Ерік-Емманюель Шмітт. Мадам Пилінська і таємниця Шопена

Роман «Чарівник» французького письменника Рене Баржавеля (1911 – 1985) – один із найдовершеніших переказів легенд про короля Артура і лицарів Круглого Столу, їхні пригоди під час пошуків Ґрааля, чарівника Мерліна, що сприяв тим пошукам, і різноманітні дива, про високе кохання лицаря Ланселота і королеви Ґвеневри, лиху фею Моргану та її витівки й т. ін. Автор, крім того, майстерно використав додавання певних елементів сучасності, які лише увиразнюють оповідь, наближаючи героїв давнини до читача. Найкращий твір для підлітків і кожного, хто хоче поринути в чарівний світ пригод і романтики.

Уже понад тисячу років жив у Бретані чарівник на ймення Мерлін. Він був молодий і гарний, мав веселі пустотливі очі, трохи глузливу усмішку, зграбні руки, поставу танцюриста, безтурботність кота, жвавість ластівки. Час не лишав на ньому сліду, він споконвіку був юним, мов ліс.

Він знався на чарах, проте вдавався до них тільки задля добра або того, що сам вважав за добро, але інколи й помилявся, бо все-таки був людиною, хоч і незвичайною.

Для чоловіків він був другом, що підтримував, поділяв радість і горе й допомагав без міри. І ніколи не підводив.

Для жінок він був мрією. Ті, яким подобались біляві, бачили його із золотавими, випещеними сонцем кучерями, а ті, які полюбляли чорнявих, милувалися його присмерковою чорною шевелюрою. Жінки не закохувались у нього, — то була річ неможлива: адже він видавався надто гарним і недосяжним, мов янгол. Тільки Вівіан кохала Мерліна — собі на щастя, а може, й на лихо, а може, на лихо чи на щастя їм обом; цього ми вже не знаємо, бо на чарах не тямимо.

Усі знали, що без Мерліна годі обійтися, ніхто не хотів розлучатися з ним, усе ж відчуваючи, що коли-небудь Чарівник буде змушений піти.

Покидаючи світ людей, Мерлін лишив жалі, що ніколи не загоїлися. Ми вже й не знаємо, за ким тужить наше серце й кого ми ненастанно чекаємо, й лише відчуваємо, що в серці у нас — порожнеча.»