Андре Асіман. Називай мене своїм ім’ям

Канадська тайга, хижі звірі, холод. Цивілізований світ — за сотні кілометрів. Тринадцятирічний Браян Робсон після авіатрощі опинився сам на сам з дикою природою. Вітрівка на плечах та сокира в руках — ось і все його екіпірування. У хлопця немає часу на злість, жалощі до себе або відчай: щоб вижити, Браянові знадобляться всі його вміння, рішучість і мужність. Але його ятрять сумніви у своїй здатності вижити, а до всього ще не дає спокою материна таємниця, про яку от-от має дізнатися батько…

Культова книжка для дорослих та підлітків про силу людського духу, у якій порушено проблеми дорослішання та виживання в умовах дикої природи.

Браян Робсон дивився крізь вікно маленького літака вниз, на безкраю зелену тайгу.

Це був легкий літак Cessna – 406, і його двигун працював так гучно, так несамовито ревів, поглинаючи інші звуки, що розмовляти було гетьнеможливо. Та й що хлопець міг розповісти? Йому минуло тринадцять, і він був єдиний пасажир літака, яким керував пілот на ім’я… Як там його звали? Чи то Джим, чи то Джейк. Років йому було десь сорок п’ять, і він не вимовив ані слова під час приготувань до злету. Фактично з того моменту, як мати привезла Браяна до маленького аеропорту в Гемптоні, штат Нью – Йорк, щоб він потрапив на той літак, пілот сказав хлопцеві лише п’ять слів: «Сідай на місце другого пілота».

Браян так і вчинив. Вони злетіли, і на тому розмова скінчилася. Звичайно, спочатку хлопець був захоплений. Він ще ніколи не літав на однодвигунному літаку, тож під час злету, коли літак набирав висоту, смикаючись та ковзаючи на повітряних течіях, сам факт того, що хлопець сидів на місці другого пілота, а перед ним була вся панель керування і всі вимірювальні прилади опинилися просто перед його носом, сповнював його хвилювання й цікавості. Проте за п’ять хвилин вони вирівнялися на висоті близько двох кілометрів, узявши курс на північний захід, і відтоді пілот мовчки дивився вперед, залишивши Браяна сам на сам з монотонним гудінням двигуна. Гудінням і морем зелених дерев. Рясно вкрите озерами, болотами, звивистими струмками та річками, воно простяглося аж до обрію. Тепер Браян сидів, дивлячись у вікно. У вухах лунав рев двигуна, а хлопець намагався осягнути ланцюг подій, що передував його польоту.

Думки закружляли в голові. Вони завжди починали крутитися навколо єдиного слова.

Розлучення.

Це слово здавалося йому огидним. Огидне руйнівне слово, за яким стояли суперечки і сварки, а ще — адвокати. Боже, як же він ненавидів адвокатів з їхніми втішливими усмішками та намаганням пояснити юридично, чому і як усе його життя розлетілося на друзки — чому все, що було непохитне, тепер зруйновано й розбито вщент. Його домівка, його життя — усе, що здавалося непорушним. Розлучення. Слово, яке нищить геть усе. Бридке руйнівне слово. Розлучення. Секрети.

Ні, не секрети взагалі, а саме один Секрет. Той, що він знав і нікому не розповідав, той секрет про його матір, який спричинив розлучення, відомий йому, відомий йому Секрет.

Розлучення.

Секрет.