Від Гаррі Поттера до Жадана: що читають діти Героїв

16-річна Еліна знаходить у книжках спосіб проживати складні емоції і вже написала власне фентезі. 15-річний Дмитро збирає домашню колекцію класики й читає по дві-три книжки на місяць. 10-річний Ярослав може прочитати 300 сторінок за ніч, читає в автобусі, дорогою і навіть власному собаці. До Дня Незалежності Читомо поговорило з дітьми, якими опікується благодійний фонд «Діти Героїв» про книжки, до яких вони повертаються, історії, що допомагають їм переживати складні моменти, та персонажів, яких хочеться забрати із собою в реальне життя.

Діти, якими опікується фонд «Діти Героїв», втратили одного або обох батьків унаслідок російсько-української війни. Їхні історії такі ж різні, як і книжки на їхніх полицях. Тут є історії про Гаррі Поттера, книжки Нори Сакавіч і Тіллі Коул, Жуля Верна, Всеволода Нестайка, Оскара Вайлда і Марка Твена.

На запитання, навіщо вони читають, діти рідко згадують назви книжок чи жанри — важливішим виявляється інше: можливість на кілька годин опинитися в іншій реальності, підібрати слова для власних переживань, дізнатися щось нове про світ або просто побути там, де немає війни, тривог і досвіду, якого в дитинстві бути не повинно. 

Еліна: «Книги по-своєму є психологом»

Еліні 16 років, вона живе на Київщині й цього року переходить до 11 класу. Про себе говорить, що встигла перепробувати «буквально всі гобі»: бісероплетіння, вишивання, в’язання, гру на гітарі, малювання. Та зрештою найбільше її захоплює писати власні історії.

Читання теж не завжди було великою частиною її життя. Еліна каже, що все змінилося завдяки подрузі, яка дала їй прочитати трилер Голлі Джексон «Виживуть п’ятеро». «З цього моменту я зрозуміла, що це справді цікаво. Я почала читати, купувати книжки, знаходити нові жанри для себе», — розповідає Еліна.

Тепер серед її улюблених жанрів — трилери, драми й романтика. Особливе місце серед прочитаного для неї посідає трилогія Нори Сакавіч «Лисяча нора», «Король воронів» та «Свита короля». 

Є книжки, які стали для Еліни не лише захопливими історіями, а й опорою в складні моменти. Серед них вона називає романи Тіллі Коул «Тисяча пам’ятних поцілунків» і «Тисяча друзкок». Після них, каже дівчина, вона почала інакше ставитися до часу й більше цінувати те, що відбувається з нею зараз: «Ці книжки дають зрозуміти, що життя може обірватися в будь-який момент, і ти не відчуєш ті емоції, які можеш відчути просто зараз, не чекаючи потрібного моменту».

Саме тоді, коли Еліні було особливо непросто, книжки Тіллі Коул допомогли їй бодай на якийсь час переключитися з власних переживань на історію іншої людини.

«Насправді книжки і є своєрідними психологами, що допомагають пережити складні моменти чи емоції, з якими ти не можеш впоратися. Книжки Тіллі Коул стали для мене опорою. Я читала їх у той момент, коли відчувала, що я повністю розбита, і переживання героїні для мене були важливіші, ніж мої».

Згодом читання спонукало Еліну до власних текстів. 2 роки тому вона почала писати короткі історії та фанфіки про друзів і давала їм їх читати. Друзі радили спробувати більшу форму. Потім були вірші, а одного разу з’явилася думка про те, чому б не написати цілу книжку. Еліна купила блокнот і почала вигадувати героїв і сюжет. Так народилося фентезі про світ Арна, в котрому час плине по-іншому: у реальності минає лише 16 хвилин, тоді як тут — 8 років. 

Книжка вже вийшла друком, а Еліна самостійно шукає для неї читачів через Instagram і TikTok. Зізнається, що спочатку уявляла це значно легше: що достатньо створити книжковий акаунт — і люди почнуть купувати, а насправді просування вимагає чимало роботи, відео не завжди «залітають». Разом із мамою Еліна придумала маленьку традицію для перших читачів: перші 50 примірників авторка підписує.

Українську літературу дівчина поки що лише починає для себе відкривати. Наступна книжка в списку до читання — «Інтернат» Сергія Жадана, а із самим письменником мріє колись познайомитися.

У майбутньому Еліни залишається місце для книжок, та спершу вона уявляє мирну Україну «без тривог, без обстрілів, без постійного бігання в укриття», лише потім — письменництво й бажання стати відомою авторкою.

Instagram Еліни: https://www.instagram.com/elinel._avtor 

TikTok Еліни: https://www.tiktok.com/@elinelavtor0 

Дмитро: «У книжках я шукаю знання і спосіб відволікатися»

Дмитру 15 років. Він живе у Хмельницькому й навчається у 10 класі ліцею. З книжками познайомився ще до того, як навчився читати сам, — батько читав йому перед сном. Однією з перших історій, яку Дмитро пам’ятає з дитинства, були пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна.

Зараз він читає в середньому дві-три книжки на місяць, а вдома накопичилася черга з непрочитаних. Місяць тому купив одразу багато нових видань і жартує, що перечитувати їх доведеться ще довго.

Найбільше Дмитра приваблюють класика й антиутопії. Важливим для нього є й саме видання книжки: він збирає серію «Золота полиця» – спершу вона привернула увагу дизайном, а тепер це його домашня колекція класики. Серед названих ним книжок – «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда, «Буремний перевал» Емілі Бронте, «Франкенштейн» Мері Шеллі, «Спогади двох юних дружин» Оноре де Бальзака та «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайлда.

У книжках Дмитро шукає можливість дізнатися більше про світ, а ще бодай ненадовго перемкнутися від того, що відбувається довкола. «Відволіктися дуже тяжко в часи цієї війни, яку почала росія», — говорить він.

Інтерес до знань спонукає Дмитра цікавитися не лише художньою літературою. Серед українських авторів він називає історика Романа Офіцинського і його книжку про Степана Бандеру. 

З читанням для Дмитра пов’язане й питання мови. Він звертає увагу, що російськомовні книжки досі можна побачити у продажу, зокрема в його рідному Хмельницькому. Дмитро розповідає, що сам намагався звернути увагу відповідних служб на один із магазинів, де продають російську літературу. Дмитро згадує і знищені російськими обстрілами українські книжки.

Читання є для нього простором, де можна не тільки осмислювати реальність, а й вигадувати іншу – можливо, тому серед улюблених жанрів саме антиутопія. «Можливо, я міг би написати антиутопію, але я поки навчаюся, а на це треба буде дуже багато часу», — каже Дмитро. Тож поки що вільний час він віддає чужим історіям – від Марка Твена, з якого почалося його читання разом із батьком, до класичних романів, які сьогодні сам обирає для своєї книжкової полиці.

Ярослав: читання в автобусі, у поїзді й навіть собаці

Ярославу 10 років, він живе у Кривому Розі й навчається онлайн. У його розкладі багато занять: циркова студія, жонглювання, акробатика, малювання, LEGO, додаткові заняття з програмування. І читання. Його настільки багато, що мама хлопчика Катерина іноді знаходить його з книжкою в найнесподіваніших місцях: «Він читає всюди: вдома, в дорозі, в автобусі. Коли десь купуємо нову книжку, він може просто йти дорогою і читати. У поїзді може читати прямо до ночі, книжку на 200–300 сторінок – за ніч». Одного разу Ярослав читав книжку вголос домашньому собаці: одягнув теплий комбінезон, вийшов у двір і ліг на асфальт поруч із собакою.

Захоплення книжками почалося рано. Приблизно у два роки батьки купили Ярославу дитячий журнал «Їжачок», який випадково побачили у кіоску. Хлопчик був непосидючим, пригадує мама, але міг довго розглядати яскраві картинки. У чотири з половиною роки Ярослав уже потроху читав сам. Активніше читати почав пізніше, під час повномасштабної війни.

У 2022 році Катерина працювала в Палаці культури, куди приносили гуманітарну допомогу для внутрішньо переміщених людей: одяг, взуття, посуд, інші речі. Серед них одного разу опинилася серія книжок. Ярослав вибрав «Чарівника країни Оз». «Він узяв цю книжку і почав читати прямо дорогою. Іде – і читає. Їде в автобусі – і читає. Він цю книжку прочитав за півтора дня. ІВідтоді почав читати дуже багато. Я постійно купувала книжки, бо бачила, що дитині цікаво», — згадує Катерина.

Згодом Ярослав прочитав усю серію книжок про Гаррі Поттера, відкрив для себе Жуля Верна. Серед його улюблених – «20 000 льє під водою», «Подорож до центру Землі» та «Навколо світу за 80 днів». Про «Тома Сойєра» хлопчик також багато розповідав мамі, переказуючи улюблені пригоди.

Ярослав любить фентезі, детективи, комікси, а ще енциклопедії про людину, природу, навколишній світ і особливо про динозаврів. Прочитані факти потім переповідає іншим.

Нові книжки вони з мамою часто вибирають разом у книгарнях: читають анотації, шукають продовження серій, які вже сподобалися. Одна з таких — «Мій братик-мумія» нідерландської письменниці Тоски Ментен. Українською Ярослав прочитав всі перекладені частини, тож тепер у кожній книгарні запитує: «А є сьома частина?».

Схожа історія з «Хроніками Архео» польської письменниці Аґнєшки Стельмашик. Ярославові настільки сподобалася серія, що п’яти перекладених українською книжок виявилося замало. Решту родина знайшла у Польщі мовою оригіналу — тепер планують читати їх і разом перекладати. Серед інших улюблених серій мама називає «Легенди Морського Аду», «Самородки», «Часодії» Наталії Щерби. Є на полиці й українські автори: Ярослав читає Всеволода Нестайка, бере його книжки в бібліотеці й купує додому. «Таємницю козацької шаблі» Зірки Мензатюк прочитав, а потім перечитав ще раз.

«Мені здається, він знаходить у книжках ті захопливі пригоди, які йому хочеться проживати в житті. У нього дуже бурхлива фантазія, тому я думаю, що він хоче подорожувати і у своїх фантазіях», — розповідає Катерина.

Наприкінці жовтня 2023 року, захищаючи країну, загинув батько хлопчика. Коли Ярослав говорить про те, якою хоче бачити свою країну, то наголошує на свободі:

«Україна – це сила, незламність і воля. А бути українцем – значить бути сильним, добрим, незламним і щедрим. Я хочу, щоб Україна була мирною, незалежною, щоб люди були добрими, щедрими і вільними».

Читайте також: З дітьми говоримо всерйоз: як дитячій книжці пережити війну й цифровізацію