Автори проти «безкоштовної електронки»: як умова УІК спричинила дискусію у видавничій сфері

Нещодавно Український інститут книги (УІК) опублікував детальне роз’яснення про державну програму підтримки книговидання, зокрема про авторські гонорари та умову, яка виявилася новиною для багатьох видавців і авторів: книжки, що отримують держпідтримку, зобов’язані з’явитися у безкоштовному доступі в Українській цифровій бібліотеці. Поки одні автори дізнаються про це з поста в соцмережах, інші вже категорично відмовляються від участі в конкурсах. Розбираємося в тому, що саме трапилося і хто за що відповідає.

Що таке Українська цифрова бібліотека?

Українська цифрова бібліотека (УЦБ) — це безплатний застосунок, розроблений Українським інститутом книги. Він доступний для смартфонів і планшетів на Android та iOS. Мета проєкту — популяризувати українську книгу в електронному форматі й зробити читання доступним будь-де й будь-коли. Бібліотека пропонує сучасні та класичні твори вітчизняних і зарубіжних авторів — художні, науково-популярні, публіцистичні. Станом на початок 2024 року в застосунку було доступно понад 400 книжок; фонд поступово поповнюється коштом книжок-переможців конкурсів держпідтримки.

Щоб читати повні тексти, потрібно зареєструватися — вказати електронну пошту та погодитися з правилами. Незареєстровані користувачі можуть переглядати лише описи та ознайомчі фрагменти. Зареєстрований читач може одночасно «тримати на руках» до 20 книжок — завантажити їх на пристрій і читати офлайн. Після прочитання книжку потрібно «повернути» (вона видаляється з пам’яті), щоб взяти нову — як у звичайній бібліотеці. Книжки доступні виключно через застосунок УЦБ: вони захищені від копіювання, невидимі для інших читалок та недоступні через файлову систему. Переслати їх на інший пристрій неможливо. Користування застосунком і читання — безплатні.

Оскільки фонд формується переважно з книжок, що пройшли конкурсний відбір УІК, там представлені актуальні українські автори та твори, підтримані державою. Водночас комерційні бестселери або книжки, видані без участі в конкурсах, у бібліотеці не представлені.

Наразі завантажити бібліотеку новим користувачам не можна, оскільки оновилася операційна система додатка.

То що саме вимагає УІК і чому?

Відповідь на це питання у постанові Кабінету Міністрів № 638 від 12 червня 2019 року, пункт 9-1: Інститут зобов’язаний розміщувати електронні версії книжок, що отримують держпідтримку, в Українській цифровій бібліотеці. Це правило діє впродовж усіх конкурсних років — з 2023 по 2026-й. Порядок проведення конкурсу затверджений наказом міністерства культури від 23 березня 2023 року.

Під час створення Української цифрової бібліотеки передбачається повне набуття замовником майнових прав на вироблений програмний продукт Української цифрової бібліотеки. Для створення окремих сервісів Української цифрової бібліотеки Інститут може придбавати програмне забезпечення (ліцензії на право користування програмним забезпеченням), на яке майнові права не передаються замовнику (майнові та авторські права на об’єкт інтелектуальної власності залишаються у розробника, а замовнику надається право користування цим програмним забезпеченням), та послуги з його супроводження та обслуговування. 

Видавець, подаючи заявку, підписує згоду на таке розміщення. В УІК наголошують: умови оприлюднюють на початку конкурсного відбору, детально пояснюють на вебінарах для видавців, а всі укладені договори є публічними та доступними на порталі Prozorro.

Трохи про масштаби програми:

• за 2023–2025 роки в межах підтримки УІК видали 296 книжок загальним накладом 377,5 тисячі примірників, які щороку потрапляли приблизно до 1500 публічних бібліотек усіх територіальних громад на підконтрольній території;
• на підтримку витратили 85,465 мільйона гривень; 
• автори отримали гонорари на загальну суму 15,610 мільйона — в середньому 52 тисячі гривень на книжку, тобто 18,5% від кошторисної вартості проєкту. 

У 2026-му планують підтримати 83 книжки на суму 25,016 мільйона; середній авторський гонорар становить 31 тисячу гривень (близько 10% від кошторису).

У коментарі Читомо в УІК пояснили, що інститут не встановлює і не регулює авторський гонорар — це предмет домовленості автора з видавцем. УІК також не отримує авторських прав: автор передає майнові права видавцю, а не УІК. Безкоштовна демонстрація твору в цифровій бібліотеці, за словами начальника відділу стратегічної роботи й аналітики УІК Юрія Марченка, «жодним чином не обмежує правовласника у використанні твору». Крім того, інститут закликає видавців робити комерційні додруки паперових книжок і продавати електронні копії. Понад 75% переможців конкурсів успішно видають комерційні наклади після його завершення.

Чому автори обурені?

Попри публічність умов, для багатьох авторів вимога про електронну версію стала несподіванкою. Письменниця Ірина Бобик, чию книжку видає видавництво «Білка», розповіла, що її видавчиня Ірина Білоцерківська була «заскочена» цією умовою так само як і вона сама.

«Якщо вимога й була прописана — то дрібнесеньким шрифтом в кінці якогось документа, доступного лише видавцям. А така важлива, неоднозначна умова мала б бути публічною і помітною, бо нескладно передбачити, що не всім буде прийнятно втратити частину ймовірного прибутку через вільне поширення електронної версії», — каже вона.

Зрештою, авторка погодилася на умову: «Одна з причин — те, що мені дуже хочеться, щоб мої “Посестри, подруги, тіні” поширювалися, щоб їх активно читали. Тому це певна благодійність з мого боку». Але чи буде подавати наступні свої книжки на програми підтримки від УІК, поки не знає: «Треба буде врахувати багато факторів».

«УІК має право виставляти ті умови, які вважає прийнятними. Але маю прохання — робити це максимально відкрито і безпосередньо», — додає авторка.

Те, що прийнятне для дебютантів і авторів, яким вигідне широке охоплення, зовсім не обов’язково прийнятне для тих, хто вже має сталу авдиторію і живе з письменства. На цьому наголошує видавчиня Ірина Білоцерківська.

«Через те, що ми цього року перший раз брати участь у закупівлях, цілком можливі комунікаційні помилки, які ми визнали. Та це не скасовує той факт, що умови гранту підходять далеко не всім. Стандартні авторські договори видавництв зазвичай не містять пункту про безоплатне розповсюдження книжки. Через це у видавця можуть виникнути додаткові ризики: з одного боку, він не отримує комерційного накладу, а з іншого — саме видавництву, а не Українському інституту книги, можуть бути адресовані претензії автора у разі порушення авторських прав», — зазначає вона. За словами видавчині, якщо інституція отримує широкі права на використання твору, автор і видавництво фактично не можуть запобігти подальшому безоплатному поширенню електронної версії книжки.

Радикальнішу позицію має письменник Віталій Запека: «Я категорично проти таких умов. За таких обставин я не братиму участі в жодних конкурсах — чи то Українського інституту книги, чи інших організацій та інституцій — і не даватиму згоди на безоплатне поширення електронних версій моїх книжок». Він посилається передусім на піратство: його  книжки вже поширюються без дозволу на різних ресурсах і в Україні, і за її межами, зокрема в росії. За його словами, такі умови «не влаштовують більшість» його знайомих авторів. 

Чи справді це загрожує продажам?

Ірина Білоцерківська каже, що до Української цифрової бібліотеки книжка потрапляє у форматах EPUB і PDF. EPUB зручний для читалок, а PDF можна завантажити на будь-який носій — планшет, ноутбук чи комп’ютер — і далі пересилати іншим користувачам. Це, на її думку, безпосередньо впливає на комерційні продажі.

Письменниця Зоряна Биндас погоджується: «Коли книжка з’являється у безкоштовному доступі, це знизить мотивацію читача купувати видання у книгарнях». Водночас вона робить виняток для дитячої літератури — свого основного жанру: «Мої читачі купують паперову книгу заради емоції. Дитина хоче взяти книжку в руки, роздивитись ілюстрації». Для дитячих книжок електронна версія не є прямим конкурентом паперовій. Але для авторів дорослої літератури, каже вона, це працює інакше.

Андрій Кокотюха дивиться на проблему скептичніше: претензії колег щодо піратства він вважає перебільшенням. «Навряд пересічний читач буде чекати на піратську версію книжки якогось автора, котрий без того видається тиражем 500 примірників», — говорить він. При цьому зазначає, що питання електронних та авдіокнижок важливе, але в Україні «поки це такий собі бізнес».

 

«УІК робить багато хороших справ та втілює чимало корисних ініціатив. Але я звик не залежати від конкурсів та їхніх результатів. Видавець усе одно видасть Кокотюху — це вигідно, інакше б до мене не стояли черги», — пояснює він. За словами письменника, поки рукопис чекає результатів конкурсу, він «зависає» десь на рік, ще 3–4 місяці іде на друк. «Мені не вигідна така затримка. Без того зараз проблема швидкого друку: якщо раніше від рукопису до книжки у мене було 5–6 місяців, сьогодні — 9», — каже він. Як автор із власною книгарнею, Кокотюха зацікавлений у максимально швидкому поповненні полиць новинками. А от участь у програмах УІК, пов’язаних із фестивалями в регіонах, презентаційними турами та публічними заходами, — цікавить його більше. «Там і продавати книжки можна», — додає він.

Чи порушуються авторські права?

Артем Біденко з Української асоціації видавців розповідає: «Видавці з кожним автором мають власні договори, де прописані умови і правила співпраці. Для когось це може бути порушення — і швидше за все такий видавець не буде подавати цю книжку; для когось — норма, право розпоряджатися на свій розсуд». За його словами, це передусім ринкове питання: самі видавці вирішують, чи їм цікаво брати участь у конкурсах і подавати ті чи інші твори.

Якщо видавець підписав заявку зі згодою на електронне розміщення, але не відобразив цю умову в договорі з автором — автор технічно може оскаржити таке розміщення. Проте Біденко вважає, що подібних випадків буде небагато: «Видавці мають юристів, вони прораховують ризики і радше будуть вносити зміни в авторські договори, ніж ризикувати судовими позовами».

Як зазначає Ірина Білоцерківська, стандартні авторські договори видавництв зазвичай не містять пункту про безоплатне розповсюдження книжки. Через це у видавця виникає подвійний ризик: він не отримує комерційного накладу і водночас саме до нього, а не до УІК, можуть бути адресовані авторські претензії. Вона також радить звернути увагу пункт договору з УІК про обсяг прав, що передаються: якщо інституція отримує широкі права на використання твору, автор і видавництво фактично не можуть запобігти подальшому безоплатному поширенню електронної версії.

Артем Біденоко наголошує, що УІК у своїй позиції коректний: «Вони обмежені нормативною базою і своїми ресурсами». Медійна юристка Людмила Панкратова такої ж думки: «Заява видається досить коректною відносно авторів та видавництв, оскільки в ній надані чіткі правила використання коштів і подальшої публікації електронної версії У пунктах 9-1 постанови зазначено “Інститут: (…) розміщує електронні версії книжкових видань в Українській цифровій бібліотеці та/або на офіційному веб-сайті Інституту з наданням безоплатного доступу до них”».

За її словами, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», майнові права на твір можуть бути передані іншій особі на підставі закону чи правочину повністю або частково, тож право на відтворення цифрової версії книжки входить до обсягу майнових прав, що передбачено відповідним законодавством. 

«Я не вважаю, що в цьому випадку була лише згода видавця, оскільки автори, які брали участь у конкурсі, були зобов’язані прочитати умови, опубліковані в законодавстві.  Можуть бути суперечки про те, чи було таке правило відомо авторам; чи видавці інформували авторів про це правило та чи надавали автори свою згоду на це», — зазначає юристка.

«Закон про авторське право і суміжні права,  ст. 12 частина 2. Майнові права на твір, передбачені частиною першою цієї статті, може бути передано (відчужено) іншій особі на підставі закону чи правочину повністю (на всі способи використання твору на території всіх держав світу) або частково (на окремі способи використання твору на території всіх держав світу або на окремі способи використання твору на території окремих держав світу, або на всі способи використання твору на території окремих держав світу)». 

Вона наголошує, що автори можуть оскаржити розміщення своїх творів в УЦБ у випадку, якщо в договорі, підписаному з видавцем, такої вимоги немає, однак видавець може послатися на публічні умови конкурсу та, відповідно, згоду авторів на участь у конкурсі. 

А що там із цифрами?

Зоряна Биндас ставить питання про те, чи є нинішній гонорар адекватною компенсацією за те, що автор фактично віддає свій твір у вільний доступ.

За її словами, середній гонорар у 2026 році — 31 тисяча гривень, а середня зарплата у Києві зараз — 43 тисячі на місяць. «Над рукописом автор працює місяцями, а іноді й роками. Виходить, що за суму, яка часто не покриває навіть базових витрат на життя протягом місяця, автор віддає результати тривалої роботи у вільний доступ», — каже письменниця.

При цьому електронна версія у відкритому доступі означає і втрату майбутніх роялті з комерційних продажів. «Цей механізм працює на зручність та потреби читача, але не на користь автора», — підсумовує Зоряна Биндас. У довгостроковій перспективі це, на її думку, може призвести до погіршення якості рукописів: частина авторів просто переорієнтується на комерційний ринок і відмовиться від участі в конкурсах.

Як вихід Биндас пропонує конкретний механізм: чітко виокремити плату за використання цифрових прав у структурі гонорару. Це, на її думку, збалансувало б інтереси держави та авторів і зміцнило б довіру між інституціями та творчою спільнотою.

Окрім того, якщо відомі автори масово відмовлятимуться від участі в конкурсах, бібліотеки частіше отримуватимуть книжки дебютантів. «Це не обов’язково погано, однак не завжди відповідає читацькому попиту», — зазначає видавчиня Ірина Білоцерківська.

«Маємо системну проблему, яка характеризує загалом сферу правовідносин в країні: неефективну організацію виконавчої гілки влади, застарілі норми щодо авторського права, права власності», — переконаний Артем Біденко. Профільні міністерства не можуть самостійно розпоряджатися своїми коштами і змушені узгоджувати з міністерством фінансів навіть дрібні рішення. 

«Вирішення цієї проблеми може бути лише системним — через зміни на рівні Бюджетного кодексу та інших законів», — вважає Біденко. Асоціація видавців підтримує відповідні ініціативи Коаліції дієвців культури і сподівається, що міністерство культури зможе поступово це реалізувати. 

Читайте також: Авторське право та ШІ: хто власник і як захистити творчість