкола какашок, несе на собі тінь неврозу», – пише педагогиня і дитяча письменниця Марина Аромштам

 

«У нашому суспільстві ця тема вважається дуже неприємною і негідною обговорення. І малюки, які дуже цікавляться попою й какашками, постійно отримують від дорослих посил: «фу», «гидота», «не чіпай», «смердить!». Потім дитина виростає, і що ми бачимо: неправильна поза для дефекації (привіт, геморой!), неправильний догляд за анусом (забудьте нарешті про папір!), неможливість сходити в туалет за межами власної домівки, психологічна нездатність поставити питання лікареві, відсутність знань, про що говорить колір і консистенція калу, величезний страх перед візитом до проктолога. Люди терплять проблеми з прямою кишкою й анусом роками, а звертаються до лікаря часто вже із запущеними пухлинами», – зазначає Ярмоленко.

 

 

Книжки, які показують здорове ставлення до фізіологічних процесів та розвінчують табу, можуть допомогти дитині знизити емоційну напругу, слугувати «зачіпкою» для довірливої розмови з батьками. Крім того, вони озброюють дитину необхідним словником, щоб висловити проблему, та розумінням, коли треба звернутися по допомогу.

 

Читайте також: Почнімо нарешті ставитися до дитячої літератури серйозно!

5. Щоб розвинути спокійне ставлення до фізіології та уникнути нездорової цікавості

Як відомо, заборонений плід солодкий, а табуйовані теми розбурхують уяву та викликають нездорову увагу. Якщо вчасно і спокійно задовольнити дитячу цікавість до певних тем, можна буде уникнути «рецидивів» у загостреній формі. 

 

Дитина, в якої сформувалося здорове ставлення до фізіологічного «низу», не вдаватиметься до туалетного гумору, щоб ображати інших, та не надолужуватиме згаяне в дорослому віці. Показовий приклад – скатологічний гумор дорослого Моцарта у листах до кузини й навіть у музичних канонах.

6. Низовий гумор частина дитячої культури, і змиріться з цим

Не всі дорослі толерантні до туалетного гумору, але доводиться змиритися з тим, що це питома складова дитячої культури. Та й дорослої теж, відколи в літературу увірвався Франсуа Рабле, а його Гаргантюа попісяв і викликав потоп. У фольклорі ж (тим паче солов’їно-калиновому) низовий гумор існував завжди. 

 

Ніщо так не смішить 5-6-річних дошкільнят і школярів перших класів, як чиїсь какулі, калюжі чи пук-пуки. Це карнавал, свято здорової тілесності, яке колись (у Середньовіччі й Ренесансі) святкувала вся «доросла» Європа. І краще його «пересвяткувати» в цьому віці, щоб не компенсувати згодом. 

 

Класика європейської й української дитячої літератури має видатні зразки туалетного гумору (від «Максового горщика» Барбру Ліндґрен до «Тореадорів з Васюківки» Всеволода Нестайка, де на телевізійній антені майорять, як прапор, дідові підштаники). 

 

Розуміння того, що ми – не єдинороги, які какають веселкою, важливе для дітей і дорослих. Не менш важливе і почуття гумору та бажання не бути ханжами, хоча б із поваги до самих себе. 

 

Що почитати:

 

  • Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюківки. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013.
  • Франсуа Рабле. Гаргантюа та Пантагрюель. – Львів: Кальварія, 2004.
  • Фонтан казок. Сучасні українські казки. – Київ: Фонтан казок, 2019.

 

Читайте також: Чому ринок дитліту потопає у перекладах і де український автор