Макс Мілан. Лунатка на дахах Парижа

Українська дівчина навчається в університеті Сорбонни. Вона все життя мріяла про Париж. Й ось нарешті її мрія здійснилася! Але чому замість того, щоб бути щасливою, Сандру огортає відчай та розчарування!?.. Безсонними ночами її можна зустріти на дахах паризьких будинків, де вона танцює як сновида. Кажуть, так вона комусь хоче відімститися – за завдані їй зневагу та образи… Що, зрештою, трапилося в житті цієї української студентки!? Про це ви зможете дізнатися, коли прочитаєте захопливо гостросюжетний роман сучасного французького письменника Макса Мілана. Українською мовою опубліковано вперше.

Стосовно Ґонзалеса де ля Патама, якого необоротно прозвала Патамом, – то не знала, як діяти. Вирішила нанести йому візит. Треба лише дістатися до місця його “сидіння”. Коли б усі дівчата, яких він принизив, зібралися помститися, то йому, Патамові, було б непереливки, і він чувся би настільки кепсько, що Сандрі навіть складно уявити.

Неділя. Натрапила на нього. Вранці на площі Сен-Медара. Патам прогулювався серед зівак. Його можна було легко розпізнати здалека. Зодягнений у барвистий костюм з клаптевої тканини. Капелюх – як акордеон. Випуклий животик схований за фіолетовою сорочкою.  арактерним поглядом ковзав по речах, ніби не бачачи нічого. Купив сир. Багато. Тішився сонцем. Пан Патам демонстрував самовдоволення. Неабияке. Показове.

Сандра подалася за ним уздовж вулиці Муффтар, якою він попрямував вгору, демонстративно злизуючи поглядом вітрини крамниць. Нарешті пішов до себе. У шикарний будинок, вікна якого виходили на Пантеон. Не скажеш, що тут задрипаний Париж. Радше Париж міщанських інтелектуалів. Але пан Патам, без сумніву, жив амбіціями, які не відповідали середовищу, що його оточувало, але не розірвав стосунків з родиною,яка дотримувалася правил бонтону.

Тої самої ночі Сандра видряпалася на дзвіницю церкви Сен-Етьєн-Мон.  Присіла й стала чекати. Сандра усвідомлювала весь ризик. Після недавніх замахів у Парижі міська влада значно посилила дію плану “Віжіпірат”. Вулицями патрулювали військові. Гвинтокрили літали над проспектами. Поліція продовжувала ретельну роботу з виявлення підозрілих осіб, що допомагало їй наступного дня точно визначити реальний стан громадського порядку. Звісно, і завдяки інформаторам на кожному кроці, ладним “здати” будь-кого.

Відтепер кожна вилазка на паризькі дахи могла прикро закінчитися. Щораз Сандра очікувала на переслідування замаскованих спецслужб. На щастя, володіла відповідним досвідом. Навчилася – в нічних походах – бути невловимою, ба, навіть нерухомою за потреби і майже непомітною. На цю тему газета “Туаль” на сторінках кримінальної хроніки рясніла чутками. Чимало людей її бачили або виразно, або невиразно. Подавалися фото. Звісно, відео тáкож. Але допоки нікому не вдавалося її ідентифікувати. Щоночі вона поверталася на дзвіницю. Якщо Патам не виходив з помешкання, отже, приймав гостей. Переважно лягав спати на світанку. Тому справа не виглядала легкою. Сандра вивчила дахи сусідніх будинків. Міняла пункти спостереження за помешканням хореографа.